Так казав мені, мілкому, євангеліст-священик:
За концептом, або за догаматами книг священних
Божий Cин після страти у пекло саме втрапляє,
І ламає систему, пускаючи всіх до раю.
Ця легенда у Нього давно викликає втому,
Це неначе гастролі – дві тисячі літ потому
З благодатним вогнем Він спускається в ніч у пекло.
А у пеклі на вулицях точиться бій запекло,
А у пеклі – зґвалтовані діти та ями Бучі,
Мертві котики, коні опалені, дріт колючий,
Чорні хати, квартири залишені, крик сирени,
Кожен голос повторює – Господи, глянь на мене –
Чи не бачиш, іде Сатана із нечистим знаком,
По слідах його кров проростає червоним маком,
Він не знає любові, він хоче усіх нас зжерти,
Як Ти смертію смерть подолаєш у царстві смерті?
Як Ти волю даси тим, що вже народились вільні?
І підійдуть до нього солдати, і всі цивільні,
Молоді і старі, і маленькі, і нерожденні.
Всі, що стільки трималися у вогняній Геєні,
І спитають: скажи нам чітко, як Символ Віри –
Ти ж казав, що нема випробовувань вище міри,
Що обмежено біль, який кожен із нас сприймає,
Але ось Маріуполь, і міри йому немає.
Але висохли очі, якими на рай глядіти!
Він заплаче і скаже – пробачте. Не знаю, діти,
Де Мені взяти стільки любові на цю скорботу.
Він сидітиме з нами під бомбами всю суботу,
І піде лиш в неділю, зранку, на Воскресіння.
І прийде Сатана.
А в кишені його – насіння.
#skladno