Глузую та іронізую, але в цьому випадку позиція Китаю має всі шанси подолати головний аргумент США, який вони висували і під час «холодної війни», і зараз: є заборона на розміщення чи нема, європейські держави отримають змогу самостійного бойового застосування американських ядерних боєзарядів лише коли війна вже почнеться і ДНЯЗ втратить актуальність. Тому ми його превентивно і частково порушуємо вже зараз.

У підсумку немає нічого поганого в тому, що США дещо обходять давні й компромісні міжнародні норми задля безпеки Європи. Погано те, що завжди знайдеться навіжений, який почне тицяти в них за це пальцем.

Європейські аграрії проти України?🚜

Кілька днів тому президент Болгарії та прем’єри Польщі, Румунії, Словаччини та Угорщини надіслали листа Президентці Європейської комісії, у якому недвозначно натякнули, що безмитний експорт української агропродукції — погана ідея, адже товари з України витісняють місцевих виробників.

Приємного мало — особливо враховуючи, що йдеться про основну статтю нашого експорту, а також те, що підпис Віктора Орбана і тут протидіє інтересам України.

Кабміну доведеться нагадати партнерам про посуху в країнах ЄС, через яку виник брак місцевої агропродукції і яку компенсували українські аграрії. І, звісно, пояснити, що перспективи зростання нашого сільського господарства протягом наступних двох років не те щоб дуже райдужні, тому такий «подарунок» на початку другого року війни з росією краще притримати.

Зрештою, свого часу в статусі кандидатів на вступ до ЄС згадані держави користувалися тим самим duty-free доступом на ринок Євросоюзу згідно з т.зв. Europe Agreements. Хоч він і обмежувався суто промисловими товарами, але добряче посприяв економічному розвитку ЦСЄ після соціалізму. Та й війни в них не було.

А з протестами в Польщі з цього приводу все не так однозначно. Їхні аграрії не раді відкритій торгівлі з Україною, чого не скажеш про польський сектор тваринництва і трейдерів. Тому сподіваймося, що після візиту Зеленського спробують залагодити цю суперечку на внутрішньому рівні.

П’ятничне про майбутнє України

1. Цього й декілька наступних років знак рівности між словами «встояли» і «перемогли» ставатиме дедалі примарнішим. Воювати довго з такою інтенсивністю важко, а запит на зброю та економічну допомогу ставатиме все осяжнішим.

2. Наша теза про те, що Україна захищає увесь цивілізований світ від росії буде все менш переконливою через поступове перемелювання російського військового потенціалу. Кріпнутиме думка, що росія може загрожувати лише Україні і (намагатися) досягати цілей лише в Україні. А оскільки її зупинили, то немає сенсу сильно нарощувати допомогу.

3. За таких умов Захід, імовірно, продовжить дозоване постачання допомоги Україні (такий собі drip-feeding) — що добре, але воно веде лише до утримання фронту і поступового повернення наших територій шляхом їх вигризання.

4. Повернення територій ≠ перемога. Воно не гарантує, що російська загроза зникне, що Україна увійде в надійний безпековий союз чи хоча б і далі отримуватиме великі поставки зброї і що сюди масово увійдуть іноземні інвестори.

5. Коли росію витиснуть з України, головний стимул допомоги — війна — зникне. Його місце займе потреба в реформах і створенні сприятливого економічного клімату. Південна Корея стала «азійським тигром» зовсім не тому, що 70 років стримує жахливу північнокорейську загрозу.

6. Якщо в західних інвесторів не з’явиться великого стимулу модернізувати українську економіку, Китай може скористатися моментом. Достатньо подивитися, як він зараз інвестує в Мексику, щоб зберегти за собою західний ринок за рахунок географічної близькости.

Хай дещо сумно, але тверезо.

Українські дописувачі на тему міжнародної політики страшно полюбляють аналогії з шахами. Добре це чи погано — окреме питання. Спробуймо зіграти в цю гру й ми.

Схоже, що росія опинилася в ситуації, де її ферзь (явна військова перевага) втрачений або в дуже невигідній позиції і буде з’їдений за наступні кілька ходів. Китай — сильна фігура, але слабко задіяна, принаймні поки що.

Україна в цьому сенсі починала бій узагалі без найсильнішої фігури і намагається поступово довести пішака до протилежного краю дошки, де той зможе стати ферзем, слоном, конем, you name it (залежно від зброї, яку отримаємо, і її кількости). Коли це станеться — під питанням.

