Ой, вы столікі мае пазасціланые(“гасцінная”, бяседная) / Oh, My…
Tradycyja / Traditional Belarusian Folk Music
тим часом російський фольклор з мого життя зник. ще треба продати костюм, бо відчуваю холод.
поки хворію, потроху роблю дилетантські вилазки в народознавство та культури сусідів+- & інших етносів.
слухаю мову карпатських русинів, читаю білоруською та польською, вивчаю сербську, болгарську, югославську поезії.
розглядаю вишиті сорочки львівські, тернопільські і т.д., та випадково знайшла румунські, і боже, наскільки вони схожі! а ще стрій одеської області (умовно, точну локацію не пам'ятаю) та молдовський, по іншу сторону кордону ааа як красиво.
NB написать мини-исследование об образе врага в укр нар песнях. в моей коллекции "москаль" встречается чаще всего -- география предсказуема и упс, это не западные области.
фантастичні пісні Білорусі -- це новий світ
@folklore21
поки хворію, потроху роблю дилетантські вилазки в народознавство та культури сусідів+- & інших етносів.
слухаю мову карпатських русинів, читаю білоруською та польською, вивчаю сербську, болгарську, югославську поезії.
розглядаю вишиті сорочки львівські, тернопільські і т.д., та випадково знайшла румунські, і боже, наскільки вони схожі! а ще стрій одеської області (умовно, точну локацію не пам'ятаю) та молдовський, по іншу сторону кордону ааа як красиво.
NB написать мини-исследование об образе врага в укр нар песнях. в моей коллекции "москаль" встречается чаще всего -- география предсказуема и упс, это не западные области.
фантастичні пісні Білорусі -- це новий світ
@folklore21
❤1
Через батьков двір да тотера летіла /// polyphonyproject.com
polyphonyproject.com
Через батьков двір да тотера летіла — Домініка Чекун, Рівненська обл., Зарічне
співають на Зелені свята
@folklore21
співають на Зелені свята
@folklore21
❤2
поки моє серце вчергове переповнюється люттю, ненавистю та рішучістю. іншої пори це було б нормальним пальним, але не коли гинуть наші люди, а росіяни крадуть наше зерно, нищать землю, сують свою "культуру і язик" в усі щілини, а світ навколо розказує про "мєньшє оружия — мєньшє жертв" (йдіть нахуй, до речі).
Ваші коні в плузі,
А козак за плугом,
А вітер сумує
Та говорить з лугом:
«Кинь плуг, козаче, бери ніж,
Та де здиблеш воріженька, там і ріж».
Ваші коні в плузі,
А козак за плугом,
А вітер сумує
Та говорить з лугом:
«Кинь плуг, козаче, бери ніж,
Та де здиблеш воріженька, там і ріж».
А вже літ більш двісті
Хорея Козацька
ця народна пісня літературного походження спочатку мала назву "Вже більше літ двісті", але час минав, і стало "Триста літ минає". слова написані десь в 1850-х роках Анатолем Свидницьким, а пізніше відбулася фольклоризація вірша, і пісня стала народною. в 1850-60-х роках її співали київські студенти, а за словами Франка, її через 50 років полюбляла галицька молодь.
і далі вже молодь "Січі"* переспівувала на свій лад.
за часів імперії та в срср вона, звісно що, була під забороною і знову зазнала змін та архаїзації:
Ой пане Богдане,
Нерозумний сину!
Занапастив Польшу,
Ще й нашу Вкраїну.
Гей, гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові розуму мало мав.
рядок "Під московським калавуром у ярмі" подекуди перетворювався на "Під турецьким каравулом у тюрмі”.
@folklore21
і далі вже молодь "Січі"* переспівувала на свій лад.
за часів імперії та в срср вона, звісно що, була під забороною і знову зазнала змін та архаїзації:
Ой пане Богдане,
Нерозумний сину!
Занапастив Польшу,
Ще й нашу Вкраїну.
Гей, гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові розуму мало мав.
рядок "Під московським калавуром у ярмі" подекуди перетворювався на "Під турецьким каравулом у тюрмі”.
@folklore21
❤1
*переслухати стрілецькі пісні і дослідити січові співанки у виданнях Кирила Трильовського принагідно
останні кілька років мене де-не-де цікавили табірні та тюремні пісні через особливу поетизацію дрібниць вбогого побуту в текстах. це як наскельні малюнки, тільки про нещодавнє, тому зрозуміле.
всі пісні, які пам'ятаю і інколи співала — іронічні пісні скорених.
