Митрополит Віктор (Коцаба)
1.48K subscribers
352 photos
47 videos
404 links
митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський
Download Telegram
Захоплюючі світлини зі святкування Дня пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира та 1033-річчя Хрещення Київської Русі: яскраве свідчення про єдність та велич нашої Церкви!
Великий Хресний хід як свідчення величі Церкви

27 та 28 липня православний народ України торжествує. Тому що колись, 1033 роки назад, наші предки перейшли від темряви до світла, від язичництва до пізнання Триєдиного Бога, від невігластва до багатющої культури та потужної цивілізації. І все це сталося завдяки Промислу Божому та тому вибору, який зробив святий і великий князь Володимир.

Саме тому, ось вже протягом багатьох років, в ці дні віруючі нашої Української Православної Церкви прагнуть відвідати столицю України - златоглавий Київ, щоб вклонитися тут найбільшим святиням нашої Церкви та прийняти участь у вшануванні пам'яті рівноапостольного князя Володимира.

За традицією, яка склалася останніми роками, святкування розпочинається молебном на Володимирській гірці, після закінчення якого духовенство та віруючі нашої Церкви Хресною ходою прямують до Києво-Печерської лаври, щоб вже в стінах древньої обителі продовжити молитву.

Ця Хресна хода, яка пролягає вулицями Києва і за відстанню є досить короткою, вже отримала назву "Великий Хресний хід". Чому так трапилося?

Багато хто вважає, що така назва пов'язана з великою кількістю людей, які приймають участь у Хресній ході. Дійсно, за менш ніж десять років кількість хрестоходців зросла багатократно, і на сьогодні складає вже сотні тисяч віруючих. Проте, "Великим" цей Хресний хід є з іншої причини.

Справа в тому, що велич Церкви вимірюється не кількісними показниками. Так само, як і велич того чи іншого святого пов'язана не з його місцем у церковній ієрархії, а зовсім з іншими причинами. Одна з них – проповідь Євангелія та власний життєвий приклад спілкування з Христом. Великими ми вважаємо тих святих, які просвітили вірою в Бога інших людей. Які свідчили про Воскресіння Христа так, що в це свідчення повірили ті, хто ніколи Христа не знав. Велич в очах Божих, велич для Церкви нічого спільного з величчю земною немає. Це виключно духовне поняття, яке має тільки релігійний вимір.

Так само і Хресний хід в Києві вже став Великим, тому що завдяки йому десятки, сотні і тисячі українців знайшли свій шлях до Христа. Він є Великим ще й тому, що має в своїй основі тільки одне бажання – бути з Богом та свідчити про віру в Нього. Взагалі, жодної іншої мети будь-який Хресний хід ніколи не мав і мати не буде.

Тому, коли ми бачимо спроби окремих політиків перетворити цей молитовний захід у якесь політичне дійство, то ці намагання викликають тільки одне здивування, оскільки Церква постійно підкреслює свій аполітичний характер. Ми йдемо вулицями Києва не для того, щоб продемонструвати свою силу, а для того, щоб показати і самим побачити свою духовну велич і єдність душ. Єдині слова, які звучать в цей день з наших вуст, це слова молитви, а не політичних гасел. І продиктовані вони природою самої Церкви, тому по-іншому бути просто не може.

https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4381666/
"Молитва, пост, бдение и всякие другие дела христианские, сколько не хороши они сами по себе, однако не в делании только их состоит цель нашей христианской жизни, хотя они и служат необходимыми средствами для достижения ее. Истинная же цель жизни нашей христианской состоит в стяжании Духа Святого Божьего.

Пост же, и бдение и молитва, и милостыня, и всякое Христа ради делаемое доброе дело суть средства для стяжания Святого Духа Божьего. Только ради Христа делаемое доброе дело приносит нам плоды Святого Духа. Все же не ради Христа делаемое, хотя и доброе, мзды в жизни будущего века нам не представляет, да и в здешней жизни благодати Божией тоже не дает. Вот почему Господь Иисус Христос сказал: «Всяк, иже не собирает со Мною, тот расточает» (Мф.12:30, Лк.11:23).

Доброе дело иначе нельзя назвать как собиранием, ибо хотя оно и не ради Христа делается, однако же добро. Писание говорит: «Во всяком языце бояйся Бога и делаяй правду, приятен Ему есть» (Деян.10:35)..."

Преп. Серафим Саровский
(память 1 августа)
На какое "небо" был взят пророк Илия?

В день памяти пророка Божия Илии многие спрашивают, как надо понимать текст из 4 книги Царств, в котором сказано, что он был взят на Небо живым: «вдруг явилась колесница огненная и кони огненные, и разлучили их обоих, и понесся Илия в вихре на Небо» (4 Цар. 2, 11).

