Кілька питань у звʼязку з останніми заявами Михайла Подоляка:

- Чому радник голови ОП виконує функції речника і робить офіційні заяви від імені держави? Функції радника не передбачають публічности і медійности.

- Навіщо ОП речник Михайло Подоляк, якщо є прессекретар Сергій Никифоров?

- Чиї думки озвучує Михайло Подоляк? Якщо свої, то чому раптом? І чому це відбувається в публічній публіцистичній манері, яку потім підхоплюють іноземні медіа та політики?

- Наскільки узгодженими з керівництвом держави є заяви радника ОП?

Без відповідей на ці запитання повторні скандальні заяви коштуватимуть Україні дорого.

Засідання Генеральної асамблеї ООН — добра трибуна для України, щоб привселюдно відмовитися від застарілого терміну «Глобальний Південь» і назвати цю сукупність держав “the Majority World.”

Жест виправданий.

◾️Там живе більшість населення світу.
◾️Центр світової економіки продовжує зміщуватися на схід.
◾️За кілька десятиліть навіть християн в Африці буде більше, ніж у Європі.
◾️Пора шукати альтернативу російським розповідям про мультиполярний світ, який уже став дисфункційним, і підточувати тамтешній вплив рф.
◾️Це стало б доречним продовженням приєднання України до Договору про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії минулого року і покращило б перспективи України стати діалоговим партнером АСЕАН і долучитися до Саміту країн Східної Азії.
◾️Зрештою, без Majority World українська дипломатія залишиться західноцентричною, а перспективи завершення війни, реалізації Формули миру і сталого миру взагалі залишаться низькими.

P.S. Так, цей термін використовують і на росії, зокрема Караганов. Тому його треба подати в иншому світлі: обережно запакувати в ідею деколонізації України від рф і світу загального миру і процвітання. Бо в росіян усе зводиться до протистояння Заходу і не-Заходу.

Ситуація з Польщею наочно показує, що інститути і механізми стратегічного партнерства між офіційними Києвом і Варшавою не працюють.

Одне непорозуміння прибрало з поля зору той факт, що сторони з березня цього року обговорюють відновлення роботи Консультаційного комітету президентів, який не засідав з 2021 року. І який мав би регулярно працювати, попри окремі непорозуміння і бажання/небажання сторін зустрічатися. Бо інститути повинні бути сильніші за емоції і пориви глав держав — особливо якщо йдеться про справжнє стратегічне партнерство того рівня, про яке так довго заявляємо.

Та співпраця України й Польщі за останні 2 роки здебільшого трималася на особистій симпатії Зеленського та Дуди, а не на інституйованих механізмах. А отже, вона може швидко згаснути в разі зміни влади.

Україні і Польщі конче необхідна Стратегія/Меморандум стратегічного партнерства, який би конкретизував, у чому саме воно полягає і як реалізується. «За вашу і нашу свободу», вступ у НАТО, коли дозволять обставини, допомога, скільки буде треба тощо — не те.

Після ухвалення стратегії повинна зʼявитися Дорожня карта її реалізації. Тоді зможемо говорити, що стратегічне партнерство набуло реального втілення. Без цього і з урахуванням продовження війни відносини Польщі та України ставатимуть дедалі асиметричнішими, що несе свої ризики.

Word of the day🍑

A peach of sth — до біса (напрочуд) гарний, вдалий, відмінний, першосортний

Usyk just landed a peach of a punch!
Відмінного удару завдає Олександр Усик!

А взагалі, peach — то персик😁

#wordsoftheday

Трохи загального тла для розуміння контексту протистояння Ізраїлю і Палестини:

◾️ Замість проголошення незалежності і розбудови державності паралельно з Ізраїлем у 1948-му Палестина вела проти нього постійні війни, прагнучи його знищення. Зрештою незалежність проголосили лише в 1988 році, а право Ізраїлю на існування — лише в 90-х.

◾️ Партія «ХАМАС» досі не визнає права Ізраїлю на існування, на відміну від її суперників — Організації визволення Палестини і її частини, партії «ФАТХ», яка визнала його в 90-х після Угод в Осло. Жодна сила не контролює всієї території Палестини, причому ХАМАС домінує в парламенті Палестини з 2006 року, але є терористичною організацією на Заході і в Ізраїлі. Через суперництво ХАМАС і ФАТХ вибори в Палестині відклали на невизначений термін. Це суттєва перепона для дипломатії.

