«Чому я повинна відчувати небезпеку серед українців, поки в моїй країні йде війна?» або як я вчора викликала поліцію

Це історія не на тему блога, але дуже цінна, тому рекомендую до уваги

Я стояла з подругою В ЦЕНТРІ Дніпра, приблизно о 17:00 годині та чекали на таксі. Я була у кепці та вмикнула у телефон, коли на мене навалює чоловік на голову вище та більший за мене. Бʼє мене по кепці своєю лапою, зачіпаючі по голові. Кепка злітає і я ще декілька секунд не можу зрозуміти що трапилось. Чи то людина помилилась, чи якийсь неадекват несеться, чи продовжить він розпускати руки чи ні. Чи мені щось погрожує? І що бляха взагалі відбувається. В моєму світі це взагалі як якийсь сюр.

Після декількох секунд я приходжу до тями, підключаються слух та зір і я вже чую погрози у свою сторону з прямими фразами про фізичну розправу. В цей момент я розумію, що переді мною стоять знайомі моєї близької подруги. За спиною цього неадеквата стоїть жінка з поплившим від злоби лицем, яку я ледь впізнала.

Отже, якось я була випадковим свідком сімейного конфлікту в якому я не приймала участь. І це представники іншої сторони конфлікту, які вирішили таким чином самоствердитися та пожартувати наді мною. Бо знали, що ця інформація дійде до другої сторони конфлікту - моєї подруги.

Але яким трусом та соціальним дном потрібно бути, щоб привселюдно вдарити (була ще друга спроба, але я відмахнулась) та погрожувати дівчині, що вдвічі менша за тебе? Питання риторичне)

А ще чому ніхто не втрутився? Але то вже риторичне у квадраті)

Цього мені було вже достатньо для того, щоб перейти до дій!

Він міг застати мене зненацька, але не залякати) А з такими людьми потрібно поводитись так, як вони того заслуговують, але в рамках закону.

Тож я швидко дізналась дані по цій людині, подзвонила в 102, дочекалась патруль, розповіла все в деталях маючи при собі свідка (подругу), ми заповнили заяву та отримали інструкції, що буде далі.

Йому пощастило, що ми не в якомусь Техасі, де я б мала при собі зброю та право її використовувати для самозахисту.
Або що в нас не існує таких жорстких законів щодо насилля.

Але не пощастило мені.

Тому мораль цієї історії дуже проста:
Не мовчати та реагувати на такі ситуації, бо хто знає як та де може статись подібна ситуація. Не ігнорувати насилля, фізичне або моральне. Не закривати очі на такі ситуації, коли бачите, що комусь потрібна допомога.

А також підтримувати, розвивати свою внутрішню опору, впевненість, рамки. Знати права та свої громадянські обовʼязки. Мати силу не впасти в емоції, знайти себе в стресі та контролювати власні дії та слова.

І може тоді такі ракові пухлини суспільства принаймні будуть двічі думати чи варто коїти напад на іншу людину.

А ще я знаю, що сам він з Ялти та чекає на рускій мір в містах нашої країни. Воно і не дивно, що людина не має жодного морального орієнтиру.

А на завершення трошки розряджу історію тим, як в іншому місці може прийти допомога 😅
Поруч знаходилась кафе, яке тримають чоловіки гарячої кавказької національності і один з них підійшов після відʼїзду поліції, щиро запитав що трапилось і сказав «якщо шо в мене є люди, треба?»
Обожнюю Дніпро 😅 І шаурма в них також смачна 😅

Бережіть себе і нехай вас оминають такі пригоди 💙