Сьогодні у Почаївській Лаврі відбувся з'їзд ігуменів та ігумень монастирів Української Православної Церкви.
У своєму вітальному слові наш Предстоятель зазначив одну важливу річ – у сучасних умовах "саме монахи мають свідчити людям, що своє життя необхідно будувати на заповідях Божих, про які написано у Святому Євангелії та по яких жили наші благочестиві попередники".

Монастирі завжди були осередками духовного та навіть інтелектуального життя. Прості миряни завжди прагнули до монашеських обителів "як олень прагне до джерела води" (Пс. 41, 2). Саме монастирі формували духовний вектор розвитку як суспільства, так і окремої особистості. І сьогодні, в час розвитку технологій, в час видозмін духовних парадигм, монастирі мають обов'язково зберегти цю функцію. Як говорили древні: "Монахи беруть приклад з ангелів, а прості віряни – з монахів". Іншими словами, якщо не буде монашества, то на кого рівнятимуться віряни?

І дивлячись на тих іноків та інокинь, яких виховала наша Церква, і з якими особисто маю радість та честь спілкуватися, можна впевнено стверджувати, що приклад дійсно є з кого брати. Насельники монастирів УПЦ, у своїй переважній більшості, це смиренні, молитовні подвижники, які шукають на землі тільки одного – бути з Богом. І до того часу, поки цей пошук продовжуватиметься, можна буде говорити, що Церква дихає Духом Святим і квітне монашеством!

Кожна людина, яка вважає себе віруючою, повинна мати активну церковну позицію. Ця позиція диктується не звичайним переглядом церковних новин, а виконанням Заповідей Божих, вивченням Євангелія та проповіддю його, а також захистом Церкви від тих сил, які намагаються Її зруйнувати. Час, коли ми зі сторони спостерігали за тими подіями, які відбувалися в Церкві та навколо Неї, – минув.

На політичному форумі ООН, який проходив у штаб-квартирі організації в Нью-Йорку з 6 по 15 липня 2021 року, правозахисники заявили про дискримінацію Православних Церков в Україні та інших країнах Європи.

У заяві неурядової організації «Суспільний правозахист» наголошується, що в цих державах "на рівні центральних органів влади проводиться політика нерівності за національною, етнічною чи релігійною ознакою".

Сумну ситуацію із дотриманням прав і свобод українських громадян відображає і щорічний звіт, опублікований Європейським судом із прав людини. На жаль, Україна входить в топ-3 держав, де права людини порушуються найбільше. Значною мірою ця ситуація пов'язана з дискримінацією релігійних організацій УПЦ.

Із зазначеного стає очевидним, що утиски по відношенню до Церкви негативно впливають на міжнародний авторитет України. І це повинна зрозуміти, нарешті, наша влада. Адже, обмежуючи в правах і свободах мільйони громадян, просто неможливо побудувати сильну, процвітаючу і незалежну державу.

Преподобний Сергій, ігумен Радонезький, пам'ять якого сьогодні звершує наша Церква, є у значній мірі знаковою і повчальною постаттю для нашої сучасної історії.

Так, багатьом відомий той факт, що преподобний благословив на Куликовську битву великого князя Димитрія Донського.

Проте, мало хто звертає увагу на те, що основна діяльність святого була спрямована на виконання заповіді Христа "блаженні миротворці". Ігумен Радонезький намагався усіма силами примирити ворогуючих між собою руських князів, для чого застосовував єдиний можливий для Церкви засіб – "тихі і смиренні слова", як говорив про це один його сучасник.

Таку ж миротворчу місію виконує і сьогодні наша Українська Православна Церква, яка щоденно молиться за мир в Україні. Молиться, щоб на Сході перестали лунати постріли та гинути люди, адже наш Бог – це Бог миру, а не війни.

В Україні найбільше тих, хто недоїдає серед країн Європи

Згідно останнього звіту ЮНІСЕФ, в Україні гострий брак їжі відчувають 1,1 млн осіб. До категорії тих, хто не пропускає прийоми їжі, але змушений скорочувати її споживання, потрапили 8,7 млн українців. Відповідно, 9,8 млн жителів України відчувають нестачу в їжі. Це – найгірший абсолютний показник серед усіх країн Європи.

Чому ж так сталося, що Україна, яка має найродючіші ґрунти в Європі та одні з найбагатших чорноземів у світі, опинилася серед найбідніших і найбільш голодуючих країн Європи? В чому причина?

Звичайно, відповідь на це питання можна шукати у наслідках триваючих досі на Сході нашої держави бойових дій. Мовляв, ми не маємо фінансових ресурсів, щоб обробляти землю належним чином, так як левову частину коштів поглинає війна. Але ж землі у нас здебільшого оброблені, поля засіяні, а не задіяних у сільському господарстві ґрунтів не так вже й багато. Значить, проблему недоїдання потрібно шукати в іншому. І вона не стільки в тому, що зібраний на українських землях урожай експортується за кордон, а скоріше в чинниках, які мають політичне, економічне та духовне забарвлення.