Поки розгортається таке дійство, між Україною і росією триває позиційна боротьба. Обидві сторони постійно очікують одна від одної активніших дій, атак, розміну фігур.

Про завершення цієї траєкторії судити важко. Зрозуміло хіба те, що в професійних шахах швидку й розгромну перемогу не здобувають ніколи. Забрати в супротивника всі фігури, не втративши при цьому свої, теж не можливо. Найчастіше трапляється саме нічия в різних (здається, шести) варіаціях. До речі, цікаво, що якщо (чи коли?) Україна як слабша сторона зрештою досягне збалансованости сил, за шаховою термінологією це також вважатиметься нічиєю.

Тільки-от дати обом сторонам війни по 0,5 бала за такий результат не вийде. Залежно від матеріальних здобутків і спроможности України забезпечити відновлення й сталу оборону, а росії — зберегти захоплені території, отримати військові поставки з КНР тощо, він варіюватиметься від 0,51 до 0,75 на користь України. Решта 0,24 — це події на зразок розпаду росії чи революції. Ще +0,01 — це вже ідеальний світ.

Навскидь так може виглядати застосування шахової методології до російсько-української війни.

Кеннет Волтц завіщав, що війни починаються не тому, що хтось кудись прилетів чи що одна країна якось муляє око иншій. Війни починаються через чинники системного рівня.

Отак намагаєшся знайти в теорії МВ щось не менш цікаве і дієве, ніж політичний реалізм, але все одно до нього повертаєшся.

Напевно, запишу подкаст. Думаю, здогадуєтеся, про яку країну.

А ось і новий випуск подкасту про Китай і Тайвань!

Як завжди, з українським і світовим контекстом та ненав’язливою увагою до теорії міжнародних відносин.

Apple Podcasts | Spotify | Google Podcasts

Текстова версія подкасту
1/2

Подивімося, як найсильніші суб’єкти міжнародної системи сприймають своє місце в ній і що планують робити.

Почнімо з КНР🇨🇳. Російська війна наробила Китаю проблем. У 2021 році він зробив поступки ЄС заради Comprehensive Agreement on Investment, щоб поглибити з ним взаємини, але зараз ця угода зависла в повітрі. Він переосмислює світовий порядок і те, як просувати власний його варіант. Розуміє, що виключно мирна економічна експансія вже не рецепт успіху, як це було в часи т.зв. гіперглобалізації.

ЄС🇪🇺 переосмислює свою стратегічну автономію. Не схоже, що він має єдине її бачення. Але вочевидь один із її найбільших поборників — Еммануель Макрон — не бачить цієї автономії в повній злуці зі США. Звідси й відкидання «американського ритму» в тайванському питанні, про яке він заявив під час візиту до Пекіна.

США🇺🇸 теж у процесі помірного переосмислення. Більше думають, ніж роблять. Доказ тому – їхня поступальність у придушуванні росії. Вони не спішать викидати її з рівняння тут і зараз, примушувати до здачі ядерної зброї, не прагнуть переформатувати світовий порядок під себе в односторонньому порядку.

Усі все обережно переосмислюють.

У такому світі в України небагато шансів на те, що умовний демократичний табір об’єднається навколо неї і завдасть поразки умовному автократичному табору.

Радше такий світ — для сильних, адже вони можуть у цьому переосмисленні спробувати створити нові правила, усе переграти. Питання в тому, хто на що наважиться.

Таку спробу може здійснити Китай.

Раніше я писав про те, що його напад на Тайвань дорого обійдеться для КНР і не дає 100% впевнености в перемозі. Та і явних причин нападати не з’явилося: Тайвань не проголошує незалежности, не створює оборонних союзів і не стає помітно сильнішим.

Проте ці чинники мають значення в старій системі координат, де велика війна для всіх була чимось із серії фантастики. А у світі, де всі все переосмислюють, війна може відбутися з инших причин.

У старій міжнародній системі КНР поступово наздоганяла США і була у вигідній позиції📈. Якщо Китай вирішить, що:

◾️ в логіці цього старого світопорядку йому робити нічого,
◾️що США переможуть росію, залишать його без союзників у таборі великих держав і
◾️переформатують систему безпеки в Європі повністю на свою користь без згоди інших,

він може вирішити, що має повне право зробити те саме — не десь за океаном у чужій країні, а безпосередньо біля своєї території і в межах Китаю. Зрештою, КНР і Тайвань визнають, що вони є однією країною. Починати війну заради формування нового світопорядку — не зовсім по-китайськи. Але що як старого порядку вже не існує, а новий ще не сформувався?

