«Оборонка»: можемо самі?

Армійці й підприємці давно дійшли висновку, що Україні потрібен ринок оборонних технологій, а не монополіст у вигляді «Укроборонпрому». Де ринок, там взамодія державного й приватного секторів. А де приватний сектор, там більше можливостей залучити інвестиції. Саме це й знадобиться Україні, щоб виробляти зброю в себе, а не чекати поставок із-зовні.

У зв’язку з цим цікаво, скільки часу займає побудова такого внутрішнього ринку. Доволі промовистим буде приклад Індії, яка є другим найбільшим імпортером зброї у світі. У межах курсу «Made in India» країна створила вже 2 оборонно-промислові коридори у двох штатах, які за умовами наближені до вільних економічних зон.

Здавалося б, місткий ринок і сприятливі умови. Утім оборонно-промислові коридори ще не показали себе після 4 років існування, а до їх створення рівень прямих іноземних інвестицій в індійський оборонпром склав менш ніж 200 тис. дол. за 2014–2017 рр.

В України, звісно ж, краща технологічна база. Але тут також постає питання конкурентних переваг самого виробництва, які б змусили інвестора обрати саме нас. Гадаю, роздуми на цю тему мають стати частиною плану відновлення України.

А тепер важливе опитування!
Я давно про це думаю і маю знати думку читачів.

Чи хотіли б ви дивитися/слухати YouTube-канал «генрі, kissінжир»?

Ваші поради враховано😌

Зустрічайте подкаст «генрі, kissінжир»!🥳

Перший випуск присвячено президенту Франції Макрону і причинам його заяв щодо гарантій безпеки для росії.

Доступно на: Apple Podcasts | Spotify | Anchor | Google Podcasts

YouTube на черзі!

Чому Макрон закликає до надання гарантій безпеки росії?

Текстова версія подкасту (7 хв на прочитання)

За цими закликами стоїть доволі довга низка подій, що визначила певні закономірності у зовнішній політиці Парижу.

Насамперед Франція займає таку позицію не від великої любові до кремля. Тут передаємо привіт панові Піонтковському, який назвав офіційний Париж «шльондрою російської федерації». Не дуже дипломатично, та й, погодьтеся, розуміння канви подій не додає.

То в чому насправді причина?

Франція традиційно не хоче, щоб європейська безпека залежала від милости найсильнішої держави — США — і того, чи захочуть вони застосувати статтю 5 Вашингтонського договору.

Франція пам’ятає, як 2013 року покладалася на згоду Великої Британії долучитися до військового втручання в Сирії через використання там хімічної зброї і як та відмовилися, разом зі США і рештою НАТО. Тоді навіть так звану коаліцію охочих утворити не вдалося.

Франція пам’ятає, як потім, у вересні того ж року, США і росія уклали угоду про ліквідацію сирійської хімічної зброї, яку Франція вимушена була підтримати через відсутність альтернатив і яка ні до чого не призвела.

Франція пам’ятає, як за часів Трампа США зрештою завдали ударів по Сирії, але не була в захваті від загального одностороннього характеру дій Вашингтону.

Франція пам’ятає, як США вивели війська з північно-східної Сирії і відвернулися від сирійських курдів, своїх союзників, із якими працюють французи.

Франція бачить, що зараз у Сирії і Лівії орудує у своїх інтересах Туреччина, яка, хоч і є членом НАТО, не узгоджує своїх дій з Альянсом, а останній нічого не може з цим вдіяти.

Франція бачить, що та ж Туреччина дозволяє собі серединну позицію між Україною і росією у власних інтересах і співпрацює з рф, хоч, знову-таки, є членом НАТО.

Франція пам’ятає, як намагалася у вересні 2019 року схилити Трампа й Рухані до поновлення угоди щодо ядерної програми Ірану і як її не послухали.

Зрештою, Франція пам’ятає, як угода США з Австралією щодо постачання останній ядерних підводних човнів зашкодила інтересам Парижу.

Це, звісно, не маніфест на підтримку Франції, а нагадування, що розбіжності між нею і США та НАТО сягають за межі російсько-української війни і стосуються стратегічної автономности Франції і ЄС, їхньої спроможности ухвалювати незалежні рішення й бути гнучкими. І, вочевидь, ці розбіжності ставатимуть дедалі більшими з огляду на зростання конкуренції між центрами сили.

