Не впевнений, на скільки правильно я це роблю, але ось
#сон
(1)не пам'ятаю, як це точно почалось, але перше, що згадую - це як я купаюся у душі. милюсь якимось дивним милом, все змиваю; усе начеб то як завжди;
(2)потім мені сказали переналаштувати цю душеву під психічно хворих, щоб їх можна було помити - спеціальні канати з гачками попричипляти до стелі і до стін(ок).
(3) коли зробив - мені привели трьох дівчат - на вигляд гарних та молодих. я їх по черзі за протоколом прив'язував, мив і ще чомусь робив їм компліменти та розмовляв із ними... кожна з них була як відображення мене самого;
у кожної були свої емоції, свій психотип та свої історії.
(3.1)перша - найстарша від усіх, висока, спокійна, зважена, навіть байдужа до всього - її історії, розповіді і манера відповідати була дуже стримана та шаблонна, немов би вона зламана...
(3.2)друга - трішки нижча і молодша за першу, була занадто емоційною, її настрій дуже швидко і сильно змінювався. її історії були самі по собі прості і фактично в них нічого не відбувалося. але вона розповідала їх не зі сторони історій(тобто не те, що по факту відбулося), а з точки зору того, що і як вона відчувала;
(3.3)найменша - найнижча, із хитрощами(або таємницею) на обличчі, завжди із посмішкою і дуже активна, розмовляє дуже швидко, вона відкрита, щира та добра) її розповіді були фантастичними, нереальними та заплутаними.
(4) потім ми вчотирьох опинилися надворі - було тепло(вочевидь влітку) і темно (а отже вночі). ми бігли вздовж дороги чи то на роликах, чи то на велосипеді... потім втомилися і зайшли у якийсь магазин... купили кожному по три зефірки, але у середньої дівчини була алергія на них, тому ми пішли для неї шукати щось інше ...
і на цьому моменті я прокинувся
#сон
(1)не пам'ятаю, як це точно почалось, але перше, що згадую - це як я купаюся у душі. милюсь якимось дивним милом, все змиваю; усе начеб то як завжди;
(2)потім мені сказали переналаштувати цю душеву під психічно хворих, щоб їх можна було помити - спеціальні канати з гачками попричипляти до стелі і до стін(ок).
(3) коли зробив - мені привели трьох дівчат - на вигляд гарних та молодих. я їх по черзі за протоколом прив'язував, мив і ще чомусь робив їм компліменти та розмовляв із ними... кожна з них була як відображення мене самого;
у кожної були свої емоції, свій психотип та свої історії.
(3.1)перша - найстарша від усіх, висока, спокійна, зважена, навіть байдужа до всього - її історії, розповіді і манера відповідати була дуже стримана та шаблонна, немов би вона зламана...
(3.2)друга - трішки нижча і молодша за першу, була занадто емоційною, її настрій дуже швидко і сильно змінювався. її історії були самі по собі прості і фактично в них нічого не відбувалося. але вона розповідала їх не зі сторони історій(тобто не те, що по факту відбулося), а з точки зору того, що і як вона відчувала;
(3.3)найменша - найнижча, із хитрощами(або таємницею) на обличчі, завжди із посмішкою і дуже активна, розмовляє дуже швидко, вона відкрита, щира та добра) її розповіді були фантастичними, нереальними та заплутаними.
(4) потім ми вчотирьох опинилися надворі - було тепло(вочевидь влітку) і темно (а отже вночі). ми бігли вздовж дороги чи то на роликах, чи то на велосипеді... потім втомилися і зайшли у якийсь магазин... купили кожному по три зефірки, але у середньої дівчини була алергія на них, тому ми пішли для неї шукати щось інше ...
і на цьому моменті я прокинувся
#сон
Сьогодні снилося про те, що я приймав участь у довготривалому космічному польоті.