Ведь, согласно другому тексту Священного Писания, «никто не восходил на небо, как только сшедший с небес Сын Человеческий» (Ин. 3, 13). Что же это за «небо», куда был взят пророк Илия?

Ответ на этот вопрос мы находим в тексте Библии, переведенном на церковнославянский язык с греческой Септуагинты (перевод Ветхого Завета, осуществлённый 70 толковниками еще до Рождества Христова). Там мы читаем: «И бысть идущема има, идяста и глаголаста: и се, колесница огненная и кони огненнии, и разделиша между обема. И взят бысть Илия вихром яко на небо» (4 Цар. 2, 11).

Это незначительное, казалось бы, слово «яко» проливает определенный свет на то, что произошло с пророком Илией на самом деле. Так, святитель Иоанн Златоуст отмечает, что «Илия восходил как бы на небо, потому что он был раб, а Христос вознесся на самое небо, потому что Он был Господь». Согласно святителю Кириллу Иерусалимскому, «Тот “аки на небо” (4 Цар. 2, 11), а Иисус прямо на небо». Также и святитель Фотий Константинопольский пишет, что «и Илия, как раб, бысть взят на воздушную высоту, но не на небо, а “яко на небо” (4 Цар. 2, 11). Господь же, как Владыка всяческих, не яко на небо вознесеся, но действительно на небо вознесся».

По мнению преподобного Симеона Нового Богослова – это некое особое и сокровенное место: «Илия был взят на огненной колеснице и прежде него Енох, не на Небеса, а в некое другое место, хотя и не сам по себе, однако же был преложен». Его мысль подтверждается и уточняется святителем Григорием Двоесловом: «Илия был восхищен на небо, но на воздушное, которое отлично от эфирного… так что он был отведен в сокровенную область земную, где должен обитать в телесном и душевном успокоении дотоле, пока при кончине мира паки явится на земле заплатить долг смерти».

Другими словами, пророк Илия был взят «яко на небо», то есть в некое сокровенное место, которое только символически названо «Небом». И там, в этом месте, он ждет того часа, когда выйдет на проповедь о Втором Пришествии Христовом.
Афон, УПЦ та «ПЦУ»

Наші паломники, які побували останнім часом на Святій горі Афон, після повернення розповідають досить цікаві речі.

Так, проблема визнання «ПЦУ» нікуди не ділась, проте на даний момент вже майже відсутні будь-які суперечки з цього питання. І не тому що воно не цікавить афонітів, а тому що вони вже визначились і стало цілком зрозуміло хто "за" і хто "проти".

Монастирі Каракал, Філофей, Констамоніт, Пантелеімона, Хіландар, Зограф, Дохіар категорично виступають проти визнання українського розколу (саме так насельники згаданих монастирів називають представників «ПЦУ»). В приватних розмовах проти визнання «ПЦУ» висловлюється також ігумен монастиря Ватопед Єфрем. На цій же позиції наполягає практична більшість келій та скитів Афона.

Цікаво, що під час розмови з монахами монастиря Сімонапетра, ігумен якого підтримує «ПЦУ», представники УПЦ почули такі слова: "Ми вас розуміємо, але зрозумійте і ви нас". Іншими словами, монахи Сімонапетра натякнули, що вони є заручниками певних обставин, тому їхні "симпатії" до «ПЦУ» диктуються саме цими обставинами, а не власними переконаннями.

Досить часто умовою перебування в монастирі, келії чи скиту Афона є приналежність до УПЦ. Наприклад, ігумен Констамоніту відмовляє у видачі документів представникам «ПЦУ», а в келії, яка розміщена в безпосередній наближеності до скита святої Анни, у наших паломників прямо запитали якого митрополита вони згадують під час богослужіння. Почувши ім'я Блаженнішого Онуфрія, монахи заявили, що це єдиний і канонічний митрополит Київський, Предстоятель Української Церкви.

Разом з тим афоніти розповідають, що на Фанарі було прийняте рішення надати можливість представникам «ПЦУ» поселятися на Святій Горі, а саме в скиту пророка Ілії. Це стало однією з причин того, що на інтронізації нового ігумена (після смерті попереднього) Филимона був присутній митрополит Халкідонський Еммануїл (Адамакіс) та два ігумени монастирів, які підтримали «ПЦУ». Сам отець Филимон не є прибічником визнання «ПЦУ», а тому, як кажуть афоніти, фанаріоти намагалися його "переконати" в неправильності такої позиції. В той же час, більшість афонських монахів сильно незадоволені можливою перспективою поселення на Святій Горі представників «ПЦУ» і готові зробити все від них залежне, щоб не допустити цього.

