Кожна людина створена за образом і подобою Божою. А буття Бога – це спілкування в Любові, адже Бог є Любов. Відповідно, і ми потребуємо цього спілкування – як з Богом, так і один з одним.
Сьогоднішнє секулярне суспільство, в якому ми живемо, намагається зробити все, аби розз'єднати нас, позбавити можливості живого, реального спілкування. І якщо дорослі ще хоч якось можуть перенести це "розз'єднання", то діти - ні.
Саме тому, хочу порекомендувати батькам прекрасне місце, де дітки протягом двох тижнів будуть мати змогу не віртуально, за допомогою гаджетів, а реально спілкуватися між собою.
Чудова природа, чисте повітря, кришталева вода, заповідна зона, а також постійна турбота про дітей - все це пропонує православний табір «Шанс» у Бакоті, що на Хмельниччині. Маючи особистий досвід відвідин цього місця відпочинку, можу сказати з впевненістю - не пошкодуєте!
Сьогоднішнє секулярне суспільство, в якому ми живемо, намагається зробити все, аби розз'єднати нас, позбавити можливості живого, реального спілкування. І якщо дорослі ще хоч якось можуть перенести це "розз'єднання", то діти - ні.
Саме тому, хочу порекомендувати батькам прекрасне місце, де дітки протягом двох тижнів будуть мати змогу не віртуально, за допомогою гаджетів, а реально спілкуватися між собою.
Чудова природа, чисте повітря, кришталева вода, заповідна зона, а також постійна турбота про дітей - все це пропонує православний табір «Шанс» у Бакоті, що на Хмельниччині. Маючи особистий досвід відвідин цього місця відпочинку, можу сказати з впевненістю - не пошкодуєте!
Об упадке богословия
Сегодня модно говорить о кризисе православного богословия. Дескать, серьезных богословов сейчас почти нет, книг богословских выходит очень мало, ученых-патрологов практически не осталось, наука стоит на месте. И действительно, если посмотреть на состояние современного православного богословия, и книгопечатания в том числе, то может показаться, что все так и есть на самом деле, что мы наблюдаем своеобразную эпоху "застоя".
Так, на прилавках церковных магазинов лежат перепечатанные в десятый раз книги иеромонаха Серафима (Роуза), старца Софрония (Сахарова), митрополита Антония (Блума), протоиерея Иоанна Мейендорфа. Из ныне живущих, можно встретить труды митрополита Илариона (Алфеева), Жан-Клода Ларше, митрополита Иоанна (Зизиуласа). В семинариях пользуются старыми конспектами, а священники проповеди говорят, опираясь на труды митрополитов Филарета (Дрозодова) и Димитрия Ростовского. Критики утверждают, что во всем сегодня чувствуется некая косность и кондовость, Церковь не развивается, а богословская наука находится далеко от тех наработок, которые существуют в других конфессиях. Так ли это?
В какой-то мере, да. Так называемое "научное православное богословие" в определенной степени переживает упадок. Новых имен, сравнимых с тем же Мейендорфом или Флоровским, действительно нет. На многие вопросы если и есть ответ, то не слишком внятный и без конкретики. Например, как мы должны относиться к современному этапу экуменического движения? Что конкретно, с богословской точки зрения, Церковь может сказать по вопросу цифровых технологий и границ их использования? Как правильно выстроить взаимоотношения с секулярным миром? Таких вопросов очень и очень много. И часто кажется, что на них надо отвечать немедленно, потому что отсутствие ответа – это упадок и косность.
Но все дело в том, что в Православии подход к богословию в корне отличается от того, который присутствует в других конфессиях. Авва Евагрий Понтийский как-то сказал: "Если ты богослов, то будешь молиться истинно; и если истинно молишься, то ты богослов". Другими словами, богословие в Православии - это не столько интеллектуальная деятельность, сколько практика аскезы, духовное усилие. И направлено оно не на открытие "новых истин", а на общение с Богом.
Отсюда можно заключить, что богословие в Православии никогда не оскудевало и не оскудеет. Потому что в Церкви всегда есть много тех, кто истинно молится. Да, эти люди не издают книг, не выпускают богословские статьи и не выступают на научно-богословских конференциях. По той причине, что свое богословие они пишут на скрижалях сердца.
А книги Церкви, несомненно, нужны. И они будут написаны. Ведь если есть молитвенники, то будут и богословы.
Сегодня модно говорить о кризисе православного богословия. Дескать, серьезных богословов сейчас почти нет, книг богословских выходит очень мало, ученых-патрологов практически не осталось, наука стоит на месте. И действительно, если посмотреть на состояние современного православного богословия, и книгопечатания в том числе, то может показаться, что все так и есть на самом деле, что мы наблюдаем своеобразную эпоху "застоя".
Так, на прилавках церковных магазинов лежат перепечатанные в десятый раз книги иеромонаха Серафима (Роуза), старца Софрония (Сахарова), митрополита Антония (Блума), протоиерея Иоанна Мейендорфа. Из ныне живущих, можно встретить труды митрополита Илариона (Алфеева), Жан-Клода Ларше, митрополита Иоанна (Зизиуласа). В семинариях пользуются старыми конспектами, а священники проповеди говорят, опираясь на труды митрополитов Филарета (Дрозодова) и Димитрия Ростовского. Критики утверждают, что во всем сегодня чувствуется некая косность и кондовость, Церковь не развивается, а богословская наука находится далеко от тех наработок, которые существуют в других конфессиях. Так ли это?
В какой-то мере, да. Так называемое "научное православное богословие" в определенной степени переживает упадок. Новых имен, сравнимых с тем же Мейендорфом или Флоровским, действительно нет. На многие вопросы если и есть ответ, то не слишком внятный и без конкретики. Например, как мы должны относиться к современному этапу экуменического движения? Что конкретно, с богословской точки зрения, Церковь может сказать по вопросу цифровых технологий и границ их использования? Как правильно выстроить взаимоотношения с секулярным миром? Таких вопросов очень и очень много. И часто кажется, что на них надо отвечать немедленно, потому что отсутствие ответа – это упадок и косность.
Но все дело в том, что в Православии подход к богословию в корне отличается от того, который присутствует в других конфессиях. Авва Евагрий Понтийский как-то сказал: "Если ты богослов, то будешь молиться истинно; и если истинно молишься, то ты богослов". Другими словами, богословие в Православии - это не столько интеллектуальная деятельность, сколько практика аскезы, духовное усилие. И направлено оно не на открытие "новых истин", а на общение с Богом.
Отсюда можно заключить, что богословие в Православии никогда не оскудевало и не оскудеет. Потому что в Церкви всегда есть много тех, кто истинно молится. Да, эти люди не издают книг, не выпускают богословские статьи и не выступают на научно-богословских конференциях. По той причине, что свое богословие они пишут на скрижалях сердца.
