Генерал Дуайт Д. Ейзенхауер звертається до десантників 5 червня 1944 року на аеродромі Грінхем-Коммон, графство Беркшир, Англія, незадовго до того, як вони сідають на борт своїх літаків для участі в штурмі Дня D, який відбувся 6 червня 1944 року.
History Porn
Генерал Дуайт Д. Ейзенхауер звертається до десантників 5 червня 1944 року на аеродромі Грінхем-Коммон, графство Беркшир, Англія, незадовго до того, як вони сідають на борт своїх літаків для участі в штурмі Дня D, який відбувся 6 червня 1944 року.
День після,
2-га піхотна дивізія, жеребкування E-1, сектор Easy Red, Омаха-Біч, D+1, 7 червня 1944 р.
2-га піхотна дивізія, жеребкування E-1, сектор Easy Red, Омаха-Біч, D+1, 7 червня 1944 р.
У Карпатах ще до 1940-х років у багатьох селах можна було зустріти "довгі хижі". "Довгою хижею" або "довгою хатою" називали однорядну забудову, де житло і господарські будівлі розміщені під спільним дахом. Дослідники традиційної дерев’яної архітектури пов’язують її виникнення з потребою захисту людей і худоби від морозів, диких звірів, зручністю догляду за свійськими тваринами, економією матеріалів, специфікою ведення господарства в умовах суворого клімату.
Дослідник народного житла українців Закарпаття ХVIII—ХХ століть Павло Федака переконаний, що поширення довгих хат частково можна пояснити високою ціною на ліс, внаслідок чого для економії будівельного матеріалу господарські будівлі "нав’язували" на житло в один ряд.
"Але основною причиною побутування і поширення цього типу двору була етнічна традиція, яка в різних соціально-економічних та природних умовах трансформувалася, видозмінювалася, набувала нових рис, стаючи в свою чергу традицією цих теренів. Цьому сприяли також міграції з північних, гірських районів до передгір’я і низовини: переселенці, осідаючи на нових місцях, переносили сюди і свою будівельну традицію", — йдеться у дослідженні Павла Федака.
До кінця ХХ століття такі споруди зникли. Лише дві збереглися у музеях. Давні світлини споруд переглядайте на нашому сайті.
На фото – "Довга хата" ("довга хижа") на Ужгородщині. Листівка 1920-х років.
Що таке “Довга хижа” та як жилось в ній на Закарпатті розповіли «https://localhistory.org.ua/» у матеріалі → bit.ly/3XcXU3Y
Дослідник народного житла українців Закарпаття ХVIII—ХХ століть Павло Федака переконаний, що поширення довгих хат частково можна пояснити високою ціною на ліс, внаслідок чого для економії будівельного матеріалу господарські будівлі "нав’язували" на житло в один ряд.
"Але основною причиною побутування і поширення цього типу двору була етнічна традиція, яка в різних соціально-економічних та природних умовах трансформувалася, видозмінювалася, набувала нових рис, стаючи в свою чергу традицією цих теренів. Цьому сприяли також міграції з північних, гірських районів до передгір’я і низовини: переселенці, осідаючи на нових місцях, переносили сюди і свою будівельну традицію", — йдеться у дослідженні Павла Федака.
До кінця ХХ століття такі споруди зникли. Лише дві збереглися у музеях. Давні світлини споруд переглядайте на нашому сайті.
На фото – "Довга хата" ("довга хижа") на Ужгородщині. Листівка 1920-х років.
Що таке “Довга хижа” та як жилось в ній на Закарпатті розповіли «https://localhistory.org.ua/» у матеріалі → bit.ly/3XcXU3Y
John James Hughes. Джон Джеймс Г'юз.
Бритнаський валієць, якого вважають засновником міста Донецьк. Джон Гʼюз у 1869 році купив землю у князя Віктора Кочубея в Катеринославській губернії на березі річки Кальміус і почав будівництво металургійного заводу з робочим селищем в районі села Олександрівка. Для розробки вугілля він засновує «Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв». Перший чавун почав виплавлятися у 1872 році. Завод працював за повним металургійним циклом, тут вперше в Російській Імперії було запущено 8 коксових печей, освоєне гаряче дуття. Заснований Юзом комбінат став одним з індустріальних центрів Російської Імперії, а потім і України. У 1913 році в Юзівці вироблялося 74% заліза Російської імперії
Бритнаський валієць, якого вважають засновником міста Донецьк. Джон Гʼюз у 1869 році купив землю у князя Віктора Кочубея в Катеринославській губернії на березі річки Кальміус і почав будівництво металургійного заводу з робочим селищем в районі села Олександрівка. Для розробки вугілля він засновує «Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв». Перший чавун почав виплавлятися у 1872 році. Завод працював за повним металургійним циклом, тут вперше в Російській Імперії було запущено 8 коксових печей, освоєне гаряче дуття. Заснований Юзом комбінат став одним з індустріальних центрів Російської Імперії, а потім і України. У 1913 році в Юзівці вироблялося 74% заліза Російської імперії
Сувора та принципова партійна оцінка, Генеральним секретарем ЦК КПРС товаришем Брежнєвим Л.І. американській актрисі Джилл Сент-Джон, подрузі товариша Генрі Кісінджера та одночасно кіноподругі Джеймса Бонда, іноагенту 007.
