пузо не дзеркало, жопа не цідилка.

філософськи казала покійна прабаба Настя

(1915 р.н., Анастасія Батуринець. люблю це наше прізвище)

NB!

епіграфом тут мала би бути "Ітака" Кавафіса, але я не знаю, чи перекладена вона українською.

коли ми повернемось в Ображіївку, окрім психогеографічних експериментів, вчинимо там мікрореволюцію і, надихнувшись кращими з утопічних текстів, створимо осередок спротиву міщанству і глобалізму. і хай він лишиться невидимим.

День села у нас святкували 9 серпня -- не пам'ятаю, з яких часів, але все моє дитинство точно. мама згадує, що запровадила його Катя Юдичева, однокласниця мого покійного діда (і наша родичка).
це завжди вранішня служба в Михайлівській церкві, денні концерти і нічні танці в центрі біля пам'ятника Івану Кожедубу (здається, він колись вважатиметься не-християнським патроном села, мов святий Патрік чи святий Христофор). може, за енергетикою (простибоже!) трохи схоже на День Незалежності в центрі Києва.
позаминулого літа нова предсєдатєлька перейменувала День села на "гарбуз-паті" і перенесла це дійство на кінець серпня, бо якась шосткинська чи районна пліснява (aka представники влади) не встигала чи то повернутися з відпусток, чи то поїздити по інших районних пунктах і попромовляти там свої недолугі заяложені привітання на камеру. тоді спротив селян був недостатнім, і "гарбуз-паті" відбулася з усіма атрибутами сільського кринжу. особливо засмучує швидкість, з якою наші болота поглинають нововпроваджені симулякри, ці імітації імітацій.
менше з тим.

найперше — ми розмалюємо автобусну зупинку біля баби Валі, як планували на теє літо. а тоді запросимо фольклористів, аби вчили нас нашим пісням, і відновимо День села. питання "як повернути селу території біля озера Спольного", котрі місцевий депутат привласнив і вже почав був загорожувати бетоном, а також "як не пускати приїжджих з всього району купатися на Земснаряді, бо вони натуральні свині" — все ще питання.

с. Ображіївка
записала Таня Осінь в 2020 р.

#Сумщина
@folklore21

Панад моречком сиз орел литав

Пр: Рай море рай море рай радуйся земле рай море

Іванко хадив ружечко насив

Та хатів же он арла застрелить

Не стреляй мене здумай пра себе

Як будеш же й ти до венця іти

Буде на тебе дрібний дощ іти

Я ж таго дащу та й не прапущу

Крилля распущу даща не пущу

Ми ж тєбє Іванко не панижаєм

З Свєтим вєчером поздоровляєм

Максим прислав ще ♡

"Колядка хлопцю з села Ображіївка Шосткинського району Сумської області.
Записана Надією Єфіменко у 2013 р. З Архіву Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв."

#Сумщина
@folklore21

Дата запису: 17 бер. 1991 р.
с. Крячківка, Пирятинський район, Полтавська обл.

@folklore21

щойно зрозуміла, що жодного фото халадьонок не маю, хоча це одна з найголовніших святково-поминальних страв в Ображіївці. в дитинстві цеє дійство починалося з таємничого й лякаючого слова "булдижка" -- її приносив дідусь. я тоді думала, що булдижка -- то ящик, який вішають над газовою плитою попід стелею (don't ask)*.

халадьонки, здавалося, варилися півночі, дідусь перебирав кістки, відриваючи м'ясо, бабуся поїла мене ще гарячим жирнючим бульйоном, і десятки емальованих прямокутних форм вишиковувались на балконі. жир застигав жовтим густим шаром, його ми відколупували, а тоді хлібом з виделки знімали, бо не смакувало (от дурні!). смакувало собаці (до речі, описати собаче меню і побут). неочікуваними в холодьонках були хрящі. найсмачніше -- їсти їх з жаренкою щойно з печі. оцей контраст холодного й гарячого, що вбиває зубну емаль, ммм...
боже, як я скучила. не за їжею, звісно, а за тактильними відчуттями, звучанням мови і звучанням простору/господарства, болотом, де наші гуси гуляли, заплавою Десни, що ми називаємо поймою, за рухами цих людей, за Снігурами (старим і Льошиком), за голосінням бабів, за прокльонами сусідок, коли наші гуси перлися в їх конюшину чи куди там ще...

*можливе ономатопоетичне пояснення: в спальні діда з бабою напроти печі під стелею є металевий посуд-ящик-паралелепіпед, навіть не знаю, як назвати. до газифікаційної ери дід протоплював хату і з зимньої кухні теж, заливав воду в цей ящик, вона йшла по трубам і булькала з таким страшним звуком, що для його опису підходить слово "булдижка".
["булдижка" -- слово непевного зеленого кольору, як ті лоскути атласу, що ми з сестрою за них дралися й кусалися, а тоді тьотя Інна перерізала навпіл, і ми дралися ще дужче, бо комусь вийшов ширший, комусь вужчий шмат, а в 11 класі я пошила з нього намисто, перемежувавши текстиль із котячим оком того ж відтінку, і подарувала Лорі Кожедубовій -- вона теж ображунка, але переїхала в Одесу. всі ми зрадниці, як писала Ахматова. брешу.]

цю ми співали з Іриною Данилейко

#веснянка
@chornytsi

🖤🖤🖤
а оце золото!

@chornytsi