Сьогодні у пропонуємо вам ознайомитися у форматі відеоесе зі статтею Сергія «Деймоса» Заїковського, в котрому він розкриває сутність войовничості індоєвропейських народів, досліджує причини їх «експансивності» та розповідає про прояви божественного у європейській історії.

Привіт, мене звати Реджеп, не хочеш поговорити про татарську автономію в Криму?

Що таке бути правим?

Поза визначенням традиціоналістів, Еволи та Ромуальді, та поза іншими, більш «конструктивними» розсудами, варто нагадати, що бути правим – це встановити примат естетичного над суспільно-етичним.

Тому ліві, ліберали-матеріалісти та інші їх колеги завжди люблять створювати народні комісаріати з питань моралі. А праві відчувають тяжіння до випробувань долі та красивих жестів – бо їх споглядають боги.

Окремо – вступ до відеоесе, на якому бойові пригоди Авангарду.

Ми пройшли доволі довгий та тернистий шлях зі створення організації у 2016; фактично, ми перезібрались заново у 2020 році. Наш колектив потроху міцнішав та випробовував себе. Наразі ми всі на війні.

І те, що найбільш мотивує – це відчуття вкоріненості та тяглість поколінь українських, та загалом європейських войовників.

Сьогодення відкриває всі можливості долучитися до невидимого братства козаків, січових стрільців, бійців УПА та дивізійників. Життєвий вибір є лише один – віднайти в цьому свою долю.

Ведення особистого щоденника - важлива практика, що поступово втрачається, йде із вжитку. Її замінює мисленнєвий ексгібіціонізм соцмереж.

Водночас, без щоденника неможливе повноцінне самоусвідомлення. Пам'ять викривлює усі події - на жаль, в нашій культурі повноцінні мнемотехніки та розвиток активної уяви знаходяться десь на задвірках виховання особистості. Записи та їх перечитування - це найліпший наразі спосіб нагадування собі про своє ж існування.

Ведіть щоденник обов'язково. Завдяки щоденникові, життя-пригода отримує літературні обриси.

На найвищих щаблях життєвої інтенсивності, завдяки такій практиці оповіді людина наближується до розуміння міфу як живої реальності. Бо навіть відтворений та пережитий міф, котрий не переповіли - це лише сон. І лише те, що переповідається, може стати легендарним.

Є і менш наполеонівські масштаби значення такої практики: по-перше, свій життєвий досвід варто піддавати розмислам та мати змогу пережити його знов, знати свої ж думки в якийсь момент існування. По-друге, лакуни в нашій пам'яті - якщо, звісно, щоденник ретельно ведеться - виявляються заповненими різними дрібними подіями, які, так чи інакше, впливали на наші рішення, поведінку, настрій. І ці події іноді виявляються вирішальними в деяких питаннях - тож не можна дати їм змогу забутися, зануритись у океан буденності та "нажитого" досвіду. По-третє - непотрібного досвіду не існує. Виокремлюючи з калейдоскопу подій щось сутнісне, вхоплюючи форми із хаосу образів та розшифровуючи їх, ми все чіткіше бачимо своє справжнє обличчя.

Та у зросту рівня усвідомлення та рефлексії, що базується на системі "дзеркал" усередині нашої душі, є межі, і на самій крайній межі ви побачите драбину, що сходить ще вище: одного разу, коли ви поглянете в таке дзеркало, аби вчергове обдумати свої вчинки та замисли, ви побачите, що у відображенні - пустота.

Знову відео з побиттям українців за кордоном.

Про це вже було сказано на цьому каналі: тим, хто їде за кордон, не можна розслаблятися – треба бути агресивними та створювати етнокорпоративні спільноти. Приклад – албанці: один з найжорстокіших криміналізованих народів Європи. Їх ненавидять – але бояться: уся Європа тремтить від інцидентів, пов'язаних із їх діяльністю. Вони знайдуть, викрадуть, заб'ють насмерть, застрелять.

Чи зроблять це діаспоряни-українці у відповідь на всі приниження, котрі їх примушують терпіти? Огидно думати, що вважає себе українцями вся та закордонна аморфна маса, котра боїться всього на світі та не може дати відсіч не те що етномафіям та опг, які крадуть українок та користують у борделях – та навіть якимось польським гопнікам.

А попереду у тих, хто шукав легкого життя за кордоном, цікаві відкриття, що у центральних районах європейських міст через кольорових мігрантів менш безпечно, аніж в п'ятницю в якомусь робітничому районі Миколаєва.

Ще раз: вам не бути прославленим народом вчених, письменників і програмістів. Перелічене може існувати; можливо воно навіть і важливе – але воно має вторинне місце. Українці мають лише один шанс прославитись у світі – як народ воїнів.

Звісно ж треба бути готовими до того, що ззовні воїнська агресія може бути протрактована та суспільно засуджена, як інстинкт вбивці, злочинна поведінка, бандитизм – козаків щиро ненавиділи та боялися усі навколишні держави. Байдуже. Українців повинні боятися.

Або інакше будьте вічними жертвами та проваліться в забуття.

Стільки грошей розпилюють на якихось дорогах та інших речах, лише аби потім пожерти десь у оверпрайсд ресторані за кордоном, купити собі десяту дачу та п'яту яхту.

А все тому, що забувають, що єдине вартісне в житті – це війна та мистецтво: тож треба вкладати гроші лише у ці дві речі.