Незгода України з Макроном стосовно безпекових гарантій росії зрозуміла. Однак треба згадати, що в иншому критичному питанні наші позиції раптово збіглися.

Президент Франції якось сказав, що НАТО перебуває в стані коми (brain death) і що він не певен, чи Альянс узагалі буде готовий застосувати статтю 5 у разі загрози.

Перевірку цієї готовности ми побачили нещодавно, після ракетного інциденту в Пшеводові. Її не виявилося, як і казав Макрон, що стало предметом обурення й насмішок української громадськости.

У зв’язку з цим у Франції знову може виникнути питання, яке порушив Макрон: а чи покаже НАТО цю готовність, якщо росія застосує зброю масового ураження в Україні? Чи так само відмовиться діяти через ризики, як це зробили США, Велика Британія і Німеччина 2013 року у випадку Сирії? До яких репутаційних втрат Заходу це призведе? Ці питання невідступно пов’язані з майбутніми взаєминами з росією.

Складається враження, що Макрон хоче притягнення путіна до відповідальности й зміни влади в рф на більш помірковану. Він уже сигналізує майбутнім керівникам росії, що якісь мінімальні гарантії безпеки будуть набагато кращими, ніж нинішнє становище. Макрон може сподіватися, що так посіє розбрат в оточенні путіна, що призведе до його зміщення. Або ж вірить, що його відхід — це питання найближчого часу.

Хай яким негативним є наше ставлення до такого курсу Франції, він може виявитися найбільш вигідним і найменш витратним для всього Заходу: суттєво послаблена росія, верхівку якої засудили в міжнародному трибуналі і яка вивела війська з України, захоче хоча б якогось полегшення санкційного ярма, аби не опинитися під повним контролем Китаю. А якщо ще й з Радбезу ООН виключать, замінивши на якусь африканську державу, узагалі чудово.

Цілком можливо, що на думку Макрона і багатьох инших на Заході така підконтрольна росія стала б більшим набутком, ніж розпад рф на кількадесят країн із ядерною зброєю, які важко контролювати. Подібне вибуття рф із великодержавної гонки зробило б більш поміркованим і Китай унаслідок втрати поплічника.

Чи вдасться втілити подібну візію, ми побачимо в майбутньому. А поки що це один зі сценаріїв, що матиме значення для подальшої безпеки України та перспективи її членства в НАТО і ЄС, адже Франція там — один із найпотужніших гравців.

Дякую кожному, хто навідався до подкасту «генрі, kissінжир», стежте за новими випусками!

Сьогодні Рада Безпеки ООН проводить засідання стосовно резолюції 2231.

На думку США, Франції, Німеччини, Великої Британії й України, Іран порушив її, коли почав постачати дрони росії. Іран і росія, звісно ж, не погоджуються.

Після цієї зустрічі має з’явитися доповідь Радбезу щодо цього питання. У медіа вже просочилася інформація, що ООН не висуне Ірану звинувачень.

Спробую розкрити це питання з політичного і міжнародно-правового кута зору вже невдовзі в подкасті та тут.

Новий випуск подкасту вже доступний!⚡️

Цього разу, як і обіцяв, він присвячений Ірану та його порушенням міжнародного права через постачання дронів росії.

◾️Що про це кажуть США і ЄС? ◾️Чи мають вони єдину позицію щодо протидії Ірану?
◾️Як це пов’язано з подоланням вето росії в Раді Безпеки?

Про все це й більше дізнавайтеся за посиланнями: Apple Podcasts | Spotify | Anchor | Google Podcasts

Текстова версія подкасту про Іран

6 хв на прочитання

Цього разу поговоримо про баталії довкола Ірану і того, чи дотримує він однієї дуже важливої для України резолюції Радбезу ООН — а саме резолюції номер 2231 — що прямо пов’язана з постачаннями іранських дронів росії. Ця резолюція займає аж 134 сторінки, тому зекономлю вам час, сказавши, у чім саме проблема.