◾️ «Квартет» у складі США, ООН, ЄС і росії — інструмент урегулювання конфлікту з 2002 року — остаточно втратив легітимність через війну рф проти України. Доклали руку і США: у 2019-му визнали ізраїльську анексію Голанських висот, які є сирійською територією. Ще у 1980-му Ізраїль проголосив увесь Єрусалим своєю столицею, але Східний Єрусалим є частиною Палестини. Через ці кроки можливості дипломатії і посередництва звужуються.

◾️ Ізраїль і Єгипет спільно блокують сектор Газа — частину Палестини, звідки ХАМАС здійснює атаки. Після чергового загострення у 2014 році Ізраїль, Палестина та ООН погодили Механізм відбудови для сектора Газа — але відтоді незрозуміло, як відбудувати регіон, не посиливши при цьому ХАМАС. Ще один мінус для дипломатичних зусиль.

◾️ Рідкісним випадком партнерства Ізраїлю, Єгипту і Палестини могла стати розробка газових родовищ у секторі Газа, завдяки якій блокаду могли б зняти. Але, як-то кажуть, alas.

◾️ У 2022 році керівництво ХАМАС відвідало москву — цей епізод, на відміну від попередніх, є успішним дипломатичним маневром, але не для досягнення миру, а для посилення позицій ХАМАС на міжнародній арені. Вочевидь, через це позиція Ізраїлю щодо агресії рф доволі стримана.

◾️ Це зіткнення не перше і не останнє. Із середини 2000-х Ізраїль і ХАМАС мали чотири збройні конфлікти.

Де ХАМАС, там і Іран?

Теоретична конфліктологія – річ дуже цікава. Одні вчені пишуть, що ймовірність конфлікту між сторонами прямо пропорційна наявності сутичок у минулому. Це обґрунтовано і така позиція поширена та логічна.

Але инші вважають, що конфлікт імовірніший тоді, коли відносини сторін вирізняються гармонійністю до початку протистояння. Так вважав Георг Зіммель, класик конфліктного функціоналізму.

І ця позиція теж має підстави. Взяти хоча б ізраїльсько-іранські відносини:

◾️Іран став другою мусульманською державою, що визнала Ізраїль.
◾️Ізраїль вважав Іран природним союзником проти арабського світу за доктриною «периферійних альянсів».
◾️Премʼєр-міністр 🇮🇱 Іцхак Рабин свого часу називав 🇮🇷 «стратегічним партнером».
◾️Найбільша ізраїльська діаспора у регіоні (близько 25 тисяч осіб) донедавна проживала саме в Ірані, а сотні тисяч перських євреїв жили там тисячоліттями.
◾️Під час ірано-іракської війни (1980–1988) Ізраїль лобіював у 🇺🇸 продаж Тегерану зброї і постачав іранцям озброєння.
◾️Попри поширений погляд, відносини цих народів були переважно гармонійними ще з часів царя Кіра II Великого.

Чому ж тоді зараз Іран такий ворожий до Ізраїлю?

Свою роль зіграла Ісламська революція 1979 року, коли прозахідну владу в країні було повалено. Проте врахуймо і баланс сил. Якби нині існував Ірак часів Саддама Хусейна, як у 1980-х — ворожий і до Ізраїлю, і до Ірану — ніхто б нікому не погрожував і не протистояв.

До того ж перехід від прохолодних до ворожих відносин між 🇮🇱 та 🇮🇷 відбувся лише після завершення «холодної війни», коли більшу роль на Близькому Сході почали відігравати саме регіональні держави.

З одного боку, нинішня міжнародна система більш біполярна, ніж та, що була за часів «холодної війни». На відміну від срср, Китай🇨🇳 має монструозну роль у міжнародній торгівлі. Військову міць теж нарощує.

З иншого боку, США🇺🇸 та срср і їхні союзники контролювали значно вищу частку світової економіки: 88% у 1950 році vs. 57% у 🇺🇸 та 🇨🇳 і їхніх союзників сьогодні.

