Товариство, вітаю.
По-перше, хочу поділитися хорошою новиною — РЕБ, на який ми з вами збирали кошти, уже місяць захищає бійців 115 ОМБр, дозволяючи їм безпечніше виконувати бойові завдання, зокрема з матеріально-технічного забезпечення підрозділів на передовій. Дякую усім, хто допоміг з цим збором!

А по-друге, знову маю до вас прохання. Підрозділ з 65-ї бригади просить допомогти з придбанням позашляхових шин для пікапа.
Сума збору — 20 000 гривень. І якби ми з вами змогли швиденько закрити його, я був би найщасливішою людиною у світі.

Посилання на банку — https://send.monobank.ua/jar/4w4LYbMRdy

Як і завжди — надзвичайно вдячний за кожен ваш донат, за кожну вашу гривню.

P.S. Я не зник, просто потрібна невеличка перерва в усьому. Я маю купу ідей для нових дописів, але банально бракує сил. Сподіваюся, це скоро мине, і нові тексти знову поллються нескінченним потоком. Не втрачайте в мене віру )

P.P.S. Якшо шо, я маю дозвіл на публікацію світлини без закритих обличь від бійців.

Останнім часом на роботі я дрєсірую любіму абізяну. Навіть не одну, а ціле стадо. Я розробляю набір LLM агентів під мої власні задачі, і це стало одним з найцікавіших проєктів.

Тривалий час саме написання коду в рамках роботи перестало приносити задоволення, тому я зміщую свій фокус в сторону продуктового мислення та розробки рішень проблем, які переді мною стоять. Так, та сама "продуктова інженерія".

Будемо відверті — коли ти працюєш на великому проєкті з купою легасі, з усталеними практиками і всякими власними дизайн системами, місця для творчості в коді якось особливо й не лишається. Особливо, коли реалізація задач зводиться до кількох типових хуків і збірки UI з готових компонентів.

І тоді вся забава переходить в іншу площину — розробити рішення. А потім його швиденько втілити. І саме для цих цілей я й дресирую своїх цифрових абізян.

Зараз я майже майже завершив кодинг-агента, який робить те, що мені потрібно, і, що головне — так, як мені потрібно. Зараз спробую описати, що за систему я роблю взагалі, а потім вкину кілька цікавих думок, які виникли в процесі.

Я вирішив вийти трошки за рамки стандартного підходу з оркестрацією, і роблю те, що називаю харнесом, тобто комплексом спеціалізованих агентів з власними ролями.

Для щоденної роботи я маю головного агента, з яким я "спілкуюсь", ставлю задачі, сперечаюсь і називаю дурачком. Його відповідальність — такий собі менеджер, який делегує конкретні запити і задачі іншим. Інших зараз двоє: імплементатор і дослідник. Дослідник шариться по коду, джирі, документації і саме він відповідає на головні питання життя, Всесвіту і взагалі. Ну і готує детально поставлені задачі для імплементатора. А той вже бере ці задачі і… імплементує.

Ще у мене є агент для розробки інших агентів, і в процесі зараз харнес для розробки тих самих специфікацій, але фокус — завершити повсякденний харнес.

Так от що цікавого я в процесі визначив. По-перше, те, що працює для вас — цілком не працюватиме для інших. Агенти дозволяють делегувати процес. А він у кожного свій. І отут розробка такого агента дає цікаву можливість — зрозуміти свій процес для себе. Бо ви ж намагаєтесь його відгрузити на цифрові невтомні плечі вашої абізяни.

По-друге — розробка агента це теж програмування. З однією особливістю — у вас немає однієї стандартизованої мови програмування. Але основні прицнипи ті самі — якщо ви хочете передбачуваних результатів, ви повинні описувати їх так само передбачувано.

Тому у мене в агентах є роутинг, який описує типові ситуації, і що в цих ситуаціях робити, куди іти, до кого звертатися. Є описи сценаріїв, є описи дій, є навть своєрідні функції. І це все густо обмазано маленькими скілами, до яких часто роутинг і веде. І це все дуже строго обмежується, аби агент не вигадував. Нема гілки в роутингу — він завершує виконання роботи.

Ще один дуже важливий урок — ви ніколи не виправите помилку в агенті, додаючи розлогі описи і пояснення. Воно тупе. Тому у мене правило — опис бути настільки чітким і малослівним, наскільки це дозволяє інтерпретувати задачу в один єдиний спосіб. Якщо ви додаєте пояснення і приклади — ви лікуєте симптом, а не причину.

А ще я додав кілька шарів для короткострокової та середньостроковї памʼяти у вигляді mcp-сервера для sql. І абізяни самі розрулюють свої тудушки і нотатки через базу даних замість створення гігантських markdown-файлів.

Але, що найголовніше — в усьому цьому майже на кожному кроці є я. Ревʼю документації, специфікацій, код-ревʼю після кожної задачі (я під це навіть власний локальний діф-переглядач з mcp-сервером навайбірував), затвердження описів до пул-ріквестів, і так далі. І, звичайно ж, постійне, постійне покращення та виправлення самих агентів.

А ще я дуже активно використовую worktree, що дозволяє паралельно працювати над кількома задачами і жонглювати пул-ріквестами.

І при всьому цьому я не забуваю, як виглядає код, що найголовніше. Бо які б розумні не були ваші ШІшки, без нагляду вони так говноклодять, що не всяка людина так зуміє.

Поки писав, зрозумів, що про це можна цілу серію про це зробить.
Тож закриваєм збір і буде вам ;)

@babichdev

За смішний мем з вас по дві гривні на збір.