Уся сіль криється в пунктах 4 і 5 додатку Б, де йдеться про обмеження на постачання зброї з та до Ірану. У пункті 4 сказано, що всі держави повинні вжити необхідних заходів, щоб не допустити без згоди Ради Безпеки постачання, продажу чи передачі з та до Ірану озброєння, яке можна використати для розробки системи доставки ядерної зброї. Це обмеження діє до жовтня 2023 року. Перелік таких технологій є у спеціальному документі S/2015/546. У пункті 5 сказано, що Ірану не можна постачати звичайні озброєння. Це обмеження діяло до жовтня 2020 року.

Здавалося б, дрони ядерної зброї не несуть, тому це звичайні озброєння, обмеження скінчилися 2 роки тому. То виходить, що Іран не порушив резолюцію, так?

Не зовсім. Іранська влада просто трохи винахідлива. Уже згаданий документ S/2015/546 щодо Режиму контролю ракетних технологій говорить і про безпілотники як системи, що сприяють розробці засобів доставки ядерної зброї, якщо вони досягають 300 км дальности і ваги корисного навантаження 50 кг. А тепер цікавинка: іранські «Шахеди» мають дальність 1000 км, але корисне навантаження 40 кг. Тому нібито Іран підійшов максимально близько до порушення, але межі не перетнув.

Проте документ S/2015/546, на який посилається резолюція 2231, вказує, що є лише можливість розміну дальности за вагу корисного навантаження, яку уряд США просто буде враховувати, а не візьме й закриє на неї очі, коли 10 кг корисної ваги хочуть розміняти на 700 км дальности.

Тут ми нарешті дістаємося питання санкцій за порушення. Чи можна їх накласти? Так, відповідний механізм є і має назву snapback mechanism, тобто повернення обмежувальних заходів, що існували до ядерної угоди.

По-перше, цей механізм можна запустити, лише якщо Іран порушить саме ядерні елементи резолюції, тобто пов’язані з розробкою ядерної зброї і засобів її доставки. Як бачимо, підстави вважати, що такі порушення відбулися, справді є. І вони не обмежуються постачанням дронів росії.

По-друге — і це головне — він створений спеціально для того, щоб обійти право вето будь-якого постійного члена Ради Безпеки, включно з росією. Що це означає? Якщо одна держава-учасниця угоди з Іраном, скажімо Велика Британія, запускає механізм snapback, санкції проти Ірану відновлюються через 30 днів, якщо Рада Безпеки не ухвалить рішення цього не робити. Тобто щоб перешкодити відновленню санкцій, росії знадобиться згода всіх инших постійних членів Радбезу, а це, звичайно, не можливо. Отже, у цьому разі діє щось схоже на негативний консенсус у Світовій організації торгівлі: рішення ухвалюється, навіть якщо хтось проти, а щоб його не ухвалили, усі мають бути проти.

Здавалося б, у чому проблема, треба вже запускати snapback, а заодно і поставити росію на місце, знецінивши її право вето.

Проте 2018 року США вийшли з ядерної угоди з Іраном. 2020 року вони намагалися скористатися snapback-механізмом, але безуспішно, бо європейські учасники угоди хотіли її зберегти, а не розривати, щоб вмовити Іран не розробляти ядерну зброю і засоби її доставки. Китай і росія, звісно, теж виступили проти. Уже за Байдена США побачили, що в односторонньому порядку задіяти snapback не вийде, бо їх не вважають учасниками угоди. Дивним чином, через санкції у відносній ізоляції опинився не Іран, а Сполучені Штати. До речі, Вашингтон підтримала лише одна держава — Домініканська республіка.

Як наслідок, Байден сказав кілька днів тому, що ядерна угода з Іраном мертва і, схоже, домовлятися не буде. А от ЄС продовжує контакти з Тегераном і хоче відновити ядерну угоду, останній контакт був 20 грудня. Отже, розбіжність інтересів між США і ЄС доволі серйозна.

Можна припустити, що Вашингтон залишив переговори на європейців і сподівається, що Брюссель їх провалить, покаже свою слабкість і буде вимушений пристати на американську позицію.

Напевно, це ще одне підтвердження, що світ не обертається лише довкола України.

Old York Times — один із каналів, який колись надихнув розпочати власний.

Усе просто:
◾️автори роблять для вас вибірку статей з цікавими історіями та важливими ідеями з найвідоміших англомовних видань,
◾️стисло викладають їх українською,
◾️а ви завжди залишаєтеся в курсі.

Сабскрайб на Олдйоркщину!