Тобто є велика частка країн, яким біполярне протистояння не потрібно або які чекатимуть на бонуси від Вашингтона та Пекіна за підтримку.

Саме за прихильність цих держав і буде йти боротьба. Умовно: «допоможіть нам вирішити нашу проблему, а ми натомість вас підтримаємо проти 🇺🇸/🇨🇳» — потрібне підкреслити.

Тільки-от сила 🇺🇸 відносно инших держав продовжує меншати, а привабливість демократії вже не та, що колись. ЄС🇪🇺 складно знайти себе у світі, де застосування сили — нова норма. У 🇨🇳 виникає більше можливостей просуватися і поволі підточувати американське панування різними інструментами:

◾️нарощуванням озброєнь (зокрема ядерних),
◾️військовими базами,
◾️медіацією,
◾️інвестиціями,
◾️миротворчістю,
◾️уникненням (принаймні поки що) прямих збройних конфліктів, щоб не спровокувати инші держави балансувати проти себе на боці 🇺🇸,
◾️proxy-війнами – але це радше похідне від попередніх засобів і навряд чи найбільш вигідне.

Инші тим часом обирають змішані стратегії: умовна Ефіопія🇪🇹 має ближчі безпекові звʼязки зі 🇺🇸, але більше торгує з 🇨🇳. Німеччина🇩🇪 направляє свій фрегат у Південно-Китайське море в пику 🇨🇳, але просить у неї зупинки в порту, щоб не піднімати напругу занадто сильно.

Це стратегія hedging (страхування від ризиків). Далі все залежатиме від ситуації. Якщо 🇺🇸 не зможуть підтримати союзників у певній частині світу, ці держави схилятимуться до bandwagoning з 🇨🇳 (більш прокитайської позиції). Якщо ж у КНР вбачатимуть загрозу, вибір впаде на balancing проти Пекіна.

В 🇺🇦 ж такого вибору немає. Наша стратегія повністю залежить від готовності 🇺🇸 та 🇪🇺 давати зброю і гроші на оборону/наступ та економічне відновлення. Чи вийде перетривати цей період і якою 🇺🇦 буде після його завершення — досі велике питання.

Так, китайський флот на Близькому Сході. Але не спішіть повʼязувати це з «віссю зла» і причетністю до загострення між Ізраїлем🇮🇱 і Палестиною🇵🇸.

Китаю🇨🇳 ця війна несе сумнівну вигоду.

◾️США🇺🇸 посилюють проєктування сили в Східному Середземноморʼї, де в 🇨🇳 є суттєві інтереси — розвиток MSRI, тобто Морського шовкового шляху. Присутність тут американського флоту — перепона для китайських інтересів.

◾️Крах мирних ініціатив на Близькому Сході веде до нових хвиль антагонізму, поновлення ролі 🇺🇸 як провайдера безпеки, а отже — і скепсису до 🇨🇳 через його звʼязки з Іраном🇮🇷.

◾️Відповідно, зона вільної торгівлі з 🇮🇱, про яку вже давно домовляються, і його участь в MSRI буде під сумнівом.

◾️Ще одна неприємність — Індія🇮🇳. Індійська Adani Group цього року придбала порт у Хайфі — Haifa Port Company. 🇨🇳 має тут власний термінал — Haifa Bayport Terminal, але відтепер конкуруватиме за торговельні потоки з індійцями. До речі, 🇮🇳 також є найбільшим покупцем ізраїльської зброї.

◾️Одночасно 🇮🇳 посилює свою присутність на Кіпрі🇨🇾 — державі-сусідці 🇮🇱, що є воротами на ринок ЄС🇪🇺. Зближення дуже багатогранне: військова та оборонна сфера, мобільність, участь у Міжнародному сонячному альянсі. Присутність 🇨🇳 на 🇨🇾 дуже помітна, але тепер конкуренція зростатиме.

◾️🇮🇳 доповнила цю комбінацію дипломатичним ходом — засудила ХАМАС і підтримала 🇮🇱. 🇨🇳 не може зробити те саме — інакше він фактично підтримає втручання 🇺🇸 у близькосхідні справи й відвернеться від Ірану🇮🇷.

