Завтра об 11:00 виступлю на цікавому заході від СД Платформи під назвою «Між війною та європейською перспективою. Що надасть Україні кандидатський статус?»

Матимемо також кількох поважних спікерів з Європейського парламенту та політико-академічних кіл України.

Запрошую!

Покликання на реєстрацію: https://bit.ly/discussion_SDPlatform

Покликання на зум: https://bit.ly/3xIugoU

А от і запис сьогоднішньої дискусії про кандидатський статус і європейську безпеку.

З 1:01:15 — коментарі експертів з України
З 1:38:30 — мої ремарки.

https://fb.watch/dSFFOho3Eq/

Про санкції, контрзаходи і відмінність між ними. Говоримо про поведінку держав(и) у відповідь на правопорушення иншої.

В одному з перших відомих письмових двосторонніх договорів між єгипетським фараоном Рамзесом II і хетським царем Хаттушилем III 1296 р. до н. е. уже були передбачені дії у відповідь за порушення договору: «Хай згинуть будинок, земля і раби того, хто порушить ці слова». Це антична санкція чи контрзахід? І в чому взагалі відмінність?

У юридичній літературі, міжнародно-правовій доктрині та особливо журналістиці є плутанина та/або ототожнення цих понять. Ба більше, Статут ООН не містить терміну «санкції», натомість можемо знайти там термін «примусові дії»; у Декларації тисячоліття ООН 2000 р. (п. 9) згадано запровадження, перегляд чи зведення до мінімуму санкцій 🤯

❗️Розплутуємося.

Теза:
Контрзаходи – примус, який застосовує одна держава у відповідь на порушення МП.
Санкції – відповідь спільноти: окремих держав, їх союзів, міжнародних організацій.
*Примусові дії – термін Статуту ООН, стосується виключно колективних дій, тобто {примусові дії}={санкції}.

У рішенні міжнародного арбітражу (1978 р.) щодо спору між Францією і США стосовно порушення угоди про повітряне сполучення йшлося: «Якщо виникає ситуація, яка, на думку однієї держави, становить порушення міжнародного зобов'язання іншою державою, то перша держава має право в межах, встановлених загальними нормами міжнародного права щодо застосування збройної сили, відстоювати свої права за допомогою контрзаходів». Тезу підтверджено, дія однієї держави – контрзахід.

Декларація тисячоліття ООН 2000 р. (п. 9): «[ООН] сповнена рішучости звести до мінімуму несприятливі наслідки запроваджуваних Організацією Об’єднаних Націй економічних санкцій для ні в чому не винних груп населення, забезпечити регулярний перегляд таких санкцій, і виключити несприятливі наслідки санкцій для третіх сторін». Тезу підтверджено, санкції – колективні дії, у цьому випадку – з боку ООН.

Наостанок кумедне.

Яка позиція росії щодо санкцій?

1. Кажуть, що санкції проти росії не правомірні, бо тільки Рада Безпеки уповноважена реалізовувати санкції. Абсурд у тому, що ні для контрзаходів, ні для санкцій «добро» РБ не обов’язкове.

2. Там подейкують, що санкції може застосовувати лише постраждала сторона. Але стаття 48 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготованих Комісією з міжнародного права ООН, наголошує, що инші держави, які не постраждали в результаті порушення МП, також можуть змусити порушника нести МП відповідальність.

Катерина Оніщук,
правниця-міжнародниця каналу «генрі, kissінжир»

Що почитати: поради каналу «генрі, kissінжир»📚

📌«White House Interpreter: The Art of Interpretation» авторства Гаррі Обста, перекладача 7 президентів США від Ніксона до Клінтона.

📌«Trump and the Populist Authoritarian Parties: The Silent Revolution in Reverse». Один із двох авторів — Рональд Інґлегарт, найцитованіший політолог у США.

📌«Capitalism and Schizophrenia» — двотомник Жиля Делеза й Фелікса Ґваттарі. Капіталізм крізь призму психоаналізу й філософії постструктуралізму.

📌«Символічний обмін і смерть» Жана Бодрійяра. Про капіталістичне суспільство, яке втратило зв’язок із реальністю і перейшло в стан гіперреальности, наповненої симулякрами.

​​💙Мрієш безкоштовно навчатися в провідних університетах світу?

💛А може пройти стажування в ООН?

