б. Надя про прадідову хату, видіння моєї покійної б. Маші, свої віщі сни, наше сімейне прокляття та мого діда Івана, котрий повісився

тут цікава вимова слова [двуор]

(ні, я не питала згоди на запис, бо маю про це все іншу думку)

[частина 1.]

12.06.2021

#Сумщина

2011 рік, стрій баби Грачихи. повністю нею створено все, окрім корсетки та поясу.
(прикрас в мене нормальних тоді не було, facepalm). в дитинстві вдягалась так на свята до церкви, на коляду і ось на шкільний спектакль, потім ще кілька разів виступала в старих сорочках вже в Берліні -- ні, для мене не було самоочевидним, що так робити не можна, навіть до недавнього часу. (а я збираю текстиль свого села десь з 2006 року і, блін, навіть трохи працювала в речовому архіві з текстилем. тобто могла і своєю головою дійти, але ніт. це все про не-марність просвітницької роботи, я саме приклад metanoia)

#Сумщина

хутір Льгівка, як виправив Максим

- Мій дід вернувся з фронту без ноги. Ото прийде весна, зробить самокрутку і сяде на межі. Покурить та й каже: "Рано ще картоплю садить, бо задниці холодно". І так каждий день. А ото буває покурить і каже: " Тепер можна садить. Задниці вже тепло".
Бо воно знаєш, картопля любить теплу землю. Хто ото в теплу землю картоплю вкинув у того раніше і зійшла
(Народна мудрість почута на курилці)

"Вбив тьотку (яку до того посилав за самогоном) і пішов у сільсовєт, і заявив".

(то якась ображіївська драма минулих літ -- перепитати маму)

Колись наша корова народила десь в кущах.

с. Ображіївка, може, 2016 рік

#Сумщина

а ось версія з Кіровоградської області в один голос:

Із записів проєкту "Баба Єлька". Експедиція у с.Розумівка Олександрівського району Кіровоградської обл. 24.04.2019 р.

#налиймати

@chornytsi

снилося, що мама дуже швидко вишиває нетиповий нашому регіону орнамент на старому відрізі льону зі скрині прабаби Насті -- не на тому сірому, що його було багато і поділили між ще живими жінками роду (бо скриню відкрили чомусь лиш кілька років тому), а ніби на біленому і вже протертому полотні, відрізаному від сорочки. і ми знов почали лаятися за льон, як і в житті, а зупинить я її не змогла.

в нас є не одна груба лляна простиня -- на ній справді божественно спати, якщо спина хвора. не знаю, чим це пояснити, але воно дійсно працює. компреси теж прийнято робити з домотканих старих тканин. мені було 9 років, коли б. Маша на наших очах порвала одну з прабабиних сорочок мені на гірчичники. ми з дідусем оніміли, а тоді почали сварити її, але що поробиш. залишилися рукава -- ще в дитинстві перешивала ті взори кудись собі.

цінність льону для моїх рідних найперше практична, і я не знаю, як переконувати, що краще би його зберегти. тим паче, б. Надя до того льону сама докладалася в дитинстві -- і сіяли, і тріпали, і ткали разом з прабабою Настею. то ж чому не передати його своїй донці та онукам в Гамерику? хай сплять і лікуються.

хоча, звісно, спробую викупити чи видурити всі відрізи у всіх родичок, коли доїду додому.

ще з Дніпропетровської обл. є:

Петропавлівський район Дніпропетровської обл.

@chornytsi

агов, чи є тут ще поліщуки? маю питаннячко

на Зелені свята ми з дідом їздили за клечанням: найперше -- різали аїр на болоті, багато-багато, ще ламали кленові гілки. і отою зеленню завішували усе в хаті: гілки клали на вікна, чіпляли над порогом, а аїром застеляли підлоги. пам'ятаю, з сестрою вічно їли корінь аїру чи бодай оту серцевинку над коренем -- таке дивне сезонне ласування (написати про іншу кормову дитячу зелень).

так от: в Ображіївці (чи то тілько в нашій родині?) рослина зветься не "аїром", а "явором" (вимовляється [яувор]). хтось ще таке чув чи знає?

upd: згадала, що інколи кажуть "ягур". тре терміново дзвонити бабі в село, не заспокоюсь.

upd 2: "ягур" -- то кажуть старші люде, наприклад, наша баба Валя (хоча яка ж вона стара?!) -- за словами мами

#Сумщина

ще раз покажу світлину. це ми власне нарізали аїру. його тре прям на місці троха почистити