Здав TOEFL з української мови. На задовільно.

https://www.youtube.com/watch?v=4e4zDqDbPWc

___

📱 Водоканал

Хорошим ідеям потрібен час.

Майже завжди вони з’являються або невчасно, або не зовсім про те, що потрібно тут і зараз. Чому так — не знаю. Просто так виходить.

«Верхівки» були саме такими — і невчасними, і не зовсім про те, що просили.

Відкрив на гугл-драйві тендерну презентацію, де ми вперше розписали й показали цю ідею. 8 березня 2024 року. Трохи більше року тому.

Тоді ідея не потрапила до основної частини — бо не відповідала завданню з брифу.

Але ми зібрали окремий блок із чотирьох ідей, щоб показати, як бачимо співпрацю з брендом. Однією з них були «Верхівки».

До Великодня залишалося трохи більше місяця. Було зрозуміло: ідею «не за брифом», яка потребує виробництва й припадає на пік тендера, навряд чи хтось візьметься реалізовувати.

А зараз, через рік, «Сільпо» втілили «Верхівки». Сьогодні ця ідея виглядає як щось особливе. Але понад рік тому вона була просто ще однією в списку — одним рядком на слайді серед десятка інших.

Не втратити хорошу ідею з часом — це окрема креативна сила.

У моєму холодному серці є окрема зала слави з опаленням — для команд брендів і агентств, які не гублять сильні ідеї в рутині. Тому що сам я розгубив купу. У якийсь момент стає соромно говорити «о, у мене була схожа ідея».

Суть ось у чому: враження від нормальних ідей з часом не змінюється — бо вони не викликають сильних емоцій. Вони завжди просто «ок».

А от до справді хороших ідей з часом охолоджуєшся. Спершу вони захоплюють. А потім це відчуття слабшає — і здається, що було просто «ок».

Беклог ідей.

У мене є кілька світових агентств і команд брендів, за якими я регулярно стежу. Є одна річ, яка повторюється у багатьох — і вона мені дуже подобається.

Вони не вигадують ідеї лише під конкретні задачі. Вони вигадують наперед. Просто те, що захоплює. А на сильні ідеї ставлять мітки — під яке завдання, подію чи ситуацію цю ідею можна буде реалізувати.

А коли з’являється задача — не починають із нуля. Вони йдуть у беклог і дістають щось, що вже є. І просто чекає свого моменту.

Бо хороші ідеї майже ніколи не приходять вчасно. Але якщо їх берегти, то їхній час приходить.


___

📱 Водоканал

Маркетологи й рекламісти чомусь дуже люблять щось постійно «ховати».

З якоюсь майже некрофільною пристрастю раз на кілька років вони ховають і знову викопують Креативність.

Ось зараз знову — через оновлення chatGPT.

Але якщо вже й боятися, то я б краще подивився на Meta і те, як вони вже давно тестують інтеграцію всього цього просто в рекламному кабінеті.

Я тут замислився над тим, що буде далі, — і здається, варіант залишився тільки один.

У загальній теорії систем є таке поняття, як «ідеальна система».

Якщо зовсім по-простому — це коли нічого не треба робити, а результат є.

Якщо трохи по-науково-популярному — це система, якої наче й немає, але її функції виконуються.

А якщо зовсім по-науковому — це система, вага, об’єм і площа якої прямують до нуля, хоча здатність виконувати роботу не зменшується.

І ось я дивлюся на рекламний кабінет Meta — і бачу, як він рухається саме до такої ідеальної рекламної системи.

Етап 1.
Нам залишили вибір цілей кампанії, розробку креативів, вибір аудиторії, але прибрали медіапланування.

Тобто більше не потрібно вручну обирати сайти для показу банерів.

Етап 2.
Нам залишили цілі та креативи, але прибрали налаштування аудиторій.

Замість ручного таргетингу — автоматична закупівля аудиторії.

Етап 3 (зараз).
Meta зараз рухається до того, щоб залишити людині тільки вибір цілей.

І навіть цей вибір зводиться до заповнення промпта. Промпт, по суті, — це і є опис цілей реклами, продукту й повідомлення.

Тобто ти розумієш, чого хочеш, формулюєш бриф — а система видає готові креативи.

Далі — останній крок. Наступний етап перетворить рекламу на ту саму «ідеальну систему», де навіть вибір цілей буде автоматизовано.

Усе, що потрібно — це під’єднати рекламний кабінет Meta до складських залишків.

Система сама визначатиме мету, братиме з бази зображення товару, генеруватиме креатив залежно від завдання, запускатиме кампанію й шукатиме людей, яким потрібно показати рекламу, щоб зменшити CAC.

Система зможе прогнозувати, які товари варто посилити, а на які — не витрачати рекламні бюджети, бо сами продадуться, й зупиняти кампанії.

За динамікою замовлень вона передбачатиме потребу в рекламі раніше за людину — і запускатиме тестові кампанії заздалегідь.

Вона навіть сама зможе визначати знижку, тримаючи в голові собівартість, маржу і обсяг товару на складі.

Якщо поєднати дані зі складу, історію замовлень та аналіз креативів, які вже є в аукціоні від усіх гравців категорії, система сама визначатиме, де треба качати впізнаваність, а де — тиснути на переваги чи спецумови.

По суті, усе те, що ми зараз робимо вручну — аналізуємо трекери здоров’я бренду та частки ринку — система робитиме сама. Сама проводитиме бренд-ліфти. Сама визначатиме частки ринку, бо вона сама і є ринок – аукціон.

