UPD: зібрали!
доброго здоровлячка! поки мене остаточно не розмазало від новин, некрологів і фази_очікування, ось наш черговий збір.
-- на ПНБ для 79 ДШБ в Мар'їнку
-- моя банка -- 15 000 грн (всього 193 000 грн)
щоночі уві сні бачу війну чи Ображіївку, чи війну+Ображіївку, тому тримаюсь, як той останній листочок в зрозуміло-якій новелі: намальована, але наче жива. все ще роблю прикраси, аби не йобнутись остаточно і змотивувати всіх навколо донатити саме на наші збори.
ось розігрую 2 намиста -- буде 2 переможців.
за донат від 50 грн (більший донат -- більше номерків). подробиці в інстаграмі, посилання тут в коментарях.
золоте намисто з бронзовими дзвіночками схоже на традиційне намисто-шелести, але я не настільки смілива, аби його так називати. блакитне -- просте, на шовкових нитках, з вінтажного бісеру та скляних намистин. фурнітуру з дроту кручу сама, бо це нагадує, як ми в селі самі собі робили прикраси.
https://send.monobank.ua/jar/8bzGudcD6s
PayPal [email protected]
Номер картки 5375411210011230
доброго здоровлячка! поки мене остаточно не розмазало від новин, некрологів і фази_очікування, ось наш черговий збір.
-- на ПНБ для 79 ДШБ в Мар'їнку
-- моя банка -- 15 000 грн (всього 193 000 грн)
щоночі уві сні бачу війну чи Ображіївку, чи війну+Ображіївку, тому тримаюсь, як той останній листочок в зрозуміло-якій новелі: намальована, але наче жива. все ще роблю прикраси, аби не йобнутись остаточно і змотивувати всіх навколо донатити саме на наші збори.
ось розігрую 2 намиста -- буде 2 переможців.
за донат від 50 грн (більший донат -- більше номерків). подробиці в інстаграмі, посилання тут в коментарях.
золоте намисто з бронзовими дзвіночками схоже на традиційне намисто-шелести, але я не настільки смілива, аби його так називати. блакитне -- просте, на шовкових нитках, з вінтажного бісеру та скляних намистин. фурнітуру з дроту кручу сама, бо це нагадує, як ми в селі самі собі робили прикраси.
https://send.monobank.ua/jar/8bzGudcD6s
PayPal [email protected]
Номер картки 5375411210011230
поле болото 21 💀
Photo
додала коментарі, бо голова мов решето
це на відео наш берлінський гурт "Отакої" і майже імпровізація, на жаль, без любимих дівчат, Соломії та Марії
це на відео наш берлінський гурт "Отакої" і майже імпровізація, на жаль, без любимих дівчат, Соломії та Марії
❤3
а там Таня Осінь з гурту "Вільце" в їбаному (ненавиджу ненавиджу його) інстаграмі показує Шосткинський район
якщо тут є його фанат*ки, ходіть слухати!
https://www.instagram.com/reel/CzcDezztQu1/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==
#Сумщина
якщо тут є його фанат*ки, ходіть слухати!
https://www.instagram.com/reel/CzcDezztQu1/?igshid=MzRlODBiNWFlZA==
#Сумщина
❤3
Audio
співаємо з бабою Вальою Коришевою, обидві не в голосі (і я не спала кілька ночей), але це ось знов про
..важливість співу з моїми любимими будь-коли [допоки ми всі живі. це одна з найгостріших форм любові]
..-->безкінечну любов кожної миті в Ображіївці [чи була я хоч колись там глибинно нещасною? ні, навіть в свої трагічні 19, навіть посеред війни, навіть на цвинтарі]
°шкода, що до 2021 не записувала, як співаємо з бабами і як вони самі співають (але ще є час)
°шкода, що нічого не встигаю (і дивно, як багато встигаю щоразу там)
`щастя, зрештою, що я народилася саме там і усвідомлювала, що це щастя з тої самої миті, як почала усвідомлювати будь-що зовнішнє [рекурсія!]
алхімічна робота ось.
