Пройшов майже рік з моменту, коли почались активні гоніння на УПЦ. Тоді ще, суспільство було переповнене оптимізмом, адже напередодні був звільнений від рашистів Херсон, а до цього оккупант втікав з Харьківської області. Все йшло так гладко, а РФія здавалось, що от от й закономірно розпадеться. Стрєлков, ще тоді бувший на свободі, кожен день виступав там в них з прогнозами смути чи ще більших поразок, а ми ж раділи черговим "бавовнам", що починали з'являтись тепер й на території ворога.

Чого нам не вистачало? Зеленський порахував, що не вистачало "духовної незалежності" і розпочав в ті дні компанію з гноблення Української Православної Церкви і її віруючих. В пропагандистських ЗМІ, на словах, це подавали звісно ж як "піклування про нацбезпеку", але очевидно, що "широкими мазками" проблеми не вирішують, а тільки додають нові, тож мабуть справжні причини були якісь інші. Скоріш за все - це було про піар, популізм, рейтинги, адже "духовний фронт, духовну незалежність" зробили брендом, на якому піаритись почали безліч політиків і в особливості наш президент, що заради цього, наприклад, урочисто їздив в звільнену від "Московського попа" Верхню Лавру. Чи варті були такі приземлені, суєтні цілі тисяч сліз віруючих українців, що і без того настраждались на фоні війни? Вони рахували, що варті і були безжальними до нас, ні краплі співчуття...

Ось пройшов вже рік і що тепер? УПЦ й досі страждає, зазнає гонінь, утисків, але що набула корисного з цього Україна? Нічого. Насправді, рік гонінь нашої Церкви не дав аж нічого корисного нашій країні. Замість цього ми бачимо розколоте українське суспільство, бачимо як все більше Україна піддається руйнівній критиці західними політиками, зменшуються обсяги допомоги і це ми кажемо тільки про ті речі, які є прямими наслідками боротьби з Церквою

Але якщо подумати й про метафізичний аспект, чи сприяє Господь Україні в її нинішньому вигляді з діючою богоборчою владою? Раніше напевно, що сприяв, коли ми мали послідовно одні перемоги над здавалось би в рази переважаючим ворогом, але знову ж таки - цей символічний рік, як ми вже не маємо жодних серйозних перемог, тільки пусті надії на краще, що не виправдовуються...

Чи може хоч один дійсно віруючий ПЦУшник сказати, що Господь сьогодні сприяє Україні, коли ми знаходимось на межі внутрішнього конфлікту між військовим і політичним керівництвом?

Чи може хоч один дійсно віруючий ПЦУшник сказати, що Господь сьогодні сприяє Україні, коли навіть в провладних помийках 70% українців лайкають дописи, де безпричинно бьють ТЦКшника, і це за умови, що влада веде риторику "війни до переможного кінця"?

Чи може хоч один дійсно віруючий ПЦУшник сказати, що Господь сьогодні сприяє Україні, коли Президент стає посміховиськом в західній пресі, якого все частіше починають зоображувати як неадекватного фанатика, і навіть наші, в свій час, найближчі друзі, як то Польша чи Словакія починають теж охолоджуватись щодо нас?

Або коли очевидно, що фронт не просувається, що воювати вже особливо нікому через масу критичних помилок допущених владою, а в Росії, яка колись ледве стояла на ногах на фоні бунтів Пригожинських, тепер ніби стало менше внутрішніх проблем ніж в нас...

Рік як влада почала війну з Богом, знищуючи його Церкву й утискаючи його духовних дітей.

🛡УПЦ Національний Щит🛡