Сан-Клементе, Каліфорнія, 1973
Сан-Клементе, Каліфорнія, 1973
Американська фотомодель і актриса Кімберлі Херрін, 1983 год.
#Хтивийпонеділок
#Хтивийпонеділок
На фото – Ольга Ленець з дочкою Христиною. Через декілька років майно жінки конфіскують та разом з 13-річною донькою виселять в спецпоселення у Сибір.
У 24 роки Ольга вийшла заміж за лікаря Володимира Ленця. Але сімейне життя в молодих людей не склалося. Ольга, щоб бути ближче до батьків, перебралася до Львова. Облаштувалась в орендованій кімнаті в помешканні по вулиці Кармелюка, 12 у квартирі Зенона Тимкевича. В 1946 році власника неочікувано арештували. Як згодом вияснилось, помешкання майстра було законспірованою квартирою ОУН.
Саме від арешту господаря квартири Зенона Тимкевича радянські спецслужби почали вибудовувати навколо Ольги Ленець теорії націоналістичних змов. Жінку визнали "посібницею банд ОУН", разом з донькою Христиною постановили виселити в спецпоселення у Сибір. Молодша дочка Марта залишилась в Комарні з дідом і бабусею.
На засланні Ольга Ленець керувалась "настановою" слідчого: "Пам’ятай, ти не засуджена, а переселенка". Попри постійний тиск адміністрації спецпоселення, Ольга відмовлялася виконувати роботу в лісі. Зрештою, її законні вимоги були виконані і жінка отримала роботу в дитячому будинку в селі Чердати, вела трудове навчання. Після шести років заслання і вибухового ХХ з’їзду партії Ольга Ленець змогла повернутися додому, де її чекала молодша дочка Марта. У 1962 році у Львові Марта познайомилися з Іваном Дзюбою, згодом у них народилася дочка Олена. За словами Марти, Ольга сприймала зятя "як сина". Решту життя жінка прожила разом з дочкою, до власної смерті у 1982 році. Бодай часткова справедливість була відновлена вже після здобуття Україною незалежності, коли Ольгу Ленець і її дочку Христину офіційно реабілітували.
Історія життя Ольги Ленець, тещі Івана Дзюби читайте у матеріалі → bit.ly/4bXGBZw
У 24 роки Ольга вийшла заміж за лікаря Володимира Ленця. Але сімейне життя в молодих людей не склалося. Ольга, щоб бути ближче до батьків, перебралася до Львова. Облаштувалась в орендованій кімнаті в помешканні по вулиці Кармелюка, 12 у квартирі Зенона Тимкевича. В 1946 році власника неочікувано арештували. Як згодом вияснилось, помешкання майстра було законспірованою квартирою ОУН.
Саме від арешту господаря квартири Зенона Тимкевича радянські спецслужби почали вибудовувати навколо Ольги Ленець теорії націоналістичних змов. Жінку визнали "посібницею банд ОУН", разом з донькою Христиною постановили виселити в спецпоселення у Сибір. Молодша дочка Марта залишилась в Комарні з дідом і бабусею.
На засланні Ольга Ленець керувалась "настановою" слідчого: "Пам’ятай, ти не засуджена, а переселенка". Попри постійний тиск адміністрації спецпоселення, Ольга відмовлялася виконувати роботу в лісі. Зрештою, її законні вимоги були виконані і жінка отримала роботу в дитячому будинку в селі Чердати, вела трудове навчання. Після шести років заслання і вибухового ХХ з’їзду партії Ольга Ленець змогла повернутися додому, де її чекала молодша дочка Марта. У 1962 році у Львові Марта познайомилися з Іваном Дзюбою, згодом у них народилася дочка Олена. За словами Марти, Ольга сприймала зятя "як сина". Решту життя жінка прожила разом з дочкою, до власної смерті у 1982 році. Бодай часткова справедливість була відновлена вже після здобуття Україною незалежності, коли Ольгу Ленець і її дочку Христину офіційно реабілітували.
Історія життя Ольги Ленець, тещі Івана Дзюби читайте у матеріалі → bit.ly/4bXGBZw
41 рік тому, 13 червня 1983 р., у США у продажу з'явився перший серійний мобільний телефон - «Dynatac 8000x» компанії «Motorola» вагою майже 800 г і завдовжки 33 см. А завдячуємо ми цим винаходом та зручністю сучасного спілкування з допомогою мобільних американському інженеру МАРТІНУ КУПЕРУ, батьки якого були емігрантами з-під Києва.
