23 липня після тривалої важкої хвороби пішла з життя львівська мисткиня-керамістка Ганна Друль

у Польщі спадкоємці роду Любомирських подали судовий позов про відновлення їхніх майнових прав на дві картини з колекції Львівського історичного музею, які зараз експонуються на виставці у польському Слупську

представники спадкоємців Любомирських стверджують, що твори походять із колишньої колекції їхнього предка Анджея Любомирського

йдеться про «Портрет Роксолани» невідомого художника XVI століття та «Портрет юнака» роботи Алойза Рейхана (1850). Полотна належать до державної частини Музейного фонду України та перебувають у Польщі виключно на умовах тимчасового експонування в межах міжнародного виставкового проєкту «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею», повідомили у Львівському історичному музеї

про ситуацію вже поінформували Міністерство культури України, Львівську обласну раду, Львівську обласну державну адміністрацію, та інші компетентні органи державної влади, які координуватимуть подальші правові дії

попри судовий позов, Львівський історичний музей очікує завершення всіх необхідних правових процедур та розраховує, що після завершення експонування всі музейні предмети, включно із зазначеними двома картинами, будуть безпечно повернуті до України

[естéт] газета — незалежне медіа про мистецтво ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ facebook ▪️ instagram

уточнення до попереднього допису:

наразі оприлюднено інформацію, що до суду Польщі надійшов не позов щодо відновлення майнових прав, а заява щодо забезпечення позову, тобто прохання до суду тимчасово захистити права позивача, щоб рішення суду потім можна було виконати. Така заява, наприклад, може мати на меті зупинити певні дії з майном (у цьому випадку — з творами мистецтва), зокрема затримати їхнє повернення до України після закінчення виставки

заяву щодо забезпечення позову подають до подачі позову, разом із ним або під час судового розгляду, з чого можна зробити висновок, що сам позов про відновлення майнових прав або у планах, або вже поданий

🔥 у фейсбуці знову палає

цього разу палкá (арт)суперечка зайнялася через дописи митця Нікіти Зігури. Він опублікував кілька світлин своєї скульптури "Пластиліновий чоловічок", яка зараз експонується на салонній груповій виставці у Монако, і доповнив пост авторським описом концепції проєкту, де було зокрема й таке: "...зараз політики грають в таку ж гру (битви пластиліновими чоловічками, в які грав Зігура з братом у дитинстві - ред.) тільки живими людьми, але на відміну від наших дитячих ігор ніхто не оживає… Нових солдатиків або силою відловлюють на вулицях або обманом, пропагандою та грошима заманюють до армії. А далі вони відправляються у м’ясорубку війни і сотнями тисяч гинуть у цій жахливій грі.

Дуже радий що є можливість представити цю роботу на міжнародній виставці, адже українські куратори здебільшого не приймають антивоєнні висловлювання, сьогодні інша «повістка». Дивна відбувається ситуація, з одного боку багато хто цінує мистецтво авангарду, як сміливий вислів митців минулого, з іншої сторони сьогодні ці ж поціновувачі авангарду бояться антивоєнних висловлювань і вторять слово в слово державній пропаганді"

у коментарях, яких під дописами назбиралося вже кілька сотень, опоненти прямо кажуть, що зараз такі "антивоєнні висловлювання" від українського митця (тим паче на міжнародну аудиторію) - це повний зашквар і пахне абсолютно беззмістовними "просто перестать стрелять" і "это война Путина", наративів, які здебільшого просувають т. зв. "хорошие русские". Коментатори також закидають мистцю те, що з початку повномасштабного вторгнення він не живе і не працює в Україні, тому не коректно з його боку коментувати питання військової служби та мобілізації (хтось з коментаторів навіть затегав СБУ з закликом звернути увагу на цей "антивоєнний" артоб'єкт і його автора)

сам митець написав, що є люди, які його підтримують, з розумінням ставляться до концепції його твору, яка, перш за все, про жахливе становище з правами людини (с), але публічно про це не заявляють, бо бояться "культури відміни", погроз і доносів

[естéт] газета — незалежне медіа про мистецтво ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ facebook ▪️ instagram

#артстарт_тижня

Карло Звіринський та Роман Сельський на пленері в Карпатах, кінець 1960-их

вдалого початку тижня 💫

[естéт] газета — незалежне медіа про мистецтво ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ facebook ▪️ instagram

27 липня 1931 року народилася Ада Рибачук — українська художниця, скульпторка-монументалістка, графік та керамістка, чия практика стала важливою частиною українського мистецтва другої половини ХХ століття

