Незабаром зайшла жінка, років 30-35, привіталась та сіла на стільчик, що стояв біля пристрою. За нею зайшов чолов'яга, він виглядав років на 50, мене він, наче і не помітив. У мене в голові промайнула думка, що жінка - то або пацієнт, або мати пацієнта, а чолов'яга - то доктор.
Чолов'яга представився професором (вже не згадаю ім'я) і почав щось на кшталт усної презентації: більшість із термінів і виразів я не розумів, але я майже повністю був впевнений, що це було щось про фізику. "... а отже для цього необхідно завантажити молекулу ДНК і буде (якийсь)-ефект, що взмозі показати минуле" - казав професор. Він підійшов до консолі натиснув кілька кнопок, потім до пристрою - щось на ньому повернув, натиснув, потім знов до консолі... Я не витримав і спитав "То що ж це за пристрій". Професор подивився на мене кілька секунд, посміхнувся і нічого не відповів. Біля консолі він дістав два важелі із передачею перпендикулярно - один він встановив у пристрій, інший, менший, у гніздо під екраном. Важелі він встановив так, щоб сівши по центру кімнати можна було обертати обидва. Він сів, з пристрою підтягнув до себе важіль і залізну трубку, як перископ, підтягнув до ока і почав обертати правий важіль (той, що у приєднаний до пристрою). Пристрій засвітився і замерехтів, з нього де-інде почали сипатись іскри, а телевізор почав видавати білий шум. Додав обертів, все замерехтіло ще яскравіше. Почав обережно прокручувати лівий важіль - на телевізорі з'явилась чітка картинка, була неначе послідовність кадрів із життя від дитячого до юнацтва, було видно водночас все життя - і злети і падіння, і веселі і сумні моменти... далі пішли кадри війни, стрілянини, сорому, жалю та смерті. після цього професор перестав крутити важелі...
Професор почав свої роз'яснення жінці із чого я зрозумів наступне: помаранчеві стрічки показують, де можливе проникнення "Променю". Природу Променю нам невідомо, але людське тіло (як і будь-що матеріальне) реагує на нього: при попаданні променю на людину та частина людини переміщується у часі. Наприклад якщо на вашу руку попаде такий промінь, то ваша рука або постарішає, або помолодшає. Примітно, що такі Промені виникають у невеликій області (до 5 кв. кілометрів), формуючи сітку, яка починається так само, як і закінчується - просто розсіюється. Хоча ми і не розуміємо природу цієї аномалії - а ні звідки вона взялася, а ні як її повторити - ми можемо передбачати її поведінку та якось використовувати її для власних потреб (те, що продемонстрував професор).
Вони вдвох вийшли. я пройшов у сусідню кімнату, де була зграйка дітей років десяти і, як я зрозумів, їхня вчителька. На дітях було видно наслідки дії Променю: у когось на голові була смужка лисини, у когось на руках були смуги загару... Вчителька їх немов би заспокоювала, розповідала їм різне, казала, що завтра повернеться. Звернула на мене увагу. Через де-який час стало зовсім темно. Ми із тією вчителькою вийшли з палатки, розмовляли про те, що сталося з її класом: її не зачепило, а велику кількість дітей вбило на місці, ті, що вижили - у палатці - були у передсмертному стані. Потім ми якось ніяково попрощалися і я пішов додому.
Наступне, що згадую, що вже ніч, я сплю і біля мене 10-річна донечка каже, що їй страшно. Я її обійняв і на цьому прокинувся.