Інна Клаузе вісім років тому написала книжку про звуки ГУЛАГу: Der Klang Des Gulag: Musik Und Musiker in Den Sowjetischen Zwangsarbeitslagern der 1920er- bis 1950er- Jahre. бігле прочитання одного з текстів звідти нагадало все, що відштовхнула моя пам'ять, бо це совецьке громаддя штампів несила навіть просто читати, ще й рахуючись із контекстом: пламенний труд понесьом, край страни необ'ятной, верние дочері родіни — це придумали ув'язнені комуністки, вірогідно, дружини "ізмєнніков родіни" (тобто фактично — повністю несправедливо засуджені люди, as usual).
на противагу — повстанський фольклор, що, з одного боку, супроводжував мене з дитинства. з іншого, ніколи в нього не занурювалась достатньо глибоко, аби вдатися хоча б до поверхневого аналізу. бо повстанська тематика — фігура замовчування в моїй сім'ї. про УПА можна говорити лише з ненавистю в очах, а краще не згадувати взагалі, але ж ніхто з батьків та старших родичів насправді аніскілечки не цікавився архівною, задокументованою історією. повстанські пісні моєї пам'яти — зрозуміло, про Україну та військо. ще є тюремні повстанські пісні, і оце виклик компаратисту-етномузикознавцю.
згрубша це все приблизно один період, і це як слухати зараз Винника, Тараса Компаніченко чи Онуку. про що вони взагалі? чи притаманне їм єднаюче дещо, окрім часу побутування та мови?
чому в усіх життєвих обставинах ми складаємо пісні? чому ми їх співаємо?
війна — це і хвиля пісенної творчости, що дійсно підіймає бойовий дух. не менш важливо: пісні свідчать про злочини і, закріплюючись в усній традиції, передають факти з приростом міфу (який все ж можливо відокремити). сто-двісті років потому ми знаємо, що робили з нами турки-москалі-поляки-підстав своє і можемо відрефлексувати досвід предків, які, як ми зараз, в ці дні і години, жили в війні і про війну співали. видозмінюються слова, проте стрижневі ідеї часто лишаються.
більшість знаних й любимих в моєму оточенні "воєнних пісень" — передвоєнні або повоєнні тексти, які навряд чи хтось співав в окопах. народних пісень Другої світової пригадати не можу. так, ще треба розділяти воєнні та фронтові пісні.
"Катюша" — авторська, 1936 рік. під час 2СВ в ній відбулися видозміни дівчини на гармату.
"на поле танкі грохоталі" — народна і ніби часу війни, але написана на мотив народної пісні з Донбасу.
"вставай страна огромная" — 1941 рік, другий день нової фази війни. фронтова?
наразі відчуваю сильну відразу до радянських воєнних пісень і не відчуваю сил пояснювати, чому. бо єслі нада аб'їснять то нє нада аб'їснять, всі притомні люди і так розуміють недоцільність тих пісень. водночас все минуле століття резонує як ніколи, і поміж стримуванням життя вкупі та заробітками на ЗСУ хочеться порозмислити про генезис фольклору новітньої історії і своє місце в цьому жахітті.
всі пісні, які пам'ятаю і інколи співала — іронічні пісні скорених.
Інна Клаузе вісім років тому написала книжку про звуки ГУЛАГу: Der Klang Des Gulag: Musik Und Musiker in Den Sowjetischen Zwangsarbeitslagern der 1920er- bis 1950er- Jahre. бігле прочитання одного з текстів звідти нагадало все, що відштовхнула моя пам'ять, бо це совецьке громаддя штампів несила навіть просто читати, ще й рахуючись із контекстом: пламенний труд понесьом, край страни необ'ятной, верние дочері родіни — це придумали ув'язнені комуністки, вірогідно, дружини "ізмєнніков родіни" (тобто фактично — повністю несправедливо засуджені люди, as usual).
на противагу — повстанський фольклор, що, з одного боку, супроводжував мене з дитинства. з іншого, ніколи в нього не занурювалась достатньо глибоко, аби вдатися хоча б до поверхневого аналізу. бо повстанська тематика — фігура замовчування в моїй сім'ї. про УПА можна говорити лише з ненавистю в очах, а краще не згадувати взагалі, але ж ніхто з батьків та старших родичів насправді аніскілечки не цікавився архівною, задокументованою історією. повстанські пісні моєї пам'яти — зрозуміло, про Україну та військо. ще є тюремні повстанські пісні, і оце виклик компаратисту-етномузикознавцю.
згрубша це все приблизно один період, і це як слухати зараз Винника, Тараса Компаніченко чи Онуку. про що вони взагалі? чи притаманне їм єднаюче дещо, окрім часу побутування та мови?
чому в усіх життєвих обставинах ми складаємо пісні? чому ми їх співаємо?
