Смілянське ТЦК бусифікували тренера з брейку. Той в дитинстві передивився бойовиків і ,відчувши себе Сталоне, катапультувався прямо з автобусу.

Жмуранувся. Ні, мені не шкода.

«Десь на Донецькому напрямку» чоловіки вже 260 діб сидять на позиціях. Нікому міняти. Їм лише воду і їжу кидають з дронів. Кажуть: «будемо сидіти, лише скиньте свіжий одяг».

«Воювати мають професійні військові» - улюблене гасло «борців за права». Де їм взятися в Державі, де з 94 року професійно розвалювали армію?

Називають тренера з брейку вчителем. Першочергова задача вчителя - педагогічна. Чому може навчити молоде покоління «нездійснений Сталоне»? На голові крутитись? Показувати фокуси окупантам?

Чому можуть навчити чоловіки зі сталі, які пів року просиділи на позиціях? Стоїцизму і почуття обовʼязку.

ТЦК мали б залетіти на «кол центр» чи в «Веранду на Дніпрі», але там насварять ті, хто з цього годується. Правоохоронні органи і влада різних рівнів. ТЦК мали б бусифікувати їх, але і до них дійде черга.

Я люблю українців. Усіх. Навіть тих, хто став жертвою ліберальної пропаганди. Вони не винні. Але любов то жертовність. Нехай жертва брейкдансера хоч когось навчить.

Як же я люблю наш національний Офіс Простих Рішень в особі президента, його наближеної кліки та депутатів. Маючи такий кредит довіри і буквально нуль можливостей для спротиву з боку будь-яких політичних опонентів після введення військового стану, яскраво стрибнути на всі можливі граблі по-порядку і проїбати все, що тільки можна. Воістину, існування України станом на зараз з таким керівництвом - це якесь чудо Господнє.