ідея польоту була такою, що летять ~50 людей мого віку (уві сні мені було ~45) а також багато людських ембріонів пришвидшеного росту. (вони вирощувалися у спеціальних капсулах)
Спочатку подорож була спокійна і без складнощів. Ми їли, пили, спали, навчалися та підтримували корабель у робочому стані. Складнощі почалися коли почали підростати ембріони - спочатку це було непомітно, але згодом все чіткіше проглядалося: замість нормального пришвидшеного розвитку дітлахів їхні тіла та когнітивні функції росли неправильно, як із синдромом дауна. Спочатку, коли ми це виявили у перших дітлахів - подумали, що це малоймовірний збіг, але час показав, що це було із кожнісіньким екземпляром.
увесь політ будувався на основі того, що перше покоління(ми) буде навчати ембріонів всього, щоб вони підтримували корабель і згодом, коли ми прилетимо до колонії - ми вже постаріємо і будемо керувати цим новим поколінням, як все правильно там облаштувати. але сталося, що сталося.
Згодом ми дійшли висновку, що вся проблема була у жахливій конструкції корабля. відомо, що у космосі для захисту від радіації треба мати захисний шар. у нашому випадку цим шаром була вода - вона добре поглинала радіацію. але є одне але: ця вода одночасно слугувала як оточуюча середа для розвитку ембріонів... тому вони всі були "зламані" радіацією.
(тут вже погано пам'ятаю) ми вирішили не мучити а ні себе, а ні цих швидкоростучих - приспати їх і викинути у шлюз. місія була майже провалена, бо якщо ми зробимо власних дітей - вони будуть замалі, щоб будувати колонію, а ми будемо застарі...
і на цьому моменті я прокинувся
Сьогодні снилося про те, що я приймав участь у довготривалому космічному польоті.
ідея польоту була такою, що летять ~50 людей мого віку (уві сні мені було ~45) а також багато людських ембріонів пришвидшеного росту. (вони вирощувалися у спеціальних капсулах)
Спочатку подорож була спокійна і без складнощів. Ми їли, пили, спали, навчалися та підтримували корабель у робочому стані. Складнощі почалися коли почали підростати ембріони - спочатку це було непомітно, але згодом все чіткіше проглядалося: замість нормального пришвидшеного розвитку дітлахів їхні тіла та когнітивні функції росли неправильно, як із синдромом дауна. Спочатку, коли ми це виявили у перших дітлахів - подумали, що це малоймовірний збіг, але час показав, що це було із кожнісіньким екземпляром.
увесь політ будувався на основі того, що перше покоління(ми) буде навчати ембріонів всього, щоб вони підтримували корабель і згодом, коли ми прилетимо до колонії - ми вже постаріємо і будемо керувати цим новим поколінням, як все правильно там облаштувати. але сталося, що сталося.
Згодом ми дійшли висновку, що вся проблема була у жахливій конструкції корабля. відомо, що у космосі для захисту від радіації треба мати захисний шар. у нашому випадку цим шаром була вода - вона добре поглинала радіацію. але є одне але: ця вода одночасно слугувала як оточуюча середа для розвитку ембріонів... тому вони всі були "зламані" радіацією.
(тут вже погано пам'ятаю) ми вирішили не мучити а ні себе, а ні цих швидкоростучих - приспати їх і викинути у шлюз. місія була майже провалена, бо якщо ми зробимо власних дітей - вони будуть замалі, щоб будувати колонію, а ми будемо застарі...
і на цьому моменті я прокинувся
#сон
Усі події відбуваються зі мною у майбутньому.
Все починається з того, що я сідаю у 115-ту маршрутку, збираюся їхати із центру додому. Машина заводиться, половина місць в маршрутці вільні, надворі стоїть теплий, сонячний, безхмарний літній день.
Спочатку маршрутка їде за звичайним маршрутом, але дивні речі почалися, коли ми заїхали на центральний міст. Я подивився у вікно і на місці річки Дніпро була невеличка, зеленувата річечка. Було видно, як хтось то "Дніпро" вбрід по пояс переходить. На місці, де раніше були широкі води тепер пісок і де-інде проростає травичка.