А книги Церкви, несомненно, нужны. И они будут написаны. Ведь если есть молитвенники, то будут и богословы.
Каждый из нас пришел к вере в Бога в силу определенных причин. Для одних толчком к приходу в Церковь стали обстоятельства, для других – люди, третьих привели книги. Ответьте, пожалуйста, на вопрос: благодаря кому или чему вы стали верующим человеком?
Anonymous Poll
19%
1. Пришел в Церковь в попытке решить жизненные проблемы;
3%
2. В храм меня привела радость (венчание, крещение);
5%
3. Пришел в храм после потери близкого человека;
11%
4. Узнал о Боге из Библии, а о Православии из богословских книг, и стал верующим человеком;
12%
5. В православной вере был воспитан дедушкой и бабушкой;
16%
6. В православной вере был воспитан мамой;
6%
7. В православной вере был воспитан папой;
10%
8. Меня в храм привел Господь через знакомство с хорошим священником/миссионером;
17%
9. Не знаю. Пришел, и слава Богу.
Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко сьогодні заявив, що зустріч Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з Патріархом всієї Грузії Ілією ІІ є дуже важливою для визнання «ПЦУ» з боку «однієї з найстаріших православних церков у світі – Грузинської».
Іншими словами, міністр прозоро натякнув, що високий представник української влади у розмові з Предстоятелем Грузинської Православної Церкви лобіював інтереси однієї конфесії в Україні - «ПЦУ».
Переконаний, що наші чиновники добре обізнані, що згідно Конституції України – Церква в Україні відокремлена від держави. А це означає, що українська влада не повинна втручатися у церковні справи, якими б важливими вони їй не видавалися. А особливо, коли є справи, вирішувати які потрібно негайно саме державним можновладцям – в економічній, соціальній, медичній, освітній та інших життєво важливих сферах.
Крім того, з вуст представників українського політикуму неодноразово звучали слова про те, що жодна конфесія в нашій країні не має пріоритету в очах держави, що всі користуються свободою та однаковими правами. Проте на практиці ми бачимо зовсім іншу картину, – коли вищі посадові особи України переймаються інтересами однієї конфесії, нехтуючи при цьому інтересами мільйонів віруючих нашої Української Православної Церкви.
І наостанок слід зазначити, що коли для визнання канонічності церковної структури, яка на це претендує з боку Православних Помісних Церков, потрібно сприяння держави, то це очевидно говорить про наявність серйозних проблем у цієї структури, які унеможливлюють визнання з боку інших Церков.
Іншими словами, міністр прозоро натякнув, що високий представник української влади у розмові з Предстоятелем Грузинської Православної Церкви лобіював інтереси однієї конфесії в Україні - «ПЦУ».
Переконаний, що наші чиновники добре обізнані, що згідно Конституції України – Церква в Україні відокремлена від держави. А це означає, що українська влада не повинна втручатися у церковні справи, якими б важливими вони їй не видавалися. А особливо, коли є справи, вирішувати які потрібно негайно саме державним можновладцям – в економічній, соціальній, медичній, освітній та інших життєво важливих сферах.
Крім того, з вуст представників українського політикуму неодноразово звучали слова про те, що жодна конфесія в нашій країні не має пріоритету в очах держави, що всі користуються свободою та однаковими правами. Проте на практиці ми бачимо зовсім іншу картину, – коли вищі посадові особи України переймаються інтересами однієї конфесії, нехтуючи при цьому інтересами мільйонів віруючих нашої Української Православної Церкви.
І наостанок слід зазначити, що коли для визнання канонічності церковної структури, яка на це претендує з боку Православних Помісних Церков, потрібно сприяння держави, то це очевидно говорить про наявність серйозних проблем у цієї структури, які унеможливлюють визнання з боку інших Церков.
Поздравляю всех читателей канала с днем памяти великой святой - Ксении Петербургской!
Подвиг юродства, который она взяла на себя, считается самым трудным, так как требует необычайного смирения.
С другой стороны, без смирения достичь спасения не удастся никому.
Поэтому, в день памяти этой великой святой желаю всем спасительного смирения, дающего мир душе и рождающего для Царства Небесного!
Подвиг юродства, который она взяла на себя, считается самым трудным, так как требует необычайного смирения.
С другой стороны, без смирения достичь спасения не удастся никому.
Поэтому, в день памяти этой великой святой желаю всем спасительного смирения, дающего мир душе и рождающего для Царства Небесного!
Подведем определенные итоги нашего опроса о том, благодаря кому или чему многие из нас пришли к вере в Бога и в Церковь.
36%, то есть чуть больше трети, пришли в храм благодаря родителям – маме, папе, дедушке и бабушке. При этом, 17% были воспитаны в вере мамой. Это говорит об огромной роли матери в процессе духовного становления ребенка.
10% поверили в Бога, прочитав Евангелие и другие богословские книги, а 11% – благодаря знакомству со священником или миссионером. В общей сложности, 21% из тех, кто участвовал в опросе, стали верующими людьми благодаря, в определенной степени, усилиям духовенства. Это значит, что личное общение, передача духовного и богословского опыта от священника к мирянину являются важными критериями в формировании религиозного опыта. Братьям священникам стоит обратить на это пристальное внимание.
Ну и только 26% пришли в храм из-за сложившейся жизненной ситуации. Почему «только»? Потому что, зачастую, люди, которые не имеют отношения к Церкви, считают, что большинство наших прихожан – это те, кто пришли в храм просто в силу определённых обстоятельств, а не сложной духовной и интеллектуальной работы. Однако, как видим, это далеко не так.
Подводя итог, следует еще раз подчеркнуть важность личного общения, как на семейном уровне, так и на уровне «священник-мирянин», для утверждения в вере. Все таки, семья дает намного больше в духовном плане, чем любые другие институции.
36%, то есть чуть больше трети, пришли в храм благодаря родителям – маме, папе, дедушке и бабушке. При этом, 17% были воспитаны в вере мамой. Это говорит об огромной роли матери в процессе духовного становления ребенка.
10% поверили в Бога, прочитав Евангелие и другие богословские книги, а 11% – благодаря знакомству со священником или миссионером. В общей сложности, 21% из тех, кто участвовал в опросе, стали верующими людьми благодаря, в определенной степени, усилиям духовенства. Это значит, что личное общение, передача духовного и богословского опыта от священника к мирянину являются важными критериями в формировании религиозного опыта. Братьям священникам стоит обратить на это пристальное внимание.
Ну и только 26% пришли в храм из-за сложившейся жизненной ситуации. Почему «только»? Потому что, зачастую, люди, которые не имеют отношения к Церкви, считают, что большинство наших прихожан – это те, кто пришли в храм просто в силу определённых обстоятельств, а не сложной духовной и интеллектуальной работы. Однако, как видим, это далеко не так.