По-перше, так склалося за останні десятиліття, що за різними підрахунками близько 3 млн українців працюють не на власній землі, а за кордоном. Ми свідомі того, що наші заробітчани покинули територію держави в пошуках хлібу не від хорошого життя, тому їх важко в цьому звинуватити.

По-друге, очевидні факти говорять про те, що державна політика у сільськогосподарській сфері залишає бажати кращого, оскільки українське село практично вимирає.

По-третє, чітко спостерігається і загальне зубожіння українців, яке стало наслідком зростання цін на основні продукти харчування, нестачі робочих місць і економічної кризи, пов’язаної з пандемією.

По-четверте, мало не ключовою проблемою є корупція, або використання службового положення для власної наживи з боку окремих представників українського політикума.

Звичайно, Церква та її представники не можуть давати владі економічних порад, для цього є спеціалісти. Ми не вмішуємось у політичні процеси і не даємо порад, як саме потрібно будувати країну, щоб молодь не виїжджала за кордон. Проте, як представники Церкви, ми не можемо мовчати, коли навколо панує гріх. Корупція, як і крадіжництво, – є порушенням заповіді Божої, а тому не може замовчуватися Церквою.

Церква вчить, що за кожен свій вчинок людина нестиме відповідальність перед Богом. Відповідно до слів Святого Письма, ні один злодій не зможе уникнути покарання (Зах. 5, 3). А в іншому місці біблійного тексту сказано, що «той, хто ділиться зі злодієм, ненавидить свою душу» (Припов. 29, 24). Отже, корупціонер, злодій та той, хто наживається за рахунок власного народу, обов’язково дадуть відповідь якщо не перед судом земним, то перед Судом Небесним. Прийде час і таких людей засудить історія, а їхнє ім’я буде покрите ганьбою на багато поколінь вперед.

Ми хочемо бачити нашу Україну процвітаючою державою. Для цього у нас є все необхідне. Єдине, чого не вистачає, це твердого дотримання Заповідей Божих. Саме в цьому і полягає не викривлений, а справжній патріотизм, як неодноразово говорив про це наш Предстоятель - Блаженніший Митрополит Онуфрій: «Любити свій народ – це слідувати шляхом виконання заповідей Божих».

Бути патріотом – не означає скандувати щосили «Слава Україні», а щоденно прославляти Україну своїми справами. Бути патріотом – це не тільки вшановувати жертв Голодомору, а докладати усіх зусиль, щоб не голодували твої співгромадяни. Зрештою, бути патріотом – це любити Бога і ближнього, і дбати про добробут тієї землі, яка тебе народила і на якій ти живеш. Тоді й голодувати не буде ніхто.

Организация "The International Society for Civil Liberties and Rule of Law" опубликовала отчет, согласно которому за 200 дней 2021 года только в Нигерии джихадистами-мусульманами было убито 3462 христианина. А это значит, что только в этой африканской стране каждый день убивают 17 христиан.

Христианство продолжает оставаться самой гонимой религией в мире. Число убитых христиан за год во всех странах мира сопоставимо с числом погибших во время боевых действий. При всем этом мировое сообщество либо молчит, либо высказывает "обеспокоенность". Но, чаще всего, никаких конкретных мер не предпринимает.

Любое насилие на религиозной почве должно быть жестко осуждено, а все преступники – привлечены к уголовной ответственности. И совершенно неважно, о каких странах идет речь. Как и неважно, какие именно формы принимает это насилие - на него нужно реагировать. Потому что иначе, рано или поздно, словесные угрозы превращаются в избиения и резню.

Например, несколько дней назад в Винницкой области группа представителей ПЦУ, во время попытки захвата храма УПЦ, пообещала верующим нашей Церкви, что их будут "резать как свиней". Подобные заявления нельзя воспринимать в качестве "словесного оборота", так как оставшись безнаказанными, они вполне могут вылиться в конкретные действия.

Поэтому, мы как граждане Украины, вправе требовать от властей защиты наших прав и свобод, а также соответствующей, законной реакции на подобные заявления. Ведь если такой реакции не будет, то Украина рискует превратиться в Нигерию.

Запрошуємо на престольне свято Свято-Ольгинського собору міста Києва!

