ще один привід для русофобії: через війну кількадесят видів рослин можуть зникнути. про людей і звірів зрозуміло, про поля, ліси, ріки. та й квіточки...

нарешті знайшла близьку версію до любимої пісні про орків, треба з дівчатами поспівать 🖤🌹🖤

@folklore21

вчора знов поряд зі мною пролунало "ми же всєгда билі адін народ". на робочій зустрічі. і ми ж історією репресій займаємося, хай їм грець.
то є не проблема совєцького покоління, цю нісенітницю про "адіннарот" де-не-де чуєш від однолітків. чи то є проблема освічености? чи ментальности? росіяни просто не здатні усвідомити окремість культур і народів, які вони експлуатували століттями.
коли ця йобань повиздихає? ніколи. історію, фольклористику чи філологію вона ніколи не опанує, вочевидь. ніяка стіна від росіян не врятує. врятують мова, зброя та культура.

це пісня "Чорна гора" Василя Гонтарського у виконанні київського "Древа" -- Євген Єфремов, Дмитро Полячок, Валентин Залевський.

@folklore21

а ось і любима постфольклорна пісня. дівчата-етномузикологині склали її на початку вторгнення на основі "жестокого романсу", єдиний варіант якого я поки знайшла. у березні дівчата поїхали з Києва у село і переховувались там від бомбардувань. згодом по мережі поширився так званий "співучий фронт": хтось співав народних пісень, хтось згадував трьохсотлітні пісні, хтось модифікував тексти під цю війну, а хтось тільки відкрив для себе світ української традиційної музики. разом з тим дівчата і жінки масово почали вишивати сорочки та обереги -- для воїнів та рідних, переважно, послуговуючись правдивими взорами та кроями з етнографічних музеїв та приватних збірок.
окрім того відбувся потужний поштовх і у творенні мистецтва: стільки дійсно гарного та якісного матеріалу про війну з'явилося, я ніколи вживу в цій течії не була і не спостерігала її в інших країнах. це як двадцяті минулого століття чи то розквіт козаччини, але ціною десятків тисяч життів.

Таня Осінь та Катерина Капра

@folklore21

Таня Осінь їздила в експедицію по Шосткинському району і записала моє село, зокрема весільну пісню "Ой рано-рано моречко грало".
(не забути додати її в архів)

культ померлих на Поліссі, наприклад:

Попуд лісом темна хмара, йа в тий хмарі мий батенько,
Попид хмарою ходить, із хмарою говорить:
- Ой хмаронько, ой мамонько, обийди чисте поле,
Моє дитьо в чистом полю, на чужому загону...
(співається у жнива, записано у 1984 р. в с.Дубчиці Зарічненського району Рівненської обл.)

…Гості мої жаданиї - батько й мати з України [у розумінні поліщуків - з далеких країв]
Вчора пізно приєхали, сьодні рано од'єщають, [нічні гості - померлі батьки жниці]
Од'єщавши приказвають: - Горуй, дитьо, горуй, дитки свої мали годуй…
(співається у жнива, записано у 1986 р. в с.Прикладники Зарічненського району Рівненської обл.)

(знову хтось десь казав, ніби ненависть -- то слабкість, ненавистю нічого не вдієш і інше бла-бла. так думають люди осторонь будь-якої націєтворчої історії, їм чи їх предкам, певно, не доводилось відстоювати себе чи своє право на існування. може, тому що не треба було (читай: вони росіяни), може, бо не мали волі та звитяги. як читаєш фольклорні знахідки, то радієш тій ненависті, з якої ми творилися. як читаєш Шевченка. як слухаєш пісні січових стрільців. історії про Голодомор. ненависть -- то всього лиш один із рушіїв, і слабкість -- не розуміти цього і нити, мов езотерична веґанська шмаркля)