#Ображіївка
@folklore21
..важливість співу з моїми любимими будь-коли [допоки ми всі живі. це одна з найгостріших форм любові]
..-->безкінечну любов кожної миті в Ображіївці [чи була я хоч колись там глибинно нещасною? ні, навіть в свої трагічні 19, навіть посеред війни, навіть на цвинтарі]
°шкода, що до 2021 не записувала, як співаємо з бабами і як вони самі співають (але ще є час)
°шкода, що нічого не встигаю (і дивно, як багато встигаю щоразу там)
щастя, що маю звичку записувати спогади про село ще з тих часів, коли вони були недалеким минулим
щастя, що на маленькому клаптику землі ще проявляється стільки недоторканого золота -- і мені, і всім, хто там бував `щастя, зрештою, що я народилася саме там і усвідомлювала, що це щастя з тої самої миті, як почала усвідомлювати будь-що зовнішнє [рекурсія!]
алхімічна робота ось.
#Ображіївка
@folklore21
❤7
🔥3❤2
UPD. ЗІБРАЛИ 14000 ГРН!
не знаю, що дістало більше: вибачатися, коли пощу збори, чи просити репостів і вибачатися ще й за це. сорян, карочє, село не на проводє (інсайдерська шутка про покращення інфраструктури Ображіївки в 2000х).
маю новий допоміжний збір на Мавік 3Т для 13 ДШБ на Бахмутський напрямок (моя ціль 20 000 ₴). за донат від 50 грн розігрую два намиста, які зробила собі на придане, но все так несеться, шо скоро розігруватиму одруження з собою чи арфу, яку вкраду в муз.школі (аутсайдерська шутка про відчай з нотками оптимізму).
https://send.monobank.ua/jar/8a6pi7hFqn
PayPal [email protected]
номер картки 5375411210384058
ПРО НАМИСТЕЧКА (їх до строю можна, я приміряла):
1. намисто з вінтажного скла, чеських, металевих намистин (скарби з берлінських барахолок -- все перемила). +залізна фурнітура
2. бісерне було колись в одну нитку -- то покійний дідусь бабусі звідкілясь привіз. перенизала його по-іншому. чехословацький бісер на товстих шовкових нитках.
в коментарях мій інстаграм -- там подробиці
не знаю, що дістало більше: вибачатися, коли пощу збори, чи просити репостів і вибачатися ще й за це. сорян, карочє, село не на проводє (інсайдерська шутка про покращення інфраструктури Ображіївки в 2000х).
маю новий допоміжний збір на Мавік 3Т для 13 ДШБ на Бахмутський напрямок (моя ціль 20 000 ₴). за донат від 50 грн розігрую два намиста, які зробила собі на придане, но все так несеться, шо скоро розігруватиму одруження з собою чи арфу, яку вкраду в муз.школі (аутсайдерська шутка про відчай з нотками оптимізму).
https://send.monobank.ua/jar/8a6pi7hFqn
PayPal [email protected]
номер картки 5375411210384058
ПРО НАМИСТЕЧКА (їх до строю можна, я приміряла):
1. намисто з вінтажного скла, чеських, металевих намистин (скарби з берлінських барахолок -- все перемила). +залізна фурнітура
2. бісерне було колись в одну нитку -- то покійний дідусь бабусі звідкілясь привіз. перенизала його по-іншому. чехословацький бісер на товстих шовкових нитках.
в коментарях мій інстаграм -- там подробиці
❤6
"я даже їє не кляла!"
резистентність ображунів до зовнішніх подразників інколи вражає.
резистентність ображунів до зовнішніх подразників інколи вражає.
🔥3
#нефольклор
Берлін! от правда, дуже хочу цієї неділі побачити на демо більше знайомих. на минулій #taurusforukraine там була лише моя колишня сусідка-американка (це приємно, але).
це зараз був троха токсік-режим, звиняйте. беріть чай в термосі, загортайтеся в бабусині вовняні хустки і ходіть нагадати, що пазури війни -- це до біса багато чого, окрім зброї, газу, обвалу валюти і "біженців, що живуть на наші податки".
[а до речі, якщо ми знайомі і вам треба хустка (з похоронного вузла моєї баби Слави, оті радянські з 1970х, здається), щоправда, літня бавовняна, -- можу подарувати. не за донат, нє, я ще не настільки меркантильна. за умови, що ви будете там. просто більше любові давайте, нуу!]
Берлін! от правда, дуже хочу цієї неділі побачити на демо більше знайомих. на минулій #taurusforukraine там була лише моя колишня сусідка-американка (це приємно, але).
