плакати/не плакати

це Домініка Чекун, народна співачка з Полісся. певно, в неї найсильніший голос ever

Через батьков двір да тотера летіла — Домініка Чекун, Рівненська обл., Зарічне

співають на Зелені свята

@folklore21

поки моє серце вчергове переповнюється люттю, ненавистю та рішучістю. іншої пори це було б нормальним пальним, але не коли гинуть наші люди, а росіяни крадуть наше зерно, нищать землю, сують свою "культуру і язик" в усі щілини, а світ навколо розказує про "мєньшє оружия — мєньшє жертв" (йдіть нахуй, до речі).

Ваші коні в плузі,
А козак за плугом,
А вітер сумує
Та говорить з лугом:
«Кинь плуг, козаче, бери ніж,
Та де здиблеш воріженька, там і ріж».

ця народна пісня літературного походження спочатку мала назву "Вже більше літ двісті", але час минав, і стало "Триста літ минає". слова написані десь в 1850-х роках Анатолем Свидницьким, а пізніше відбулася фольклоризація вірша, і пісня стала народною. в 1850-60-х роках її співали київські студенти, а за словами Франка, її через 50 років полюбляла галицька молодь.
і далі вже молодь "Січі"* переспівувала на свій лад.
за часів імперії та в срср вона, звісно що, була під забороною і знову зазнала змін та архаїзації:

Ой пане Богдане,
Нерозумний сину!
Занапастив Польшу,
Ще й нашу Вкраїну.
Гей, гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові розуму мало мав.

рядок "Під московським калавуром у ярмі" подекуди перетворювався на "Під турецьким каравулом у тюрмі”.

@folklore21

*переслухати стрілецькі пісні і дослідити січові співанки у виданнях Кирила Трильовського принагідно

останні кілька років мене де-не-де цікавили табірні та тюремні пісні через особливу поетизацію дрібниць вбогого побуту в текстах. це як наскельні малюнки, тільки про нещодавнє, тому зрозуміле.
всі пісні, які пам'ятаю і інколи співала — іронічні пісні скорених.
Інна Клаузе вісім років тому написала книжку про звуки ГУЛАГу: Der Klang Des Gulag: Musik Und Musiker in Den Sowjetischen Zwangsarbeitslagern der 1920er- bis 1950er- Jahre. бігле прочитання одного з текстів звідти нагадало все, що відштовхнула моя пам'ять, бо це совецьке громаддя штампів несила навіть просто читати, ще й рахуючись із контекстом: пламенний труд понесьом, край страни необ'ятной, верние дочері родіни — це придумали ув'язнені комуністки, вірогідно, дружини "ізмєнніков родіни" (тобто фактично — повністю несправедливо засуджені люди, as usual).

на противагу — повстанський фольклор, що, з одного боку, супроводжував мене з дитинства. з іншого, ніколи в нього не занурювалась достатньо глибоко, аби вдатися хоча б до поверхневого аналізу. бо повстанська тематика — фігура замовчування в моїй сім'ї. про УПА можна говорити лише з ненавистю в очах, а краще не згадувати взагалі, але ж ніхто з батьків та старших родичів насправді аніскілечки не цікавився архівною, задокументованою історією. повстанські пісні моєї пам'яти — зрозуміло, про Україну та військо. ще є тюремні повстанські пісні, і оце виклик компаратисту-етномузикознавцю.

згрубша це все приблизно один період, і це як слухати зараз Винника, Тараса Компаніченко чи Онуку. про що вони взагалі? чи притаманне їм єднаюче дещо, окрім часу побутування та мови?

чому в усіх життєвих обставинах ми складаємо пісні? чому ми їх співаємо?
війна — це і хвиля пісенної творчости, що дійсно підіймає бойовий дух. не менш важливо: пісні свідчать про злочини і, закріплюючись в усній традиції, передають факти з приростом міфу (який все ж можливо відокремити). сто-двісті років потому ми знаємо, що робили з нами турки-москалі-поляки-підстав своє і можемо відрефлексувати досвід предків, які, як ми зараз, в ці дні і години, жили в війні і про війну співали. видозмінюються слова, проте стрижневі ідеї часто лишаються.

більшість знаних й любимих в моєму оточенні "воєнних пісень" — передвоєнні або повоєнні тексти, які навряд чи хтось співав в окопах. народних пісень Другої світової пригадати не можу. так, ще треба розділяти воєнні та фронтові пісні.
"Катюша" — авторська, 1936 рік. під час 2СВ в ній відбулися видозміни дівчини на гармату.
"на поле танкі грохоталі" — народна і ніби часу війни, але написана на мотив народної пісні з Донбасу.
"вставай страна огромная" — 1941 рік, другий день нової фази війни. фронтова?