За цих обставин 🇨🇳 вимушена показувати свою присутність і демонструвати силу.

Учорашня стаття в «Time» вкотре показала, що 🇺🇦 і Захід досі не узгодили політичні цілі у війні з росією і потрібні для них ресурси.

Через це будь-які варіанти, що відхиляються від ідеального в баченні 🇺🇦, призводять до ламання списів замість тверезого оцінювання альтернатив і, що ще важливіше, їх комунікування громадянам.

У результаті маємо війну на виснаження, де з часом одна сторона — або й обидві — захочуть перемирʼя та компромісу.

У визначенні наших цілей і подальших загроз та можливостей я б виходив саме з цього сценарію.

Якщо в майбутньому 🇺🇦 піде на якусь домовленість для завершення активної фази конфлікту, ми, імовірно, опинимося в grey zone — стані «ні миру, ні війни».

Протистояння з росією продовжиться в гібридній формі, але партнери неохоче посилюватимуть 🇺🇦, побоюючись дилеми безпеки, і більше спонукатимуть нас до реформ замість підготовки до нової фази агресії. Мовляв, ось воно — ваше вікно можливостей: війна вже не стоїть на заваді, тому завершуйте реформи, щоб почати переговори про вступ у 🇪🇺, залучити міжнародну допомогу та інвестиції й повернути своїх громадян із-за кордону. Тоді виросте і стійкість перед російською загрозою, і власні спроможності нарощувати оборонний потенціал. Про завдання-максимум памʼятаємо, але поки що відкладаємо його на потім.

У цьому сценарії є і добрі, і погані новини. Усвідомлювати їх і працювати з ними потрібно вже зараз.

Стаття в «Time» також нагадала, як американський політикум вів дискусію про потребу продовжувати війну у Вʼєтнамі.

Тоді, за часів Річарда Ніксона, віцепрезидентом 🇺🇸 був Спіро Агню. Відповідаючи критикам продовження війни, він назвав їх "nattering nabobs of negativism".

Цей вислів відтоді став фразеологізмом, проте я досі не натрапляв на варіанти його перекладу українською. Поки що спромігся вигадати таке:

Настирливі скиглії-скептики – простіша опція

Навратливі властителі невірства – для тих, хто не боїться заглядати у словник

У Павла Палажченка знаходимо варіант «вічні нитики-нігілісти».

В усіх випадках вдалося зберегти ефектну алітерацію – принаймні частково. Але простір для гри ще є.

#wordsoftheday

Чому нам не дають більше зброї?

Якщо силовий потенціал 🇺🇦 вирівняється з російським у воєнний час, це може стати хорошим поштовхом до переговорів і перемирʼя. Цей простий висновок у дусі теорії балансу сил у нас звучав уже не раз.

Проте в цієї позиції є кілька слабких місць.

По-перше, за рівності сил кожна сторона може бути налаштована оптимістичніше: зараз наші потенціали однакові, але війна довга, у нас більший запас міцності, тому треба просто почекати, поки супротивник виснажиться. Отже, навіть якщо переговори вже йдуть, вони навряд чи матимуть успіх.

По-друге, картина виглядатиме не так райдужно в довгостроковому плані, коли постане питання про підтримання миру. Багато досліджень показують, що силовий паритет небезпечний і навпаки лише підштовхуватиме держави до війни — у нашому випадку як 🇺🇦 (посилюємося, а отже, більше шансів завдати росіянам поразки), так і росію (не нападемо зараз — потім буде запізно). Найменші зрушення в балансі спонукатимуть скористатися моментом.

По-третє, на це накладаються несприятливі системні умови. Розмивання гегемонії 🇺🇸, деконцентрування сили на глобальному рівні, наростання невдоволеності ревізіоністів нинішнім порядком і їхня схильність до ризиків (risk propensity) збільшують імовірність регіональної війни навіть коли перемирʼя вже досягнуто.

Усе це приводить до висновку, що посилення 🇺🇦 не підвищує шансів ані на успішні мирні переговори, ані на підтримання миру після їх завершення.