Подводя итог, следует еще раз подчеркнуть важность личного общения, как на семейном уровне, так и на уровне «священник-мирянин», для утверждения в вере. Все таки, семья дает намного больше в духовном плане, чем любые другие институции.
Telegram
Єпископ Віктор (Коцаба)
Каждый из нас пришел к вере в Бога в силу определенных причин. Для одних толчком к приходу в Церковь стали обстоятельства, для других – люди, третьих привели книги. Ответьте, пожалуйста, на вопрос: благодаря кому или чему вы стали верующим человеком?
1. Пришел…
1. Пришел…
Атеизм, горящий ненавистью к якобы несправедливому и немилосердному Богу, – это реальная попытка бороться против истинного Бога, чьи пути неисповедимы даже для самих верующих людей. Подобная борьба не раз приводила к тому поражающему душу представлению о Боге, Которого на самом деле и ищет атеист. Именно в таких душах действует Христос. Антихрист же обретается не только в душах великих отрицателей, но и в душах тех мелких поддакивателей, у которых только на устах имя Христа.
Иеромонах Серафим (Роуз)
Иеромонах Серафим (Роуз)
В Одесі пройшов марш на захист традиційної сім'ї. Ще кілька років тому назад подібні акції було важко собі уявити. Наші співгромадяни могли захищати свободу слова, відстоювати демократичні цінності, виходити на захист бідних та знедолених верств населення. А сьогодні ми вже вимушені захищати сім'ю. Про що це говорить?
Про те, що наше суспільство потребує серйозної переоцінки моральних та етичних цінностей. Постійний тиск на традиційну сім'ю, нівелювання її значення, знецінення її важливості в очах підростаючого покоління, призводить не тільки до небажання створювати нормальну, здорову сім'ю, але й до руйнації тих сімей, які вже є. Шлюб поступово сприймається як "пережиток", свідчення про "ригоризм" та "відсталість".
Насправді, всі ці речі є лише прикриттям власного егоїзму та небажання брати на себе відповідальність за сімейні стосунки. Життя розглядається виключно через призму задоволення своїх власних потреб і максимального усунення навіть потенційних проблем.
Зрештою, це все призводить до ситуації, коли чоловік перестає бути чоловіком, жінка перестає бути жінкою, а разом із сім'єю зникають цілі народи.
Саме тому, подібні марші потрібно тільки вітати і підтримувати. Це прояв бажання зберегти не тільки сім'ю, але й майбутнє – для нашої Церкви, народу та держави.
Про те, що наше суспільство потребує серйозної переоцінки моральних та етичних цінностей. Постійний тиск на традиційну сім'ю, нівелювання її значення, знецінення її важливості в очах підростаючого покоління, призводить не тільки до небажання створювати нормальну, здорову сім'ю, але й до руйнації тих сімей, які вже є. Шлюб поступово сприймається як "пережиток", свідчення про "ригоризм" та "відсталість".
Насправді, всі ці речі є лише прикриттям власного егоїзму та небажання брати на себе відповідальність за сімейні стосунки. Життя розглядається виключно через призму задоволення своїх власних потреб і максимального усунення навіть потенційних проблем.
Зрештою, це все призводить до ситуації, коли чоловік перестає бути чоловіком, жінка перестає бути жінкою, а разом із сім'єю зникають цілі народи.
Саме тому, подібні марші потрібно тільки вітати і підтримувати. Це прояв бажання зберегти не тільки сім'ю, але й майбутнє – для нашої Церкви, народу та держави.
Facebook
Log in to Facebook
Log in to Facebook to start sharing and connecting with your friends, family and people you know.
Сьогодні під головуванням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія відбулося останнє у цьому навчальному році засідання Вченої ради Київської духовної академії.
Підводячи підсумки навчального року, Блаженніший владика сказав надважливі слова, які ми, духовенство і миряни, не завжди беремо до уваги. Мова йде про виховання священника.
Так, за висловом Предстоятеля, "виховання майбутніх пастирів робиться для слави Божої". Тобто, завдання духовних шкіл виховувати не просто тих, хто знає догмати, розуміє Святе Письмо чи вміє правильно звершувати Богослужіння, а давати виховання тим, хто своїм життям та особистим прикладом прославлятиме ім'я Боже. Це, фактично, реалізація того заклику, який прозвучав із вуст Христа: "Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах" (Мф. 5, 16).
Зрозуміло, що таке завдання набагато складніше, ніж передача виключно інтелектуальних знань. Адже тут без власного прикладу не обійтись. І тому на викладачах лежить величезна відповідальність за тих, хто проходить навчання в стінах наших духовних шкіл.
Разом з тим, це є завданням і для кожного священника – незалежно від того, де він несе своє священницьке служіння. І це також є завданням для мирян. Ми усі повинні жити так, щоб через нас і нами прославлявся Господь. Тоді у світі, що оточує нас, буде більше любові та милосердя, взаєморозуміння та злагоди.
Зрештою, вираз "слава Божа" може сприйматися і в есхатологічному вимірі – як той день, коли Христос "сяде на престолі Своєї слави" (Мф. 25, 31). А значить, ми маємо бути ще й свідками Його Другого Пришестя, жити в Його очікуванні та сповіщати про Нього всім народам землі.
Залишається тільки приєднатися до цих слів нашого Блаженнішого Предстоятеля та побажати кожному священнику і мирянину, незважаючи на різноманітні життєві обставини, бути достойними слави Божої!
Підводячи підсумки навчального року, Блаженніший владика сказав надважливі слова, які ми, духовенство і миряни, не завжди беремо до уваги. Мова йде про виховання священника.
Так, за висловом Предстоятеля, "виховання майбутніх пастирів робиться для слави Божої". Тобто, завдання духовних шкіл виховувати не просто тих, хто знає догмати, розуміє Святе Письмо чи вміє правильно звершувати Богослужіння, а давати виховання тим, хто своїм життям та особистим прикладом прославлятиме ім'я Боже. Це, фактично, реалізація того заклику, який прозвучав із вуст Христа: "Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах" (Мф. 5, 16).
Зрозуміло, що таке завдання набагато складніше, ніж передача виключно інтелектуальних знань. Адже тут без власного прикладу не обійтись. І тому на викладачах лежить величезна відповідальність за тих, хто проходить навчання в стінах наших духовних шкіл.
Разом з тим, це є завданням і для кожного священника – незалежно від того, де він несе своє священницьке служіння. І це також є завданням для мирян. Ми усі повинні жити так, щоб через нас і нами прославлявся Господь. Тоді у світі, що оточує нас, буде більше любові та милосердя, взаєморозуміння та злагоди.
Зрештою, вираз "слава Божа" може сприйматися і в есхатологічному вимірі – як той день, коли Христос "сяде на престолі Своєї слави" (Мф. 25, 31). А значить, ми маємо бути ще й свідками Його Другого Пришестя, жити в Його очікуванні та сповіщати про Нього всім народам землі.