наразі відчуваю сильну відразу до радянських воєнних пісень і не відчуваю сил пояснювати, чому. бо єслі нада аб'їснять то нє нада аб'їснять, всі притомні люди і так розуміють недоцільність тих пісень. водночас все минуле століття резонує як ніколи, і поміж стримуванням життя вкупі та заробітками на ЗСУ хочеться порозмислити про генезис фольклору новітньої історії і своє місце в цьому жахітті.

нотатки не зовсім про фольклор:

1. стрічка новин (не тілько моя) висвічує, як всі кинулися до шиття і вишивання, бо квіти, барви, традиційна культура є запереченням смерти (ну і помічними як терапія або практики/символи самоідентифікації). сама я теж не можу зображати смерть в візуальних роботах, що дивно, бо завше прагнула вмирання, а не прокламації життя. і це єднає мене/нас з жінками, що були до, що пережили війни та Голодомор, що проскочили межи репресій і кріпацтва, і шили ті квіти. така буденна думка і така заспокійлива, бо "наша русофобія недостатня" -- це, здається, не мій спосіб тримати себе. то ж поки росіяни бомблять половину моєї країни, мені з помічного лишаються пісні і оті думки.

2. бразильський серіал про українську діаспору, відьом, купальську ніч. елементи горору та фольклору. "твін пікс" свого часу був пародією на детектив, а це щось накшталт "твін піксу", та геть без іронії і чи якихось найменших оригінальних ходів чи рішень, а проте: на диво дуже по-доброму наївно зображена українськість. попри малинове варення замість борщу чи шаровари, подекуди застольні пісні під баян, то не є якась загальнослов'янська суміш стереотипів, видно, що працювали саме з українським матеріалом.
но дідько, я такого ні в одному російському фільмі не бачила, роскіно зображало або "смішних хахлов", або нациків. тобто люди з іншого континенту більш серйозно та чесно підійшли до справи, аніж сусід-колонізатор-окупант (знайти/згадати приклад, коли росіяни хоч якийсь народ зобразили як народ, а не як потішне бидло/інакшу масу істот).

ще один привід для русофобії: через війну кількадесят видів рослин можуть зникнути. про людей і звірів зрозуміло, про поля, ліси, ріки. та й квіточки...

нарешті знайшла близьку версію до любимої пісні про орків, треба з дівчатами поспівать 🖤🌹🖤

@folklore21

вчора знов поряд зі мною пролунало "ми же всєгда билі адін народ". на робочій зустрічі. і ми ж історією репресій займаємося, хай їм грець.
то є не проблема совєцького покоління, цю нісенітницю про "адіннарот" де-не-де чуєш від однолітків. чи то є проблема освічености? чи ментальности? росіяни просто не здатні усвідомити окремість культур і народів, які вони експлуатували століттями.
коли ця йобань повиздихає? ніколи. історію, фольклористику чи філологію вона ніколи не опанує, вочевидь. ніяка стіна від росіян не врятує. врятують мова, зброя та культура.

це пісня "Чорна гора" Василя Гонтарського у виконанні київського "Древа" -- Євген Єфремов, Дмитро Полячок, Валентин Залевський.

@folklore21

а ось і любима постфольклорна пісня. дівчата-етномузикологині склали її на початку вторгнення на основі "жестокого романсу", єдиний варіант якого я поки знайшла. у березні дівчата поїхали з Києва у село і переховувались там від бомбардувань. згодом по мережі поширився так званий "співучий фронт": хтось співав народних пісень, хтось згадував трьохсотлітні пісні, хтось модифікував тексти під цю війну, а хтось тільки відкрив для себе світ української традиційної музики. разом з тим дівчата і жінки масово почали вишивати сорочки та обереги -- для воїнів та рідних, переважно, послуговуючись правдивими взорами та кроями з етнографічних музеїв та приватних збірок.
окрім того відбувся потужний поштовх і у творенні мистецтва: стільки дійсно гарного та якісного матеріалу про війну з'явилося, я ніколи вживу в цій течії не була і не спостерігала її в інших країнах. це як двадцяті минулого століття чи то розквіт козаччини, але ціною десятків тисяч життів.

Таня Осінь та Катерина Капра

@folklore21

Таня Осінь їздила в експедицію по Шосткинському району і записала моє село, зокрема весільну пісню "Ой рано-рано моречко грало".
(не забути додати її в архів)