Тоді підписуйся на канал і будь у курсі всіх можливостей для студентів!

Січневі протести в Казахстані🇰🇿 були ласим шматком для українських оглядачів — їх коментували всі, кому не ліньки. Утім цього не скажеш про нещодавні подібні події в Узбекистані🇺🇿

Коротка передісторія: президент Мірзійоєв захотів змінити конституцію, щоб обнулити свої президентські терміни (це ж було вже ©) й правити країною до 2040 року. А заразом — і скасувати автономію Республіки Каракалпакстан, яка займає 40% території Узбекистану й населена каракалпаками — народом, більш спорідненим із казахами, ніж узбеками.

Тло й причини: із 2016 року в країні тривали соціально-економічні реформи, за які Узбекистан навіть удостоїли звання «країни року» за версією The Economist у 2019 році. Але політичну систему ці трансформації мало змінили. До цього додалися проблеми через пандемію, аварія на Сардобинському водосховищі, пов’язана з масштабною корупцією, й прихід до влади Талібану в Афганістані. За таких умов узбецька влада, схоже, стала перейматися міцністю своїх позицій і вирішила потрохи закручувати гайки.

Результат: протести на півночі країни, 18 загиблих. Президент перекладає провину за ініціативу скасувати автономію республіки на місцеву владу, наближених осіб і невідомі «зовнішні сили».

Міжнародно-політичний аналіз: може здатися, що це звичний випадок маразматичного тирана, проти якого має виступити цивілізований світ. Утім насправді Мірзійоєв не чинить так, як його попередник Карімов, який звинуватив Захід у спробі «кольорової революції» й ізолював країну. Ташкент підтримує тісний контакт із Вашингтоном й інформує США про ситуацію, аби не втратити стратегічний діалог, що набрав гарні темпи, особливо зважаючи на загрозу Талібану. Мірзійоєв вибудував у штатах доволі сильне лобі. Водночас Узбекистан не кладе всі яйця в один кошик і зберігає партнерство з росією (торговельний партнер номер 1) та Китаєм. На регіональному рівні стратегічний діалог зі США теж дає плюси: завдяки ньому Узбекистан може робити те, чого цураються инші: із позиції сили організовувати міжнародні конференції з ворогом — Талібаном, аби змусити його стати нормальним членом міжнародної спільноти в обмін на певні економічні преференції й перспективу визнання.

Мислеформи Заходу довкола росії розвиваються довкола доволі давнього питання з міжнародних відносин: що більш суперечливо — говорити з терористами чи намагатися стримати їх силою?

Це питання можна відобразити кількома тезами, які крутяться в головах на Заході:

1. Захід не визнаЄ росію державою-терористом, бо хоче закінчити війну переговорами, а на Заході, особливо у США, є дуже міцне переконання, що з терористами переговорів не ведуть (тому навіть Талібан не визнали терористами і наводили це як аргумент, що з ними говорити можна, аби публіка не обурювалася).

2. Стримування й застосування сили проти терористів — у відповідь на атаку чи як превентивний удар — не є ефективним, бо призводить до гри з нульовою сумою і лише дає ще одне обґрунтування для терористів продовжувати насилля.

3. Тому, можливо, потрібно вести з ними переговори, щоб дати їм можливість досягти частини (не всіх) їхніх цілей мирним шляхом, тим самим відібравши в них частину прибічників й аргумент про те, що застосування сили — єдиний вихід.

4. Як приклад наводять сепаратистську організацію «Фронт визволення Юри», що виступала за незалежність однойменного кантону у Швейцарії і використовувала для цього агресивні засоби. Швейцарський уряд погодився провести референдум, на ньому більшість висловилася за те, аби залишитися в складі Швейцарії, а далі діяльність Фронту стихла. А в Нідерландах прибічникам терористичних настроїв давали доступ до ЗМІ, аби вони висловлювали свою думку без застосування насильства.

5. Навіть із тими, кого вже визнав терористом, зрештою інколи доводиться говорити, і це може принести результат. Приклад — Каддафі, якого схилили до підтримки мирного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту в обмін на зняття санкцій ООН і виключення зі списку США держав-спонсорів тероризму. Але подальший розвиток подій ви знаєте.

6. Попри всі ці гадані плюси переговорів, у 2005–2006 рр. США і Франція відкрито говорили, що можуть використати ядерну зброю проти держави, що спонсорує тероризм.