Що з цим робити — окрема розмова.

Товариство, сьогодні Центр економічного відновлення презентує результати 🔥 дослідження.

Команда (зокрема я) працювала над ним кілька місяців, тому запрошую зареєструватися й зацінити!

Коли: сьогодні (7.11) о 16:00
Лінк на реєстрацію: тут

Що робити?

Цей перелік пунктів ґрунтується на кількох базових уявленнях:

◾️дилема «війна і втрати vs. мир і болючі компроміси?» для 🇺🇦 хибна;
◾️Заходу потрібен час на мобілізацію ресурсів для довгої війни. 🇺🇦 повинна витримати цей період, водночас починаючи більше покладатися на себе;
◾️переговори з рф — це перспектива, до якої слід готуватися в наступні роки, щоб мати BATNA – best alternative to a negotiated agreement (найкраща альтернатива переговорам). Вона має стати надійним запобіжником від дорогих компромісів;
◾️ця альтернатива має включати короткострокові кроки, які при цьому стануть фундаментом для зміцнення і посилення 🇺🇦 на довгу перспективу, а не лише косметичними змінами.

Отже, пункти:

1️⃣ Відійти від концепції швидкого повернення територій на користь бачення росії як «довгого виклику» та збереження й укріплення державності, інституцій. Територія не є ресурсом, що дає перевагу в довгій війні. Якщо слабшає армія, роль цього рубежу в довгому забігу зростає — ще й з огляду на потребу пришвидшити інтеграцію в 🇪🇺. ЗСУ не просто здобувають перемогу на полі бою, а виграють державі час на швидку трансформацію.

2️⃣ Прискорити секторальну інтеграцію з 🇪🇺 у пріоритетній сфері — оборонній — через участь в Постійній структурній співпраці (PESCO), Європейській оборонній агенції, Європейському оборонному фонді, Законі про підтримку виробництва боєприпасів (Act in Support of Ammunition Production, ASAP), Законі про посилення європейської оборонної промисловості через спільні закупівлі (EDIRPA) і майбутній Програмі європейських оборонних інвестицій (EDIP).

3️⃣ Пріоритезувати побудову фортифікаційних захисних споруд і ліній оборони. Це збільшить ціну будь-якого наступу для росіян. Уникнути ситуації 2015 року, коли 850 млн грн на укріплення на Донбасі закінчилися розкраданням коштів і кримінальними справами.

4️⃣ Зосередитися на швидкому отриманні засобів ПРО. Без цього не буде інвестицій, інфраструктури, промислового виробництва, участі в європейських ланцюжках доданої вартості, роботи оборонного сектору – навіть у західних областях. А це пряма дорога до поразки в грі на довгий строк.

5️⃣ Така перспектива розвитку української економіки + впевненість, що російська загроза зберігається на довгий термін, а не зникає через мирні домовленості, спонукатиме західних виробників до укладання довгострокових оборонних контрактів з 🇺🇦. Завдяки комерційним інтересам залежність від виборчих циклів у державах-партнерах знизиться.

6️⃣ У результаті внутрішньополітичні суперечності в 🇺🇦 щодо продовження війни/компромісу з росією і можливі спекуляції на цю тему припиняться. Небезпека від проведення виборів у цьому контексті зменшиться.

7️⃣ Більший акцент на оборону збільшить простір для української дипломатії в інших країнах: наступальні дії на території 🇺🇦 веде лише росія, ми ж лише знищуємо цілі ворога на окупованих територіях далекобійною зброєю (ураження баз і заводів у росії — для стримування🤷‍♂️).

8️⃣ Приділити увагу передовим асиметричним технологіям. 🇺🇦 має бути готова до війни майбутнього. Наприклад, у нас є технології електромагнітних засобів ураження, якими вже у 2019 році цікавилися в Індії.

9️⃣ Розвивати міжнародну кооперацію в оборонній сфері. Самостійно попередній пункт ми не втілимо. Але в минулому були промахи, які зараз є неприпустимими. У 2017 році ми говорили з 🇵🇱 про спільний проєкт ЗРК «Нарва», а зараз він є 🇵🇱-🇬🇧 розробкою без нашої участі.