Чолов'яга представився професором (вже не згадаю ім'я) і почав щось на кшталт усної презентації: більшість із термінів і виразів я не розумів, але я майже повністю був впевнений, що це було щось про фізику. "... а отже для цього необхідно завантажити молекулу ДНК і буде (якийсь)-ефект, що взмозі показати минуле" - казав професор. Він підійшов до консолі натиснув кілька кнопок, потім до пристрою - щось на ньому повернув, натиснув, потім знов до консолі... Я не витримав і спитав "То що ж це за пристрій". Професор подивився на мене кілька секунд, посміхнувся і нічого не відповів. Біля консолі він дістав два важелі із передачею перпендикулярно - один він встановив у пристрій, інший, менший, у гніздо під екраном. Важелі він встановив так, щоб сівши по центру кімнати можна було обертати обидва. Він сів, з пристрою підтягнув до себе важіль і залізну трубку, як перископ, підтягнув до ока і почав обертати правий важіль (той, що у приєднаний до пристрою). Пристрій засвітився і замерехтів, з нього де-інде почали сипатись іскри, а телевізор почав видавати білий шум. Додав обертів, все замерехтіло ще яскравіше. Почав обережно прокручувати лівий важіль - на телевізорі з'явилась чітка картинка, була неначе послідовність кадрів із життя від дитячого до юнацтва, було видно водночас все життя - і злети і падіння, і веселі і сумні моменти... далі пішли кадри війни, стрілянини, сорому, жалю та смерті. після цього професор перестав крутити важелі...
Професор почав свої роз'яснення жінці із чого я зрозумів наступне: помаранчеві стрічки показують, де можливе проникнення "Променю". Природу Променю нам невідомо, але людське тіло (як і будь-що матеріальне) реагує на нього: при попаданні променю на людину та частина людини переміщується у часі. Наприклад якщо на вашу руку попаде такий промінь, то ваша рука або постарішає, або помолодшає. Примітно, що такі Промені виникають у невеликій області (до 5 кв. кілометрів), формуючи сітку, яка починається так само, як і закінчується - просто розсіюється. Хоча ми і не розуміємо природу цієї аномалії - а ні звідки вона взялася, а ні як її повторити - ми можемо передбачати її поведінку та якось використовувати її для власних потреб (те, що продемонстрував професор).
Вони вдвох вийшли. я пройшов у сусідню кімнату, де була зграйка дітей років десяти і, як я зрозумів, їхня вчителька. На дітях було видно наслідки дії Променю: у когось на голові була смужка лисини, у когось на руках були смуги загару... Вчителька їх немов би заспокоювала, розповідала їм різне, казала, що завтра повернеться. Звернула на мене увагу. Через де-який час стало зовсім темно. Ми із тією вчителькою вийшли з палатки, розмовляли про те, що сталося з її класом: її не зачепило, а велику кількість дітей вбило на місці, ті, що вижили - у палатці - були у передсмертному стані. Потім ми якось ніяково попрощалися і я пішов додому.
Наступне, що згадую, що вже ніч, я сплю і біля мене 10-річна донечка каже, що їй страшно. Я її обійняв і на цьому прокинувся.
#сон
все почалося з переміщення у часі у 1988.
пам'ятаю, що тепнулись я, Єгор, Андрій, Юля і Макс; У 1988 був ще ранок-при-ранок, ледве світало.
Потім ми почали ходити по пустим вулицям, ринкам, вокзалам, фотографувались тощо... Поводились, неначе справжні туристи.
З часом почали виходити люди і нам необхідно було сховатись від них про всяк випадок і повертатись додому. Сховались за невеличким возом чи стойкою. Відкрили портал до майбутнього; По своїй незграбності перед тим як увійти в портал я зачепив якийсь кошик, але оскільки я йшов останній, то а ні підняти його, а ні розгледіти наслідки я не встиг.
Повернувшись у наш світ, як ми гадали, йшли по домівках. Але то був не наш світ, не наші домівки і не наші життя: Максу, Юлі і Єгора, по їх словам, взагалі не існувало; я і Андрій ніколи не були знайомі, бо ніколи не поступали в універ і наші життя теж перекосило до невпізнаності; щодо всього іншого: їжа - жахлива, навколо - тільки бидло, людей, яких я знав або не існує, або краще б я не дізнавався про їхнє тутешнє існування.
Тому ми вирішили повернутись у 1988 і поправити це безглуздя. Ми сховалися у одному із покинутих будинків, недалеко від того місця, де ми відправились у майбутнє. Всі залишились тут, окрім нас із Єгором - ми пішли на розвідку і стеження за "іншими нами". Залізли на той візок, за яким "інші ми" ховалися. Виявилося, що саме через той кошик все і змінилося...
