UPD: зібрали!
доброго здоровлячка! поки мене остаточно не розмазало від новин, некрологів і фази_очікування, ось наш черговий збір.
-- на ПНБ для 79 ДШБ в Мар'їнку
-- моя банка -- 15 000 грн (всього 193 000 грн)
щоночі уві сні бачу війну чи Ображіївку, чи війну+Ображіївку, тому тримаюсь, як той останній листочок в зрозуміло-якій новелі: намальована, але наче жива. все ще роблю прикраси, аби не йобнутись остаточно і змотивувати всіх навколо донатити саме на наші збори.
ось розігрую 2 намиста -- буде 2 переможців.
за донат від 50 грн (більший донат -- більше номерків). подробиці в інстаграмі, посилання тут в коментарях.
золоте намисто з бронзовими дзвіночками схоже на традиційне намисто-шелести, але я не настільки смілива, аби його так називати. блакитне -- просте, на шовкових нитках, з вінтажного бісеру та скляних намистин. фурнітуру з дроту кручу сама, бо це нагадує, як ми в селі самі собі робили прикраси.
https://send.monobank.ua/jar/8bzGudcD6s
PayPal [email protected]
Номер картки 5375411210011230
доброго здоровлячка! поки мене остаточно не розмазало від новин, некрологів і фази_очікування, ось наш черговий збір.
-- на ПНБ для 79 ДШБ в Мар'їнку
-- моя банка -- 15 000 грн (всього 193 000 грн)
щоночі уві сні бачу війну чи Ображіївку, чи війну+Ображіївку, тому тримаюсь, як той останній листочок в зрозуміло-якій новелі: намальована, але наче жива. все ще роблю прикраси, аби не йобнутись остаточно і змотивувати всіх навколо донатити саме на наші збори.
ось розігрую 2 намиста -- буде 2 переможців.
за донат від 50 грн (більший донат -- більше номерків). подробиці в інстаграмі, посилання тут в коментарях.
золоте намисто з бронзовими дзвіночками схоже на традиційне намисто-шелести, але я не настільки смілива, аби його так називати. блакитне -- просте, на шовкових нитках, з вінтажного бісеру та скляних намистин. фурнітуру з дроту кручу сама, бо це нагадує, як ми в селі самі собі робили прикраси.
https://send.monobank.ua/jar/8bzGudcD6s
PayPal [email protected]
Номер картки 5375411210011230
поле болото 21 💀
Photo
додала коментарі, бо голова мов решето
це на відео наш берлінський гурт "Отакої" і майже імпровізація, на жаль, без любимих дівчат, Соломії та Марії
це на відео наш берлінський гурт "Отакої" і майже імпровізація, на жаль, без любимих дівчат, Соломії та Марії
❤3
а там Таня Осінь з гурту "Вільце" в їбаному (ненавиджу ненавиджу його) інстаграмі показує Шосткинський район
якщо тут є його фанат*ки, ходіть слухати!
https://www.instagram.com/reel/CzcDezztQu1/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==
#Сумщина
якщо тут є його фанат*ки, ходіть слухати!
https://www.instagram.com/reel/CzcDezztQu1/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==
#Сумщина
❤3
Audio
співаємо з бабою Вальою Коришевою, обидві не в голосі (і я не спала кілька ночей), але це ось знов про
..важливість співу з моїми любимими будь-коли [допоки ми всі живі. це одна з найгостріших форм любові]
..-->безкінечну любов кожної миті в Ображіївці [чи була я хоч колись там глибинно нещасною? ні, навіть в свої трагічні 19, навіть посеред війни, навіть на цвинтарі]
°шкода, що до 2021 не записувала, як співаємо з бабами і як вони самі співають (але ще є час)
°шкода, що нічого не встигаю (і дивно, як багато встигаю щоразу там)
`щастя, зрештою, що я народилася саме там і усвідомлювала, що це щастя з тої самої миті, як почала усвідомлювати будь-що зовнішнє [рекурсія!]
алхімічна робота ось.
#Ображіївка
@folklore21
..важливість співу з моїми любимими будь-коли [допоки ми всі живі. це одна з найгостріших форм любові]
..-->безкінечну любов кожної миті в Ображіївці [чи була я хоч колись там глибинно нещасною? ні, навіть в свої трагічні 19, навіть посеред війни, навіть на цвинтарі]
°шкода, що до 2021 не записувала, як співаємо з бабами і як вони самі співають (але ще є час)
°шкода, що нічого не встигаю (і дивно, як багато встигаю щоразу там)
щастя, що маю звичку записувати спогади про село ще з тих часів, коли вони були недалеким минулим
щастя, що на маленькому клаптику землі ще проявляється стільки недоторканого золота -- і мені, і всім, хто там бував `щастя, зрештою, що я народилася саме там і усвідомлювала, що це щастя з тої самої миті, як почала усвідомлювати будь-що зовнішнє [рекурсія!]