🇺🇦 Під кінець року раджу ще один цікавий проєкт, канал PolitКраїна.

🇺🇸🇪🇺 Його команда приділяє особливу увагу політиці США та ЄС, а також збирає цікаві та важливі новини зі світового інфопростору і звертає увагу на внутрішньополітичні питання, про які мало пишуть класичні українські медіа.

Серед іншого, тут ви дізнаєтесь:

🇺🇸🇺🇦 Як республіканці вибирають свого спікера і як це може вплинути на допомогу Україні;

🇪🇺🇺🇸 Чому ЄС проти закону США про боротьбу з інфляцією;

🇵🇭🇺🇸 Як Філіппіни нарощують оборонну співпрацю з США;

🇮🇳🇵🇰 Як партія прем’єра Індії підштовхує країну до війни з Пакистаном.

🇲🇱🇨🇫 В яких країнах Африки діє ПВК Вагнера.

Посилання: https://t.iss.one/politkraina

Немає сенсу писати тут побажання на 2023-й чи підбивати підсумки 2022-го.

Бажання у всіх усе одно лише одне — і до нього продовжуватимемо йти.

Утім цей канал завжди був більше про тверезе оцінювання подій, а не wishful thinking (видавання бажаного за дійсне). Зокрема, маю на увазі війну. На цьому й побудую останній пост у році.

Як на мене, критичну точку протистояння ми пройшли в березні-квітні, коли перспективу мирних перемовин відкинули. На тому етапі переговори припинили не лише тому, що Україна побачила звірства росії в Бучі, а й тому, що вони стали невигідними для путіна.

Наша влада готова була йти на поступки. Але росія вирішила, що стати гарантом безпеки нейтральної України (яка ще й зобов’яжеться поважати російську мову та культуру) за міжнародним договором не оптимально. Причина в тім, що це означало б виведення військ із територій, окупованих після 24.02. і потребу говорити про статус Криму й Донбасу. Оволодіння Україною за такого сценарію залишалося можливим. Однак переконати росіян у потребі нового вторгнення в тепер уже нейтральну країну було б складніше. Залишалися лише економічні засоби впливу, яким жодна нова українська влада уже не довірилася б.

Так російсько-український збройний конфлікт перейшов від фази ескалації до фази інституціалізації. У цій фазі ми перебуватимемо доти, поки не виснажиться економіка України, росії або обох, включно з людським потенціалом.

У 2023 році росія планує збільшити витрати на оборону на 43%, що дорівнює десь 6% ВВП і третині бюджету. Україна ж виділяє 17,5% ВВП і половину бюджету, тобто навантаження більше. Як ви розумієте, це доволі різні суми не лише у відсотковому, а й кількісному співвідношенні, де перевага теж не на нашому боці. Є ще допомога Заходу, але її обсяги постійно зростали з лютого, і зараз питання в тім, чи захочуть наростити їх ще більше з огляду на потребу в деокупації Півдня і Сходу.

Програти не програємо, як Третій Рейх, який 75% ВВП викидав на війну в 1944–45 рр. Проте щоб путін усвідомив, що програв, росія має втрачати значно більше — і грошей, і людей, і окупованих територій унаслідок наших наступальних дій. Утім поки що Захід діє не на випередження, а у відповідь на кроки росії, суто показуючи, що далі росіянам просунутися не вдасться.

Якщо зможемо це змінити й перехопити стратегічну ініціативу, то вийдемо на фазу деескалації на вигідних для себе умовах. За менш сприятливих обставин деескалація теж наближатиметься, але від взаємного виснаження. Звісно, перед цим буде ще велика спокуса погрожувати ядерною зброєю, адже що довше триває ескалація і що менш дієві конвенційні засоби, то більшою є вірогідність, що росія застосує всі доступні інструменти. Побачимо, а поки що маємо позитивний знак: Захід не повірив у ядерні погрози Кремля цього року.

На завершення: рік тому США думали, що в Україні буде тривала партизанська війна. Нагадую їм, що югославські партизани били гітлерівців із великими втратами, майже зазнали поразки, але в 1943-му таки отримали допомогу союзників і витіснили ворога, побудувавши найбільшу армію на континенті (800 тисяч штиків). Змогли вони — зможемо й ми.