Залишається тільки приєднатися до цих слів нашого Блаженнішого Предстоятеля та побажати кожному священнику і мирянину, незважаючи на різноманітні життєві обставини, бути достойними слави Божої!
КДАіС
Під головуванням Предстоятеля УПЦ в Академії відбулось останнє у навчальному році засідання Вченої ради
Участь у засіданні взяла професорсько-викладацька корпорація Київських духовних шкіл.
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що для нього спокій і релігійна злагода важливіші ніж те, що може статися в результаті рішень суду з питання перейменування УПЦ.
Міністр відзначив, що для нього "особливо важливо, коли ми проводимо діалог із главами церков, збереження толерантної ситуації, яка на сьогодні склалася".
З огляду на політичні переконання та конфесійну приналежність Олександра Ткаченка, його слова не приходиться трактувати як підтримку УПЦ. Проте, як чиновник, він прекрасно розуміє, що діалог з УПЦ вести все одно прийдеться. Адже, незважаючи на всі спроби різноманітних політичних сил знівелювати вплив Української Православної Церкви на суспільство, вона залишається найбільшою релігійною конфесією в Україні. Іншими словами, за УПЦ стоять мільйони віруючих, не рахуватись з якими просто не можливо.
Саме тому міністр культури зазначив, що будь-які "драматичні рухи" в питанні перейменування Української Православної Церкви "можуть збурити суспільство та зумовити хвилі підтримки або протестів з того чи іншого боку". А ще вони порушать Конституцію України, основні демократичні принципи та свободи.
Міністр також сказав, що в Україні поки що зберігається спокій і релігійна злагода.
Від себе додамо, що і спокій, і релігійна злагода, особливо з огляду на постійну агресію по відношенню до УПЦ з боку деяких ЗМІ та окремих політиків, з огляду на продовження захоплення наших храмів – це тільки мрія.
Проте виявляється, що навіть така ситуація, без катастрофічних загострень та конфліктів, для міністра культури важливіша, "ніж те, що може статися в результаті рішень суду".
"Спокій і релігійна злагода" – ось ті два критерії, які переважують можливі політичні "дивіденди" чи аргументи тих сил, які зацікавлені в протилежній ситуації. В цьому випадку Олександр Ткаченко мислить як чиновник, який має хоч трохи турбуватися про народ. А чиновники, як ми вже неодноразово переконуємося останнім часом, повинні діяти по принципу медичних працівників – "не зашкодь".
На жаль, представники діючої влади прийняли країну в тому стані, в якому вона залишилася від попередників. І дуже би хотілося, щоб теперішні можновладці намагалися виправити помилки, які були зроблені раніше, а не повторювали їх. Адже добробут в країні починається із намагання вести діалог, зі спроб почути один одного, з бажання об'єднати народ, а не розділяти його за політичними чи релігійними переконаннями. І якщо наші чиновники це зрозуміють – то краще буде всім.
Міністр відзначив, що для нього "особливо важливо, коли ми проводимо діалог із главами церков, збереження толерантної ситуації, яка на сьогодні склалася".
З огляду на політичні переконання та конфесійну приналежність Олександра Ткаченка, його слова не приходиться трактувати як підтримку УПЦ. Проте, як чиновник, він прекрасно розуміє, що діалог з УПЦ вести все одно прийдеться. Адже, незважаючи на всі спроби різноманітних політичних сил знівелювати вплив Української Православної Церкви на суспільство, вона залишається найбільшою релігійною конфесією в Україні. Іншими словами, за УПЦ стоять мільйони віруючих, не рахуватись з якими просто не можливо.
Саме тому міністр культури зазначив, що будь-які "драматичні рухи" в питанні перейменування Української Православної Церкви "можуть збурити суспільство та зумовити хвилі підтримки або протестів з того чи іншого боку". А ще вони порушать Конституцію України, основні демократичні принципи та свободи.
Міністр також сказав, що в Україні поки що зберігається спокій і релігійна злагода.
Від себе додамо, що і спокій, і релігійна злагода, особливо з огляду на постійну агресію по відношенню до УПЦ з боку деяких ЗМІ та окремих політиків, з огляду на продовження захоплення наших храмів – це тільки мрія.
Проте виявляється, що навіть така ситуація, без катастрофічних загострень та конфліктів, для міністра культури важливіша, "ніж те, що може статися в результаті рішень суду".
"Спокій і релігійна злагода" – ось ті два критерії, які переважують можливі політичні "дивіденди" чи аргументи тих сил, які зацікавлені в протилежній ситуації. В цьому випадку Олександр Ткаченко мислить як чиновник, який має хоч трохи турбуватися про народ. А чиновники, як ми вже неодноразово переконуємося останнім часом, повинні діяти по принципу медичних працівників – "не зашкодь".
На жаль, представники діючої влади прийняли країну в тому стані, в якому вона залишилася від попередників. І дуже би хотілося, щоб теперішні можновладці намагалися виправити помилки, які були зроблені раніше, а не повторювали їх. Адже добробут в країні починається із намагання вести діалог, зі спроб почути один одного, з бажання об'єднати народ, а не розділяти його за політичними чи релігійними переконаннями. І якщо наші чиновники це зрозуміють – то краще буде всім.
Інтерфакс-Україна
Ткаченко про ситуацію з перейменуванням УПЦ (МП): Спокій і релігійна злагода важливіші, ніж те, що може статися в результаті рішень…
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявляє, що для нього спокій і релігійна злагода важливіші, ніж те, що може статися в результаті рішень суду з питання перейменування Української православної церкви (Московського патріархату).
Об авторах канона Пасхи
Накануне Вознесения давайте ещё раз вспомним о прекрасном каноне Пасхи, пение которого мы слушали на протяжении всех этих дней. Тем более, что вчера в некоторых храмах совершалось Богослужение по Пасхальному чину, как в день Светлого Христова Воскресения – с пением Пасхального канона, часов Пасхи и предначинательных стихов.
Многие знают, что автором канона Пасхи, центральной части Пасхальной заутрени, является преподобный Иоанн Дамаскин. Преподобный Никодим Святогорец называл святого Иоанна "соименный благодати певец". Однако в то же время, он отметил, что большая часть канона Пасхи отсылает нас к иному автору, который для Никодима Святогорца является "сиреной, обладающей талантом ритора".
Действительно, Пасхальный канон во многом перекликается со словом святителя Григория Богослова на Святую Пасху. Вот несколько цитат из этого прекрасного творения проповеднического гения великого Богослова нашей Церкви:
"Я стоял и смотрел: и вот муж, восшедший на облака... сказал: «Ныне спасение миру, миру видимому и миру невидимому! Христос из мертвых — восстаньте с Ним и вы; Христос во славе Своей, — восходите и вы; Христос из гроба, — освобождайтесь от уз греха; отверзаются врата ада, истребляется смерть, отлагается ветхий Адам, совершается новый: кто во Христе, тот новая тварь (2 Кор. 5, 17); обновляйтесь».