алхімічна робота ось.
#Ображіївка
@folklore21
❤7
🔥3❤2
UPD. ЗІБРАЛИ 14000 ГРН!
не знаю, що дістало більше: вибачатися, коли пощу збори, чи просити репостів і вибачатися ще й за це. сорян, карочє, село не на проводє (інсайдерська шутка про покращення інфраструктури Ображіївки в 2000х).
маю новий допоміжний збір на Мавік 3Т для 13 ДШБ на Бахмутський напрямок (моя ціль 20 000 ₴). за донат від 50 грн розігрую два намиста, які зробила собі на придане, но все так несеться, шо скоро розігруватиму одруження з собою чи арфу, яку вкраду в муз.школі (аутсайдерська шутка про відчай з нотками оптимізму).
https://send.monobank.ua/jar/8a6pi7hFqn
PayPal [email protected]
номер картки 5375411210384058
ПРО НАМИСТЕЧКА (їх до строю можна, я приміряла):
1. намисто з вінтажного скла, чеських, металевих намистин (скарби з берлінських барахолок -- все перемила). +залізна фурнітура
2. бісерне було колись в одну нитку -- то покійний дідусь бабусі звідкілясь привіз. перенизала його по-іншому. чехословацький бісер на товстих шовкових нитках.
в коментарях мій інстаграм -- там подробиці
не знаю, що дістало більше: вибачатися, коли пощу збори, чи просити репостів і вибачатися ще й за це. сорян, карочє, село не на проводє (інсайдерська шутка про покращення інфраструктури Ображіївки в 2000х).
маю новий допоміжний збір на Мавік 3Т для 13 ДШБ на Бахмутський напрямок (моя ціль 20 000 ₴). за донат від 50 грн розігрую два намиста, які зробила собі на придане, но все так несеться, шо скоро розігруватиму одруження з собою чи арфу, яку вкраду в муз.школі (аутсайдерська шутка про відчай з нотками оптимізму).
https://send.monobank.ua/jar/8a6pi7hFqn
PayPal [email protected]
номер картки 5375411210384058
ПРО НАМИСТЕЧКА (їх до строю можна, я приміряла):
1. намисто з вінтажного скла, чеських, металевих намистин (скарби з берлінських барахолок -- все перемила). +залізна фурнітура
2. бісерне було колись в одну нитку -- то покійний дідусь бабусі звідкілясь привіз. перенизала його по-іншому. чехословацький бісер на товстих шовкових нитках.
в коментарях мій інстаграм -- там подробиці
❤6
"я даже їє не кляла!"
резистентність ображунів до зовнішніх подразників інколи вражає.
резистентність ображунів до зовнішніх подразників інколи вражає.
🔥3
#нефольклор
Берлін! от правда, дуже хочу цієї неділі побачити на демо більше знайомих. на минулій #taurusforukraine там була лише моя колишня сусідка-американка (це приємно, але).
це зараз був троха токсік-режим, звиняйте. беріть чай в термосі, загортайтеся в бабусині вовняні хустки і ходіть нагадати, що пазури війни -- це до біса багато чого, окрім зброї, газу, обвалу валюти і "біженців, що живуть на наші податки".
[а до речі, якщо ми знайомі і вам треба хустка (з похоронного вузла моєї баби Слави, оті радянські з 1970х, здається), щоправда, літня бавовняна, -- можу подарувати. не за донат, нє, я ще не настільки меркантильна. за умови, що ви будете там. просто більше любові давайте, нуу!]
Берлін! от правда, дуже хочу цієї неділі побачити на демо більше знайомих. на минулій #taurusforukraine там була лише моя колишня сусідка-американка (це приємно, але).
це зараз був троха токсік-режим, звиняйте. беріть чай в термосі, загортайтеся в бабусині вовняні хустки і ходіть нагадати, що пазури війни -- це до біса багато чого, окрім зброї, газу, обвалу валюти і "біженців, що живуть на наші податки".
[а до речі, якщо ми знайомі і вам треба хустка (з похоронного вузла моєї баби Слави, оті радянські з 1970х, здається), щоправда, літня бавовняна, -- можу подарувати. не за донат, нє, я ще не настільки меркантильна. за умови, що ви будете там. просто більше любові давайте, нуу!]
❤1
Forwarded from вулиця Гельдерліна
оці всі рубці на тілі, шрами -- як я їх люблю за незаплановані спомини.