Текстова версія подкасту
2/2

До головного: чималу роль у початку китайського вторгнення на Тайвань може зіграти позиція ЄС. За поточних умов фрази Макрона про відкидання «американського ритму» і «надмірної китайської реакції» у проблемі Тайваню свідчать не так про стратегічну автономність ЄС, як про його невизначеність із тим, що робити, якщо вторгнення на острів таки відбудеться. Ще більшу невизначеність, як завжди, демонструє Індія🇮🇳.

Звідси питання: хто воюватиме з Китаєм за Тайвань? США, Японія і Південна Корея за логістичної підтримки Індії? Така війна може точитися дуже довго і через фактор ядерної зброї несе дуже великі ризики. Чи подіють санкції на КНР і чи накладе їх ще хтось, окрім західних держав? Ще одне питання без чіткої відповіді, як ми переконалися на прикладі росії. А найбільша проблема в тому, що ця невизначеність остаточно паралізує Раду Безпеки ООН. Вона формально існуватиме, відбуватимуться засідання, але вони не матимуть жодного значення і наслідків.

Якщо транслювати все сказане на Україну, то можна дійти цікавого висновку: Китай запропонував свій мирний план для завершення російсько-української війни, де чітко проглядається ідея повернення до статус-кво, а не 100% перемоги росії. Це дозволило б і зберегти залишки росії як союзника, і не допустити утвердження США й НАТО в усій Європі воєнним шляхом, повернутися до сталих економічних відносин із ЄС без нависання тіні американської присутности, що Китаю було б дуже вигідно. Та й війну з Тайванем можна було б не починати до завершення модернізації війська на тлі спаду глобальної напружености. Пекін може ще певний час сподіватися, що війна проти України закінчиться таким миром, близьким до статус-кво до 24.02.2022.

Однак якщо він побачить, що майбутній наступ України дуже успішний і що США обрали траєкторію конфлікту, у якій врахування інтересів росії бути не може, для Китаю це стане спонукою не просто підтримати російський режим, а кинути виклик Вашингтону на Тайвані.

Китай вбачатиме в цьому не просто справедливість (fairness and justice, як кажуть китайські політики) — у такий спосіб він може позбутися статусу фрирайдера в міжнародній безпеці, тобто покладання на зусилля Заходу. Скажімо, в боротьбі проти тероризму, ядерного нерозповсюдження чи захисті свободи судноплавства. Поки в усіх цих питаннях він відсиджувався на задньому плані, США брали на себе ризики, витрати, вступали в суперечки з власними союзниками.

Барак Обама ще 10 років тому коментував цю тему з відчутним невдоволенням. А відтоді спроможність Заходу менеджерити глобальну безпеку погіршилася. Візьмімо хоча б окупацію Криму. Тому поки війна триває, Китай відчуватиме, що має брати більше ініціативи на себе і чимдуж гратиме на тому, що Захід досягає своїх цілей навіть не власними руками, а використовує для цього країни, що розвиваються, т.зв. Глобальний Південь. І ця риторика відгукуватиметься в Азії, Африці, Латинській Америці, де багато хто не розуміє Україну. Наприклад, Індонезія.

Хтось може провести аналогію і сказати, що за «холодної війни» США та СРСР так і не почали війну, обмежуючись непрямим втручанням у збройні конфлікти, тому будь-які регіональні суперечки не ставили під загрозу існування системи в цілому. Себто якщо в нас нова «холодна війна», де місце СРСР зайняв Китай, то є підстави стверджувати, що в їхніх відносинах регіональні конфлікти — це нормальна річ. Вони виникають і врегульовуються.

Але треба розуміти, що біполярна міжнародна система перебувала в стані оформлення аж до середини 70-х рр. Ні США, ні СРСР не були зацікавлені в тому, щоб її поховати новою війною. Натомість нинішня міжнародна система перебуває в стані напіврозпаду. Для Сполучених Штатів як чинного гегемона те, як ця система наразі оновлюється, наразі несе вигоду. Відповідно, Китай може дійти висновку, що бездіяльність у довгостроковій перспективі коштуватиме йому дорожче, ніж короткострокові втрати від війни з Тайванем.