Так говорил он, а другие воспели то же, что и прежде, когда явился нам Христос через дольнее рождение: Слава в вышних Богу, и на земле мир, во человеках благоволение (Лук. 2, 14).
С ними и я (о если бы иметь мне и голос, достойный ангельской песни и оглашающий концы мира!) вещаю вам таю Пасха! Господня Пасха! Я еще скажу в честь Троицы: Пасха! Она у нас праздников праздник и торжество торжеств; настолько превосходит все торжества, не только человеческие и земные, но даже Христовы и для Христа совершаемые, насколько солнце превосходит звезды.
Прекрасно у нас и вчера блистало и сияло все светом, каким наполнили мы и частные дома, и места общественные, когда люди, всякого почти рода и всякого звания, щедрыми огнями осветили ночь, в образ великого света, света, каким небо сияет свыше, озаряя целый мир своими красотами, света премирного, который в ангелах, первой светлой природе после Первого Естества, из Него источается, — и Света в Троице, Которой составлен всякий свет, от неделимого Света разделяемый и украшаемый.
Но прекраснее и блистательнее нынешняя светозарность, потому что вчерашний свет был предтечей великого и воскресшего Света, и как бы предпраздничным весельем; а ныне празднуем само воскресение, не ожидаемое еще, но уже совершившееся и примиряющее собой весь мир".
Рекомендую почитать это слово, чтобы еще раз пережить радость Пасхальной встречи. Особенно накануне Вознесения Христа от земли на небо.
https://www.paskha.ru/holies/bogoslov.html
Накануне Вознесения давайте ещё раз вспомним о прекрасном каноне Пасхи, пение которого мы слушали на протяжении всех этих дней. Тем более, что вчера в некоторых храмах совершалось Богослужение по Пасхальному чину, как в день Светлого Христова Воскресения – с пением Пасхального канона, часов Пасхи и предначинательных стихов.
Многие знают, что автором канона Пасхи, центральной части Пасхальной заутрени, является преподобный Иоанн Дамаскин. Преподобный Никодим Святогорец называл святого Иоанна "соименный благодати певец". Однако в то же время, он отметил, что большая часть канона Пасхи отсылает нас к иному автору, который для Никодима Святогорца является "сиреной, обладающей талантом ритора".
Действительно, Пасхальный канон во многом перекликается со словом святителя Григория Богослова на Святую Пасху. Вот несколько цитат из этого прекрасного творения проповеднического гения великого Богослова нашей Церкви:
"Я стоял и смотрел: и вот муж, восшедший на облака... сказал: «Ныне спасение миру, миру видимому и миру невидимому! Христос из мертвых — восстаньте с Ним и вы; Христос во славе Своей, — восходите и вы; Христос из гроба, — освобождайтесь от уз греха; отверзаются врата ада, истребляется смерть, отлагается ветхий Адам, совершается новый: кто во Христе, тот новая тварь (2 Кор. 5, 17); обновляйтесь».
Так говорил он, а другие воспели то же, что и прежде, когда явился нам Христос через дольнее рождение: Слава в вышних Богу, и на земле мир, во человеках благоволение (Лук. 2, 14).
С ними и я (о если бы иметь мне и голос, достойный ангельской песни и оглашающий концы мира!) вещаю вам таю Пасха! Господня Пасха! Я еще скажу в честь Троицы: Пасха! Она у нас праздников праздник и торжество торжеств; настолько превосходит все торжества, не только человеческие и земные, но даже Христовы и для Христа совершаемые, насколько солнце превосходит звезды.
Прекрасно у нас и вчера блистало и сияло все светом, каким наполнили мы и частные дома, и места общественные, когда люди, всякого почти рода и всякого звания, щедрыми огнями осветили ночь, в образ великого света, света, каким небо сияет свыше, озаряя целый мир своими красотами, света премирного, который в ангелах, первой светлой природе после Первого Естества, из Него источается, — и Света в Троице, Которой составлен всякий свет, от неделимого Света разделяемый и украшаемый.
Но прекраснее и блистательнее нынешняя светозарность, потому что вчерашний свет был предтечей великого и воскресшего Света, и как бы предпраздничным весельем; а ныне празднуем само воскресение, не ожидаемое еще, но уже совершившееся и примиряющее собой весь мир".
Рекомендую почитать это слово, чтобы еще раз пережить радость Пасхальной встречи. Особенно накануне Вознесения Христа от земли на небо.
https://www.paskha.ru/holies/bogoslov.html
Вознесіння Господнє - шлях в Царство Небесне
Християнство - це релігія, яка стверджує, що Бог весь час перебуває з людиною. Святитель Григорій Богослов якось зазначив, що Господь ближче до нас, ніж тіло до душі. Дійсно, коли ми намагаємось дати відповідь на питання про те, що саме зробив Бог задля нашого спасіння, то втрачаємо мову перед неймовірною таємницею Боговтілення.
Іншими словами, Господь не просто «зробив щось» аби визволити нас від гріха та смерті, а Він сам став одним із нас, щоб пережити всі ті страждання, які переживає людина, взяти їх на Себе, і зруйнувати смерть та зло. Жодна інша релігія не говорить більше про це.
Хресна смерть Христа разом з тим, стала і нашою славою. Людська плоть, зранена та зневажена злобою і ненавистю не тільки воскресла, але й вознеслася на небо і посіла праворуч Отця. Цим самим Спаситель вказав на те вічне і величне покликання, яке Творець спрямував до свого творіння. Людина – це не випадковий результат еволюції та, тим паче, не помилка природи, а результат благого задуму Всемогутнього Бога, Який створив нас для слави, а не для ганьби.
Вознесіння Христа – це не акт завершення. Воно не свідчить про кінець, а вказує тільки на початок. Вознісшись на небо, Господь не залишив нас самих на землі, а покликав із Собою. Він приготував або проторував нам шлях до слави Свого Небесного Отця.
Піднісши Свою людську природу до престолу Божества, Христос підкреслив Своє єдинство з нами. Це означає, що в скорботах, в сльозах та болі – ми не одні. Це означає, що зло цього світу є тільки тимчасовим явищем, є примарою, яка може зруйнувати царство земне та ніколи не зруйнує Царство Небесне.
Саме до цього Царства нас кличе сьогодні Христос. І яким би важким не здавалося життя на землі, завжди потрібно пам’ятати, що на ньому все не закінчується. Нашою кінцевою метою є не могила і тління, а Небо та вічність!
Зі святом Вознесіння Господнього!
