Forwarded from PolitКраїна
До першої групи відноситься внутрішньосистемна опозиція:
📌Клан колишнього президента Хатамі, який залишається духовним лідером реформаторів. Попри заборону на згадування в медіа, він має вплив на інтелігенцію.
📌 Спадкоємці колишнього президента Рафсанджані. Хоча він помер у 2017, його діти та політичні союзники продовжують критикувати КВІР і вимагати обмеження влади Хаменеї.
📌 Мір-Хосейн Мусаві та Мехді Кярубі: Лідери «Зеленого руху» 2009 року, які вже понад 15 років перебувають під домашнім арештом. У 2023–2025 роках Мусаві відкрито закликав до повної зміни конституції та переходу до «світської демократії».
📌 Ще один клан, який діє також всередині правлячої групи очолює Хасан Роухані. Це людина, яку часто називають «духовним сином» Рафсанджані. Саме він у 2013 році «благословив» Роухані на президентство після своєї дискваліфікації. Роухані мав реалізувати стратегію Рафсанджані — вивести Іран з ізоляції, зняти санкції через ядерну угоду і модернізувати економіку. Йому вдалося укласти угоду у 2015 році, що стало піком впливу поміркованого клану. У 2024–2025 роках йому заборонили балотуватися до Ради експертів (органу, що обирає Верховного лідера), попри те, що він був її членом десятиліттями. Хасан Роухані не пішов на відкритий конфлікт, але він залишається лідером так званих «технократів». Його клан чекає моменту смерті або зміни влади Хаменеї, сподіваючись, що система знову покличе їх, коли економіка остаточно розвалиться.
До другої групи відноситься релігійна опозиція. Не все вище духовенство підтримує Хаменеї. Багато великих аятол вважають концепцію «вілаят-е факіх» (влада богослова) політичним спотворенням ісламу. Вони зосереджені переважно в центрі шиїтського богослов’я — м. Кум. Їхня головна вимога — відокремлення релігії від політики. Найбільш впливові серед них:
📌 Клан Монтазері: Прихильники покійного аятоли Монтазері (який мав бути наступником Хомейні) залишаються в опозиції, захищаючи права людини.
📌Аятола Абдолхамід: Найвпливовіший сунітський священнослужитель Ірану (з провінції Систан і Белуджистан). Він став потужним голосом проти репресій, закликаючи до референдуму та захисту прав меншин.
Третьою групою є закордонна опозиція:
📌 Монархісти та прихильники Пехлеві активізувалися з моменту, коли спадкоємець іранського престолу розпочав активну політичну діяльність. На тлі поточної кризи 2026 року популярність цього напряму значно зросла. Етнічно його підтримують переважно перси. Клан Пехлеві, очолюваний сином останнього шаха Резою Пехлеві, базується в США, але має значну підтримку серед молоді в самому Ірані. На вулицях Тегерана та інших міст у 2025–2026 роках усе частіше чути гасла: «Це остання битва, Пехлеві повернеться».
📌Світські республіканці (Ліберально-демократичний блок). Ця група представляє інтереси нового покоління іранців, які виросли з інтернетом і прагнуть побудови сучасної держави без будь-яких домішок релігійної чи монархічної ідеології. Вони вимагають створення світської республіки на основі загального виборчого права. Серед них найактивніші:
Коаліція «Махса» та лідери еміграції: Це об’єднання навколо таких фігур, як Хамід Ісмаїліон (активіст, що об’єднав родини жертв збитого літака PS752) та Масіх Алінеджад (відома борчиня за права жінок). Хоча вони базуються за кордоном, їхній вплив на протестну молодь через соціальні мережі є колосальним.
Етнічні та регіональні рухи — найбільш радикальні, вони часто представляють собою озброєну опозицію, яка посилилася на початку 2026 року. Найактивнішими тут є курдські групи (коаліція з семи організацій, зокрема Демократична партія Іранського Курдистану), які організовують загальні страйки, а також белуджі («Народний фронт Мобарізун» та група «Джайш аль-Адль»), які ведуть партизанську війну на південному сході країни.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍16💯3❤2🔥1💊1
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤28❤🔥10 5🥰1
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😁56❤2
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
😡5💊4
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🔥25😁14❤2 2
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🐳13👍3
Оборонна політика Японії після 1954 року формувалася під впливом пацифістської конституційної норми, внутрішніх політичних обмежень і зовнішніх загроз. Хоча Стаття 9 закріпила відмову від війни, японські уряди поступово інтерпретували її як таку, що дозволяє самооборону, спираючись на союз зі США. Тривалий час ця модель, відома як доктрина Йошіди, поєднувала мінімальну оборону з концентрацією на економічному розвитку та стриманою міжнародною роллю.
Зміна безпекового середовища, насамперед зростання військової могутності Китаю, ракетно-ядерна програма Північної Кореї та агресивна поведінка Росії, змусили Токіо переглянути цей підхід. Починаючи з 2010-х років Японія дедалі чіткіше фокусується на південно-західному напрямку, Тайвані та Східно-Китайському морі, розглядаючи можливість прямого залучення до регіональних криз. Це супроводжувалося реформами механізмів ухвалення рішень і поступовим послабленням правових обмежень на діяльність Сил самооборони.
