Forwarded from Радіо Свобода
Кулеба привітав скасування дискваліфікації української фехтувальниці Ольги Харлан
«Правда та гідність перемагають, коли ми всі відстоюємо їх і боремося як один», - написав голова українського МЗС.
Про скасування дискваліфікації раніше повідомила італійська газета La Reppublica.
Харлан зняли з участі на чемпіонаті світу після відмови потиснути руку росіянці Анні Смирновій, яка виступала як нейтральна спортсменка
«Правда та гідність перемагають, коли ми всі відстоюємо їх і боремося як один», - написав голова українського МЗС.
Про скасування дискваліфікації раніше повідомила італійська газета La Reppublica.
Харлан зняли з участі на чемпіонаті світу після відмови потиснути руку росіянці Анні Смирновій, яка виступала як нейтральна спортсменка
❤31🤯2
Forwarded from політ технолога ✙ ▵
Текст написаний мною минулого року, до Дня української державності.
Гетьманич Данило (син Павла Скоропадського) свого часу виголосив в еміграції промову із словами «здобути державу ще не означає здобути державність». Бо держав є багато і виникають вони кон‘юнктурно: існування Родезії, Біафри, Танну-Туви, Далекосхідної республіки, самоврядного міста Данціг, навіть Бельгії чи Фінляндії - результат історичних обставин. Вам може пощастити із власною державою, якщо зірки інших держав вдало лягли для вас і старші допомогли спертися на ноги, аби ослабити ваших минулих патронів. Але до державності шлях більший і тернистіший, ніж просто міжнародно-правове визнання.
Державність - внутрішня характеристика, яку інакше як набути через досвід неможливо. І ми продовжуємо набувати, набувати і набувати. І у підсумку, вона розправить плечі у найгірших обставинах. Якщо дійсно існує, дійсно вища за поточне і дійсно закладена вглиб.
Державність є вищою за конкретні державні інститути, національну ідею, партію і особу лідера - інакше це ніяка не державність. І цьому думанню нам вчитися ще десятки років. Звернення до сивої давнини - Володимира, чи Ярослава а чи до Данила це лише метод переходу від поточних і нібито актуальних проблем (як там сидить Олена Зеленська на фото, чи правий Порошенко і чи варто голосувати за Притулу етс) до значно більшого. У дистанції тисячі років це не має великого значення, а отже думати слід щонайменше не про це, а про те що матиме значення і після нашої смерті.
Я пригадую долю пруського аристократа полковника Штауфенберга, який був в лавах Вермахту і таємної консервативної опозиції до Гітлера. 20 липня 1944 року він залишив портфель із вибухівкою у кабінеті де проходила нарада за участі Гітлера, пролунав вибух, а після команда Штауффенберга та інших офіцерів намагалася провести заколот із метою захоплення влади, відомий як операція «Валькірія». Спроба провалилась, а після цього Штауффенберга було розстріляно. Перед загибеллю він викрикнув «Нехай живе Таємна Німеччина!».
В усіх сенсах він вчинив тоді злочин проти законів і інститутів держави, уніформу якої носив, замахнувшись на політичний лад, особу керівника і навіть наближаючи теоретичну поразку держави Німеччина. У той же час, він здійснив історичний подвиг для самої державності - заради таємної Німеччини, прихованої і завжди більшої ніж її конкретне політичне оформлення.
Перше, чого нас має навчити ера в якій ми живемо - без державності держава лише тимчасова. І жити виключно «за обставинами» означає дати можливість рано чи пізно підстави для саморуйнування держави, коли обставини зміняться. Тому державність і потрібна як ідея. Висока, недосяжна, розчинена у сивині минулих літ.
Від конкретного до абстрактного - наш шлях у цій війні. Шлях нашої держави - укорінити державність, аби не стати надбанням виключно істориків.
Усі політичні конфлікти сьогодення підуть у небуття обов’язково. Наша з вами ціль - не дати випарувати в минуле державність разом з цими конфліктами.