війна — це і хвиля пісенної творчости, що дійсно підіймає бойовий дух. не менш важливо: пісні свідчать про злочини і, закріплюючись в усній традиції, передають факти з приростом міфу (який все ж можливо відокремити). сто-двісті років потому ми знаємо, що робили з нами турки-москалі-поляки-підстав своє і можемо відрефлексувати досвід предків, які, як ми зараз, в ці дні і години, жили в війні і про війну співали. видозмінюються слова, проте стрижневі ідеї часто лишаються.
більшість знаних й любимих в моєму оточенні "воєнних пісень" — передвоєнні або повоєнні тексти, які навряд чи хтось співав в окопах. народних пісень Другої світової пригадати не можу. так, ще треба розділяти воєнні та фронтові пісні.
"Катюша" — авторська, 1936 рік. під час 2СВ в ній відбулися видозміни дівчини на гармату.
"на поле танкі грохоталі" — народна і ніби часу війни, але написана на мотив народної пісні з Донбасу.
"вставай страна огромная" — 1941 рік, другий день нової фази війни. фронтова?
наразі відчуваю сильну відразу до радянських воєнних пісень і не відчуваю сил пояснювати, чому. бо єслі нада аб'їснять то нє нада аб'їснять, всі притомні люди і так розуміють недоцільність тих пісень. водночас все минуле століття резонує як ніколи, і поміж стримуванням життя вкупі та заробітками на ЗСУ хочеться порозмислити про генезис фольклору новітньої історії і своє місце в цьому жахітті.
Forwarded from гоп мої вареники
нотатки не зовсім про фольклор:
1. стрічка новин (не тілько моя) висвічує, як всі кинулися до шиття і вишивання, бо квіти, барви, традиційна культура є запереченням смерти (ну і помічними як терапія або практики/символи самоідентифікації). сама я теж не можу зображати смерть в візуальних роботах, що дивно, бо завше прагнула вмирання, а не прокламації життя. і це єднає мене/нас з жінками, що були до, що пережили війни та Голодомор, що проскочили межи репресій і кріпацтва, і шили ті квіти. така буденна думка і така заспокійлива, бо "наша русофобія недостатня" -- це, здається, не мій спосіб тримати себе. то ж поки росіяни бомблять половину моєї країни, мені з помічного лишаються пісні і оті думки.
2. бразильський серіал про українську діаспору, відьом, купальську ніч. елементи горору та фольклору. "твін пікс" свого часу був пародією на детектив, а це щось накшталт "твін піксу", та геть без іронії і чи якихось найменших оригінальних ходів чи рішень, а проте: на диво дуже по-доброму наївно зображена українськість. попри малинове варення замість борщу чи шаровари, подекуди застольні пісні під баян, то не є якась загальнослов'янська суміш стереотипів, видно, що працювали саме з українським матеріалом.
но дідько, я такого ні в одному російському фільмі не бачила, роскіно зображало або "смішних хахлов", або нациків. тобто люди з іншого континенту більш серйозно та чесно підійшли до справи, аніж сусід-колонізатор-окупант (знайти/згадати приклад, коли росіяни хоч якийсь народ зобразили як народ, а не як потішне бидло/інакшу масу істот).
1. стрічка новин (не тілько моя) висвічує, як всі кинулися до шиття і вишивання, бо квіти, барви, традиційна культура є запереченням смерти (ну і помічними як терапія або практики/символи самоідентифікації). сама я теж не можу зображати смерть в візуальних роботах, що дивно, бо завше прагнула вмирання, а не прокламації життя. і це єднає мене/нас з жінками, що були до, що пережили війни та Голодомор, що проскочили межи репресій і кріпацтва, і шили ті квіти. така буденна думка і така заспокійлива, бо "наша русофобія недостатня" -- це, здається, не мій спосіб тримати себе. то ж поки росіяни бомблять половину моєї країни, мені з помічного лишаються пісні і оті думки.
2. бразильський серіал про українську діаспору, відьом, купальську ніч. елементи горору та фольклору. "твін пікс" свого часу був пародією на детектив, а це щось накшталт "твін піксу", та геть без іронії і чи якихось найменших оригінальних ходів чи рішень, а проте: на диво дуже по-доброму наївно зображена українськість. попри малинове варення замість борщу чи шаровари, подекуди застольні пісні під баян, то не є якась загальнослов'янська суміш стереотипів, видно, що працювали саме з українським матеріалом.
но дідько, я такого ні в одному російському фільмі не бачила, роскіно зображало або "смішних хахлов", або нациків. тобто люди з іншого континенту більш серйозно та чесно підійшли до справи, аніж сусід-колонізатор-окупант (знайти/згадати приклад, коли росіяни хоч якийсь народ зобразили як народ, а не як потішне бидло/інакшу масу істот).