Тільки-от яку частину вимог росії Захід сподівається задовольнити і, що головне, як це вирішить проблему розміром у 140 млн божевільних мавп, мені невтямки.

Друзі й новоспечені читачі!

Найближчі дописи стосуватимуться найактуальніших подій, зокрема:

🇮🇷 майбутнього вступу Ірану до ШОС і того, що це означає для міжнародної системи;

🚀 випробувань гіперзвукової зброї в США (що добре впишеться в попередні дописи на цю тему отут і отут).

Паралельно спробую завершити допис про класиків теорії перемоги, який обіцяв раніше. Ну і, звісно ж, намагатимусь публікувати цікавинки зі світу англійської мови й перекладу.

Нинішні тренди дедалі більше свідчать про те, що нова «холодна» війна йтиме не між полюсами однієї міжнародної системи, а між двома різними міжнародними системами, що існують одночасно. Одна з них — західноцентрична — у фазі занепаду, а інша — антизахідна — на етапі становлення.

У 30-х рр. ХХ ст. держави-порушниці міжнародного ладу суто вийшли з Ліги націй і не представили єдиної альтернативи. Після Другої світової війни протиборство капіталізму й соціалізму відбувалося в межах єдиної глобальної міжнародної системи, співзасновниками якої були і США, і СРСР. Нині ж спостерігаємо не просто за виходом росії із західноцентричного світу, партнером якого вона була, а за паралельним виникненням альтернативної міжнародної системи, що намагається зробити протиріччя між незахідними державами менш відчутними, ніж протиріччя між Заходом і не-Заходом. Майбутній вступ Ірану до ШОС — яскравий приклад (до речі, це буде перше приєднання Ірану до багатосторонньої інституції з 1979 року).

Спроби якогось коаліційного збалансування єдиної міжнародної системи, як на мене, скінчилися 2003 року, коли Китай і росія не змогли перетягнути на свій бік Францію і Німеччину для створення багатостороннього консенсусу «рівних» держав на противагу одностороннім діям США в Іраку.

Така-от гіпотеза.

У 19 столітті Пруссія за 7 років провела 3 переможні війни, а принцип балансу сил у Європі не спрацював, антипрусської коаліції не виникло. Ця історія досі збиває з пантелику теоретиків і має далеко не одне пояснення, які зводяться до терміну «underbalancing» (недобалансування). Тоді міжнародна система зрештою завалилася.

росія за 14 років теж розпочала 2 війни в Європі, але не здобула (і не здобуде) перемоги в жодній. При цьому антиросійська коаліція за Україну все одно склалася. Тому тези про underbalancing з боку колективного Заходу проти москви з теоретичного кута зору виглядають не так уже й переконливо. Це для розуміння, як можуть сприймати російське вторгнення західні теоретики.

Тому міжнародна система до російського виклику пристосовується і новий регіональний баланс сил із потужною роллю України має всі шанси на формування. Для нас складність полягатиме в тому, аби зв’язати повне відновлення територіальної цілісності в осяжній перспективі без дурних компромісів із пітуном із становленням цього балансу сил, бо прямого зв’язку між цими чинниками Захід поки не бачить. У нинішніх умовах я б навіть сказав, що імовірність вступу України до НАТО в наступні кілька років як складова цього оновленого балансу сил навіть вища, ніж повернення всіх окупованих територій за той самий термін.

Юридичний переклад: найпоширеніші помилки

Знаю, що на канал підписані чимало юристів/ правників-міжнародників, тому цей допис — спеціально для вас😌

1. Найпоширеніша хиба — неправильне розуміння прихованої семи (смислової одиниці).

Composite picture — не «композитна картина», а «фоторобот»

Front man — не «фронтмен», а «підставна особа»

To go to the Bar — не «звернутися до адвоката», а «стати адвокатом»

Strong-arm man — не «чоловік із сильними руками», а «вбивця»

Registration certificate — не «свідоцтво про реєстрацію», а «приписне свідоцтво»

Orphan’s court — не «суд у справах сиріт», а «суд у справах про спадкування»

2. Наступна помилка — буквальний переклад виразів, ужитих у переносному значенні.