Не доїхавши до кінця мосту ми на цьому ж мості розвернулися і поїхали в протилежну сторону - у сторону центру.
Я підійшов до водія і поставив запитання "чому ми розвернулися?", на що водій відповів мені "уся дорога перекрита, шляху немає".
Дивно, але цим я задовольнився і сів на своє місце. Біля мене сидів хтось із знайомих і ми почали із ним висувати теорії, що там могло такого статися, що перекрили головну дорогу? Мабуть все не згадаю, але здогадки були такі: "сталося велике ДТП", "когось затримали на КПП", "хтось врізався у КПП", "був приліт" і "у когось день народження".
Тим часом 115-та з'їхала з мосту і якимось чудом опинилася на набережній (там, де зазвичай люди ходять). В голові я подумав "О, як раз перед тим, як йти додому хотів прогулятися по набережній".
Маршрутка рухалася у сторону скляного шару, на самій набережній людей не було і все було якесь занедбане та підроздовбане. Напрямок нашого руху мене знов збентежив і я вдруге підійшов до водія: "то яким шляхом ми їдемо зараз?", на що він мені "та ніяким. Увесь проспект перекритий, а тому і весь маршрут..." і я завершив його фразу: "тому маршрутка нікуди не поїде." Водій схвально кивнув і зупинився неподалік парку. Ми вийшли із маршрутки і попленталися у бік центрального мосту, йти пішки.
Через де-який час ми дісталися кінця мосту і замість широкої дороги все було перекрито помаранчевими резиновими смужками з дірочками. Самої дороги майже не було, бо на ній розташовувалися мед. палатки: вони були високі, білі та займали місця приблизно на 10 кв. метрів кожна. При чому смуги були не тільки по периметру, а і пронизували увесь "табір" наскрізь. Підійшовши ближче я помітив дві речі:
1. кожна смужка дуже точно стояла на місці і мала паралельно проведену таку саму смужку на відстані 10-15 сантиметрів.
2. було таку враження, що ці смужки нічого не перекривають, бо через них вільно переходили люди, діти і це було дивно.
Далі ми попрощалися з моїм товаришем і він пішов. Я наважився піти вздовж цих палаток щоб зрозуміти, що відбувається.
На дворі вже був вечір і трішки хмарно, я йшов і йшов, піднімаючи перед собою і опускаючи за собою помаранчеві смужки. Повз мене бігало багато дітлахів, навіть де-які були на велосипедах. Через де-який час я наважився зайти до однієї із палаток, щоб хоча б когось щось спитати. Всі палатки були відкриті, а у тієї, в яку я вирішив зайти, дві паралельні помаранчеві смужки йшли просто наскрізь палатки.
Вже сутеніло.
В палатці було темнувато, але очі швидко звикли. Вона розділялася на дві частини: праворуч від входу були імпровізовані двері із тканини, що заліплювалися липучкою, там були койки з пацієнтами. таким чином палатка ділилася на дві кімнати, одна від одної відділені великим шматком тканини. В іншій же кімнаті, в який я опинився при вході, був великий пристрій невідомого мені призначення, маленький пузатий екран і консольна панель. Я увійшов, оглянув пристрій: на вигляд він був зроблений із металу, за формою фін був як витягнутий конус, що лежав на боку; цей конус складався із нерівномірних "модулів", що були недбало прикріплені одне до одного - від малого до великого таким чином утворювалась форма конуса. При чому його "вістря" було наведено точнісінько поміж двох помаранчевих стрічок.
Усі події відбуваються зі мною у майбутньому.
Все починається з того, що я сідаю у 115-ту маршрутку, збираюся їхати із центру додому. Машина заводиться, половина місць в маршрутці вільні, надворі стоїть теплий, сонячний, безхмарний літній день.