Отак чинники системного рівня можуть спрямовувати політику держав, навіть усупереч їхній волі.

Куди ж без мемів

Якщо Конгрес схвалить, Марокко справді може отримати 18 установок HIMARS і 40 ракет ATACMS.

Але пам’ятаємо, що Марокко першою з африканських країн надала Україні танки в січні цього року.

До того ж королівство має статус основного союзника США поза НАТО з 2004 року і дуже непрості відносини з сусідніми Алжиром та Тунісом. Білий дім думає про союзників, тому для нас це радше позитивний момент.

До речі, Президент Алжиру Абдельмаджид Теббун у травні збирається зустрітися з путіним у москві.

Є така цікава річ — «військова провідна зоря» НАТО.

Нічого спільного із Зіркою смерті із «Зоряних воєн».

Це неформальна назва Warfighting Capstone Concept, або ж Фундаментальної концепції ведення бойових дій, затвердженої у 2021 році.

У цьому документі згадано 6 “out”, які НАТО має посилювати:

◾️out-think — перехитровувати, передбачаючи загрози й розуміючи стратегічне середовище;
◾️out-excel — перевершувати, пориваючись до переваги в моральному, людському й культурному вимірах;
◾️out-fight — перемагати, діючи рішуче в межах певного простору ведення війни і в різних таких просторах;
◾️out-pace — переганяти, розрізняючи ризики, користаючи з можливостей і вдаючись до рішучих дій швидше за супротивників;
◾️out-partner — «перепартнерювати», вибудовуючи взаємосумісність і сприяючи налагодженню відносин у дусі взаємної підтримки;
◾️out-last — переживати, стійко витримуючи конкуренцію та конфліктні ситуації.

А тепер розгляньмо, чи вдалося НАТО дотримати цих пунктів.

Out-think — 👎, підготовку росії до війни проґавили
Out-excel — 👎, важка для розуміння й абстрактна річ, але яка моральна й культурна перевага, якщо допустили геноцид на своїх кордонах?
Out-fight — 👎, НАТО навіть не веде війни з росією
Out-pace — 👎, жодних дій на випередження
Out-partner — 👍, за кількістю і якістю партнерств перевершили рф
Out-last — 👍, запас тривкости явно більший, ніж у росії

Звідси зрозуміло, чому НАТО перейшла від стримування шляхом відплати (deterrence by retaliation) до стримування шляхом недопущення (deterrence by denial).

От тільки далі постане инше питання: якщо з росією 4 з 6 пунктів проґавили, що буде в разі війни з Китаєм?

Уже мовчу про те, що стримування шляхом недопущення важко концептуально застосувати до війни росії проти України — війна ж уже відбувається, її допустили. Натяк на те, якою мірою НАТО розглядає Україну як свого потенційного члена найближчим часом.

Шановні сабскрайберзи, раджу добірний канал про європейську інтеграцію України від колег по Центру економічного відновлення, яких знаю особисто і чиї знання є something I can vouch for — @yu_shaipova та @okostryba.

Назва — Потяг «Київ–Брюссель» — промовиста й оригінальна, як ми любимо. Аналогічних каналів на цю важливу тему не бачив, тому це must.

Посилання тут!

Про візит Столтенберга

Не варто очікувати повідомлень про згоду на вступ України до НАТО, надання ПДЧ тощо. Кажу це з власного досвіду участи в переговорах із генсеком Альянсу і розуміння, як вони минають.

Подивімося також на загальне тло:

◾️скоро саміт НАТО у Вільнюсі, а від колись омріяного ПДЧ Україна фактично відмовилася сама;
◾️простої політики «відкритих дверей» Альянсу вже не достатньо: раніше вона дозволяла і бути другом України на словах, і не провокувати росію — зараз потреби змінилися;
◾️негайне членство України досі виключене через загрозу прямої ядерної війни НАТО з росією, але при цьому Столтенберг каже, що рф не зможе залякати Альянс ядерними погрозами.

Виходить, що жоден із трьох базових сценаріїв — членство, ПДЧ, підтвердження відкритости дверей — не підходить, а підтримка України не має достатнього політичного закріплення, що ставить під сумнів її постійність та обсяги. Потрібна зрозуміла альтернатива, яка дозволить розвинути партнерство, мінімізувати загрози для НАТО і забезпечити стійкість України.