Bad actor — не «поганий актор», а «затятий злочинець»

The bar and the bench — не «місце адвоката і лава підсудних», а «адвокатура й суд»

Finisher of the law — не «завершення закону», а «кат»

3. Третє в переліку — хибне виведення переносного значення.

Ambulance chaser — не «терміновий розшук», а «адвокат, який нав’язує свої послуги постраждалим від нещасних випадків»

Cat burglar — не «спритний крадій», а «злодій-квартирник»

4. Останні в списку — помилки, викликані некоректним розумінням однієї зі складових поняття.

Clublaw — не «правила клубу», а «кулачне право»

Philadelphia lawyer — не «юрист із Філадельфії», а «блискучий юрист»

Citizen’s arrest — не «арешт громадянина», а «громадське затримання»

Recognized merchant — не «визнаний торговець», а «торговець, що має патент»

Star witness — не «зірковий свідок», а «головний свідок»

Те, що світ прямує від однополярності до багатополярності, зрозуміло. Проте водночас він стає багатополярним і на рівні регіональних підсистем. Поведінку цієї множини локальних лідерів уже не стримує ні колись явне одноосібне домінування США, ні існування другої наддержави-суперника. На зміну одному конфліктогенному чиннику — капіталізм vs. соціалізм — прийшла ціла низка інших, що підвищує ймовірність нових воєн, складність їх врегулювання і прорахунки шансів на успіх. Усі збільшують витрати на оборону, водночас беручи участь не в одному, а одразу в кількох безпекових форматах. Десоціалізований світовий порядок на чолі із Заходом поступається світу множинних ідей і цивілізацій. Колективне ізолювання держав-порушниць у таких умовах перестає працювати. Не кажучи вже про те, що така система незбалансованої мультиполярності найбільш нестабільна.

Щось схоже каже Амітав Ачарія в концепції «multiplexity», яка відрізняється від «multipolarity». Із неї можна зробити висновок, що через множинність інтересів світ не поспішатиме воювати з державами-ревізіоністами й дуже нерівномірно ставитиметься до різних регіональних контекстів. Один із яскравих прикладів: Регіональний форум АСЕАН — чи не єдиний локальний безпековий формат, до якого входять не лише всі основні центри сили, як у «концерті націй», а й самі члени АСЕАН. Чомусь російська війна проти України не призвела до утворення подібного формату.

Гіперзвукова зброя США: гегемон вступає в гонку озброєнь?

13 липня Сполучені Штати провели успішні випробування гіперзвукової зброї, що набули доволі широкого розголосу. Утім 18 липня відбувся ще один тест іншої гіперзвукової системи, на який уваги чомусь не звернули. Інші успішні тести США проводили й у попередні роки. Хай там як, на ці факти можна накласти кілька заяв американських офіційних осіб про те, що Вашингтон поступається в гіперзвуковій зброї Пекіну і москві і зробити висновок, що на світ чекає масштабна гонка озброєнь.

Утім це дуже спрощене узагальнення, яке не враховує стратегічного середовища:

1) так, зараз Пентагон має близько 70 гіперзвукових програм із загальним фінансуванням 15 млрд дол., включно з принаймні 8 засобами ураження наземного, повітряного й морського базування різної дальності;

2) так, за 2015–2020 рр. витрати на дослідження в цій сфері зросли майже в 7,5 разів;

3) так, під це вже давно є доктринальна основа – Prompt Global Strike, спрямована на розробку конвенційних (неядерних) систем, що зможуть вражати будь-яку точку світу впродовж 1 години;

4) але в США є розуміння, що немає сенсу створювати більші й швидші гіперзвукові ракети у великій кількості просто тому, що їх розробляють росія і Китай. Це далеко не найрентабельніший і найефективніший шлях, враховуючи хоча б різницю в цілях: Китай хоче запобігти втручанню США в локальний конфлікт у Південно-Східній Азії, тоді як Америці потрібно стримати цю агресію. Це цілі різних порядків, які США не вирішать кількісним нарощенням одного виду озброєнь чи підльотом ракети на кілька хвилин швидше;

5) тому Вашингтон і просуває концепцію Joint All-Domain Command and Control (JADC2), аби мати цілісну картину загроз на всіх рівнях і забезпечити функціонування всіх родів військ як цілісного організму. І тому потрібні не лише гіперзвукові засоби, а й новітні стратегічні стелс бомбардувальники B-21, засоби протиракетної оборони, Precision Strike Missile (яка замінить нашу мрію – ATACMS), ракети середньої дальності Tomahawk Block V, ракети «повітря–земля» SiAW для винищувачів F-35 і Advanced Battle Management System – т.зв. інтернет військових речей;

6) а отже, робота над гіперзвуковою зброєю – це радше не гонка озброєнь рівня ядерного змагання у ХХ столітті, а конкуренція в галузі гіперзвукових технологій.