Під скрес Московської руїни,
Під лицемірство каяття
Моя повстане Україна
До віковічного буття.
Анатолій Лупиніс, 1991 рік. Вірш написаний у камері радянських спецслужб.
Гетьманич Данило (син Павла Скоропадського) свого часу виголосив в еміграції промову із словами «здобути державу ще не означає здобути державність». Бо держав є багато і виникають вони кон‘юнктурно: існування Родезії, Біафри, Танну-Туви, Далекосхідної республіки, самоврядного міста Данціг, навіть Бельгії чи Фінляндії - результат історичних обставин. Вам може пощастити із власною державою, якщо зірки інших держав вдало лягли для вас і старші допомогли спертися на ноги, аби ослабити ваших минулих патронів. Але до державності шлях більший і тернистіший, ніж просто міжнародно-правове визнання.
Державність - внутрішня характеристика, яку інакше як набути через досвід неможливо. І ми продовжуємо набувати, набувати і набувати. І у підсумку, вона розправить плечі у найгірших обставинах. Якщо дійсно існує, дійсно вища за поточне і дійсно закладена вглиб.
Державність є вищою за конкретні державні інститути, національну ідею, партію і особу лідера - інакше це ніяка не державність. І цьому думанню нам вчитися ще десятки років. Звернення до сивої давнини - Володимира, чи Ярослава а чи до Данила це лише метод переходу від поточних і нібито актуальних проблем (як там сидить Олена Зеленська на фото, чи правий Порошенко і чи варто голосувати за Притулу етс) до значно більшого. У дистанції тисячі років це не має великого значення, а отже думати слід щонайменше не про це, а про те що матиме значення і після нашої смерті.
Я пригадую долю пруського аристократа полковника Штауфенберга, який був в лавах Вермахту і таємної консервативної опозиції до Гітлера. 20 липня 1944 року він залишив портфель із вибухівкою у кабінеті де проходила нарада за участі Гітлера, пролунав вибух, а після команда Штауффенберга та інших офіцерів намагалася провести заколот із метою захоплення влади, відомий як операція «Валькірія». Спроба провалилась, а після цього Штауффенберга було розстріляно. Перед загибеллю він викрикнув «Нехай живе Таємна Німеччина!».
В усіх сенсах він вчинив тоді злочин проти законів і інститутів держави, уніформу якої носив, замахнувшись на політичний лад, особу керівника і навіть наближаючи теоретичну поразку держави Німеччина. У той же час, він здійснив історичний подвиг для самої державності - заради таємної Німеччини, прихованої і завжди більшої ніж її конкретне політичне оформлення.
Перше, чого нас має навчити ера в якій ми живемо - без державності держава лише тимчасова. І жити виключно «за обставинами» означає дати можливість рано чи пізно підстави для саморуйнування держави, коли обставини зміняться. Тому державність і потрібна як ідея. Висока, недосяжна, розчинена у сивині минулих літ.
Від конкретного до абстрактного - наш шлях у цій війні. Шлях нашої держави - укорінити державність, аби не стати надбанням виключно істориків.
Усі політичні конфлікти сьогодення підуть у небуття обов’язково. Наша з вами ціль - не дати випарувати в минуле державність разом з цими конфліктами.
Під скрес Московської руїни,
Під лицемірство каяття
Моя повстане Україна
До віковічного буття.
Анатолій Лупиніс, 1991 рік. Вірш написаний у камері радянських спецслужб.
👍11🤔2
Forwarded from 1-й корпус НГУ «Азов»
Рік тому, в ніч з 28 на 29 липня, росіяни вчинили один із найжорстокіших злочинів, скоєних ними за 9 років війни проти України.
Криваві звірства в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах, де окупанти влаштовували геноцид, вбиваючи українців, знущаючись над честю та достоїнством нашого народу, відкидаючи будь-які закони та звичаї ведення війни й норми людської моралі, шокували весь світ. Коли здавалося, що більш ницого та підлого вчинку здійснити неможливо, ворог підірвав полонених бійців «Азову» в Оленівці.