глибока виямка в кістці правої гомілки -- падіння на сходинки перед хатою. їх вимостили білими кахлями, а до того вони чи з цементу були, чи що, але з чогось крихкого, бо мурахи щоліта влаштовували на них комуну і рейв, ми заливали водою їх ходи (сучі діти!) і виловлювали отих, що з крильцями. сиділи-лежали на порозі, вгадуючи в хмарах сюжети й істот. вечорами (перед тим як мити ноги в тазіку) та ранками (як виганяли пасти корів) в скло веранди врізалися рогаті жуки, а до лампи липли метелики [це один з візуально-авдіальних ритмів, що синонімічні моєму щастю. слова роблять все недолугим, розповідь в тг знецінює, але я трохи соліпсистка і -- найголовніше -- маю спогад в собі].
я люблю Ображіївку мислити як Макондо, тому що
тому що у всіх топосів є класифікація, і Ображіївка, якби тексти про неї існували, була би зафіксована [ентомологічні вправи] як простір, заповнений сумновеселими постатями, що одночасно живі й мертві. я не була в інших селах вагомо довго та не знаю, наскільки тамтешнє божевілля вписується в канон магічного реалізму. наше -- цілком.
цвяхи, дріт, скло, металеві пластини в формах, наближених до форм букв латини, якими ми грали "в зоопарк" посеред піску, коси, сапки, граблі, серпи, гілки верби, сусідські паркани, зрештою, вугілля на осінньому городі (дід саме спалив бадилля) -- все залишило сліди на наших тілах. колись я мала звичку записувати рандомні спогади в зелений зошит. о, звісно, російською. і тепер нашаровую пам'ять [а його слід перекласти й спалити], роздивляюся в дзеркалі лінії й орнаменти тіла (до герменевтики ми так і не дійшли), пригадуючи все, що проростає в мені з села і з моїх рідних
я різала гарбузи і розрізала ліву руку між великим і вказівним пальцем, баба Валя і баба Слава промивали її над діжкою з дощовою водою не набагато чистішою водою. п'яний хірург в Шостці наклав три шви. здається, тої осені картоплю я вже не вибирала.
п'ятою наступила на ржавий цвях, забираючись по драбині на горище [про безкінечність горища нашої хати написала, може, десять листів різним людям в різні часи і все ще маю що розказати з потаємного. навіщо? бо це як здалека зі спини перехрестити мандрівника, коли той вирушає в дорогу. цінність ніколи не тут, а що знаєш сам -- передай далі]
я чомусь вірю в якихось містичних дітей та онуків, котрим буде важливий кожен мій шрам -- так само як мені важливий кожен шрам (буквально!) моїх бабусь, кожен клаптик паперу з їх почерком, кожен розказаний варіант історії про німців, що жили по сусідству, кожна версія звичної пісні.
мене
це
рятує
і це врятує моїх гіпотетичних дітей. хоча здавалося б, в нинішній свистоплясці текстів і не текстів тоне все. але -- так: цінність ніколи не тут.
безперервність свідчень, з якої вихоплюєш навмання історію про те, як прабаба Настя жувала жованку з цукром, спльовувала в марлю і давала своїм дітям як соску, -- вона існує, а ти фіксуй, як вмієш, аби згодом пояснити собі себе. марля з дитинства -- один з найлюбиміших матеріалів [і це теж тема моїх есеїв десь там німецькою мовою], все доросле життя роблю з неї скульптурне й площинне -- ось звідки. óбрази Марії в поезії -- спадок від бабусі, котрій вона ввижалася в саду. я так сильно люблю всіх, кого люблю, бо мене любили всі три покоління, а любов є вітром, полум'ям, водою -- всіма можливими формами руху.
ну і
я ніколи не була геть дурною, але лиш ось після вторгнення, роздивившись всі фрагменти, усвідомила, як моя сім'я стала російськомовною +- на мені (і це не моя провина, не беремо зайвого на себе). заради цього варто було все життя стягувати в щілини бетонних сходинок своєї пам'яті крихти всього, що сучі діти обронили, розглядаючи хмари.
глибока виямка в кістці правої гомілки -- падіння на сходинки перед хатою. їх вимостили білими кахлями, а до того вони чи з цементу були, чи що, але з чогось крихкого, бо мурахи щоліта влаштовували на них комуну і рейв, ми заливали водою їх ходи (сучі діти!) і виловлювали отих, що з крильцями. сиділи-лежали на порозі, вгадуючи в хмарах сюжети й істот. вечорами (перед тим як мити ноги в тазіку) та ранками (як виганяли пасти корів) в скло веранди врізалися рогаті жуки, а до лампи липли метелики [це один з візуально-авдіальних ритмів, що синонімічні моєму щастю. слова роблять все недолугим, розповідь в тг знецінює, але я трохи соліпсистка і -- найголовніше -- маю спогад в собі].
я люблю Ображіївку мислити як Макондо, тому що
тому що у всіх топосів є класифікація, і Ображіївка, якби тексти про неї існували, була би зафіксована [ентомологічні вправи] як простір, заповнений сумновеселими постатями, що одночасно живі й мертві. я не була в інших селах вагомо довго та не знаю, наскільки тамтешнє божевілля вписується в канон магічного реалізму. наше -- цілком.
