Вночі ти стогнав і плакав,
А вранці збагнув єдине:
Велике серце — в собаки,
Маленьке серце — в людини.

Це якось прийшло відразу.
Життя — таки дивовижа:
Людина кине образу,
Собака рану залиже.

І хто з них духом убогий?
І хто помре та воскресне?..
Людина ближче до Бога,
Чи, може, — твар безсловесна?

Неоніла Стефурак (у відповідь Роману Березіцькому на книгу «Маленький вигнанець»)

Кришмітки: #вірші, #Стефурак.