художня діяльність Ади Федорівни понад пів століття була нерозривно пов'язана з Володимиром Мельніченком. Важливим етапом становлення творчого тандему АРВМ стали тривалі експедиції на Далеку Північ: саме цей досвід ліг в основу дипломних робіт митців, численних живописних полотен, серій гравюр, ілюстрацій до книжок та авторських видань Ади Рибачук

результатом дослідження Арктики також стало заснування першого в регіоні художнього музею в Нар'ян-Марі, куди автори передали сотні власних творів

у 1960-х роках Ада Рибачук разом з Володимиром Мельніченком долучилася до формування архітектурного обличчя Києва доби модернізму, та найбільшим проєктом тандему став сумнозвісний комплекс "Парк Пам’яті" на Байковій горі, над яким вони працювали з 1967 по 1981 рік. У 1982 році за рішенням радянських керівних органів художні роботи на об'єкті зупинили, а готові горельєфи повністю замурували бетоном

[естéт] газета — незалежне медіа про мистецтво ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ facebook ▪️ instagram

сьогодні своє 86-річчя відзначає Іван Остафійчук

життєва і творча позиція Івана Васильовича послідовно формувалась у суспільно-культурній атмосфері Львова доби 1960-х з його проєвропейським творчим вектором. Митець зростав в оточенні Романа Сельського, Карла Звіринського, Охріма Кравченка, В’ячеслава Чорновола, Михайла Гориня, Леопольда Левицького та Романа Турина

у Києві художник також познайомився з Георгієм Якутовичем і Григорієм Гавриленком, а потім вимушено емігрував спершу до Югославії, а далі — до Канади, там багато працював, мав персональні виставкові проєкти

у 1992 році митець повернувся в Україну, де й продовжує працювати нині

многая літа уродиннику!

("З квітами", 1976. Іван Остафійчук. колекція НМЛ)

[естéт] газета — незалежне медіа про мистецтво ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ facebook ▪️ instagram

22 липня директор Львівського історичного музею Роман Чмелик отримав листа від колеги зі Слупська. Очільник Музею Центрального Помор’я повідомив, що до одного з окружних судів Польщі подано заяву про забезпечення позову, предметом якої є два малярських полотна з колекції Львівського історичного музею. Обидва ці твори зараз експонуються у слупському музеї в межах гостьової виставки.

А вже 24 липня польський суд заборонив Музею Центрального Помор’я передавати ці полотна третім особам чи переміщати їх через кордон. Це рішення фактично блокує повернення картин в Україну після завершення виставки.

це — ймовірно, лише перша дія у судовій тяганині, яка розгорнеться у Польщі вже найближчим часом. Чому (наразі) цю історію не треба розглядати у політичній площині та що їй передувало — у матеріалі

29 липня 1865 року народився Андрей Шептицький

📷 відшукали архівне фото 1930-х рр., на якому Митрополит власне і приймає привітання з уродинами

Андрей Шептицький був щедрим, послідовним та конструктивним покровителем українських митців та українського мистецтва. Завдяки йому та музейним інституціям, які він заснував та фінансував, вдалося зберегти чимало найцінніших пам'яток мистецтва. Зокрема — саме під його патронатом збірка Національного музею у Львові стала однією з найбільших колекцій українського релігійного мистецтва, і з роками поповнювалась новими цінними предметами

практично з першого року існування "Музею Шептицького" у його стінах відбувалися події не лише церковні, але й проєкти актуального (цілком секулярного) мистецтва, привозили роботи Пікассо, Модільяні, Дерена, Дюфі, Фудзіти, Шаґала, у музеї почала діяти реставраційна майстерня, там був осередок гуртування мистецтвознавців та дослідників

[естéт] газета — незалежне медіа про мистецтво ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ facebook ▪️ instagram

це пані адміни бажають Вам спокійного літнього вечора 💫

"Звуки літньої ночі", 1980. Сергій Одайник (з колекції НХМУ)

сподіваюсь, всі живі-здорові

важкий ранок 😔

#адміноффтоп і дуже вузькопрофільний мем з песиком

⬆ мій комент в FB про це все, який міг би бути статтею в [естéт] газеті, але так і не став нею через брак ресурсу

Матеріали колег на цю ж тему:

▪ "Курувати — не воювати. Як сталось, що в Україні мистецьку виставку курує чоловік, який виїхав за кордон" на hromadske;

▪ "Кава-брейк у палаючому замку. Про виставку "Все нормально))" у львівському Jam Factory Art Center" на УП Культура