Крім того, велика кількість грецького духовенства та мирян жорстко критикують визнання «ПЦУ» з боку Елладської Церкви. Серед віруючих Греції з'являється все більше тих, хто вважає помилковим це рішення. Саме така позиція, як кажуть на Афоні, призвела до того, що під час святкування 1033-ї річниці Хрещення Русі Елладська Церква не направила свого представника в Київ на запрошення «ПЦУ».

Вся вище наведена інформація, повідомлена духовенством та вірянами нашої Церкви після паломництва на Святу Гору Афон, вкотре наводить на висновок, що ситуація з "українським церковним питанням" породжує внутрішні проблеми у середовищі тих, хто визнав «ПЦУ», і посилює як церковне, так і особистісне розділення. Очевидно, що у такий спосіб, яким пішов Константинопольський патріарх Варфоломій, час не тільки не вилікує цю рану, а тільки поглибить її. Тому що вилікувати можна виключно соборним рішенням. І до тих пір поки на Фанарі це не зрозуміють, Православна Церква страждатиме від розколу.
О Крестном ходе, ситуации в Украине и визите патриарха Варфоломея.

Информационно-просветительский отдел УПЦ опубликовал перевод интервью епископа Барышевского Виктора греческому изданию news-politics.com.

О Крестном ходе

Православный народ Украины, не вдаваясь в богословские тонкости, сердцем и душой чувствует благодатное присутствие Святого Духа именно в УПЦ. Доказательства? Владимирская горка Киева и заполненные крестоходцами улицы и тротуары города 27 июля. Это свидетельство безусловного доверия верующего народа нашей страны Украинской Православной Церкви. Вне сомнения, УПЦ – самая большая религиозная конфессия в Украине. И не надо абсолютно никаких соцопросов, чтобы понять это. Очевидно, что убеждать общественность после празднования дня памяти князя Владимира и Крещения Руси в том, что большинство верующих Украины поддерживает какую-то другую конфессию, а не УПЦ, может либо слепой, либо откровенный лжец. Ни одна другая религиозная организация страны не способна собрать на улицах столицы столько народа, сколько вышло в поддержку УПЦ, особенно если учесть те условия, в которых мы существуем... Ведь Сам Господь сказал, что Он посреди двух или трех, собранных в Его имя, – а нас собралось несколько сот тысяч! Крестный ход в 2021 году стал настоящим свидетельством нашего единства и торжеством нашей веры.

О ситуации в Украине на сегодняшний момент

... Сразу же после предоставления патриархом Константинопольским Варфоломеем Томоса об автокефалии двум раскольническим структурам нашей страны, в течение первых нескольких месяцев наши верующие пережили всплеск небывалого ранее давления на Церковь... Всё это происходило при попустительстве или молчаливом согласии предыдущего правительства.
С приходом к власти Владимира Зеленского ситуация стала несколько иной. В частности, на уровне центральной власти была попытка выдержать определённый паритет. По крайней мере, так было до тех пор, пока Зеленский не пригласил патриарха Варфоломея в Украину. А вот на уровне местной власти, к сожалению, во многих случаях проблемы никуда не исчезли. Долгое время нашему Президенту удавалось сохранять нейтралитет, который сейчас в какой-то мере нарушен в пользу «ПЦУ». Однако такая позиция заведомо проигрышная, о чём свидетельствуют итоги правления предыдущего президента Украины Порошенко... Война против Церкви – это не только борьба с Богом и вызов собственному спасению, но и конец политической карьеры и стабильной жизни. Недаром Священное Писание говорит отдавать кесарево кесарю, а Божье – Богу.

О визите Константинопольского патриарха Варфоломея в Украину

... Наши верующие уже научены горьким опытом и знают, что этот визит принесёт страдания миллионам православных украинцев. Уже неоднократно высказывались опасения, что после приезда Константинопольского патриарха произойдёт смена политического вектора и возвращения на тот курс, которому следовала предыдущая власть страны до 2019 года. Это означает, что количество захватов храмов может существенно увеличиться, а значит возрастет и уровень насилия по отношению к УПЦ.
Ведь патриарх Варфоломей не может не понимать, что его приезд в Украину будет воспринят националистическими радикальными силами как призыв к действию. И если он говорит о любви ко всем украинцам, то ему следовало бы воздержаться от запланированного визита.
С другой стороны, глава Константинопольского патриархата, как первый среди равных по чести епископов Вселенской Православной Церкви, мог бы публично осудить акты насилия по отношению к УПЦ, призвать своих духовных чад из «ПЦУ» прекратить порочную практику захватов храмов, избиения верующих УПЦ. Он мог бы остановить целевой поток оскорблений, клеветы и злости, направленных на нашу Церковь. Однако он этого ни разу не сделал.
Естественно, что в сложившихся обстоятельствах его приезд не может вызывать одобрения со стороны миллионов верующих нашей Церкви...
Станем ли мы свидетелями "заката Европы"?

