Сьогодні у пропонуємо вам ознайомитися у форматі відеоесе зі статтею Сергія «Деймоса» Заїковського, в котрому він розкриває сутність войовничості індоєвропейських народів, досліджує причини їх «експансивності» та розповідає про прояви божественного у європейській історії.

Привіт, мене звати Реджеп, не хочеш поговорити про татарську автономію в Криму?

Що таке бути правим?

Поза визначенням традиціоналістів, Еволи та Ромуальді, та поза іншими, більш «конструктивними» розсудами, варто нагадати, що бути правим – це встановити примат естетичного над суспільно-етичним.

Тому ліві, ліберали-матеріалісти та інші їх колеги завжди люблять створювати народні комісаріати з питань моралі. А праві відчувають тяжіння до випробувань долі та красивих жестів – бо їх споглядають боги.

Окремо – вступ до відеоесе, на якому бойові пригоди Авангарду.

Ми пройшли доволі довгий та тернистий шлях зі створення організації у 2016; фактично, ми перезібрались заново у 2020 році. Наш колектив потроху міцнішав та випробовував себе. Наразі ми всі на війні.

І те, що найбільш мотивує – це відчуття вкоріненості та тяглість поколінь українських, та загалом європейських войовників.

Сьогодення відкриває всі можливості долучитися до невидимого братства козаків, січових стрільців, бійців УПА та дивізійників. Життєвий вибір є лише один – віднайти в цьому свою долю.

Ведення особистого щоденника - важлива практика, що поступово втрачається, йде із вжитку. Її замінює мисленнєвий ексгібіціонізм соцмереж.

Водночас, без щоденника неможливе повноцінне самоусвідомлення. Пам'ять викривлює усі події - на жаль, в нашій культурі повноцінні мнемотехніки та розвиток активної уяви знаходяться десь на задвірках виховання особистості. Записи та їх перечитування - це найліпший наразі спосіб нагадування собі про своє ж існування.

Ведіть щоденник обов'язково. Завдяки щоденникові, життя-пригода отримує літературні обриси.

На найвищих щаблях життєвої інтенсивності, завдяки такій практиці оповіді людина наближується до розуміння міфу як живої реальності. Бо навіть відтворений та пережитий міф, котрий не переповіли - це лише сон. І лише те, що переповідається, може стати легендарним.

Є і менш наполеонівські масштаби значення такої практики: по-перше, свій життєвий досвід варто піддавати розмислам та мати змогу пережити його знов, знати свої ж думки в якийсь момент існування. По-друге, лакуни в нашій пам'яті - якщо, звісно, щоденник ретельно ведеться - виявляються заповненими різними дрібними подіями, які, так чи інакше, впливали на наші рішення, поведінку, настрій. І ці події іноді виявляються вирішальними в деяких питаннях - тож не можна дати їм змогу забутися, зануритись у океан буденності та "нажитого" досвіду. По-третє - непотрібного досвіду не існує. Виокремлюючи з калейдоскопу подій щось сутнісне, вхоплюючи форми із хаосу образів та розшифровуючи їх, ми все чіткіше бачимо своє справжнє обличчя.

Та у зросту рівня усвідомлення та рефлексії, що базується на системі "дзеркал" усередині нашої душі, є межі, і на самій крайній межі ви побачите драбину, що сходить ще вище: одного разу, коли ви поглянете в таке дзеркало, аби вчергове обдумати свої вчинки та замисли, ви побачите, що у відображенні - пустота.

Знову відео з побиттям українців за кордоном.

Про це вже було сказано на цьому каналі: тим, хто їде за кордон, не можна розслаблятися – треба бути агресивними та створювати етнокорпоративні спільноти. Приклад – албанці: один з найжорстокіших криміналізованих народів Європи. Їх ненавидять – але бояться: уся Європа тремтить від інцидентів, пов'язаних із їх діяльністю. Вони знайдуть, викрадуть, заб'ють насмерть, застрелять.

Чи зроблять це діаспоряни-українці у відповідь на всі приниження, котрі їх примушують терпіти? Огидно думати, що вважає себе українцями вся та закордонна аморфна маса, котра боїться всього на світі та не може дати відсіч не те що етномафіям та опг, які крадуть українок та користують у борделях – та навіть якимось польським гопнікам.

