#вірші
В. Шекспір (переклад Віктора Марача)
8
Чом музики ти прагнеш лиш сумної,

Хоч радість бачить радісне у всім,

Чом лиш печаль бринить тобі струною,

І навіть втіху ти знаходиш в цім?

Чи не тому, що ці чарівні звуки

В акорді дружнім докором звучать

Твоїй самотності, й сердечні муки

Як лікувати, вони ніжно вчать.

#вірші
В. Шекспір (переклад Віктора Марача)
10
Скажи по правді, чи когось ти любиш,

Хоч є немало люблячих тебе,

Та так бездумно молодість ти губиш,

Що ясно всім: не любиш ти й себе.

Ненавидиш себе й свої розтрати,

Та цим свою лиш множиш самоту.

Ти прагнеш той притулок зруйнувати,

Що лагодити мав би за мету.

Одумайся – й образи я забуду,

Не докори – лелій в душі любов,

Будь, яким є, відкинь з очей полуду

І стань до себе милосердним знов.

#вірші
В. Шекспір (переклад Віктора Марача)
13
О, будь собою! Ним ти можеш буть

Не довше, ніж живеш на цьому світі.

До смерті ж готуватись не забудь:

В кімсь повторись – нехай це будуть діти.

Тоді твоя не кінчиться краса,

По смерті не лишивши навіть згадку –

Вона в майбутнє перейде уся,

Твій образ повторивши у нащадку.

Хіба ж не милий нам батьківський дім,

Його ми від негод оберігаєм,

Від буревіїв і суворих зим,

В нім смерті подиху не відчуваєм.

#вірші
В. Шекспір (переклад Віктора Марача)
23
Як той актор невпевнений на сцені,

Що з остраху з своєї ролі збивсь,

Чи той безумець, що в злобі шаленій

Безвольним і засліпленим зробивсь –

Так я, сором’язливий, забуваю,

Що про любов сказати було б слід;

Від ніжності більш мовчазним буваю,

Не в змозі подолать любові гніт.

То ж хай хоч книга до тебе говорить,

Німий посланець, мовою віршів;

Що рветься з серця, хай вона повторить,

Сказавши більш, аніж лавина слів.

Що пише – вмій читать – любов німа:

Очима чути вчить вона сама.

"Видимість речей оманлива"
(с) Харукі Муракамі

#вірші
drops of water fall
through the rain, a constant sound
traffic moving by

human life passing
like drops of a waterfall
without the impact

seconds ticking by
through the pain, a constant sight
drops of water fall

by Paul Wankadia