Фрагмент 8.

#shitpost #screenshot

Залишки авторитету прослизають крізь мої тонкі, слизькі пальці. Його повна відсутність рівноцінна його повній перемозі, підкови знову показують свою силу. Витаючи у повітрі сни нагадують мені, що світ навколо - безмежно недосліджений.
На цій прекрасній ноті -
Finita la symphōnia

Artwork for Massive Attack's 'Mezzanine' (1998) by Nick Knight

Перспектива назовню знову перетворюється на інтроспективу. Погляд через вікно назовню, погляд на дитинство повертає у теперішнє, повертає додому. Вчора перетворюється на завтра.
Свідомість, як відображення, разом з ще однією свідомістю створює нескінченний потік віддзеркалень…

Щоб уникнути непорозумінь ще до їх виникнення:
Ти, що читаєш мене, чи певен ти, що моя мова тобі зрозуміла?
Бо я не певен, що твоя зрозуміла мені.

Дитяча наївність, що все буде добре вирощує гілочки надії в наших душах. Її існування - це диво; вона змушує нас вірити в дива.
Чи це справді так не має жодного значення, вона змушує нас не здаватись і сподіватись, старатись далі коли неминучий біль існування наздоганяє нас. Як би боляче не було - ще трошки, біль зникне, все буде добре.
Не варто давити свою наївність у пошуках правди.