Товариство, лишилось буквально трошечки добить.

https://send.monobank.ua/jar/4w4LYbMRdy

Шини оплачено, дякую усім!

Вийшло навіть трошки менше, 17356грн, тож решту поки переклав в постійну банку до наступного збору.

Ще раз усім дякую, і гарних вам вихідних!

Дощ, чебуреки і розмови про ШІ на березі озера.

Після допису про любімих абізян, себто про ШІ-агентів, мій давній знайомий, а за сумісництвом і постійний читач, запропонував зустрітися і потеревенити на цю тему. На що я з величезним задоволенням погодився.

Це був дуже цікавий вечір, скажу я вам: ми вечеряли чудовими чебуреками під дощем, неспішно прогулювалися стежкою понад берегом, повільно намотуючи кола, і увесь час говорили.

Я люблю поговорити про якісь робочі речі в неформальній обстановці, особливо зараз, навіть дружина жартувала, мовляв, нарешті поговорив з людиною, яка розуміє, що я їй кажу. І, хоча й дійсно саме живої розмови мені дуже не вистачало, особливо цінною ця зустріч стала завдяки іншому.

Теми нашої бесіди стрибали, наче сполохані коники: від практичного застосування ШІ в роботі, від намагань зрозуміти себе і своє місце у галузі, що змінюється найстрімкіше за увесь час свого існування, до заглядання у якесь надзвичайно далеке майбутнє.

Але крутилося усе навколо одного: ми дійсно боїмося змін. В цьому ми не абсолютно відрізняємось від наших далеких родичів з якогось там раннього палеоліту. Однак ми боїмося не самих змін, ми боїмося невідомості, яку вони приносять.

І кожен з цим справляється, як може. Хтось опускає руки, хтось панічно хапається за усе підряд, хтось робить вигляд, що все зрозумів і очолює цю революцію, хтось чухає голову і розводить руками, хтось намагається змінюватись, хтось намагається змінювати.

Але усе це — реакція на шалені зміни. І це — нормально. І не існує єдиного підходу, як з цим справлятися. Якщо я почну давати поради з цього приводу, я буду як той собака в гамаку з мему "Не переживай. Нашо ти переживаєш".

І так, я теж боюсь. Спочатку я займав супер скептичну позицію щодо ШІ — цікава цяцька, побавимся, забудем. Але я не врахував, наскільки цю цяцьку можна було хайпанути. Так, я вважаю, що зараз ми просто посередині бульбашки шаленого хайпу, і вона з часом дуже гучно лусне.

Але при цьому ШІ в розробці зокрема нікуди не зникне. Зміниться, трансформується, народить нові ролі, перемеле й перемішає старі. І на світ зʼявиться щось, що ми сьогодні не в змозі осягнути.

Чи уявляли собі сучасний веб і розробку такою, як вона є, до прикладу, науковці з DARPA десь в 60-х роках? Ні, не уявляли. У них не було не те, що термінів, а навіть концепцій, які для нас сьогодні є банальними.

Тому я й не думаю про те, що буде з індустрією через 5, 10, 20 років. Я не можу хвилюватися через те, що я не можу навіть описати словами, бо я не маю ще цих самих слів.

Тож сьогодні я борюся зі своїм страхом інакше — я змінююсь. Я не кидаюсь стрімголов у прірву вайбкодинга, і не кричу "Паліть токени, а там буде видно!", але й не волаю "Паліть вайбкодерів!".

Я кажу — паліть свої стереотипи. Адаптуйтесь. Змінюйтесь. Зрозумійте, в чому ваша цінність без тих навичок, які сьогодні делегують ШІ. Розвивайте цю цінність. Вчіться.

Коли ми прогулювалися берегом, із розмови матеріалізувалась одна цікава думка: якщо, маючи умовних 15 років за плечима, ви вимірюєте свою цінність виключно в здатності писати код, то це може означати лише дві речі.

Або ви дійсно настільки глибокий фахівець, що ви пишете код, за який просто ніхто не береться, бо він вимагає якоїсь неймовірної експертизи і знань.

Або у мене для вас дуже погані новини.

Саме тому я й раджу переставати виміряти досвід роками реакту чи кількістю бібліотек для стейт-менеджменту, і нарешті почати виражати його в результатах, які відчуває продукт, над яким ви працюєте. Ось це ваш досвід.

І його ніяка шішка не замінить. Вашу чуєчку, ваше розуміння домену, ваші офігітєльні історії — ніякий, навіть надпросунутий алгортим не зможе земулювати.

Змінюйте в першу чергу ваш погляд на себе. Ми більше не можемо дозволити собі бути реакт-абізянами, і лише від кожного з нас залежить куди ми еволюціонуємо — чи станемо Homo Sapiens сингулярної епохи, а чи черговою тупиковою гілкою на задвірках історії цифрових технологій.

Ми ще багато про що розмовляли, але це вже тема для іншого допису ;)

@babichdev

По ходу люди ображаються, що я їх на чебуреки не покликав.

Товариство, тут завтра у Львові буде тусовка, тож, як маєте час і натхнення — долучайтесь!

Буде смішний (сподіваюсь) стендап — про айтішників і їхню любов до ШІ;
Буде збір коштів на потреби ЗСУ;
Будуть танці — DJ set і літній open air, де можна просто відпочити, познайомитися з новими людьми та класно провести вечір.

30 липня, 17:00
«ПРОСТІР», Парк Культури

Участь за донат від 300 грн у фонд KOLO

Отут реєстрація — https://luma.com/u4s1p69b

Маю надію, всі в порядку після цієї ночі.
Задонатьте пару гривень сьогодні на якийсь збір.