Великий Крестный ход-2021: послесловие

Крестный ход в Киеве, совершаемый духовенством и верующими Украинской Православной Церкви накануне дня памяти равноапостольного князя Владимира, вне всякого сомнения, самое значительное событие года для всей нашей Церкви. И не только из-за громадного количества участников, исчисляющихся сотнями тысяч. И не потому, что проходит он в столице нашей страны - златоглавом Киеве, откуда начиналась христианизация нашего народа. И даже не потому, что совершается крестный ход накануне судьбоносного праздника - Дня Крещения Руси. А прежде всего потому, что из года в год это событие вновь и вновь показывает наше единство в ограде Церкви Христовой.

Господь в Своей Первосвященнической молитве сказал такие слова: «Да будут все едино, как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в Нас едино, — да уверует мир, что Ты послал Меня» (Ин. 17, 21). Из этих слов Спасителя следует, что наше единство, как верующих христиан, – это условие нашего единства с Богом. Более того, это свидетельство для мира, и даже одно из условий веры во Христа. В этом смысле, Крестный ход в Киеве, во-первых, говорит о единстве, а во-вторых, – является проповедью Евангелия для внешнего мира. Точно так же, как участие представителей других Поместных Православных Церквей говорит, во-первых, о единстве Церкви Христовой, а во-вторых, - об их поддержке Украинской Православной Церкви своим ежегодным присутствием 27-28 июля в Киеве.

В этом году в Крестном ходе приняли участие представители Антиохийского Патриархата, Сербского Патриархата и Православной Церкви Чешских земель и Словакии. Без сомнения, если бы не пандемия, то в Киев смогли бы приехать иерархи и других Церквей. Их пребывание в эти дни в украинской столице очень важно для нас. Потому что, в тех условиях, в которых сегодня несет свое служение УПЦ, участие епископов Поместных Церквей в совместной молитве с нашим духовенством и верующим народом – это выражение четкой позиции относительно тех проблем, которые были созданы неканоническими действиями патриарха Варфоломея на территории Украины.

С другой стороны, это участие – попытка указать единственный путь, который может привести к преодолению возникшего кризиса. Это путь молитвы и диалога. Только через молитву к Богу мы можем выстроить правильные отношения, которые приведут к желанию услышать друг друга. Нам надо сейчас искать не поддержки сильных мира сего, а внутрицерковного единства. Раскол разрушает Церковь и ослабляет Ее перед секулярным современным миром. Ослабляет Ее голос, миссию и проповедь. И любой, кто вместо единства ищет удовлетворения собственных амбиций, утверждения каких-то там «привилегий», на самом деле работает не Богу, не для Бога и не для Церкви. Наша Церковь всегда открыта к диалогу, и очень бы хотелось, чтобы были открытыми к диалогу и все те, кто сегодня слышит только себя.

Также следует отметить, что количество участников Крестного хода постоянно и неуклонно растет. Увидеть это можно и невооруженным взглядом. И даже представители правоохранительных органов подтверждают этот факт. Но для нас - верующих, главное не количество. Да, мы радуемся тому, сколько людей идут в этот день улицами столицы Украины. Но еще больше мы радуемся тому, что эти люди свидетельствуют о своей вере в Бога.

Крестный ход показывает, что Церковь жива, что Она продолжает Свою спасительную миссию даже в век цифровых технологий, гаджетов и всеобщей апостасии. И не просто продолжает, а укрепляется, растет, становится сильнее. Вчера и сегодня в Киеве было совершенно реальное ощущение присутствия Христа посреди нас. УПЦ – это люди мира. Никакого зла, злорадства или желания мести у нас нет. И быть не может. А Пасхальные песнопения, зазвучавшие на подходе к Кабинету министров и Верховной Раде, только подтверждают это. Своей молитвой и всей жизнью своей мы свидетельствуем об этом Воскресении. Потому что наше основное желание – быть со Христом. И ничего другого нам не надо.

Великий Хресний хід як свідчення величі Церкви

27 та 28 липня православний народ України торжествує. Тому що колись, 1033 роки назад, наші предки перейшли від темряви до світла, від язичництва до пізнання Триєдиного Бога, від невігластва до багатющої культури та потужної цивілізації. І все це сталося завдяки Промислу Божому та тому вибору, який зробив святий і великий князь Володимир.

Саме тому, ось вже протягом багатьох років, в ці дні віруючі нашої Української Православної Церкви прагнуть відвідати столицю України - златоглавий Київ, щоб вклонитися тут найбільшим святиням нашої Церкви та прийняти участь у вшануванні пам'яті рівноапостольного князя Володимира.

За традицією, яка склалася останніми роками, святкування розпочинається молебном на Володимирській гірці, після закінчення якого духовенство та віруючі нашої Церкви Хресною ходою прямують до Києво-Печерської лаври, щоб вже в стінах древньої обителі продовжити молитву.