Християнство - це релігія, яка стверджує, що Бог весь час перебуває з людиною. Святитель Григорій Богослов якось зазначив, що Господь ближче до нас, ніж тіло до душі. Дійсно, коли ми намагаємось дати відповідь на питання про те, що саме зробив Бог задля нашого спасіння, то втрачаємо мову перед неймовірною таємницею Боговтілення.
Іншими словами, Господь не просто «зробив щось» аби визволити нас від гріха та смерті, а Він сам став одним із нас, щоб пережити всі ті страждання, які переживає людина, взяти їх на Себе, і зруйнувати смерть та зло. Жодна інша релігія не говорить більше про це.
Хресна смерть Христа разом з тим, стала і нашою славою. Людська плоть, зранена та зневажена злобою і ненавистю не тільки воскресла, але й вознеслася на небо і посіла праворуч Отця. Цим самим Спаситель вказав на те вічне і величне покликання, яке Творець спрямував до свого творіння. Людина – це не випадковий результат еволюції та, тим паче, не помилка природи, а результат благого задуму Всемогутнього Бога, Який створив нас для слави, а не для ганьби.
Вознесіння Христа – це не акт завершення. Воно не свідчить про кінець, а вказує тільки на початок. Вознісшись на небо, Господь не залишив нас самих на землі, а покликав із Собою. Він приготував або проторував нам шлях до слави Свого Небесного Отця.
Піднісши Свою людську природу до престолу Божества, Христос підкреслив Своє єдинство з нами. Це означає, що в скорботах, в сльозах та болі – ми не одні. Це означає, що зло цього світу є тільки тимчасовим явищем, є примарою, яка може зруйнувати царство земне та ніколи не зруйнує Царство Небесне.
Саме до цього Царства нас кличе сьогодні Христос. І яким би важким не здавалося життя на землі, завжди потрібно пам’ятати, що на ньому все не закінчується. Нашою кінцевою метою є не могила і тління, а Небо та вічність!
Зі святом Вознесіння Господнього!
Я - Корреспондент
Вознесіння Господнє - шлях в Царство Небесне
Вознесіння Христа – це не акт завершення. Воно не свідчить про кінець, а вказує тільки на початок. Вознісшись на небо, Господь не залишив нас самих на землі, а покликав із Собою.
Сегодня день памяти святителя Луки (Войно-Ясенецкого). Удивительный святой, яркий человек и очень сильная личность. Давайте вспомним эпизод из его жизни, который показывает силу веры святителя Луки и его бесстрашие перед лицом гонителей Церкви.
Так, во время слушания так называемого Дела врачей, сфабрикованного властями, между святителем (тогда он был еще священником) и представителем властей, чекистом Петерсом, произошел такой диалог:
"Как это вы верите в Бога, поп и профессор Ясенецкий-Войно? - спросил святителя Луку чекист Петерс. Разве вы его видели, своего Бога?".
"Бога я действительно не видел, гражданин общественный обвинитель, - отвечал святой. - Но я много оперировал на мозге и, открывая черепную коробку, никогда не видел там также и ума. И совести там тоже не находил".
Так, во время слушания так называемого Дела врачей, сфабрикованного властями, между святителем (тогда он был еще священником) и представителем властей, чекистом Петерсом, произошел такой диалог:
"Как это вы верите в Бога, поп и профессор Ясенецкий-Войно? - спросил святителя Луку чекист Петерс. Разве вы его видели, своего Бога?".
"Бога я действительно не видел, гражданин общественный обвинитель, - отвечал святой. - Но я много оперировал на мозге и, открывая черепную коробку, никогда не видел там также и ума. И совести там тоже не находил".
Хлопчика, який сфотографований разом із батьками, звуть Деон Драйер.
Його мати повинна була народити двійню. Однак, лікарі їй порадили зробити аборт. Причина – найважча форма розщеплення хребта, діагностована у одного із двох ще ненароджених немовлят. За словами лікарів, якщо дитина народиться, то вона ніколи не зможе ходити, і все своє життя залишиться прикутою до інвалідного візка.
Проте, його батьки вирішили перетерпіти будь-які труднощі, але аборт не робити...
Тепер Деон любить бігати та чудово грає в гольф. Його ж сім'я ставить собі за мету підвищити обізнаність інших людей про те, що аборт – це не вихід із ситуації. І навіть при таких важких діагнозах, як у Деона, життя може бути повноцінним.
Зрештою, лікарі помилилися. І слава Богу, що їх помилка не стала фатальною для хлопчика.
Тому що, його батьки зробили правильний вибір.
Його мати повинна була народити двійню. Однак, лікарі їй порадили зробити аборт. Причина – найважча форма розщеплення хребта, діагностована у одного із двох ще ненароджених немовлят. За словами лікарів, якщо дитина народиться, то вона ніколи не зможе ходити, і все своє життя залишиться прикутою до інвалідного візка.
Проте, його батьки вирішили перетерпіти будь-які труднощі, але аборт не робити...
Тепер Деон любить бігати та чудово грає в гольф. Його ж сім'я ставить собі за мету підвищити обізнаність інших людей про те, що аборт – це не вихід із ситуації. І навіть при таких важких діагнозах, як у Деона, життя може бути повноцінним.
Зрештою, лікарі помилилися. І слава Богу, що їх помилка не стала фатальною для хлопчика.
Тому що, його батьки зробили правильний вибір.
Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков у відповідь на запитання про ставлення до законопроєкту про ЛГБТ заявив, що є прихильником сімейних цінностей.
«Ми повинні мати толерантне ставлення до всіх, але я все ж таки є прибічником родинних цінностей» – зокрема, сказав він.
Мова йде про законопроєкт №5488, який передбачає покарання за прояв "нетерпимості" по відношенню до представників ЛГБТ-спільноти. Це означає, що будь-яка критика гендерної чи ЛГБТ-ідеології, тим паче відкрита незгода з нею, може мати певні наслідки – у вигляді накладення штрафів або навіть позбавлення волі строком до 8-ми років. Наразі, законопроєкт перебуває у профільному комітеті і цілком ймовірно може з'явитися і у Верховній Раді.
Тому, позиція Дмитра Разумкова щодо підримки ним сімейних цінностей дає певну надію на те, що згадуваний законопроєкт не стане законом. Також сподіваємось, що позицію Голови Верховної Ради поділяє і більшість народних обранців та політиків, від рішень яких залежить добробут нашого народу та країни.
Підкреслимо, що позиція Церкви стосовно неприйняття ЛГБТ-ідеології продиктована не тезою про те, що Україна не готова до її запровадження та розповсюдження, а фактом, що ця ідеологія протирічить Закону Божому та є пропагандою гріха. Саме тому, незалежно від "готовності" суспільства сприйняти одностатеві стосунки як норму, Церква завжди стоятиме на захисті традиційної сім'ї, в якій діти виховуються татом та мамою. Тому, що ми твердо переконані - встановлені Богом норми є незмінними та непорушними.