Українська Православна Церква – єдина, а кожен з нас є Її невід’ємною частинкою. Саме під час Хресної ходи в Києві ми зможемо побачити наочно як Церква об’єднує Схід і Захід, Північ і Південь нашої країни. І жодні сили різноманітного походження та внутрішні і зовнішні обставини не зможуть розірвати нашої єдності, тому що усі ми зібрані Христом і навколо Нього, викуплені Його дорогоцінною Кров'ю і об'єднані в Його Євхаристії.
Отже, 27 липня о 13:00 на Володимирській гірці святковий подячний молебень очолить Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій у співслужінні єпископату та чисельного духовенства нашої Церкви. Після молебну відбудеться хресний хід до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, де одразу після його прибуття розпочнеться всенічне бдіння.
Наступного дня, 28 липня, Блаженніший Митрополит Онуфрій очолить урочисту Божественну літургію на площі перед Успенським собором Лаври. Початок о 9:00 ранку.
Своєю участю у хресній ході та святкових богослужіннях ми усі разом підтвердимо нашу міцну віру у Христа та засвідчимо наше всенародне єднання перед Богом.

Одна Церква. Один Христос. Один народ. Одна країна. І Господь Бог з усіма нами!

https://www.youtube.com/embed/QWvoc6r9KnY

Офіційна делегація Сербської Православної Церкви прибула в Київ на святкування 1033-річчя Хрещення Русі.

Великий Крестный ход-2021: послесловие

Крестный ход в Киеве, совершаемый духовенством и верующими Украинской Православной Церкви накануне дня памяти равноапостольного князя Владимира, вне всякого сомнения, самое значительное событие года для всей нашей Церкви. И не только из-за громадного количества участников, исчисляющихся сотнями тысяч. И не потому, что проходит он в столице нашей страны - златоглавом Киеве, откуда начиналась христианизация нашего народа. И даже не потому, что совершается крестный ход накануне судьбоносного праздника - Дня Крещения Руси. А прежде всего потому, что из года в год это событие вновь и вновь показывает наше единство в ограде Церкви Христовой.

Господь в Своей Первосвященнической молитве сказал такие слова: «Да будут все едино, как Ты, Отче, во Мне, и Я в Тебе, так и они да будут в Нас едино, — да уверует мир, что Ты послал Меня» (Ин. 17, 21). Из этих слов Спасителя следует, что наше единство, как верующих христиан, – это условие нашего единства с Богом. Более того, это свидетельство для мира, и даже одно из условий веры во Христа. В этом смысле, Крестный ход в Киеве, во-первых, говорит о единстве, а во-вторых, – является проповедью Евангелия для внешнего мира. Точно так же, как участие представителей других Поместных Православных Церквей говорит, во-первых, о единстве Церкви Христовой, а во-вторых, - об их поддержке Украинской Православной Церкви своим ежегодным присутствием 27-28 июля в Киеве.

В этом году в Крестном ходе приняли участие представители Антиохийского Патриархата, Сербского Патриархата и Православной Церкви Чешских земель и Словакии. Без сомнения, если бы не пандемия, то в Киев смогли бы приехать иерархи и других Церквей. Их пребывание в эти дни в украинской столице очень важно для нас. Потому что, в тех условиях, в которых сегодня несет свое служение УПЦ, участие епископов Поместных Церквей в совместной молитве с нашим духовенством и верующим народом – это выражение четкой позиции относительно тех проблем, которые были созданы неканоническими действиями патриарха Варфоломея на территории Украины.

С другой стороны, это участие – попытка указать единственный путь, который может привести к преодолению возникшего кризиса. Это путь молитвы и диалога. Только через молитву к Богу мы можем выстроить правильные отношения, которые приведут к желанию услышать друг друга. Нам надо сейчас искать не поддержки сильных мира сего, а внутрицерковного единства. Раскол разрушает Церковь и ослабляет Ее перед секулярным современным миром. Ослабляет Ее голос, миссию и проповедь. И любой, кто вместо единства ищет удовлетворения собственных амбиций, утверждения каких-то там «привилегий», на самом деле работает не Богу, не для Бога и не для Церкви. Наша Церковь всегда открыта к диалогу, и очень бы хотелось, чтобы были открытыми к диалогу и все те, кто сегодня слышит только себя.

Также следует отметить, что количество участников Крестного хода постоянно и неуклонно растет. Увидеть это можно и невооруженным взглядом. И даже представители правоохранительных органов подтверждают этот факт. Но для нас - верующих, главное не количество. Да, мы радуемся тому, сколько людей идут в этот день улицами столицы Украины. Но еще больше мы радуемся тому, что эти люди свидетельствуют о своей вере в Бога.

Крестный ход показывает, что Церковь жива, что Она продолжает Свою спасительную миссию даже в век цифровых технологий, гаджетов и всеобщей апостасии. И не просто продолжает, а укрепляется, растет, становится сильнее. Вчера и сегодня в Киеве было совершенно реальное ощущение присутствия Христа посреди нас. УПЦ – это люди мира. Никакого зла, злорадства или желания мести у нас нет. И быть не может. А Пасхальные песнопения, зазвучавшие на подходе к Кабинету министров и Верховной Раде, только подтверждают это. Своей молитвой и всей жизнью своей мы свидетельствуем об этом Воскресении. Потому что наше основное желание – быть со Христом. И ничего другого нам не надо.