Ця Хресна хода, яка пролягає вулицями Києва і за відстанню є досить короткою, вже отримала назву "Великий Хресний хід". Чому так трапилося?

Багато хто вважає, що така назва пов'язана з великою кількістю людей, які приймають участь у Хресній ході. Дійсно, за менш ніж десять років кількість хрестоходців зросла багатократно, і на сьогодні складає вже сотні тисяч віруючих. Проте, "Великим" цей Хресний хід є з іншої причини.

Справа в тому, що велич Церкви вимірюється не кількісними показниками. Так само, як і велич того чи іншого святого пов'язана не з його місцем у церковній ієрархії, а зовсім з іншими причинами. Одна з них – проповідь Євангелія та власний життєвий приклад спілкування з Христом. Великими ми вважаємо тих святих, які просвітили вірою в Бога інших людей. Які свідчили про Воскресіння Христа так, що в це свідчення повірили ті, хто ніколи Христа не знав. Велич в очах Божих, велич для Церкви нічого спільного з величчю земною немає. Це виключно духовне поняття, яке має тільки релігійний вимір.

Так само і Хресний хід в Києві вже став Великим, тому що завдяки йому десятки, сотні і тисячі українців знайшли свій шлях до Христа. Він є Великим ще й тому, що має в своїй основі тільки одне бажання – бути з Богом та свідчити про віру в Нього. Взагалі, жодної іншої мети будь-який Хресний хід ніколи не мав і мати не буде.

Тому, коли ми бачимо спроби окремих політиків перетворити цей молитовний захід у якесь політичне дійство, то ці намагання викликають тільки одне здивування, оскільки Церква постійно підкреслює свій аполітичний характер. Ми йдемо вулицями Києва не для того, щоб продемонструвати свою силу, а для того, щоб показати і самим побачити свою духовну велич і єдність душ. Єдині слова, які звучать в цей день з наших вуст, це слова молитви, а не політичних гасел. І продиктовані вони природою самої Церкви, тому по-іншому бути просто не може.

https://blogs.korrespondent.net/blog/events/4381666/

"Молитва, пост, бдение и всякие другие дела христианские, сколько не хороши они сами по себе, однако не в делании только их состоит цель нашей христианской жизни, хотя они и служат необходимыми средствами для достижения ее. Истинная же цель жизни нашей христианской состоит в стяжании Духа Святого Божьего.

Пост же, и бдение и молитва, и милостыня, и всякое Христа ради делаемое доброе дело суть средства для стяжания Святого Духа Божьего. Только ради Христа делаемое доброе дело приносит нам плоды Святого Духа. Все же не ради Христа делаемое, хотя и доброе, мзды в жизни будущего века нам не представляет, да и в здешней жизни благодати Божией тоже не дает. Вот почему Господь Иисус Христос сказал: «Всяк, иже не собирает со Мною, тот расточает» (Мф.12:30, Лк.11:23).

Доброе дело иначе нельзя назвать как собиранием, ибо хотя оно и не ради Христа делается, однако же добро. Писание говорит: «Во всяком языце бояйся Бога и делаяй правду, приятен Ему есть» (Деян.10:35)..."

Преп. Серафим Саровский
(память 1 августа)

На какое "небо" был взят пророк Илия?

В день памяти пророка Божия Илии многие спрашивают, как надо понимать текст из 4 книги Царств, в котором сказано, что он был взят на Небо живым: «вдруг явилась колесница огненная и кони огненные, и разлучили их обоих, и понесся Илия в вихре на Небо» (4 Цар. 2, 11).

Ведь, согласно другому тексту Священного Писания, «никто не восходил на небо, как только сшедший с небес Сын Человеческий» (Ин. 3, 13). Что же это за «небо», куда был взят пророк Илия?

Ответ на этот вопрос мы находим в тексте Библии, переведенном на церковнославянский язык с греческой Септуагинты (перевод Ветхого Завета, осуществлённый 70 толковниками еще до Рождества Христова). Там мы читаем: «И бысть идущема има, идяста и глаголаста: и се, колесница огненная и кони огненнии, и разделиша между обема. И взят бысть Илия вихром яко на небо» (4 Цар. 2, 11).

Это незначительное, казалось бы, слово «яко» проливает определенный свет на то, что произошло с пророком Илией на самом деле. Так, святитель Иоанн Златоуст отмечает, что «Илия восходил как бы на небо, потому что он был раб, а Христос вознесся на самое небо, потому что Он был Господь». Согласно святителю Кириллу Иерусалимскому, «Тот “аки на небо” (4 Цар. 2, 11), а Иисус прямо на небо». Также и святитель Фотий Константинопольский пишет, что «и Илия, как раб, бысть взят на воздушную высоту, но не на небо, а “яко на небо” (4 Цар. 2, 11). Господь же, как Владыка всяческих, не яко на небо вознесеся, но действительно на небо вознесся».

