а ось і любима постфольклорна пісня. дівчата-етномузикологині склали її на початку вторгнення на основі "жестокого романсу", єдиний варіант якого я поки знайшла. у березні дівчата поїхали з Києва у село і переховувались там від бомбардувань. згодом по мережі поширився так званий "співучий фронт": хтось співав народних пісень, хтось згадував трьохсотлітні пісні, хтось модифікував тексти під цю війну, а хтось тільки відкрив для себе світ української традиційної музики. разом з тим дівчата і жінки масово почали вишивати сорочки та обереги -- для воїнів та рідних, переважно, послуговуючись правдивими взорами та кроями з етнографічних музеїв та приватних збірок.
окрім того відбувся потужний поштовх і у творенні мистецтва: стільки дійсно гарного та якісного матеріалу про війну з'явилося, я ніколи вживу в цій течії не була і не спостерігала її в інших країнах. це як двадцяті минулого століття чи то розквіт козаччини, але ціною десятків тисяч життів.

Таня Осінь та Катерина Капра

@folklore21

Таня Осінь їздила в експедицію по Шосткинському району і записала моє село, зокрема весільну пісню "Ой рано-рано моречко грало".
(не забути додати її в архів)

культ померлих на Поліссі, наприклад:

Попуд лісом темна хмара, йа в тий хмарі мий батенько,
Попид хмарою ходить, із хмарою говорить:
- Ой хмаронько, ой мамонько, обийди чисте поле,
Моє дитьо в чистом полю, на чужому загону...
(співається у жнива, записано у 1984 р. в с.Дубчиці Зарічненського району Рівненської обл.)

…Гості мої жаданиї - батько й мати з України [у розумінні поліщуків - з далеких країв]
Вчора пізно приєхали, сьодні рано од'єщають, [нічні гості - померлі батьки жниці]
Од'єщавши приказвають: - Горуй, дитьо, горуй, дитки свої мали годуй…
(співається у жнива, записано у 1986 р. в с.Прикладники Зарічненського району Рівненської обл.)

(знову хтось десь казав, ніби ненависть -- то слабкість, ненавистю нічого не вдієш і інше бла-бла. так думають люди осторонь будь-якої націєтворчої історії, їм чи їх предкам, певно, не доводилось відстоювати себе чи своє право на існування. може, тому що не треба було (читай: вони росіяни), може, бо не мали волі та звитяги. як читаєш фольклорні знахідки, то радієш тій ненависті, з якої ми творилися. як читаєш Шевченка. як слухаєш пісні січових стрільців. історії про Голодомор. ненависть -- то всього лиш один із рушіїв, і слабкість -- не розуміти цього і нити, мов езотерична веґанська шмаркля)

с. Вільшанка, Поліський р-н, Київська обл.

"Древо" і "Слобожани"
"Пісні української землі", 1990

@folklore21

це инша версія
@folklore21

жити треба так, аби щоліта їздити на школу традиційної музики, плести традиційні віночки, низати намиста/силяти ґердани, вивчати нові техніки ремесел, працювати в садку і ще якось докладатися до науки. одночасно.
хай це буде нагадування, що ще свічка наша не згоріла, ще наша молодість при нас.
рівно три роки тому я працювала в архіві Фонду Іофе з речами в'язнів Гулагу та описувала деякі з них для каталогу. на жаль, тоді не вийшло доїхати до інших архівів і зробити те ж саме, наприклад, у москві або деінде з вишивками ув'язнених українок, та я не полишаю надії дібратись до, прости Господи, тої клятої москви і потримати в руках речі моїх віддалених у часі посестер. (було би справедливо вишивки українок віддати Україні, а заразом віддати всі експонати українського походження з етнографічних музеїв росії. но де справедливість, а де росія, як-то кажуть. і це не в сторону колєґ).

@folklore21