вчора завершився благодійний онлайн аукціон робіт Якова Гніздовського “Гніздовський для Азову”. Його організувала львівська артгалерея Shum в межах виставки “Світи Близькі і Далекі”
на торги виставили чотирнадцять робіт Гніздовського та три спеціальні лоти-меморабілії. За результатами аукціону всі лоти було продано
як можна побачити на онлайн майданчику аукціону, найдорожчим проданим лотом став лінорит "Зимовий сад". Його продали за 4300 доларів США. Найбільшу кількість ставок зібрали лоти "Ялиця II" та "Перша українська церква в Америці". За перший лот виручили 2400 доларів США, за другий - 1700 доларів США
за даними сайту, на якому відбувався аукціон, загалом торги принесли 33,000 доларів США
організатори зазначили, що гроші долучать до збору “Azov One” на стаціонарну РЕБ-систему для захисту особового складу від FPV та інших ворожих дронів
📌 детальніше про виставку можна прочитати у нашому матеріалі
на торги виставили чотирнадцять робіт Гніздовського та три спеціальні лоти-меморабілії. За результатами аукціону всі лоти було продано
як можна побачити на онлайн майданчику аукціону, найдорожчим проданим лотом став лінорит "Зимовий сад". Його продали за 4300 доларів США. Найбільшу кількість ставок зібрали лоти "Ялиця II" та "Перша українська церква в Америці". За перший лот виручили 2400 доларів США, за другий - 1700 доларів США
за даними сайту, на якому відбувався аукціон, загалом торги принесли 33,000 доларів США
організатори зазначили, що гроші долучать до збору “Azov One” на стаціонарну РЕБ-систему для захисту особового складу від FPV та інших ворожих дронів
📌 детальніше про виставку можна прочитати у нашому матеріалі
❤35
яким буде український павільйон на Венеційській бієнале?
у новому матеріалі розповідаємо про чотири окремі артпроєкти, створені шістьма українськими мисткинями та митцями, які сформували виставку нашого національного павільйону
у новому матеріалі розповідаємо про чотири окремі артпроєкти, створені шістьма українськими мисткинями та митцями, які сформували виставку нашого національного павільйону
👍21❤6😢2
Марія Оксентіївна вітає працівників космічно-ракетної галузі з професійним святом
🚀 “Дорогі космонавти, дарую вам червоні маки”, 1983;
🛰 “Космічна пам'ять”, 1977;
🛸 “Космічна хата, у тій хаті пів року жили космічні солдати”, 1978
12 квітня — Міжнародний день космонавтики aka Міжнародний день польоту людини в космос. Дату офіційно затвердили в ООН 2011 року
🚀 “Дорогі космонавти, дарую вам червоні маки”, 1983;
🛰 “Космічна пам'ять”, 1977;
🛸 “Космічна хата, у тій хаті пів року жили космічні солдати”, 1978
12 квітня — Міжнародний день космонавтики aka Міжнародний день польоту людини в космос. Дату офіційно затвердили в ООН 2011 року
❤43👍8
🏁 виставковий проєкт "Ретроспектива інтелектуального мистецтва України" у новому артцентрі Меркурій, що у Львові, добігає кінця. Проєкт можна оглянути ще до кінця цього тижня (14.04)
хочу це винести тут окремим дописом, бо вважаю, що експонувати у наш буремний час таку колекцію творів знакових, без перебільшень, українських мисткинь та митців, — це таки сміливо й важливо водночас
проблематику концепції цього проєкту та питання до кураторських задумів та формулювань залишу мистецтвознавцям та арткритикам (до слова, фейсбучна гризня й саркастично-іронічні меми — це мої guilty pleasure, визнаю, але хочеться таки почитати хорошої арткритики про виставку), а тут, від себе, хочу зазначити наступне:
📌 величезний "лайк" за те, що новостворений артцентр нормально підготувався до зустрічі у своєму просторі військових та цивільних, які постраждали внаслідок війни, і чия мобільність тепер ускладнена. Знаю, що перед відкриттям простір спеціально тестували на інклюзивність. А першими гостями артцентру стали саме ветерани та військові ЗСУ – пацієнти Національного реабілітаційного Центру "Незламні"
📌 другий "лайк" — за "pet friendly" політику інституції. Тут не буду нічого пояснювати, "собачники" все й так зрозуміють
ось таке суб'єктивне резюме вийшло
(побачити все на власні очі і скласти власну думку можна до неділі включно)
хочу це винести тут окремим дописом, бо вважаю, що експонувати у наш буремний час таку колекцію творів знакових, без перебільшень, українських мисткинь та митців, — це таки сміливо й важливо водночас