По мнению преподобного Симеона Нового Богослова – это некое особое и сокровенное место: «Илия был взят на огненной колеснице и прежде него Енох, не на Небеса, а в некое другое место, хотя и не сам по себе, однако же был преложен». Его мысль подтверждается и уточняется святителем Григорием Двоесловом: «Илия был восхищен на небо, но на воздушное, которое отлично от эфирного… так что он был отведен в сокровенную область земную, где должен обитать в телесном и душевном успокоении дотоле, пока при кончине мира паки явится на земле заплатить долг смерти».

Другими словами, пророк Илия был взят «яко на небо», то есть в некое сокровенное место, которое только символически названо «Небом». И там, в этом месте, он ждет того часа, когда выйдет на проповедь о Втором Пришествии Христовом.

ВІДЕО. Всенічне бдіння напередодні дня пам'яті ікони Божої Матері "Почаївська" у Спасо-Преображенському соборі Свято-Успенської Почаївської Лаври.

https://www.youtube.com/watch?v=1Lk0s8IsP4c

Афон, УПЦ та «ПЦУ»

Наші паломники, які побували останнім часом на Святій горі Афон, після повернення розповідають досить цікаві речі.

Так, проблема визнання «ПЦУ» нікуди не ділась, проте на даний момент вже майже відсутні будь-які суперечки з цього питання. І не тому що воно не цікавить афонітів, а тому що вони вже визначились і стало цілком зрозуміло хто "за" і хто "проти".

Монастирі Каракал, Філофей, Констамоніт, Пантелеімона, Хіландар, Зограф, Дохіар категорично виступають проти визнання українського розколу (саме так насельники згаданих монастирів називають представників «ПЦУ»). В приватних розмовах проти визнання «ПЦУ» висловлюється також ігумен монастиря Ватопед Єфрем. На цій же позиції наполягає практична більшість келій та скитів Афона.

Цікаво, що під час розмови з монахами монастиря Сімонапетра, ігумен якого підтримує «ПЦУ», представники УПЦ почули такі слова: "Ми вас розуміємо, але зрозумійте і ви нас". Іншими словами, монахи Сімонапетра натякнули, що вони є заручниками певних обставин, тому їхні "симпатії" до «ПЦУ» диктуються саме цими обставинами, а не власними переконаннями.

Досить часто умовою перебування в монастирі, келії чи скиту Афона є приналежність до УПЦ. Наприклад, ігумен Констамоніту відмовляє у видачі документів представникам «ПЦУ», а в келії, яка розміщена в безпосередній наближеності до скита святої Анни, у наших паломників прямо запитали якого митрополита вони згадують під час богослужіння. Почувши ім'я Блаженнішого Онуфрія, монахи заявили, що це єдиний і канонічний митрополит Київський, Предстоятель Української Церкви.

Разом з тим афоніти розповідають, що на Фанарі було прийняте рішення надати можливість представникам «ПЦУ» поселятися на Святій Горі, а саме в скиту пророка Ілії. Це стало однією з причин того, що на інтронізації нового ігумена (після смерті попереднього) Филимона був присутній митрополит Халкідонський Еммануїл (Адамакіс) та два ігумени монастирів, які підтримали «ПЦУ». Сам отець Филимон не є прибічником визнання «ПЦУ», а тому, як кажуть афоніти, фанаріоти намагалися його "переконати" в неправильності такої позиції. В той же час, більшість афонських монахів сильно незадоволені можливою перспективою поселення на Святій Горі представників «ПЦУ» і готові зробити все від них залежне, щоб не допустити цього.

Крім того, велика кількість грецького духовенства та мирян жорстко критикують визнання «ПЦУ» з боку Елладської Церкви. Серед віруючих Греції з'являється все більше тих, хто вважає помилковим це рішення. Саме така позиція, як кажуть на Афоні, призвела до того, що під час святкування 1033-ї річниці Хрещення Русі Елладська Церква не направила свого представника в Київ на запрошення «ПЦУ».

Вся вище наведена інформація, повідомлена духовенством та вірянами нашої Церкви після паломництва на Святу Гору Афон, вкотре наводить на висновок, що ситуація з "українським церковним питанням" породжує внутрішні проблеми у середовищі тих, хто визнав «ПЦУ», і посилює як церковне, так і особистісне розділення. Очевидно, що у такий спосіб, яким пішов Константинопольський патріарх Варфоломій, час не тільки не вилікує цю рану, а тільки поглибить її. Тому що вилікувати можна виключно соборним рішенням. І до тих пір поки на Фанарі це не зрозуміють, Православна Церква страждатиме від розколу.