ще раз опис нашого вертепу

(там орфографічна помилочка по моїй темі: місце розстрілу Курбаса  -- Сандармох)

"повний запис пісні зі с. Стара Таура / Tăura Veche (Молдова) та два фрагменти записів: перший – із с. Дністрівка Кельменецького району та другий - із м. Заставна (Чернівецька обл., Україна)"

в коментарях -- посилання на запис в ютубі

@folklore21

яловка -- корова, що не завагітніла

(мама розказує, як у стаді приймали нашу останню корову)

яка хазяйка, така й корова (казав пастух Угалешка)

Таня О. попросила говорити по-ображіївськи на наших заняттях, аби легше заходити в спів. а нас (ображунів), де б ми не опинились поза селом (навіть в Шостці), просять так не говорити, бо це надто голосно, надто крикливо, надто не так, "боже, як ужасно, де вас так навчили". не те щоб я прям стримувалась, але з чужаками ображіївською стараюсь не. може, лише крикливість і емоційність ніяк не прибрати.


главне в цьой жизні -- найти сабє мєсто, де наканєцта можна гаманєть і гарлапанить в повну силу.

Сорока-ворона

мені років до п'яти це заходило. найчастіше розказувала-показувала б. Надя. сама так тішу всіх дітей в Берліні, їх уваги вистачає на два рази, але.

пузо не дзеркало, жопа не цідилка.

філософськи казала покійна прабаба Настя

(1915 р.н., Анастасія Батуринець. люблю це наше прізвище)

NB!

епіграфом тут мала би бути "Ітака" Кавафіса, але я не знаю, чи перекладена вона українською.

коли ми повернемось в Ображіївку, окрім психогеографічних експериментів, вчинимо там мікрореволюцію і, надихнувшись кращими з утопічних текстів, створимо осередок спротиву міщанству і глобалізму. і хай він лишиться невидимим.

День села у нас святкували 9 серпня -- не пам'ятаю, з яких часів, але все моє дитинство точно. мама згадує, що запровадила його Катя Юдичева, однокласниця мого покійного діда (і наша родичка).
це завжди вранішня служба в Михайлівській церкві, денні концерти і нічні танці в центрі біля пам'ятника Івану Кожедубу (здається, він колись вважатиметься не-християнським патроном села, мов святий Патрік чи святий Христофор). може, за енергетикою (простибоже!) трохи схоже на День Незалежності в центрі Києва.
позаминулого літа нова предсєдатєлька перейменувала День села на "гарбуз-паті" і перенесла це дійство на кінець серпня, бо якась шосткинська чи районна пліснява (aka представники влади) не встигала чи то повернутися з відпусток, чи то поїздити по інших районних пунктах і попромовляти там свої недолугі заяложені привітання на камеру. тоді спротив селян був недостатнім, і "гарбуз-паті" відбулася з усіма атрибутами сільського кринжу. особливо засмучує швидкість, з якою наші болота поглинають нововпроваджені симулякри, ці імітації імітацій.
менше з тим.

найперше — ми розмалюємо автобусну зупинку біля баби Валі, як планували на теє літо. а тоді запросимо фольклористів, аби вчили нас нашим пісням, і відновимо День села. питання "як повернути селу території біля озера Спольного", котрі місцевий депутат привласнив і вже почав був загорожувати бетоном, а також "як не пускати приїжджих з всього району купатися на Земснаряді, бо вони натуральні свині" — все ще питання.