це зараз був троха токсік-режим, звиняйте. беріть чай в термосі, загортайтеся в бабусині вовняні хустки і ходіть нагадати, що пазури війни -- це до біса багато чого, окрім зброї, газу, обвалу валюти і "біженців, що живуть на наші податки".
[а до речі, якщо ми знайомі і вам треба хустка (з похоронного вузла моєї баби Слави, оті радянські з 1970х, здається), щоправда, літня бавовняна, -- можу подарувати. не за донат, нє, я ще не настільки меркантильна. за умови, що ви будете там. просто більше любові давайте, нуу!]
❤1
Forwarded from вулиця Гельдерліна
оці всі рубці на тілі, шрами -- як я їх люблю за незаплановані спомини.
глибока виямка в кістці правої гомілки -- падіння на сходинки перед хатою. їх вимостили білими кахлями, а до того вони чи з цементу були, чи що, але з чогось крихкого, бо мурахи щоліта влаштовували на них комуну і рейв, ми заливали водою їх ходи (сучі діти!) і виловлювали отих, що з крильцями. сиділи-лежали на порозі, вгадуючи в хмарах сюжети й істот. вечорами (перед тим як мити ноги в тазіку) та ранками (як виганяли пасти корів) в скло веранди врізалися рогаті жуки, а до лампи липли метелики [це один з візуально-авдіальних ритмів, що синонімічні моєму щастю. слова роблять все недолугим, розповідь в тг знецінює, але я трохи соліпсистка і -- найголовніше -- маю спогад в собі].
я люблю Ображіївку мислити як Макондо, тому що
тому що у всіх топосів є класифікація, і Ображіївка, якби тексти про неї існували, була би зафіксована [ентомологічні вправи] як простір, заповнений сумновеселими постатями, що одночасно живі й мертві. я не була в інших селах вагомо довго та не знаю, наскільки тамтешнє божевілля вписується в канон магічного реалізму. наше -- цілком.
цвяхи, дріт, скло, металеві пластини в формах, наближених до форм букв латини, якими ми грали "в зоопарк" посеред піску, коси, сапки, граблі, серпи, гілки верби, сусідські паркани, зрештою, вугілля на осінньому городі (дід саме спалив бадилля) -- все залишило сліди на наших тілах. колись я мала звичку записувати рандомні спогади в зелений зошит. о, звісно, російською. і тепер нашаровую пам'ять [а його слід перекласти й спалити], роздивляюся в дзеркалі лінії й орнаменти тіла (до герменевтики ми так і не дійшли), пригадуючи все, що проростає в мені з села і з моїх рідних
я різала гарбузи і розрізала ліву руку між великим і вказівним пальцем, баба Валя і баба Слава промивали її над діжкою з дощовою водою не набагато чистішою водою. п'яний хірург в Шостці наклав три шви. здається, тої осені картоплю я вже не вибирала.
п'ятою наступила на ржавий цвях, забираючись по драбині на горище [про безкінечність горища нашої хати написала, може, десять листів різним людям в різні часи і все ще маю що розказати з потаємного. навіщо? бо це як здалека зі спини перехрестити мандрівника, коли той вирушає в дорогу. цінність ніколи не тут, а що знаєш сам -- передай далі]
я чомусь вірю в якихось містичних дітей та онуків, котрим буде важливий кожен мій шрам -- так само як мені важливий кожен шрам (буквально!) моїх бабусь, кожен клаптик паперу з їх почерком, кожен розказаний варіант історії про німців, що жили по сусідству, кожна версія звичної пісні.
мене
це
рятує
і це врятує моїх гіпотетичних дітей. хоча здавалося б, в нинішній свистоплясці текстів і не текстів тоне все. але -- так: цінність ніколи не тут.
безперервність свідчень, з якої вихоплюєш навмання історію про те, як прабаба Настя жувала жованку з цукром, спльовувала в марлю і давала своїм дітям як соску, -- вона існує, а ти фіксуй, як вмієш, аби згодом пояснити собі себе. марля з дитинства -- один з найлюбиміших матеріалів [і це теж тема моїх есеїв десь там німецькою мовою], все доросле життя роблю з неї скульптурне й площинне -- ось звідки. óбрази Марії в поезії -- спадок від бабусі, котрій вона ввижалася в саду. я так сильно люблю всіх, кого люблю, бо мене любили всі три покоління, а любов є вітром, полум'ям, водою -- всіма можливими формами руху.