За кілька днів до теракту окупанти навмисно, знаючи, що саме вони готуються зробити, перевели частину полонених в окреме приміщення. Близько 02:00 29-го липня цей ангар за секунду став братською могилою для 53-х азовців. 130 отримали поранення.
Тієї липневої ночі вони спали. Беззбройні. В очікуванні на обміни, які були обіцяні та гарантувалися третіми країнами й міжнародними організаціями.
Пройшовши криваві бої в Маріуполі, виконавши наказ і врятувавши Україну, вони були підступно вбиті уві сні.
Ворогам не вдалося перемогти їх на полі бою, навіть маючи абсолютну перевагу в озброєнні та живій силі. Свою ненависть, злобу та безсилля вони вимістили на людях, котрі не могли захистити себе та дати відсіч.
Сьогодні Україна згадує кожного, хто загинув тієї страшної ночі. Ми — пам'ятаємо про них завжди. Ця пам'ять живе в кожному нашому пострілі, в кожному залпі, в кожній атаці. І вони живуть в них.
Помстити смерті наших побратимів, повернути тих, хто досі лишається у полоні, та звільнити Україну від кривавого московського терору — справа честі.
За жорстоке, цинічне та демонстративне вбивство полонених азовців в Оленівці неодмінно буде покарання.
Не всі винні в організації та здійсненні цієї показової страти постануть перед судом. Багато з них до нього не доживуть.
Криваві звірства в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах, де окупанти влаштовували геноцид, вбиваючи українців, знущаючись над честю та достоїнством нашого народу, відкидаючи будь-які закони та звичаї ведення війни й норми людської моралі, шокували весь світ. Коли здавалося, що більш ницого та підлого вчинку здійснити неможливо, ворог підірвав полонених бійців «Азову» в Оленівці.
За кілька днів до теракту окупанти навмисно, знаючи, що саме вони готуються зробити, перевели частину полонених в окреме приміщення. Близько 02:00 29-го липня цей ангар за секунду став братською могилою для 53-х азовців. 130 отримали поранення.
Тієї липневої ночі вони спали. Беззбройні. В очікуванні на обміни, які були обіцяні та гарантувалися третіми країнами й міжнародними організаціями.
Пройшовши криваві бої в Маріуполі, виконавши наказ і врятувавши Україну, вони були підступно вбиті уві сні.
Ворогам не вдалося перемогти їх на полі бою, навіть маючи абсолютну перевагу в озброєнні та живій силі. Свою ненависть, злобу та безсилля вони вимістили на людях, котрі не могли захистити себе та дати відсіч.
Сьогодні Україна згадує кожного, хто загинув тієї страшної ночі. Ми — пам'ятаємо про них завжди. Ця пам'ять живе в кожному нашому пострілі, в кожному залпі, в кожній атаці. І вони живуть в них.
Помстити смерті наших побратимів, повернути тих, хто досі лишається у полоні, та звільнити Україну від кривавого московського терору — справа честі.
За жорстоке, цинічне та демонстративне вбивство полонених азовців в Оленівці неодмінно буде покарання.
Не всі винні в організації та здійсненні цієї показової страти постануть перед судом. Багато з них до нього не доживуть.
💔6
Forwarded from Цензор.НЕТ | Новини України та світу, війна та аналітика
🤺 Міжнародна федерація фехтування скасувала обов’язкове рукостискання
FIE на конференції оголосила, що через скандал у четвер традиційне рукостискання після закінчення поєдинків буде дозволено замінювати привітанням на відстані.
Завдяки цьому українці не муситимуть підходити до росіян, навіть якщо ті змагаються в "нейтральному" статусі.
@censor_net| Ми у Facebook та Twitter
FIE на конференції оголосила, що через скандал у четвер традиційне рукостискання після закінчення поєдинків буде дозволено замінювати привітанням на відстані.
Завдяки цьому українці не муситимуть підходити до росіян, навіть якщо ті змагаються в "нейтральному" статусі.
@censor_net| Ми у Facebook та Twitter
🥰35😘4👍2⚡1