Кульмінацією цієї еволюції стали безпекові документи 2022 року, які заклали курс на суттєве посилення оборонних спроможностей і перехід до стратегії стримування через позбавлення можливостей. Японія прагне стати більш самодостатнім актором у власній обороні, водночас зберігаючи союз зі США як ключову опору. У ширшому вимірі це означає відхід від суто реактивної моделі безпеки та поступове позиціонування Японії як активного учасника формування регіонального порядку в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Patreon
Еволюція оборонної політики Японії | Allesagna
Get more from Allesagna on Patreon
1 12❤1👍1
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤34 7👍1
⛴ Японське науково-дослідне судно Chikyu вирушило у місячну експедицію до району острова Мінаторісіма з метою підйому мулу, що містить рідкісноземельні елементи, з глибини близько 6 тисяч метрів. Місія проводиться в межах державної програми SIP і розглядається як перший крок до створення власного ланцюга постачання рідкісних металів у виключній економічній зоні Японії.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤22😁3
Forwarded from Гамбіт Трампа
Як проросійська Тулсі Габбард втратила вплив на Трампа
На цьому каналі я ніколи не грішив постами в стилі «а я ж казав» і запроваджувати таку практику не збираюся.
Але заради справедливості хочу дещо зафіксувати.
Днями Bloomberg уже писав про те, що директорку Національної розвідки США Тулсі Габбард [яка відома своїми проросійськими поглядами] було відсторонено від планування операції з «обезголовлення» режиму у Венесуелі.
А The Wall Street Journal додали кілька цікавих деталей:
🔴 Трамп не є близьким до Габбард, повідомив високопоставлений чиновник адміністрації, і прагнув обмежити коло осіб, які знали про місію у Венесуелі;
🔴 Держсекретар Марко Рубіо був серед тих, хто віддавали перевагу тому, щоб Габбард залишалася осторонь дискусій, за словами двох осіб, обізнаних із ситуацією;
🔴 Цей крок підкреслює зростаючу ізоляцію та нестабільність позицій Габбард на тлі її боротьби за доступ до найближчого оточення президента й вплив на політику;
🔴 Під час операції у Венесуелі Габбард перебувала на Гаваях. З нагоди Нового року вона опублікувала в X серію своїх фото в позах йоги на пляжі з підписом: «Моє серце сповнене вдячності, алохи та миру»;
🔴 Трамп дедалі більше покладається на директора Центрального розвідувального управління Джона Реткліффа у питаннях ключових розвідувальних консультацій.
У листопаді минулого року я написав пост «Призначення Тулсі Габбард — це погано, але не смертельно», за що отримав чимало критики.
Тоді я припускав, що Габбард не матиме монополії на вплив на Трампа, зокрема через наявність таких авторитетних фігур, як Марко Рубіо. Власне, так і сталося.
Трамп призначив Габбард винятково з політичних мотивів: після виборів йому потрібно було задовольнити кожну з фракцій MAGA, де Габбард уособлювала унікальний кейс — зміну партійної приналежності, що в умовах поляризації є рідкісним явищем.
Власне, якщо не спиратися на чутки та інсайди, то підтвердженням втрати впливу Габбард є недавня верифікація чергових байок Путіна про нібито напад на його резиденцію. Судячи з усього, саме Реткліфф пояснював Трампу, що Путін, як завжди, бреше.
У жодному разі не злорадствую й розумію почуття людей, яким на початку другої каденції Трампа було важко «перетравлювати» новини про призначення таких персонажів, як Габбард.
Не здивуюся, якщо відносно скоро ми побачимо відставку Тулсі Габбард із подальшим переведенням її на другорядну посаду, як це було із Майклом Волцем.
Бажаю всім продуктивного робочого тижня!
🇺🇸 Гамбіт Трампа
На цьому каналі я ніколи не грішив постами в стилі «а я ж казав» і запроваджувати таку практику не збираюся.
Але заради справедливості хочу дещо зафіксувати.
Днями Bloomberg уже писав про те, що директорку Національної розвідки США Тулсі Габбард [яка відома своїми проросійськими поглядами] було відсторонено від планування операції з «обезголовлення» режиму у Венесуелі.
А The Wall Street Journal додали кілька цікавих деталей:
У листопаді минулого року я написав пост «Призначення Тулсі Габбард — це погано, але не смертельно», за що отримав чимало критики.
Тоді я припускав, що Габбард не матиме монополії на вплив на Трампа, зокрема через наявність таких авторитетних фігур, як Марко Рубіо. Власне, так і сталося.
Трамп призначив Габбард винятково з політичних мотивів: після виборів йому потрібно було задовольнити кожну з фракцій MAGA, де Габбард уособлювала унікальний кейс — зміну партійної приналежності, що в умовах поляризації є рідкісним явищем.
Власне, якщо не спиратися на чутки та інсайди, то підтвердженням втрати впливу Габбард є недавня верифікація чергових байок Путіна про нібито напад на його резиденцію. Судячи з усього, саме Реткліфф пояснював Трампу, що Путін, як завжди, бреше.
У жодному разі не злорадствую й розумію почуття людей, яким на початку другої каденції Трампа було важко «перетравлювати» новини про призначення таких персонажів, як Габбард.
Не здивуюся, якщо відносно скоро ми побачимо відставку Тулсі Габбард із подальшим переведенням її на другорядну посаду, як це було із Майклом Волцем.
Бажаю всім продуктивного робочого тижня!
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤18👍11