ну і
я ніколи не була геть дурною, але лиш ось після вторгнення, роздивившись всі фрагменти, усвідомила, як моя сім'я стала російськомовною +- на мені (і це не моя провина, не беремо зайвого на себе). заради цього варто було все життя стягувати в щілини бетонних сходинок своєї пам'яті крихти всього, що сучі діти обронили, розглядаючи хмари.
глибока виямка в кістці правої гомілки -- падіння на сходинки перед хатою. їх вимостили білими кахлями, а до того вони чи з цементу були, чи що, але з чогось крихкого, бо мурахи щоліта влаштовували на них комуну і рейв, ми заливали водою їх ходи (сучі діти!) і виловлювали отих, що з крильцями. сиділи-лежали на порозі, вгадуючи в хмарах сюжети й істот. вечорами (перед тим як мити ноги в тазіку) та ранками (як виганяли пасти корів) в скло веранди врізалися рогаті жуки, а до лампи липли метелики [це один з візуально-авдіальних ритмів, що синонімічні моєму щастю. слова роблять все недолугим, розповідь в тг знецінює, але я трохи соліпсистка і -- найголовніше -- маю спогад в собі].
я люблю Ображіївку мислити як Макондо, тому що
тому що у всіх топосів є класифікація, і Ображіївка, якби тексти про неї існували, була би зафіксована [ентомологічні вправи] як простір, заповнений сумновеселими постатями, що одночасно живі й мертві. я не була в інших селах вагомо довго та не знаю, наскільки тамтешнє божевілля вписується в канон магічного реалізму. наше -- цілком.
цвяхи, дріт, скло, металеві пластини в формах, наближених до форм букв латини, якими ми грали "в зоопарк" посеред піску, коси, сапки, граблі, серпи, гілки верби, сусідські паркани, зрештою, вугілля на осінньому городі (дід саме спалив бадилля) -- все залишило сліди на наших тілах. колись я мала звичку записувати рандомні спогади в зелений зошит. о, звісно, російською. і тепер нашаровую пам'ять [а його слід перекласти й спалити], роздивляюся в дзеркалі лінії й орнаменти тіла (до герменевтики ми так і не дійшли), пригадуючи все, що проростає в мені з села і з моїх рідних
я різала гарбузи і розрізала ліву руку між великим і вказівним пальцем, баба Валя і баба Слава промивали її над діжкою з дощовою водою не набагато чистішою водою. п'яний хірург в Шостці наклав три шви. здається, тої осені картоплю я вже не вибирала.
п'ятою наступила на ржавий цвях, забираючись по драбині на горище [про безкінечність горища нашої хати написала, може, десять листів різним людям в різні часи і все ще маю що розказати з потаємного. навіщо? бо це як здалека зі спини перехрестити мандрівника, коли той вирушає в дорогу. цінність ніколи не тут, а що знаєш сам -- передай далі]
я чомусь вірю в якихось містичних дітей та онуків, котрим буде важливий кожен мій шрам -- так само як мені важливий кожен шрам (буквально!) моїх бабусь, кожен клаптик паперу з їх почерком, кожен розказаний варіант історії про німців, що жили по сусідству, кожна версія звичної пісні.
мене
це
рятує
і це врятує моїх гіпотетичних дітей. хоча здавалося б, в нинішній свистоплясці текстів і не текстів тоне все. але -- так: цінність ніколи не тут.
безперервність свідчень, з якої вихоплюєш навмання історію про те, як прабаба Настя жувала жованку з цукром, спльовувала в марлю і давала своїм дітям як соску, -- вона існує, а ти фіксуй, як вмієш, аби згодом пояснити собі себе. марля з дитинства -- один з найлюбиміших матеріалів [і це теж тема моїх есеїв десь там німецькою мовою], все доросле життя роблю з неї скульптурне й площинне -- ось звідки. óбрази Марії в поезії -- спадок від бабусі, котрій вона ввижалася в саду. я так сильно люблю всіх, кого люблю, бо мене любили всі три покоління, а любов є вітром, полум'ям, водою -- всіма можливими формами руху.
ну і
я ніколи не була геть дурною, але лиш ось після вторгнення, роздивившись всі фрагменти, усвідомила, як моя сім'я стала російськомовною +- на мені (і це не моя провина, не беремо зайвого на себе). заради цього варто було все життя стягувати в щілини бетонних сходинок своєї пам'яті крихти всього, що сучі діти обронили, розглядаючи хмари.
❤5