Спочатку маршрутка їде за звичайним маршрутом, але дивні речі почалися, коли ми заїхали на центральний міст. Я подивився у вікно і на місці річки Дніпро була невеличка, зеленувата річечка. Було видно, як хтось то "Дніпро" вбрід по пояс переходить. На місці, де раніше були широкі води тепер пісок і де-інде проростає травичка.
Не доїхавши до кінця мосту ми на цьому ж мості розвернулися і поїхали в протилежну сторону - у сторону центру.
Я підійшов до водія і поставив запитання "чому ми розвернулися?", на що водій відповів мені "уся дорога перекрита, шляху немає".
Дивно, але цим я задовольнився і сів на своє місце. Біля мене сидів хтось із знайомих і ми почали із ним висувати теорії, що там могло такого статися, що перекрили головну дорогу? Мабуть все не згадаю, але здогадки були такі: "сталося велике ДТП", "когось затримали на КПП", "хтось врізався у КПП", "був приліт" і "у когось день народження".
Тим часом 115-та з'їхала з мосту і якимось чудом опинилася на набережній (там, де зазвичай люди ходять). В голові я подумав "О, як раз перед тим, як йти додому хотів прогулятися по набережній".
Маршрутка рухалася у сторону скляного шару, на самій набережній людей не було і все було якесь занедбане та підроздовбане. Напрямок нашого руху мене знов збентежив і я вдруге підійшов до водія: "то яким шляхом ми їдемо зараз?", на що він мені "та ніяким. Увесь проспект перекритий, а тому і весь маршрут..." і я завершив його фразу: "тому маршрутка нікуди не поїде." Водій схвально кивнув і зупинився неподалік парку. Ми вийшли із маршрутки і попленталися у бік центрального мосту, йти пішки.
Через де-який час ми дісталися кінця мосту і замість широкої дороги все було перекрито помаранчевими резиновими смужками з дірочками. Самої дороги майже не було, бо на ній розташовувалися мед. палатки: вони були високі, білі та займали місця приблизно на 10 кв. метрів кожна. При чому смуги були не тільки по периметру, а і пронизували увесь "табір" наскрізь. Підійшовши ближче я помітив дві речі:
1. кожна смужка дуже точно стояла на місці і мала паралельно проведену таку саму смужку на відстані 10-15 сантиметрів.
2. було таку враження, що ці смужки нічого не перекривають, бо через них вільно переходили люди, діти і це було дивно.
Далі ми попрощалися з моїм товаришем і він пішов. Я наважився піти вздовж цих палаток щоб зрозуміти, що відбувається.
На дворі вже був вечір і трішки хмарно, я йшов і йшов, піднімаючи перед собою і опускаючи за собою помаранчеві смужки. Повз мене бігало багато дітлахів, навіть де-які були на велосипедах. Через де-який час я наважився зайти до однієї із палаток, щоб хоча б когось щось спитати. Всі палатки були відкриті, а у тієї, в яку я вирішив зайти, дві паралельні помаранчеві смужки йшли просто наскрізь палатки.
Вже сутеніло.
В палатці було темнувато, але очі швидко звикли. Вона розділялася на дві частини: праворуч від входу були імпровізовані двері із тканини, що заліплювалися липучкою, там були койки з пацієнтами. таким чином палатка ділилася на дві кімнати, одна від одної відділені великим шматком тканини. В іншій же кімнаті, в який я опинився при вході, був великий пристрій невідомого мені призначення, маленький пузатий екран і консольна панель. Я увійшов, оглянув пристрій: на вигляд він був зроблений із металу, за формою фін був як витягнутий конус, що лежав на боку; цей конус складався із нерівномірних "модулів", що були недбало прикріплені одне до одного - від малого до великого таким чином утворювалась форма конуса. При чому його "вістря" було наведено точнісінько поміж двох помаранчевих стрічок.