А тим часом армія підписників тут сягла колись захмарних для мене 2,5 тисяч. За рік на каналі з’явилися понад 220 дописів із понад 300 тисяч переглядів! Дякую!

Ваш автор віднедавна працює в найбільшій консалтинговій компанії ЦСЄ — CIVITTA Ukraine — яка співпрацює з Кабміном і сприяє європейській інтеграції України. Тому в новому році обіцяю вам більше експертних дописів на цю тему.

Із прийдешнім Новим роком!

День-два тому в медіа почали говорити, що росія розташує в Білорусі ядерні боєголовки.

Технічні передумови для цього є: комплекси «Іскандер-М» і модифіковані «Су-25».

Юридичні теж: ще в лютому білоруси «проголосували» на референдумі за скасування без’ядерного статусу, а 15 березня 2022-го нова конституція з відповідними змінами вступила в силу.

А про політичні цього року думатиме сам Лукашенко. Можливо, маневруватиме, а тоді спробує виторгувати своє виживання в Заходу, наприклад, здавши 200+ кг високозбагаченого урану, які ще є в Білорусі, щоб не потрапити до Гааги. Якщо до того його не вб’є ФСБ. А за ядерні боєголовки його з’їдять американці, бо це стане порушенням Лісабонського протоколу 1992 року, за яким Білорусь приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава.

Одним словом, хороших виборів у Луки майже не залишилося. Цього року і надалі змагатимуться з путіним у першости за політичний і фізичний кінець.

Два спостереження про корупцію в ЄС

1. У 2002 році лише 8 з 15 держав ЄС ратифікували базовий документ у цій сфері — Конвенцію про захист фінансових інтересів Європейських спільнот. Тому навіть Німеччину, Францію та Італію визнали державами з високим рівнем корупції. Ще й додали, що деякі кандидати на членство менш корумповані, ніж ця трійка — н-д, Естонія і Словенія. Тоді їм це допомогло вступити в ЄС уже 2004 року.

2. Натомість 2007 року до ЄС узяли Болгарію і Румунію — держави, які не виконали вимог щодо верховенства права і корупції. Вони отримали членство авансом і надолужували недоліки потім за допомогою спеціально створеного Механізму співпраці і верифікації. Знадобилося їм на це аж 12 і 15 років відповідно.

Ці два кардинально різні за природою явища розділяють лише 3 роки. Як бачите, вступити до ЄС може навіть корумпована країна — усе залежить від готовности домовлятися.

Проте Болгарії і Румунії пощастило: їх допустили до фінального етапу перемовин без прогресу в боротьбі з корупцією, тому не хотіли ставити хрест на всьому 7-річному процесі через цю проблему. Відтоді методологія переговорів про вступ у ЄС суттєво змінилися. Як саме і як це вплине на Україну — теми для подальших дописів на каналі.

Рекомендую ознайомитись з професійною аналітикою ✙Resurgam✙.

Це канал про хитросплетіння вітчизняної та міжнародної політики від автора статей блогу DeepState та 3 полку ССО 🇺🇦

🔹 Які політичні інструменти інтеграції окупованих територій у склад України?
🔹Яка вона — післявоєнна економічна «фішка» України?
🔹 Справжні мотиви Маска та купівля Twitter
🔹Іванка Трамп: випадок коли хочеш сказати, що це не мій батько.
🔹Як релігійна Реформація навчила Європу заробляти гроші?

Як каже автор цього каналу, «приєднуйтесь до Resurgam — аналізуймо, а не споживаймо інформацію».

Два обивательські спостереження про ситуацію на фронті

1. Якщо росіяни мобілізують ще 500 тис. війська, це не гарантує наступальної операції. Логістика не стягує такої кількости живої сили, через втрати бронетехніки ця маса пересуватиметься маршем, а отже — повільно і прогнозовано для наших сил.

2. У Запорізькій області росіяни використовують системи дистанційного мінування «Зємлєдєліє». І це не лише для того, щоб показали зневагу до Женевських конвенцій. Як пишуть Лестер Грау і Чарльз Бартлз у книзі «Російський спосіб ведення війни», «міни потрібні для захисту переднього краю оборони і спрямування супротивника у вогняні мішки». Тобто так росіяни готуються до наступальних дій ЗСУ, а ще компенсують брак живої сили, яку не можуть утримувати на цьому напрямку через проблемну логістику.