про кошик: до міста 1988 приїхав один чолов'яга - хотів робити тут бізнес: продавати курячі яйця та куряче філе; для того, щоб отримати інвестиції від партнерів - необхідна була демонстрація продукту. чолов'яга збирався презентувати свій продукт і поклав його у в'язаний з лози кошик. Перед презентацією йому закортіло до вбиральні і кошик він лишив просто біля своєї вагонетки. Саме у той момент з'явилися "перші ми" і перевернули кошик...
*не пам'ятаю як ми це виправили😓*
повернулись ми у покинуту будівлю і вирішили, що все виправлено: повернулись знов у наш час.
але: (1) повернулись ми у одну і ту ж кімнату - вона була чиста, охайна і доглянута, (2) ми були вбрані у інший одяг, (3) випадково помітив, що на мені каблучка;
Був вечір - орієнтовно восьма година. Пройшовшись по хаті я натикнувся на якісь дитячі кімнати, знайшов якихось інших людей - здавалося, що тут вечірка. Я пройшов до виходу і за дверима побачив вечірнє небо у червоних хмарах. Я, намагаючись видавати себе за іншого, спитав:
- Уявімо, що я забув свої останні років... 20. Хто я є зараз і що б я робив?
на що мені відповіли з іронією:
- Якби ти забув останні 20 років - то купив би собі байк і був вільною людиною.
все почалося з переміщення у часі у 1988.
пам'ятаю, що тепнулись я, Єгор, Андрій, Юля і Макс; У 1988 був ще ранок-при-ранок, ледве світало.
Потім ми почали ходити по пустим вулицям, ринкам, вокзалам, фотографувались тощо... Поводились, неначе справжні туристи.
З часом почали виходити люди і нам необхідно було сховатись від них про всяк випадок і повертатись додому. Сховались за невеличким возом чи стойкою. Відкрили портал до майбутнього; По своїй незграбності перед тим як увійти в портал я зачепив якийсь кошик, але оскільки я йшов останній, то а ні підняти його, а ні розгледіти наслідки я не встиг.
Повернувшись у наш світ, як ми гадали, йшли по домівках. Але то був не наш світ, не наші домівки і не наші життя: Максу, Юлі і Єгора, по їх словам, взагалі не існувало; я і Андрій ніколи не були знайомі, бо ніколи не поступали в універ і наші життя теж перекосило до невпізнаності; щодо всього іншого: їжа - жахлива, навколо - тільки бидло, людей, яких я знав або не існує, або краще б я не дізнавався про їхнє тутешнє існування.
Тому ми вирішили повернутись у 1988 і поправити це безглуздя. Ми сховалися у одному із покинутих будинків, недалеко від того місця, де ми відправились у майбутнє. Всі залишились тут, окрім нас із Єгором - ми пішли на розвідку і стеження за "іншими нами". Залізли на той візок, за яким "інші ми" ховалися. Виявилося, що саме через той кошик все і змінилося...
про кошик: до міста 1988 приїхав один чолов'яга - хотів робити тут бізнес: продавати курячі яйця та куряче філе; для того, щоб отримати інвестиції від партнерів - необхідна була демонстрація продукту. чолов'яга збирався презентувати свій продукт і поклав його у в'язаний з лози кошик. Перед презентацією йому закортіло до вбиральні і кошик він лишив просто біля своєї вагонетки. Саме у той момент з'явилися "перші ми" і перевернули кошик...
*не пам'ятаю як ми це виправили😓*
повернулись ми у покинуту будівлю і вирішили, що все виправлено: повернулись знов у наш час.
але: (1) повернулись ми у одну і ту ж кімнату - вона була чиста, охайна і доглянута, (2) ми були вбрані у інший одяг, (3) випадково помітив, що на мені каблучка;
Був вечір - орієнтовно восьма година. Пройшовшись по хаті я натикнувся на якісь дитячі кімнати, знайшов якихось інших людей - здавалося, що тут вечірка. Я пройшов до виходу і за дверима побачив вечірнє небо у червоних хмарах. Я, намагаючись видавати себе за іншого, спитав:
- Уявімо, що я забув свої останні років... 20. Хто я є зараз і що б я робив?
на що мені відповіли з іронією:
- Якби ти забув останні 20 років - то купив би собі байк і був вільною людиною.