Саме вони змалку зацікавили сина інженерією і завдяки їм Мартін зрештою отримав диплом магістра Іллінойського інституту технологій. У 1954 р. йому вдалося влаштуватися на роботу у компанію Motorola - тоді малопомітну телекомунікаційну компанію. Монополістом у той час була фірма AT&T, яка повністю забезпечувала країну телефонним зв'язком. Саме їй вдалося зробити те, що здавалося неможливим – перенести телефони в автомобілі. Це устаткування важило 15 кг, однак сам факт того, що можна їхати в автівці і спілкуватися, вражала.
Тим часом в маловідомій компанії Motorola розуміли, що такі телефони все-одно обмежують людину, прив'язуючи до певного місця. Одного дня керівництво фірми зібрало інженерів у своєму кабінеті і заявило, що чекає від них інноваційних рішень. Мартін Купер взявся за це завдання і менше, ніж за 2 місяці на столі його боса з'явився перший прототип мобілки - завдовжки 25 см і вагою понад кілограм, а заряду акумулятора вистачало аж на 20 хвилин. А головне - відтепер змінилася концепція телефонного дзвінка, адже можна було дзвонити конкретній людині, а не в конкретне місце.
Тепер залишалось лише ефектно презентувати розробку, адже значення вдалої реклами вже тоді було величезним. І знову за це завдання взявся сам Купер. 3 квітня 1973 р., взявши свій мобільний, Мартін Купер вийшов у центр Мангеттена, запросивши туди журналістів та фотографів. Це була перша мобільна телефонна розмова.
Диво-пристрій одразу захотіли побачити в Білому домі. Мартін Купер заснував власну компанію і став мільйонером. А звичайним людям довелося чекати ще 10 років, до 13 червня 1983 року, доки новинка стала доступною і їм. Хоча й тоді дозволити собі мобільний могли лише багатії. Він коштував 3500 доларів і за ці гроші можна було придбати автомобіль. Але на той час Motorola вже зменшила вагу телефона до 800 г.
На історичній батьківщині винахідника мобільного мобільний зв'язок з'явився ще через десятиліття - 1 липня 1993 року, коли тодішній президент Леонід Кравчук поспілкувався з послом України в Німеччині.
Сьогодні понад 90-річний Мартін Купер - член Національної інженерної академії США та співзасновник низки успішних компаній зв'язку разом зі своєю дружиною та діловим партнером Арлін Гарріс. Приємно, що він вболіває за Україну, землю своїх батьків та дідів, і навесні 2023 року під час онлайн спілкування з київськими студентами щиро бажав нам перемоги.
Саме вони змалку зацікавили сина інженерією і завдяки їм Мартін зрештою отримав диплом магістра Іллінойського інституту технологій. У 1954 р. йому вдалося влаштуватися на роботу у компанію Motorola - тоді малопомітну телекомунікаційну компанію. Монополістом у той час була фірма AT&T, яка повністю забезпечувала країну телефонним зв'язком. Саме їй вдалося зробити те, що здавалося неможливим – перенести телефони в автомобілі. Це устаткування важило 15 кг, однак сам факт того, що можна їхати в автівці і спілкуватися, вражала.
Тим часом в маловідомій компанії Motorola розуміли, що такі телефони все-одно обмежують людину, прив'язуючи до певного місця. Одного дня керівництво фірми зібрало інженерів у своєму кабінеті і заявило, що чекає від них інноваційних рішень. Мартін Купер взявся за це завдання і менше, ніж за 2 місяці на столі його боса з'явився перший прототип мобілки - завдовжки 25 см і вагою понад кілограм, а заряду акумулятора вистачало аж на 20 хвилин. А головне - відтепер змінилася концепція телефонного дзвінка, адже можна було дзвонити конкретній людині, а не в конкретне місце.
Тепер залишалось лише ефектно презентувати розробку, адже значення вдалої реклами вже тоді було величезним. І знову за це завдання взявся сам Купер. 3 квітня 1973 р., взявши свій мобільний, Мартін Купер вийшов у центр Мангеттена, запросивши туди журналістів та фотографів. Це була перша мобільна телефонна розмова.
Диво-пристрій одразу захотіли побачити в Білому домі. Мартін Купер заснував власну компанію і став мільйонером. А звичайним людям довелося чекати ще 10 років, до 13 червня 1983 року, доки новинка стала доступною і їм. Хоча й тоді дозволити собі мобільний могли лише багатії. Він коштував 3500 доларів і за ці гроші можна було придбати автомобіль. Але на той час Motorola вже зменшила вагу телефона до 800 г.
На історичній батьківщині винахідника мобільного мобільний зв'язок з'явився ще через десятиліття - 1 липня 1993 року, коли тодішній президент Леонід Кравчук поспілкувався з послом України в Німеччині.
Сьогодні понад 90-річний Мартін Купер - член Національної інженерної академії США та співзасновник низки успішних компаній зв'язку разом зі своєю дружиною та діловим партнером Арлін Гарріс. Приємно, що він вболіває за Україну, землю своїх батьків та дідів, і навесні 2023 року під час онлайн спілкування з київськими студентами щиро бажав нам перемоги.
Індіанська школа-інтернат для чорношкірих Чокто в академії Oak Hill, побудована в індіанському племені Чокто в Оклахомі.