нашвидкуруч
-- все прабаби Насті, окрім останнього. з початку вторгнення допускала, що не побачу всі наші речі, і тепер думаю, чи вивезти їх поки в берлін про всяк випадок (дуже не хочу).
#Сумщина
-- все прабаби Насті, окрім останнього. з початку вторгнення допускала, що не побачу всі наші речі, і тепер думаю, чи вивезти їх поки в берлін про всяк випадок (дуже не хочу).
#Сумщина
❤7
Forwarded from яворова лавичка
чи коли мені тут не хотілося плакати, до речі?
текстиль моєї сім'ї цінний перш за все тим, що я знала авторок, це не абстрактні анонімні жінки. найбільш на світі люблю ручну працю (від хліба до мережива -- своє, чуже) і історії людей, яких знаю. це все наткали, нашили, навишивали жінки, які мене виховували з народження і чиї долі я мала за щастя спостерігати і слухати. ці жінки, на жаль, мене не навчили ніякому путньому ремеслу, тільки працювати на городі і працювати в усіх інших сенсах -- над собою і незримим світом. ну ось мама навчила валяти, але вона ж іще молода, -- не рахується. а з текстилем вчилася сама років з 6 десь поза пра+бабусями. з того ж віку руки трясуться від голки і швів. про те, як створюються речі, можу слухати, говорити, читати днями і тижнями. чим би не займалася, що би не вивчала, найперше цікавлять речі загалом і тканини зокрема. бо через них люди мені зрозуміліші. і смерть їх, і життя, і любові, і вибори.
я не встигла розпитати прабабу, звідки вона брала взори, чи видозмінювала їх сама, чому частини вишиті білим -- то ниток не вистачало?, при якому світлі працювала, в кого чи де купувала нитки, чи фарбувала їх, як саме вибілювала льон і скільки це тривало, чи любила прати руками, хто навчив в'язати гачком, чи взагалі отримувала задоволення, а чи робила, бо так треба, чому не всіх дочок навчила, чи важлива ідеальна зворотна сторона, хто вишивав рушники для Михайлівської церкв, що робити з отим дерев'яним гачком для килимів. і ще сотні запитань. сотні, бо їх з часом лиш більшає. я будь-кого зі свого роду асоціюю з собою, і часто думаю, що жити було би легше, якби прабаба то все розказала. хоча й знаю, що ні.
а ще мене лякає мовчання, в яке вони всі відходили поволі. я тут нічого не врятую, але спробую.
текстиль моєї сім'ї цінний перш за все тим, що я знала авторок, це не абстрактні анонімні жінки. найбільш на світі люблю ручну працю (від хліба до мережива -- своє, чуже) і історії людей, яких знаю. це все наткали, нашили, навишивали жінки, які мене виховували з народження і чиї долі я мала за щастя спостерігати і слухати. ці жінки, на жаль, мене не навчили ніякому путньому ремеслу, тільки працювати на городі і працювати в усіх інших сенсах -- над собою і незримим світом. ну ось мама навчила валяти, але вона ж іще молода, -- не рахується. а з текстилем вчилася сама років з 6 десь поза пра+бабусями. з того ж віку руки трясуться від голки і швів. про те, як створюються речі, можу слухати, говорити, читати днями і тижнями. чим би не займалася, що би не вивчала, найперше цікавлять речі загалом і тканини зокрема. бо через них люди мені зрозуміліші. і смерть їх, і життя, і любові, і вибори.
я не встигла розпитати прабабу, звідки вона брала взори, чи видозмінювала їх сама, чому частини вишиті білим -- то ниток не вистачало?, при якому світлі працювала, в кого чи де купувала нитки, чи фарбувала їх, як саме вибілювала льон і скільки це тривало, чи любила прати руками, хто навчив в'язати гачком, чи взагалі отримувала задоволення, а чи робила, бо так треба, чому не всіх дочок навчила, чи важлива ідеальна зворотна сторона, хто вишивав рушники для Михайлівської церкв, що робити з отим дерев'яним гачком для килимів. і ще сотні запитань. сотні, бо їх з часом лиш більшає. я будь-кого зі свого роду асоціюю з собою, і часто думаю, що жити було би легше, якби прабаба то все розказала. хоча й знаю, що ні.
а ще мене лякає мовчання, в яке вони всі відходили поволі. я тут нічого не врятую, але спробую.
❤5
забігла провітрити
атрибуцій ніяких
ну, молодець
в дитинстві покладалася на пам'ять. десь записувала в старих щоденниках. треба б. Валю розпитати.
дитяча сорочка -- то від т.І., я її мала носити в дитинстві. фартушки і спідниці ображіївські. десь ще кілька речей зникло -- запитати у мами. бориславська сорочка така малесенька тепер.
найцікавіше текстильне в мене давно в берліні, бо час від часу працюю з ним. рукав на фото -- з нього в дитинстві відшивала візерунок і подарувала Петрові Бочеку, він кілька років тому помер.
атрибуцій ніяких
ну, молодець
в дитинстві покладалася на пам'ять. десь записувала в старих щоденниках. треба б. Валю розпитати.
дитяча сорочка -- то від т.І., я її мала носити в дитинстві. фартушки і спідниці ображіївські. десь ще кілька речей зникло -- запитати у мами. бориславська сорочка така малесенька тепер.
найцікавіше текстильне в мене давно в берліні, бо час від часу працюю з ним. рукав на фото -- з нього в дитинстві відшивала візерунок і подарувала Петрові Бочеку, він кілька років тому помер.
❤8