«Ми повинні мати толерантне ставлення до всіх, але я все ж таки є прибічником родинних цінностей» – зокрема, сказав він.
Мова йде про законопроєкт №5488, який передбачає покарання за прояв "нетерпимості" по відношенню до представників ЛГБТ-спільноти. Це означає, що будь-яка критика гендерної чи ЛГБТ-ідеології, тим паче відкрита незгода з нею, може мати певні наслідки – у вигляді накладення штрафів або навіть позбавлення волі строком до 8-ми років. Наразі, законопроєкт перебуває у профільному комітеті і цілком ймовірно може з'явитися і у Верховній Раді.
Тому, позиція Дмитра Разумкова щодо підримки ним сімейних цінностей дає певну надію на те, що згадуваний законопроєкт не стане законом. Також сподіваємось, що позицію Голови Верховної Ради поділяє і більшість народних обранців та політиків, від рішень яких залежить добробут нашого народу та країни.
Підкреслимо, що позиція Церкви стосовно неприйняття ЛГБТ-ідеології продиктована не тезою про те, що Україна не готова до її запровадження та розповсюдження, а фактом, що ця ідеологія протирічить Закону Божому та є пропагандою гріха. Саме тому, незалежно від "готовності" суспільства сприйняти одностатеві стосунки як норму, Церква завжди стоятиме на захисті традиційної сім'ї, в якій діти виховуються татом та мамою. Тому, що ми твердо переконані - встановлені Богом норми є незмінними та непорушними.
westnews.info
«Я прихильник родинних цінностей», - Разумков про законопроєкт про ЛГБТ
Про це Голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявив під \r\nчас зустрічі зі студентами ЛНУ ім. Івана Франка.
Держава повинна забезпечувати рівні права для всіх своїх громадян. Вона має захищати закон та карати тих, хто його порушує. Права та свободи, прописані у Конституції України, є непорушним фундаментом цивилізованого суспільства.
Одним із таких є право на сповідування віри в Бога. Згідно Конституції, людина не може переслідуватися за свої релегійні переконання чи за відсутність їх. Основний Закон України також дозволяє людині бути вірянином будь-якої релігійної організації, що не є забороненою у нашій державі. Втручання політиків у справи Церкви, примус, позбавлення свободи віросповідання або будь-які утиски віруючих – всі ці речі є неприпустимими у цивилізованій та демократичній країні.
Проте на практиці, на жаль, ми зустрічаємо інше – і відсутність рівного ставлення до всіх релігійних конфесій з боку чиновників та політиків, і утиски однієї конфесії на користь іншої, і відсутність правильної реакції на порушення прав віруючих. Ми неодноразово були свідками, коли органи правопорядку відверто ігнорували фізичне насильство по відношенню до вірних УПЦ, або навіть самі ставали учасниками правопорушень. На жаль, державна влада не надала значення мільйону підписів, зібраних мирянами проти антицерковних законів. Саме тому, віруючі вирішили більше не мовчати, а об'єднатися і стати на захист Церкви. Тим більше, що історичних прикладів дієвості таких об'єднань більше, ніж достатньо.
Православні християни можуть захищати Церкву за допомогою найсильнішої зброї – молитви. Саме тому, завтра о 9 годині ранку віруючі Української Православної Церкви зберуться біля Верховної Ради на молитовне стояння. Вперше в історії нашої держави саме віруючі подадуть на розгляд народним обранцям звернення із законопроектами, які мають на меті зруйнувати те беззаконня по відношенню до нашої Церкви, свідками якого ми стали в наш час.
В цій ситуації ми не можемо залишатися байдужими. Стати на захист Церкви – це значить стати на захист своєї рідної Матері. Безпосередня участь у акції, яку організовує громадська організація "Миряни", а також її молитовна підримка в усіх куточках України – це можливість сповідувати свою власну віру у Христа Воскреслого.
Нехай благословіння Господнє завжди перебуває над тими, хто молитвою та життєвим прикладом стверджує Православну віру на нашій землі!
Одним із таких є право на сповідування віри в Бога. Згідно Конституції, людина не може переслідуватися за свої релегійні переконання чи за відсутність їх. Основний Закон України також дозволяє людині бути вірянином будь-якої релігійної організації, що не є забороненою у нашій державі. Втручання політиків у справи Церкви, примус, позбавлення свободи віросповідання або будь-які утиски віруючих – всі ці речі є неприпустимими у цивилізованій та демократичній країні.
Проте на практиці, на жаль, ми зустрічаємо інше – і відсутність рівного ставлення до всіх релігійних конфесій з боку чиновників та політиків, і утиски однієї конфесії на користь іншої, і відсутність правильної реакції на порушення прав віруючих. Ми неодноразово були свідками, коли органи правопорядку відверто ігнорували фізичне насильство по відношенню до вірних УПЦ, або навіть самі ставали учасниками правопорушень. На жаль, державна влада не надала значення мільйону підписів, зібраних мирянами проти антицерковних законів. Саме тому, віруючі вирішили більше не мовчати, а об'єднатися і стати на захист Церкви. Тим більше, що історичних прикладів дієвості таких об'єднань більше, ніж достатньо.
Православні християни можуть захищати Церкву за допомогою найсильнішої зброї – молитви. Саме тому, завтра о 9 годині ранку віруючі Української Православної Церкви зберуться біля Верховної Ради на молитовне стояння. Вперше в історії нашої держави саме віруючі подадуть на розгляд народним обранцям звернення із законопроектами, які мають на меті зруйнувати те беззаконня по відношенню до нашої Церкви, свідками якого ми стали в наш час.
В цій ситуації ми не можемо залишатися байдужими. Стати на захист Церкви – це значить стати на захист своєї рідної Матері. Безпосередня участь у акції, яку організовує громадська організація "Миряни", а також її молитовна підримка в усіх куточках України – це можливість сповідувати свою власну віру у Христа Воскреслого.
Нехай благословіння Господнє завжди перебуває над тими, хто молитвою та життєвим прикладом стверджує Православну віру на нашій землі!
"Иногда человек молится, по-видимому, усердно, но молитва его не приносит ему плодов покоя и радости сердца о Дусе Святе. Отчего? Оттого, что, молясь по готовым молитвам, он не каялся искренно в тех грехах, которые он учинил в тот день, которыми осквернил свое сердце, этот храм Христов, и коими прогневал Господа. Но вспомни он о них да раскайся, со всею искренностью осудив себя беспристрастно – и тотчас водворится в сердце «мир... превосходяй всяк ум» (Флп. 4, 7).