Вчера стало известно, что на западе Франции в департаменте Вандея был убит католический священник.

Глава МВД страны Ж. Дарманен в своем твиттере выразил "полную поддержку всем католикам" Франции. По данным телеканала BFM TV подозреваемый в убийстве священника – это "мужчина руандийского происхождения, который поджог собор в Нанте в 2020 году". Именно этот человек явился в жандармерию и признался в убийстве священника из общины, которая приняла его.

Характерно, что полиция в этом убийстве не видит "террористический след". Почему "характерно"? Потому что в последнее время представители правоохранительных органов на Западе предпочитают не замечать религиозную составляющую подобных преступлений. Точно так же, как самые влиятельные политики мира, деятели культуры и ведущие мировые СМИ "не замечают" преступлений, совершаемых против христиан. В странах Африки, на Ближнем и Дальнем Востоке, в Китае и других местах, существенно вырос градус ненависти по отношению к христианам. И слишком часто эта ненависть приобретает все более жестокие черты - от убийств до похищений, издевательств и т.д. Потому что молчание обо всем этом воспринимается как разрешение на совершение подобных преступлений на религиозной почве.

С другой стороны, случай с убийством священника во Франции (а здесь можно вспомнить и убийство учителя одной из французских школ, и огромное количество других преступлений, совершенных на религиозной почве) свидетельствует, что отказавшись от своей христианской идентичности, Европа постепенно скатывается в дохристианскую эпоху, превращаясь в Руанду или Нигерию. И это не голословное утверждение.

Христиане в Европе, да и в Украине, – это люди, которых не только можно оскорблять, но и модно оскорблять. Уничтожение христианских ценностей, откровенный сатанизм, пропаганда различных извращений – все это не про "либерализм" и "демократию", а про предательство Христа и ненависть к Нему. А если жить без Бога, "то все позволено".

В этом контексте, молчание мирового сообщества по поводу гонений на христиан – это толчок на усиление ненависти к ним. А ненависть, в свою очередь, приобретает уже лавинообразный характер, что чревато страшными последствиями для нашей цивилизации. Нельзя реагировать только на то, что происходит во Франции и закрывать глаза на то, что происходит в Руанде, например. Потому что реалии этой африканской страны в очень скорой перспективе станут реалиями Франции и Германии.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Очільник осередку «Свободи» в Новомиргороді Вадим Батій погрожує священику УПЦ Ярославу Кушнірчуку розправою та вимагає вигнати його з посади вчителя в місцевій школі.

Причина? Та сама, яку озвучують всі псевдопатріоти по відношенню до нашої Церкви, – недостатній патріотизм УПЦ.
Насправді, мова йде не про патріотизм, а про відсутність ненависті у вірян та духовенства УПЦ по відношенню до інших людей. Таким, як пан Батій, не потрібно щоб ми були патріотами – їм потрібно щоб ми ненавиділи всіх і все.
Проте, Христос нас вчив зовсім іншому - любити. Християнин просто в силу своєї природи та вірності Христу не може ненавидіти. Про що і каже отець Ярослав у своєму відеозверненні. До глибини душі вразили слова священика про те, що він "ніколи в угоду комусь не зречеться своєї віри, не зрадить своєї батьківської Церкви і залишиться вірним своєму канонічному Предстоятелю – Блаженнішому митрополиту Онуфрію». Ці слова - приклад для багатьох. І ці ж слова в один голос повторюють тисячі священнослужителів нашої Церкви.
Священномученик митрополит Петроградский Вениамин (в центре) с клиром и мирянами на скамье подсудимых.
Формально, большевики его обвинили в препятствовании изъятию церковных ценностей (декрет об изъятии церковных ценностей в пользу голодающих был издан ВЦИК в 1922 году).

На самом деле, владыку судили за то, что он наотрез отказывался признавать "обновленческую церковь", поддерживаемую властями и некоторыми Поместными Церквями, в том числе, Константинопольским патриархатом.

В обращении к пастве, готовой с оружием в руках защищать святыни, митрополит писал: «Ни в храме, ни около него неуместны резкие выражения, раздражение, злобные выкрики против отдельных лиц или национальностей... Сохраните доброе христианское настроение в переживаемом нами тяжёлом испытании. Не давайте никакого повода к тому, чтобы капля какая-нибудь чьей бы то ни было человеческой крови была пролита около храма, где приносится Бескровная Жертва. Успокойтесь. Предадите себя в волю Божию».

13 августа митрополита Вениамина расстреляли...