Word of the day🪖

Drumhead court-martial — військово-польовий трибунал

Походження: під час таких судів перевернуті барабани (drums) часто використовували як столи, за якими виносили вирок

#wordsoftheday

Про Тайвань

Раніше я писав про чинники, що матимуть ключове значення для (не)виникнення нової кризи довкола Тайваню. Усі вони стосувалися міжкитайських взаємин і в жодному прямо не йшлося про США.

І це не даремно: китайсько-американські суперечності довкола Тайваню не зводяться до силового протистояння, де Пекін прагне захопити острів, а Вашингтон — закріпити його повну незалежність від КНР і завдати останній поразки.

Натомість США хочуть підтримати статус-кво, а не розхитати його. Незалежний Тайвань у цій логіці — це:

1. або надто дорога ціль, яка спровокує війну з КНР;

2. або реальність, у якій Китай відмовляється від претензій на Тайвань, будує з ним союзницькі взаємини і таким чином викидає США з рівняння.

Жоден із цих двох варіантів Вашингтону не підходить. Тому йому не варто вдаватися до кроків, які можна буде розтлумачити як прагнення до проголошення незалежності Тайваню. І це, схоже, зрозуміла Ненсі Пелосі (чи її радники).

У ширшому розумінні це той випадок, коли не варто плутати appeasement і accommodation. На цю тему раджу почитати роботу Майкла Мазарра «Mastering the Gray Zone: Understanding a Changing Era of Conflict».

Сьогодні розпочинається важлива міжнародна подія — 10-а конференція з перегляду Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Нагадаю, що тут росія знову застосує свою «дипломатію» проти Заходу — наприклад, зігравши на питанні створення без’ядерної зони на Близькому Сході. У цьому рф підтримує арабські держави й підкреслює, що США й Велика Британія зрадницьки не хочуть просувати мир на Землі і блокують скликання відповідної конференції.

І саме через цю проблему, на думку низки науковців, не вдалося ухвалити заключний документ на попередній конференції 2015 року, що б‘є по авторитету режиму нерозповсюдження і грає на руку росії, яка прагне «ядерного середньовіччя».

Сегодня, 21 июля 2022 года, спустя почти 5 месяцев после начала войны, НБУ ввёл в действие постановление №151, повысив курс доллара до относительно рыночного (на сегодняшний день) - 36.56.

Кому какой курс нужен?
Практически в любой стране есть две основные касты, на которых прямо влияет валютный курс и у которых относительно него диаметрально противоположные пожелания. Речь об экспортёрах и импортёрах. Высокий курс доллара выгоден экспортерам, он позволяет получить больше выручки в национальной валюте. Низкий курс выгоден импортерам, он позволяет потратить меньше национальной валюты для закупки зарубежного товара/сырья/комплектующих.

Каким бывает валютный курс?
Валютный курс бывает плавающим и фиксированным. До войны в Украине был плавающий валютный курс (курс в среду равнялся средневзвешенному курсу всех сделок на Межбанке во вторник). С началом войны НБУ ввёл фиксированный валютный курс (29.25 за доллар) во избежание спекулятивных операций на Межбанке (оставь НБУ курс плавающим, валютные трейдеры быстро бы взвинтили его до 40-50; стадный инстинкт во время войны - это страшно, а стадный инстинкт среди валютных трейдеров (умные люди) - фатально).

Руки спекулянтов связанны. Но, к большому сожалению, спекулянты оказались не единственной проблемой на пути к стабилизации валютного курса. Заблокированные порты, заминированные порты, разрушенная инфраструктура (в т.ч., производственная) - это и многое другое очень сильно сказалось на объемах экспортной (валютной) выручки. Доллара на рынке стало намного меньше. Стал ли он от этого менее востребованным? - Отнюдь.