🔟 Поглиблювати як мінімум уже наявні альянси. Від грудня 2021 року немає повідомлень про Діалог стратегічного партнерства між 🇬🇧 та 🇺🇦, що передбачений Угодою про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство 2020 року. Про альянс 🇺🇦🇵🇱🇬🇧 уже давно нічого не чути. З часом він стає дедалі асиметричнішим: ще з 2017 року 🇵🇱 має з 🇬🇧 Угоду про оборонну та безпекову співпрацю і вже встигла оновити її стратегічним партнерством 2030.

Головна частина допису⤴️

Чистої стратегії у вигляді розбудови власних спроможностей, отримання зовнішніх гарантій/допомоги, підтримки Формули миру на «Глобальному Півдні» чи досягнення домовленостей із росією не буде. Наша стратегія повинна бути змішаною. Співвідношення ваги цих чотирьох напрямів у % умовно може виглядати так: 45/25/20/10.

P.S. Тільки не сприймайте це як передвиборчу програму.

Слово «Іран🇮🇷» викликає в нас асоціації лише з «віссю зла», шахедами і тероризмом. Але з аналітичною метою маємо виходити за ці рамки.

Чи не найбільша проблема для 🇮🇷 — саме тероризм і загроза воєн довкола його кордонів:

💥загроза вірмено-азербайджанської війни🇦🇲🇦🇿,
💥курдський сепаратизм,
💥таджицько-киргизькі сутички🇹🇯🇰🇬,
💥війна з народом белуджі,
💥таліби в Афганістані,
💥можливість загострення між Індією🇮🇳 та Пакистаном🇵🇰, яке втягне Китай🇨🇳 і змусить Іран обирати сторону,
💥суперечності з Саудівською Аравією🇸🇦, що можуть загостритися внаслідок подій у Секторі Гази.

Усе це — загрози для розвитку торгівлі 🇮🇷 з азійськими державами для обходу 🇺🇸 санкцій і зменшення залежності від торгівлі нафтою.

Якщо цікаво — ставте 👍, будемо розвивати цю тему.

Підписатися

Тут згадували, які труднощі війна на Близькому Сході створює для Китаю.

Утім США🇺🇸, Індія🇮🇳 та Іран🇮🇷 теж можуть опинитися в невигідному становищі.

◾️Санкції 🇺🇸 проти 🇮🇷 не зачіпають його важливий морський порт — Чабахар. Він потрібен Індії, щоб уникнути оточення партнерами Китаю і розвивати торгівлю з Центральною Азією. А дружба з Індією потрібна США.
◾️При цьому 🇮🇳 досі дуже обережно ставиться до інвестування в Чабахар: компанії все одно побоюються санкцій, а робоча група з центральноазійськими країнами з цього питання запрацювала лише цього року, тому рівень їхньої зацікавленості у використанні порту поки не зрозумілий. А замикати торгівлю через Чабахар суто на росії та Ірані Індія наміру не має.
◾️Паралельно 🇮🇳 розвиває також інший торговельний формат — IMEC, що має пройти через Ізраїль у Європу і не включає Іран. Індія також увійшла у формат I2U2 з Ізраїлем, що точно не подобається Ірану.
◾️Протиріччя Ірану з 🇮🇱 і 🇺🇸 загострюються, надій на скасування санкцій дедалі менше, а тому Іран думає не лише про Індію, а й дедалі більше зосереджується на партнерстві з Китаєм🇨🇳 — суперником США та Індії.
◾️🇨🇳 донедавна мало інвестував в Іран і не розглядав його як важливу ланку «Поясу і шляху». Проте 2021 року країни уклали 25-річну угоду про стратегічне партнерство. Уже 2022 року КНР відкрила на півдні Ірану консульство, що стало сигналом про наміри розвивати там інфраструктуру: протягом 2022 року китайські інвестиції в 🇮🇷 зросли на 150%. Цього року Іран запросили в БРІКС.
◾️Здавалося б, для Ірану складається вигідна ситуація: він може зіштовхувати між собою 🇨🇳 та 🇮🇳 й отримувати бонуси від обох.
◾️Але індійська економіка значно менша за китайську, а 🇨🇳 вибудовує партнерство з Іраном на своїх умовах: він значно більше інвестує в арабські монархії Затоки, адже теж не хоче зазнати впливу 🇺🇸 санкцій. До того ж він підтримав Обʼєднані Арабські Емірати в їх територіальному спорі з Іраном щодо островів Великий і Малий Томб та Абу-Муса — до речі, як і росія🤷‍♂️

Висновки

◽️У підсумку Іран може виявитися втягнутим у нерівноправне партнерство з КНР та рф, а позиції Індії можуть погіршитися через зростання впливу Китаю як в Ірані, так і арабських державах Затоки.