цвяхи, дріт, скло, металеві пластини в формах, наближених до форм букв латини, якими ми грали "в зоопарк" посеред піску, коси, сапки, граблі, серпи, гілки верби, сусідські паркани, зрештою, вугілля на осінньому городі (дід саме спалив бадилля) -- все залишило сліди на наших тілах. колись я мала звичку записувати рандомні спогади в зелений зошит. о, звісно, російською. і тепер нашаровую пам'ять [а його слід перекласти й спалити], роздивляюся в дзеркалі лінії й орнаменти тіла (до герменевтики ми так і не дійшли), пригадуючи все, що проростає в мені з села і з моїх рідних
я різала гарбузи і розрізала ліву руку між великим і вказівним пальцем, баба Валя і баба Слава промивали її над діжкою з дощовою водою не набагато чистішою водою. п'яний хірург в Шостці наклав три шви. здається, тої осені картоплю я вже не вибирала.
п'ятою наступила на ржавий цвях, забираючись по драбині на горище [про безкінечність горища нашої хати написала, може, десять листів різним людям в різні часи і все ще маю що розказати з потаємного. навіщо? бо це як здалека зі спини перехрестити мандрівника, коли той вирушає в дорогу. цінність ніколи не тут, а що знаєш сам -- передай далі]
я чомусь вірю в якихось містичних дітей та онуків, котрим буде важливий кожен мій шрам -- так само як мені важливий кожен шрам (буквально!) моїх бабусь, кожен клаптик паперу з їх почерком, кожен розказаний варіант історії про німців, що жили по сусідству, кожна версія звичної пісні.
мене
це
рятує
і це врятує моїх гіпотетичних дітей. хоча здавалося б, в нинішній свистоплясці текстів і не текстів тоне все. але -- так: цінність ніколи не тут.
безперервність свідчень, з якої вихоплюєш навмання історію про те, як прабаба Настя жувала жованку з цукром, спльовувала в марлю і давала своїм дітям як соску, -- вона існує, а ти фіксуй, як вмієш, аби згодом пояснити собі себе. марля з дитинства -- один з найлюбиміших матеріалів [і це теж тема моїх есеїв десь там німецькою мовою], все доросле життя роблю з неї скульптурне й площинне -- ось звідки. óбрази Марії в поезії -- спадок від бабусі, котрій вона ввижалася в саду. я так сильно люблю всіх, кого люблю, бо мене любили всі три покоління, а любов є вітром, полум'ям, водою -- всіма можливими формами руху.
ну і
я ніколи не була геть дурною, але лиш ось після вторгнення, роздивившись всі фрагменти, усвідомила, як моя сім'я стала російськомовною +- на мені (і це не моя провина, не беремо зайвого на себе). заради цього варто було все життя стягувати в щілини бетонних сходинок своєї пам'яті крихти всього, що сучі діти обронили, розглядаючи хмари.
❤5
і ще раз текстом:
ми збирали на Мавік 3Т для 13 ДШБ на Бахмутський напрямок. вчора в моїй банці було 14000 грн і цим внеском ми закрили загальний збір. Альона сьогодні вже купила дрон
а це щойно був розіграш намист за донат, переміг номер 85 -- Поліна, котра написала в коментарі отак ♡
Поліно, якщо ви це читаєте, напишіть, будь ласка, мені @gamolina
ми збирали на Мавік 3Т для 13 ДШБ на Бахмутський напрямок. вчора в моїй банці було 14000 грн і цим внеском ми закрили загальний збір. Альона сьогодні вже купила дрон
а це щойно був розіграш намист за донат, переміг номер 85 -- Поліна, котра написала в коментарі отак ♡
Поліно, якщо ви це читаєте, напишіть, будь ласка, мені @gamolina
❤5🔥3
Forwarded from східний поліщук (Maksym Zaliskyi)
Згадалась розповідь однієї бабусі, Мотрі Панасівни, від якої записував пісні, 32-го року народження. Її село, дяка мабуть важкодоступній місцевості, колективізація та нереальні хлібозаготівлі не торкнулись у 1932-33 рр так сильно, як інші регіони. Як розкуркулювали батька, вона й сама трохи пам’ятала. Можливо спробую знайти цей запис та опублікувати на ютюбі. Так от їй її матір розповідала, як до їх нього села та далі на північ йшли купа голодних людей, шукаючи щось їстівне. Одного разу матір Мотрі Панасівни стояла коло печі, поралась. За роботою не помітила, як до сінців заповзла голодна людина, та нерозрізняючи, почала їсти «свиняче» – їжу, помиї для свиней. Коли матір Мотрі Панасівни помітила це, то силоміць відтягла та нагодувала. Отак і рятували одні українці інших
😢4❤3