В молитвах церковных есть перечисление грехов, но не всех, и часто о тех-то самых и не бывает упомянуто, коими мы связали себя: надо непременно самому перечислить их на молитве с ясным сознанием их важности, с чувством смирения и с сердечным сокрушением.
Оттого-то в молитвах вечерних и говорится при перечислении грехов: или то-то, или это сделал худого, т. е. предоставляется на нашу волю упоминать те или иные грехи".
Святой праведный Иоанн Кронштадтский (память 14 июня)
В молитвах церковных есть перечисление грехов, но не всех, и часто о тех-то самых и не бывает упомянуто, коими мы связали себя: надо непременно самому перечислить их на молитве с ясным сознанием их важности, с чувством смирения и с сердечным сокрушением.
Оттого-то в молитвах вечерних и говорится при перечислении грехов: или то-то, или это сделал худого, т. е. предоставляется на нашу волю упоминать те или иные грехи".
Святой праведный Иоанн Кронштадтский (память 14 июня)
Молитовне стояння віруючих Української Православної Церкви, яке відбулося сьогодні в Києві, є вкрай важливою подією для усіх нас. Його мета немає нічого спільного з політикою. Більше того, вона полягає не в тому, щоб показати владі внутрішній потенціал нашої Церкви, і навіть не в тому, щоб продемонструвати що нас багато та з нами не можна не рахуватися, а в тому, щоб зустрітися із чудом.
Молитва – це завжди надія на чудо. Це свідчення про те, що світ, в якому ми живемо, незважаючи на всю його недосконалість та зовнішню відданість злу, наповнений чудом. Ми, віруючі люди, добре знаємо, що тільки завдяки чуду цей світ існує. Адже за великим рахунком, справжня любов – то є чудо. Дружба, милосердя, взаємоповага і все, що тільки є добрим та благим, – все це є чудом.
І тому, зібравшись на молитовне стояння під стінами Верховної Ради, віруючі люди в черговий раз звернулися до нашої влади, яку самі ж обирали, з проханням побачити в нас людей. Народні обранці мають зрозуміти нарешті, що Українська Православна Церква – це не якась структура чи організація, а живі люди, які являють собою присутність Христа на землі. Живі люди, в яких потрібно побачити своїх матерів, братів та сестер.
І можливо, як тільки політики перестануть бачити в Церкві "релігійну організацію", у їхньому житті також з'явиться чудо. Чудо любові до Бога та ближніх.
Молитва – це завжди надія на чудо. Це свідчення про те, що світ, в якому ми живемо, незважаючи на всю його недосконалість та зовнішню відданість злу, наповнений чудом. Ми, віруючі люди, добре знаємо, що тільки завдяки чуду цей світ існує. Адже за великим рахунком, справжня любов – то є чудо. Дружба, милосердя, взаємоповага і все, що тільки є добрим та благим, – все це є чудом.
І тому, зібравшись на молитовне стояння під стінами Верховної Ради, віруючі люди в черговий раз звернулися до нашої влади, яку самі ж обирали, з проханням побачити в нас людей. Народні обранці мають зрозуміти нарешті, що Українська Православна Церква – це не якась структура чи організація, а живі люди, які являють собою присутність Христа на землі. Живі люди, в яких потрібно побачити своїх матерів, братів та сестер.
І можливо, як тільки політики перестануть бачити в Церкві "релігійну організацію", у їхньому житті також з'явиться чудо. Чудо любові до Бога та ближніх.
Сьогодні було оприлюднено велике інтерв'ю Президента України Володимира Зеленського, значна частина якого присвячена стосункам України та Росії.
Глава нашої держави, відповідаючи на питання про розв'язання мовної та церковної проблем в країні сказав, що "коли говорять про церкву чи про мову, я думаю: у нас війна".
Володимир Зеленський закликав насамперед вирішити питання: "що спочатку?" І дав зрозуміти, що "церковну проблему" можна вирішувати після того, як буде закінчено війну: "Є конкретика: закінчимо війну, хочемо налагодити відносини. Скільки можна? Це ж покоління будуть страждати. Хочуть вони чи не хочуть – це вже потім. Ось про що розмова".
По-перше, не зовсім зрозуміло, чому для того аби припинити порушення Конституції стосовно Української Православної Церкви і відмінити дію антицерковних законів, потрібно спочатку закінчити війну на Донбасі. За великим рахунком, недотримання основного Закону України, який гарантує свободу віросповідання, не можна виправдовувати бойовими діями на сході нашої держави.
По-друге, незрозуміло чому для того, щоб припинити порушення прав Української Православної Церкви потрібно спершу налагодити стосунки з РФ. Віруючі УПЦ є громадянами України, а відтак їхні права не мають залежати від добрих чи поганих взаємовідносин нашої держави із будь-якими іншими державами.
Українська Православна Церкви завжди виступала і виступатиме за мир та припинення війни в нашій країні. Саме її миротворча позиція може бути взята за основу та приклад у спробі зупинити бойові дії на Донбасі. Сподіваємося, що наш Президент, за якого ми свого часу голосували, все таки почує мільйони голосів своїх співгромадян.
Глава нашої держави, відповідаючи на питання про розв'язання мовної та церковної проблем в країні сказав, що "коли говорять про церкву чи про мову, я думаю: у нас війна".
Володимир Зеленський закликав насамперед вирішити питання: "що спочатку?" І дав зрозуміти, що "церковну проблему" можна вирішувати після того, як буде закінчено війну: "Є конкретика: закінчимо війну, хочемо налагодити відносини. Скільки можна? Це ж покоління будуть страждати. Хочуть вони чи не хочуть – це вже потім. Ось про що розмова".
По-перше, не зовсім зрозуміло, чому для того аби припинити порушення Конституції стосовно Української Православної Церкви і відмінити дію антицерковних законів, потрібно спочатку закінчити війну на Донбасі. За великим рахунком, недотримання основного Закону України, який гарантує свободу віросповідання, не можна виправдовувати бойовими діями на сході нашої держави.
По-друге, незрозуміло чому для того, щоб припинити порушення прав Української Православної Церкви потрібно спершу налагодити стосунки з РФ. Віруючі УПЦ є громадянами України, а відтак їхні права не мають залежати від добрих чи поганих взаємовідносин нашої держави із будь-якими іншими державами.
Українська Православна Церкви завжди виступала і виступатиме за мир та припинення війни в нашій країні. Саме її миротворча позиція може бути взята за основу та приклад у спробі зупинити бойові дії на Донбасі. Сподіваємося, що наш Президент, за якого ми свого часу голосували, все таки почує мільйони голосів своїх співгромадян.
Офіційне інтернет-представництво Президента України
Інтерв'ю Президента України іноземним ЗМІ — Офіційне інтернет-представництво Президента України
Повний текст спільного інтерв’ю Президента України Володимира Зеленського журналістам Agence France-Presse, Reuters та Associated Press. Розмова відбулася 14 червня.