проблематику концепції цього проєкту та питання до кураторських задумів та формулювань залишу мистецтвознавцям та арткритикам (до слова, фейсбучна гризня й саркастично-іронічні меми — це мої guilty pleasure, визнаю, але хочеться таки почитати хорошої арткритики про виставку), а тут, від себе, хочу зазначити наступне:
📌 величезний "лайк" за те, що новостворений артцентр нормально підготувався до зустрічі у своєму просторі військових та цивільних, які постраждали внаслідок війни, і чия мобільність тепер ускладнена. Знаю, що перед відкриттям простір спеціально тестували на інклюзивність. А першими гостями артцентру стали саме ветерани та військові ЗСУ – пацієнти Національного реабілітаційного Центру "Незламні"
📌 другий "лайк" — за "pet friendly" політику інституції. Тут не буду нічого пояснювати, "собачники" все й так зрозуміють
ось таке суб'єктивне резюме вийшло
(побачити все на власні очі і скласти власну думку можна до неділі включно)
❤30👍4
і ще до теми Міжнародного дня космонавтики згадаю матеріал свого колеги про, мабуть, найвпізнаванішу мозаїку Маріуполя - "Підкорювачі космосу"
роботу на початку 1960-х років створив Віктор Арнаутов — монументаліст зі світовим ім'ям, який виріс у Маріуполі, встиг пожити у Китаї, визнання та авторитет здобув у США (а ще науковий ступінь у Стенфордському університеті) і після цього всього повернувся до СРСР. Творчий та життєвий шлях художника надзвичайно цікавий, почитайте більше тут
мозаїка "Підкорювачі космосу" прикрашала будівлю маріупольського "Головпоштамту" (Будинку зв'язку). Під час облоги міста у березні-квітні 2022 споруду було критично пошкоджено ударами авіабомб, мозаїчне панно обсипалося більш ніж наполовину і було практично втрачено
наше з колегою нещодавнє OSINT-розслідування з'ясувало, що окупанти зараз проводять реконструкцію "Будику зв'язку", а "відновлювати" мозаїку "Підкорювачі космосу" в окупований Маріуполь прислали реставраторів з Ермітажу
остаточна доля мозаїки залишається незрозумілою
роботу на початку 1960-х років створив Віктор Арнаутов — монументаліст зі світовим ім'ям, який виріс у Маріуполі, встиг пожити у Китаї, визнання та авторитет здобув у США (а ще науковий ступінь у Стенфордському університеті) і після цього всього повернувся до СРСР. Творчий та життєвий шлях художника надзвичайно цікавий, почитайте більше тут
мозаїка "Підкорювачі космосу" прикрашала будівлю маріупольського "Головпоштамту" (Будинку зв'язку). Під час облоги міста у березні-квітні 2022 споруду було критично пошкоджено ударами авіабомб, мозаїчне панно обсипалося більш ніж наполовину і було практично втрачено
наше з колегою нещодавнє OSINT-розслідування з'ясувало, що окупанти зараз проводять реконструкцію "Будику зв'язку", а "відновлювати" мозаїку "Підкорювачі космосу" в окупований Маріуполь прислали реставраторів з Ермітажу
остаточна доля мозаїки залишається незрозумілою
❤18👍7🔥3😢2
Forwarded from Український Арт Дайджест від [esthète] Газети
13 квітня 1887 року народився Іван Кавалерідзе - скульптор та режисер, автор пам’ятників Княгині Ользі та Ярославу Мудрому у Києві.
«Княгиня Ольга» Кавалерідзе бачить війну не вперше. Монументальну композицію, в якій ще є Кирило і Мефодій та апостол Андрій, у Києві встановили 1911 року. Проєкт Кавалерідзе і його колеги Сніткіна тоді виграв на оголошеному напередодні конкурсі. Коли 1919 року більшовики захопили Київ, постать Ольги було знесено. Апостол Андрій, Кирило і Мефодій протрималися до 1923, але потім їх також знесли. Відновили пам’ятник 1996 року.
Кавалерідзе (1887-1978) - один з найцікавіших, але водночас малодосліджених авангардистів 20 ст.. Як і Архипенка, його захопив кубізм; разом з Довженком і Дзиґою Вертовим він став творцем українського радянського кіно.
Кавалерідзе називають «забутим аутсайдером» українського авангарду, «музеєфікованою мумією українського радянського мистецтва», мовляв, його канонізували, але так і не зрозуміли…
«Княгиня Ольга» Кавалерідзе бачить війну не вперше. Монументальну композицію, в якій ще є Кирило і Мефодій та апостол Андрій, у Києві встановили 1911 року. Проєкт Кавалерідзе і його колеги Сніткіна тоді виграв на оголошеному напередодні конкурсі. Коли 1919 року більшовики захопили Київ, постать Ольги було знесено. Апостол Андрій, Кирило і Мефодій протрималися до 1923, але потім їх також знесли. Відновили пам’ятник 1996 року.
Кавалерідзе (1887-1978) - один з найцікавіших, але водночас малодосліджених авангардистів 20 ст.. Як і Архипенка, його захопив кубізм; разом з Довженком і Дзиґою Вертовим він став творцем українського радянського кіно.