А попереду у тих, хто шукав легкого життя за кордоном, цікаві відкриття, що у центральних районах європейських міст через кольорових мігрантів менш безпечно, аніж в п'ятницю в якомусь робітничому районі Миколаєва.

Ще раз: вам не бути прославленим народом вчених, письменників і програмістів. Перелічене може існувати; можливо воно навіть і важливе – але воно має вторинне місце. Українці мають лише один шанс прославитись у світі – як народ воїнів.

Звісно ж треба бути готовими до того, що ззовні воїнська агресія може бути протрактована та суспільно засуджена, як інстинкт вбивці, злочинна поведінка, бандитизм – козаків щиро ненавиділи та боялися усі навколишні держави. Байдуже. Українців повинні боятися.

Або інакше будьте вічними жертвами та проваліться в забуття.

Стільки грошей розпилюють на якихось дорогах та інших речах, лише аби потім пожерти десь у оверпрайсд ресторані за кордоном, купити собі десяту дачу та п'яту яхту.

А все тому, що забувають, що єдине вартісне в житті – це війна та мистецтво: тож треба вкладати гроші лише у ці дві речі.

Я попереджаю українську владу, якщо вони будуть ескалувати цей конфлікт, ми додамо ще більше продуктів до заборони в'їзду на територію Польщі, — прем'єр-міністр Польщі для PAP.

Влітку 1943 на Волині нічого не сталося.

Кожного року у вересні обіцяю собі, що прочитаю Гюісманса «На шляху», і кожен раз або закидую на початку, або забуваю почати.

Мене в цьому творі підкорила католицька естетика, що накладалася на містичну осінню меланхолію; але, знову ж таки, я дочитував її лише десь до ~100 сторінки.

На жаль, ця книга в нашому регіоні в друкованому вигляді існує лише у версії, виданій російським видавництвом «Еніґма». У інтернеті вона вже рідкість та оверпрайс, на Петрівці щось близько тисячі гривень. Колись придбав собі російське видання, і от його ніяк не прочитаю.

Якби хтось в Україні її видав – була б додаткова причина її прочитати від корки до корки.

Можливо, серед підписників каналу є ті, хто читав цю книгу? Якщо так, то що скажете з приводу змісту та стилю?

Іноді мене питають про списки для читання – літературу, яку я б порекомендував.

Є настрій, тож поділюся очевидними речами. Дещо однозначно забуду, тож надалі буду додавати у інших постах, зараз напишу якусь частину по пам'яті. Це те, що читав особисто і що дуже глибоко запало мені в душу та вплинуло на мене. Як якийсь ідейно-політичний список це навряд чи підійде комусь.

Художнє:

Дмитро Мережковський – "Юліан Відступник", "Леонардо да Вінчі"

Джек Лондон – "Мартін Іден", "Морський Вовк"

Жан Мабір – "Померти в Берліні", "Війна в білому пеклі", "Туле. Повернення сонця гіпербореїв"

Плутарх – "Порівняльні життєписи"

Ксенофонт – "Анабазіс"

Апулей – "Метаморфози"

Якоб Гріммельсгаузен – "Симпліціссімус"

Збірка "Ісландські саги": брати зелену радянську, там сага про Ґіслі, сага про Гуннлауга, і т.д.

"Пісня про Роланда", "Пісня про мого Сіда"

Кретьєн де Труа – "Ланселот", "Персеваль"

Жан Ренар – "Слово про віддзеркалення"

Гійом де Лорріс та Жан де Мен – "Роман про Троянду"

Робер де Борон – "Роман про Грааль"

Луї-Фердінанд Селін – "Подорож на край ночі", "Школа трупів", Північна трилогія ("Із фортеці в фортецю", "Рігодон", "Північ"), "Феєрія", "Бійня"

Говард Лавкрафт – практично усі цикли, Цикл Снів – на завершення.

Ґустав Майрінк – "Зелене обличчя", "Білий Домініканець", "Янгол Західного Вікна"

Кнут Ґамсун – "Соки Землі", "Остання радість".

Фердінанд Оссендовський – "Люди, боги, звірі"

Ернст Юнгер – "У сталевих грозах", "Вогонь і кров", "Евмесвіль"