Торговый баланс.
Есть такой экономический показатель, как торговый баланс. Он показывает сколько страна тратит на импорт и сколько получает от экспорта. В 2021 году Украина потратила на импорт 69.8 млрд долл., заработала на экспорте 63.1 млрд. Получилось отрицательное сальдо. Отрицательное сальдо - плохо. Оно означает, что «разрыв» нужно покрыть, либо золотовалютными резервами, либо международными кредитами. Но одно дело покрыть 6.7 млрд. за год, другое - покрыть, например, ту же цифру за первый квартал года (цифра предположительная, министерство финансов пока что не публикует данные о торговом балансе за 2022 год, исключение - январь).

В таком случае не обойтись без ограничений валютных операций. Одним из них стало постановление о запрете импорта товаров/услуг НЕ критической значимости. Таким образом, отчасти удалось стабилизовать курс. Удалось ли стабилизировать инфляцию? - Нет. Теперь поговорим о «строителях» положительной колонки торгового баланса - об экспортёрах.

Экспорт, ты живой?
Валюта в Украину поступает по 4 основным каналам: продажа зерновых, продажа металла, продажа айти-услуг и переводы заробитчан.

С заробитчанами ситуация следущая: в силу бюрократических особенностей многих европейских рабочих виз, много заробитчан работает по схеме «3-3-3» - три месяца работаешь за бугром, 3 месяца отдыхаешь в Украине, 3 месяца работаешь за бугром. Так вот, если даже 300 тысяч «отдыхающих» при средней зарплате 2000 долларов встретило войну в Украине, то это урезало возможность их возврата обратно за бугор, а следовательно и валютные поступления в Украину - на 3.6 млрд долл. в текущем году. Не меньше, а может и больше заробитчан, перетянули свои семьи к себе, то есть перестали присылать валюту в Украину.

Айти. Здесь все окей (не считая того, что айтишники меняли валюту на гривну по курсу, на 25% ниже рыночного).

Описывая ситуацию с экспортом металла ограничусь тем, что оценочная стоимость СКМ Рината Ахметова (группе принадлежат Азовсталь и ММК Ильича - крупнейшие экспортёры металла) снизилась в 5-10 раз.

Аграрии (в частности, экспортёры зерновых).

🇺🇸адмірал назвав Тайвань шматом лайна

1999 року тодішній президент Республіки Китай Лі Денхуей продемонстрував явне прагнення проголосити незалежність Тайваню від КНР. Як можна здогадатися, це запросто могло спровокувати війну, у яку змушені були б вступити США.

Під час закритого обговорення ставлення Вашингтону до таких намірів тодішній очільник Тихоокеанського командування Збройних сил США Денніс Блер сказав, що «Taiwan is tossing a turd in the punch bowl of U.S.-China relations».

Українською напрошується переклад «Тайвань кидає ложку дьогтю в діжку меду американсько-китайських взаємин». Єдина заковика в тім, що «turd» — доволі грубе слово, що означає «лайно» або ж інші похідні від нього на адресу неприємної вам особи. А отже, український переклад відповідним чином модифікується:)

За цей інцидент адмірал Блер потім довго виправдовувався, уже займаючи посаду директора Національної розвідки за часів Обами у 2009 році. Уже згодом він втратив цю посаду через низку скандалів, зокрема спробу призначити Чеса Фрімена — прокитайського лобіста, який виступав за приєднання Тайваню до Китаю — на посаду очільника Національної ради з питань розвідки.

Тим часом автор далі стежить за подіями довкола Республіки Китай і спробує дати вам уявлення про стратегічний контекст у регіоні найближчим часом😌

🌏 Телеграм-канал «Дракон Рю» присвячений країнам Азії та геополітиці Індо-Тихоокеанського регіону.

На тлі перелому системи міжнародних відносин, що відбувається нині, Азія стає новим епіцентром світової політики та займає все більш значуще місце в процесі перерозподілу світового впливу.

Підписуйтесь і будьте в курсі всіх тенденцій розвитку регіону за допомогою якісної аналітики.

Рекомендую підписатися всім любителям Кореї, Японії, Індії, Китаю і просто тим, хто хоче знати більше про регіон. Там будуть новини, аналітичні нотатки та статті. Деякі приклади постів і статей👇🏻

📌 Криза на Шрі-Ланці
📌 Результати парламентських виборів у Японії
📌 Новий австралійський прем'єр

https://t.iss.one/dragon_ryuu