Кінець чогось має свій вайб.

Кінець роботи, кінець стосунків, кінець всього, до чого звик.

Все має, матиме свій кінець. Ніщо не вічне. Проте є якийсь вайб, коли щось закінчується.

Коли сідає сонце чи коли з далекої дороги ти приїздиш до дому, останні 100 метрів.

Кінець має свій вайб, вайб надії. Що все минуло, а далі буде краще, а може і ні. Я взагалі не їбу, що пишу та нашо пишу і хто це читатиме.

Просто хотів нагадати про це відчуття

ти знаєш що ти легенда знаєш про це чи ні

От би щас хоттейк якийсь… що би спизданути

— Коротше кажучи, угорці — шваль, — закінчив старий сапер Водичка свою розповідь, на що Швейк зауважив:

— Мадяр не винен у тому, що він мадьяр.

— Як це не винен? — загорівся Водичка. — Кожен з них винен, — ну ти й сказанув! (С)

🏔️ «Творчий ландшафт: Чому ми лишаємося у провінції?»
Мартін Гайдеґер, 1933–1934
Коли Берлінський університет запропонував Гайдеґеру очолити кафедру філософії, він відмовив. І написав про це невеличке есе — мабуть, одне з найщиріших у його спадщині.
У ньому він пояснює: його мислення невіддільне від шварцвальдського ландшафту, від ритму селянської праці, від тиші гірського лісу. Це не романтична поза — це теза про природу філософської роботи. Думка потребує місця. Місце формує думку.
Гайдеґер запитує свого сусіда — 75-річного селянина з Тоднауберга:
— Їхати до Берліна?
Селянин мовчить. І лише ледь хитає головою.
Абсолютне «ні» — без жодного слова.
Цей жест і є філософським аргументом усього тексту.

📖 Оригінальна назва: Schöpferische Landschaft: Warum bleiben wir in der Provinz?
Вперше вийшло в ефір у 1933–1934 рр., опубліковано 1934-го.
У зібранні творів: Gesamtausgabe, том 13.

З перекладом Ви можете ознайомитися на нашому Патреоні: https://www.patreon.com/posts/152367261