Кавалерідзе називають «забутим аутсайдером» українського авангарду, «музеєфікованою мумією українського радянського мистецтва», мовляв, його канонізували, але так і не зрозуміли…
❤47
"Чому зараз, коли у Києві виставок багато, як грибів після дощу, варто йти на Шматка? Тому що його мистецтво щире, яскраве і з гумором. Навіть доглядальниця залів у Київській картинній галереї сказала, що за час війни нічого подібного у них не виставлялося", - Катерина Лебедєва
у Київській картинній галереї до 12 травня триватиме виставка художника Анатолія Шматка "Простір фантазій"
Катерина Лебедєва, мистецтвознавиця й журналістка, пише, що як і Марія Примаченко у ХХ столітті, Шматок надихається природою, снами, новинами із зовнішнього світу; образи у нього виходять влучними, різнобарвними
"З цими персонажами приємно було б поспілкуватися чи зустрічати їх іноді на вулиці", - Катерина Лебедєва
більше про митця та його персональну виставку читайте та дивіться у новому матеріалі
❤19👍5
📣 бієнальне:
#5 Естет Газети у далекому 2019 році був присвячений 58-й Венеційській бієнале. Для обкладинки тоді обрали світлину старої мотузкової фабрики Le Corderie di Arsenale, яку тепер всі називають просто Арсенале, й нині це — одна з двох перманентних локацій найбільшого у світі фестивалю мистецтва. Для номера газети я написала статтю на два розвороти про найцікавіші, на мою скромну редакторську думку, національні павільйони й про українську присутність на бієнале (про "Ceконд хенд" і "Маркет" Жанни Кадирової та "Мрію" Відкритої Групи, яка тоді так і не пролетіла над Садами Джардіні)
завдяки тому номеру зав'язалися теплі контакти з організаторами фестивалю та багатьма колегами. Відчутним був інтерес до українського мистецтва. Домовлялися зустрітися вже на "59-й" й за бокалами белліні обговорити можливі інтерв'ю, подкасти, матеріали... але на початку 2022, десь з підвалу чи "з-за двох стін", я писала колегам, що у нас — війна, і наші богемні плани доведеться відкласти до кращих часів
коли "59-та" була у розпалі, Естет Газета, друковане медіа про українське мистецтво, переходила у (такий підозрілий мені) онлайн. Першими на сайті з'явилися матеріали про зруйнований музей в Іванкові й українську присутність на тогорічній Венеційській бієнале. Колеги тоді дуже підтримали попри дистанційність, надсилали світлини, коментарі, матеріали про рекордний hammer-price на роботу Марії Примаченко на благодійному аукціоні бієнале й про увагу, прикуту до "Фонтану виснаження" Павла Макова
цьогоріч у моєму інбоксі — листи від колег, запрошення й нагадування про "богемні плани". Попри те, що кращі часи так і не настали (й боротися за них, ймовірно, доведеться ще дуже довго), сподіваюся, що тепер мені вдасться написати кілька матеріалів "з полів", так би мовити
перший (вступний) — вже на сайті
#5 Естет Газети у далекому 2019 році був присвячений 58-й Венеційській бієнале. Для обкладинки тоді обрали світлину старої мотузкової фабрики Le Corderie di Arsenale, яку тепер всі називають просто Арсенале, й нині це — одна з двох перманентних локацій найбільшого у світі фестивалю мистецтва. Для номера газети я написала статтю на два розвороти про найцікавіші, на мою скромну редакторську думку, національні павільйони й про українську присутність на бієнале (про "Ceконд хенд" і "Маркет" Жанни Кадирової та "Мрію" Відкритої Групи, яка тоді так і не пролетіла над Садами Джардіні)
завдяки тому номеру зав'язалися теплі контакти з організаторами фестивалю та багатьма колегами. Відчутним був інтерес до українського мистецтва. Домовлялися зустрітися вже на "59-й" й за бокалами белліні обговорити можливі інтерв'ю, подкасти, матеріали... але на початку 2022, десь з підвалу чи "з-за двох стін", я писала колегам, що у нас — війна, і наші богемні плани доведеться відкласти до кращих часів
коли "59-та" була у розпалі, Естет Газета, друковане медіа про українське мистецтво, переходила у (такий підозрілий мені) онлайн. Першими на сайті з'явилися матеріали про зруйнований музей в Іванкові й українську присутність на тогорічній Венеційській бієнале. Колеги тоді дуже підтримали попри дистанційність, надсилали світлини, коментарі, матеріали про рекордний hammer-price на роботу Марії Примаченко на благодійному аукціоні бієнале й про увагу, прикуту до "Фонтану виснаження" Павла Макова
цьогоріч у моєму інбоксі — листи від колег, запрошення й нагадування про "богемні плани". Попри те, що кращі часи так і не настали (й боротися за них, ймовірно, доведеться ще дуже довго), сподіваюся, що тепер мені вдасться написати кілька матеріалів "з полів", так би мовити
перший (вступний) — вже на сайті
❤18👍10