◽️🇺🇸 будуть вимушені допомогти Індії в цих перегонах із КНР — але як зробити це, не загострюючи протистояння Вашингтона з Пекіном? І як схилити Іран більше на бік Індії, не йдучи при цьому на складні компроміси у відносинах із ним?

Зустріч Байден-Сі🇺🇸🇨🇳

Надалі буде важливо не тільки те, щоб Китай не зачіпав за живе США на Близькому Сході й в 🇺🇦, але й щоб Вашингтон і союзники не робили цього щодо Пекіна в Східній Азії.

Китай дуже переймається тим, що Південна Корея і Японія залагоджують свої розбіжності й зближуються зі 🇺🇸. Це загрожує тим, що КНР не отримає доступу до важливих технологій і отримає ще більш скептично налаштованих сусідів.

Звідси — наміри Сі здійснити візит до Сеула та бажання відродити тристоронній саміт 🇨🇳🇰🇷🇯🇵. Якщо вийде, зустріч китайського й американського лідерів можна буде назвати успішною.

Але в цьому руслі не тішить те, що Байден і Сі практично не обговорювали проблему Північної Кореї — єдиного прямого союзника 🇨🇳. Відсутність компромісу щодо цього питання може дорого коштувати в майбутньому.

Той випадок, коли хоч-не-хоч, а мусиш писати пост)

Нині модно сприймати іноземних політиків і дипломатів лише крізь призму того, наскільки сильно вони відстоюють інтереси України. У цих перегонах Кіссинджер ніколи не був серед лідерів — хоча ще в 90-х одним із перших доводив, що НАТО потрібно розширювати, щоб росія схаменулася.

Набагато краще запамʼяталися інші, хоч і більш давні, сторінки біографії держсекретаря. Вʼєтнам, Камбоджа, Чилі, зближення з Китаєм, розрядка — роль Кіссинджера в кожній із цих тем донині залишається яблуком розбрату (англійською, до речі, bone of contention) в експертних і not-so-експертних колах. І недарма.

Утім у Кіссинджера-дипломата й Кіссинджера-науковця була одна беззаперечна чеснота, якої бракує багатьом — розуміння, що американський ідеалізм і месіанство потрібно примирити з далеко не безмежною силою США і реаліями взаємозалежності держав. А для цього потрібно знати та захищати лише життєво важливі інтереси й поєднувати моральні принципи з прагматизмом, а стримування з компромісом. Чи завжди йому це вдавалося? Напевно, що ні. Як і нікому іншому.

З подій цього року нам варто б зробити висновок, що ставка на бажання і спроможність Заходу перемогти росію швидко не виправдалася; що повернутися до світу версії до 2014 чи навіть 2022 року вже не вийде; що війна з рф дедалі більше стає частиною біполярного протистояння США та Китаю, де наші інтереси далеко не пріоритет; що ЄС не готовий до швидкої інтеграції України і вкладання значних ресурсів у її відновлення без умов; що виконання цих умов під час затяжної війни в рази складніше. Куди не зирни — усюди видніються незручні компроміси.

Зауваження про песимізм після таких тез мені здаються недоречними: погані висновки зараз краще, ніж ще гірші потім.

Схоже, час дещо оновити текст «Що робити»

Товариство, відкрив патреон

Там можна буде:
◾️отримати ранній доступ до моїх текстів
◾️почитати дописи, яких більше ніде не буде
◾️поставити питання у вузькому колі читачів (вас назбиралася вже велика ватага, тому далеко не завжди встигаю читати і відповідати тут)

👉Запрошую!😉