Gaol, не goal

В англійській мові є слово “jail” — «в‘язниця» або ж «ув’язнювати».

Але аж до 90-х років минулого століття в Британії та Австралії більш поширеним був його брат — “gaol”.

Його не назвеш словом, адже це суто варіант написання jail, ще й читається так само.

Обидві версії мають французьке походження. Gaol трохи раніше принесли нормани, а jail — уже парижани кількома століттями пізніше.

До 1978 року австралійський уряд узагалі не визнавав існування jail — для назв відповідних установ використовувати лише gaol.

Натрапив на цю цікавинку вчора, читаючи документ 2005 року щодо відкладення переговорів про вступ Хорватії у ЄС через її недостатню співпрацю з Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії.

Чому Вучич раптом згадав, що Крим і Донбас — це Україна?

Президент Сербії давно відомий своїми близькими відносинами з російським керівництвом. Це й не дивно для країни, яка вже 200 років дружить з москвою, а з 2012 року поступово скочується в бік авторитаризму.

Однак пам’ятаймо, що Сербія вже 10 років є кандидатом на вступ у ЄС. Це накладає суттєвий відбиток і на її зовнішню політику:

1️⃣ партія президента Вучича прийшла до влади зокрема завдяки тому, що зіграла на своїх успіхах у євроінтеграції, домігшись кандидатства;

2️⃣ цей успіх потрібно підкріплювати, поступово відкриваючи нові розділи переговорів про вступ із ЄС, яких аж 35;

3️⃣ утім останніми роками це не вдавалося через провальну ситуацію зі свободою слова і судами; на останніх парламентських виборах підтримка владущої партії скоротилася;

4️⃣ у грудні 2021 року ЄС зробив Сербії «аванс»: відкрив 4 нові розділи переговорів;

5️⃣ у поєднанні з тиском ЄС щодо приєднання до антиросійських санкцій Вучич змушений був показати, що віддаляється від росії і дотримує зовнішньої політики ЄС (адже це передбачено в розділі 35 переговорів про вступ);

6️⃣ але реальних кроків, на зразок відмови від політичних консультацій між МЗС чи приєднання до антиросійських санкцій, не спостерігається;

7️⃣ причина — залежність від російського газу (100%) і нафти (~25%, але значно більше цього року);

8️⃣ Сербія вже не може імпортувати російську нафту через Хорватію через санкції ЄС, хоча деякі країни ЄС досі мають таку змогу (Хорватія наполягла, щоб для Сербії такого винятку не робили.) Але guess what, Сербія будує інтерконектор до нафтопроводу «Дружба», щоб купувати російську нафту через... Угорщину. Нафтова компанія Сербії NIS досі на 56% у володінні російських компаній. Думки щодо придбання цієї частки в країні є, але чи матеріалізуються вони?

9️⃣ з позитиву, триває будівництво трубопроводу між Болгарією і Сербією, який дозволить імпортувати азербайджанський газ і зменшити залежність від росії;

🔟 утім зближенню ЄС і Сербії досі заважає ще одна притичина — Косово. Відносини Сербії з цією країною (яка колись була її частиною) дедалі більше нагадують відносини КНР і Тайваню: серби намагалися ввести свій контингент до Косова через НАТО і пишаються, що деякі держави відкликали своє визнання незалежности Косова (хоча це правда лише частково).

Бонус: ЄС вимагає від Сербії, аби та визнала Косово, а від Косова — дати автономію місцевій сербській спільноті. Утім Сербія не визнає Косово, користуючись тим, що не всі держави ЄС згодні з його незалежністю.

Друзі, мої знайомі запустили цікавий і потрібний проєкт ВивчайUA.

Мета — допомогти дітям та підліткам з України, які вимушено вирушили закордон, безкоштовно вивчати іноземні мови та розвивати лідерські якості. Проєкт також працюватиме для инших дітей, які з різних причин не можуть дозволити собі якісне навчання.

Для цієї потреби ВивчайUA шукає викладачів. Найпотрібніші мови:
• англійська
• німецька
• польська
• французька
• іспанська.

Тут уся важлива інформація та форма для подання заявки. Реченець — 25.01.2023.

Якщо ви не встигли, не біда — надсилайте лист на адресу [email protected] зі своїм портфоліо/резюме.