Якщо це SaaS, можна підключити ще й CRM. Тоді рекламний кабінет у повністю автоматичному режимі визначатиме когорти з низьким LTV, ставитиме для них цільові дії — і під них запускатиме ремаркетингові кампанії.

Коротше кажучи — краса. Роби класні продукти, заповнюй склад і домовся з Meta про частку в прибутку.

___

📱 Водоканал

Втеча від ідей — і від себе

Знову екзистенційна криза)). Вона приходить майже за графіком — раз на рік. Знову відповідав на запитання: «Що я тепер хочу робити?». І як побічний ефект цього філософського акту — в голові з’явилася одна думка.

Люди шукають відповіді на свої внутрішні запитання де завгодно, тільки не в собі.

Курси, семінари, випасани, гриби, візуалізації — що завгодно. Головне — почати кудись іти, на щось записуватись, щось замовляти. І це дивно. Бо запитання — до себе. А відповідь чекаємо, що скаже хтось інший.

Ця "втеча" дуже схожа на те, як я колись намагався вигадувати ідеї.

Я сідав думати — і в голові було порожньо. Тоді відкривав якийсь фреймворк. Потім шукав референси. Коли і це не допомагало — перечитував, наприклад, що таке «позиціонування». Ідей усе ще не було. Зате було відчуття, що я не байдикував, а старанно працював.

Згодом я десь прочитав три речі про мозок. Два факти і одну пораду.

Факт 1. Мозок не може не працювати.

Кожен, хто хоч раз пробував медитувати, знає — зупинити потік думок майже неможливо. І що більше стараєшся — то гірше виходить.

Факт 2. Мозок економить енергію і завжди обирає найлегшу роботу.

Йому байдуже, за яку задачу отримати дофамін — вигадати ідею для бренду чи знайти скриню в Assassin’s Creed. Нагорода однакова. Саме тому так ефективно працюють соцмережі та ігри.

Порада, яку я отримав.

Коли сідаєш щось вигадати, а не йде — мозок одразу підкидає «корисні справи»: подивися референси, проведи ще одне дослідження, заповни фреймворк. Не ведись.

Просто скажи собі: «Окей, не йде — тоді нічого не робитиму». І сиди. Чесно нічого не роби. Буквально. Сиди на стільці й не роби нічого.

Перші п’ять хвилин тебе ламатиме. Захочеться ввімкнути Spotify, взяти телефон, зробити чай. Але ти просто сиди.

Нехай мозок зрозуміє: іншої задачі, окрім придумування, зараз немає. І хвилин за п’ятнадцять у голові починають з’являтись думки. І всі — тільки про ідеї.

З часом я почав спеціально розділяти підготовку до придумування й саме придумування. У мене є, наприклад, 4 години. Окей: одну годину дивлюся референси, ще годину — переглядаю фреймворки чи щось читаю. А потім — дві години просто думаю ідеї. Або не думаю. Просто сиджу, якщо не йде.

Але ідеї стали завжди з'являтися. Як і відповіді на запитання до себе.

___

📱 Водоканал

У розмові потрібно було згадати книгу. Я чітко пам'ятав, чого вона мене навчила. І взагалі не пам'ятав, як вона називалася.

Добре, що я вже 14 років з Kindle. Пішов переглядати.

І виписав 28 книг, які дійсно вплинули на мене з моменту, як я став креативним директором.

Коротше, ці книги — причина всіх моїх недоліків. А значить, і всіх достоїнств.

📖📖📖📖

1. Мартін Рівз — Стратегії теж потрібна стратегія
2. Джон Перкінс — Сповідь економічного вбивці
3. Генрі Мінцберг — Стратегічне сафарі
4. Клейтон Крістенсен — Дилема інноватора
5. Алан Купер — Психлікарня в руках пацієнтів
6. Патрік Ленсіоні — П’ять вад команди
7. Станіслав Лем — Ніщо, або Послідовність
8. Маршалл Мак-Люен — Розуміння медіа
9. Ґреґ МакКеон — Есенціалізм
10. Олег Матвейчев — Вуха махають ослом
11. Барбара Мінто — Принцип піраміди
12. Генрі Мінцберг — Структура у кулаці
13. Ед Кетмелл — Корпорація геніїв
14. Сергій Нечаєв — Катехізис революціонера
15. Девід Оманд — Прицільне мислення
16. Іван Павлов — Рефлекс свободи
17. Керрі Паттерсон — Серйозна розмова про відповідальність
18. Кріс Андерсен — Безкоштовне. Майбутнє радикальних цін
19. Зиґмунд Фройд — Невдоволення культурою
20. Гаррі Франкфурт — Про брехню
21. Ніал Ферґюсон — Сходження грошей
22. Ніал Ферґюсон — Імперія: чим сучасний світ завдячує Британії
23. Альфред Слоун — Мої роки в General Motors
24. Герман Саймон — Приховані чемпіони XXI століття
25. Альберт Шпеєр — Третій Рейх зсередини
26. Аркадій і Борис Стругацькі — Важко бути богом
27. Байрон Шарп — Як зростають бренди
28. Джордж Акерлоф, Роберт Шиллер — Полювання на простака

📖📖📖📖

Напевно, в наступних постах спробую брати їх по одній і розповідати, що саме вона мені відкрила. Наприклад:

Принцип піраміди (The Pyramid Principle), Барбара Мінто

Після цієї книги я почав інакше говорити.
Спочатку — що ти хочеш або пропонуєш.
Потім — чому, як і з чого це випливає.

Більшість робить навпаки:
починають із причин, пояснень, свого ходу думок.
А тільки потім — що їм потрібно.

У результаті слухати важко, бо в голові одне:
«До чого він веде?»

#28книг

___

📱 Водоканал