З цього кута зору, найімовірніший предмет обговорення — розробка довгострокової програми підтримки України, старт якої глави МЗС НАТО погодили 4 квітня. Столтенберга цікавитиме думка Банкової про те, що має бути в цій програмі і яким повинно бути її формулювання, щоб усе узгодити з державами-членами Альянсу. Він також спробує згладити гострі кути, які можуть виникнути через завищені очікування України від саміту.

Це класична дилема патрона з теорії міжнародних відносин: взяти на себе союзницькі зобов’язання перед країною і захищати її чи дати їй більше зброї і підтримки, щоб вона сама могла себе обороняти?

Друга опція відповідатиме усередненим інтересам України і НАТО. Вона ж стане добрим підґрунтям для збереження підтримки з боку США та инших після завершення війни/її активної фази.

Міжнародно-політична мемарня

Гадаю, що заявою китайського посла у Франції про відсутність юридичного підтвердження незалежности колишніх держав СРСР Пекін зухвало, але все ще доволі прикрито тицяє Захід носом у його власне минуле.

Мовляв, ви ж спочатку визнавали Республіку Китай (Тайвань) і її уряд як постійного члена Радбезу ООН, а коли обставини змінилися в 1971 році, раптово змінили політику і визнали комуністичний Китай. Бо вам так було ситуативно вигідно.

Якщо розшифрувати ще далі, Пекін каже Заходу: «Ви ж визнавали путінський режим донедавна, поки це відповідало вашим інтересам, а зараз хочете запроторити путіна в тюрму».

Зрештою, останній рівень тлумачення: «Раніше КНР пропонувала принцип “одна держава, дві системи” Тайваню, але не ображайтеся, якщо далі так не буде».

UPD. Цікаво, що слова китайського посла видалили із сайту посольства КНР. Видалили — але не дезавуювали. А отже, ця провокація від окремо взятого дипломата має підтримку в китайському істеблішменті. Випадкові «ляпи» від китайського посла в такій важливій країні, ще й після візиту Макрона до КНР, межують із неможливим.

Апдейт до вчорашнього.

Китай дуже дивно пояснив заяву свого посла. В очільника дипломатичної місії не може бути особистих поглядів на публіці, а кожна його думка — саме політична, а не інтелектуальна, філософська чи будь-яка инша. Себто нібито забрали сказане назад, але не зовсім.

До речі, заява посла КНР – це ще й відповідь Жозепу Боррелю, який минулої неділі закликав держави ЄС надіслати військові кораблі для патрулювання Тайванської протоки.

Цікаво, хто погодиться. Італія 🇮🇹 вже на борту, погодилася відправити до регіону фрегат і патрульне судно, а згодом — навіть свій новий авіаносець.

Ще більш цікаво, чи буде конструктивна реакція на слова Києва про перетворення Чорного моря на внутрішнє море НАТО (а отже, і ЄС).

Про Італію і Китай🇮🇹🇨🇳
(у розвиток ваших влучних коментарів)

Пам’ятаємо два важливі факти:

◾️Прем’єрка Мелоні отримала запрошення від Сі до Пекіна на травень, але міркує, чи приймати;

◾️Рим думає, як відмовитися від участи в китайському проєкті «Пояс і шлях» без шкоди для своєї економіки і без контрзаходів з боку Пекіна (Китай — важливий партнер в експорті та імпорті).

Це ознаки не стільки лідерства Італії в ЄС, скільки її втягування в американсько-китайське протистояння. Рішення щодо Китаю ухвалюють саме через цю призму.

Меми про переклад замовляли?

🇮🇱 ADASTRA вітає з Днем незалежності Ізраїлю! 🇺🇦

На честь свята пропонуємо добірку вибраних матеріалів про внутрішню і зовнішню політику Єрусалима:

✅ «Стратегічна культура Ізраїлю: травма і тріумф»

✅ «Супермаркет пропаганди: Ізраїль та Палестина»

✅ «Космічна політика Ізраїлю: велика місячна потуга маленької країни»

✅ «Африканська політика Ізраїлю: м’яка сила, технології і боротьба за визнання»

✨ ADASTRA І Усе про міжнародні відносини

Цього року День незалежности Ізраїлю припав на 25–26 квітня. У зв’язку з цим пропоную цікаву добірку матеріалів про цю країну від колег⬆️