Що відомо про “День правди та свободи”, який відбудеться вже сьогодні, 23 січня 2026 року
Міграційна поліція, або ж ІСЕ - дістала працюючу частину американського суспільства. Трамп задовбав простих американців своїми імперіалістичними вибриками у Венесуелі та довкола Гренландії. Тож профспілки сказали Трампу й поліції - “жуй сраку” та оголосили ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ СТРАЙК!
Якщо комусь здається, що оці страйки та мітинги профспілок у Європі й Америці - то так, просто, одноденний майдан, погаласують та й розійдуться, то ви дуже і дуже помиляєтеся.
Не так давно у місті Лева був мітинг проти спроби незаконної забудови Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Прийшло людей 50. Постояли годинку. Звісно, мітинг - не страйк, звісно Львів - не Міннеаполіс. Звісно, в Україні війна і сотні тисяч людей просто фізично не можуть вийти на вулиці. Однак, незважаючи на це - в Україні так і не сформувалася культура страйків.
Страйк - це коли всі-всі-всі робітники синхронно не виходять працювати і зупиняється буквально все: рух поїздів, курсування автобусів, продаж продуктів у магазинах.
І от, сьогодні, 23 січня 2026 року, американські вчителі, водії, касири, продавці вийдуть на страйк у знак солідарності з містом Міннеаполіс, яке найбільше постраждало від дій поліцейських зі спецслужби ІСЕ. До них долучаться громадські та релігійні організації.
Звісно, у США дуже-дуже давно не було великих загальнонаціональних страйків штибу страйку “жовтих жилетів” у Франції, чи таких робітничних страйків, як у Німеччині. Проте, США - чисто фізично більші за Європу, і в США робітничо-профспілковий рух не такий сильний, як у країнах старого світу. Та все ж профспілки мають вплив на політичне життя американського суспільства, і сьогодні ми побачимо масштаби цього впливу.
Сьогодні капіталізм та великі корпорації ой дуже і дуже сильно недоотримає прибутків.
Звісно ж, ліберали скажуть - “якщо немає прибутків, то немає і податків, за які живуть школи, лікарні та мігранти”. Однак, лібералам невтямки, що їхнє дрочіння пісюна на податки, вільний риночок, успішний успіх та великі корпорації - це і є причина сьогоднішніх воєн, кризи імперіалізму, зародження технофеодалізму та нових типів фашизму.
А яке же тоді бути з податками? Світова ліва думка виробила доволі неоднозначні підходи до цього питання. Однак досвід України в умовах війни, чітко показав - там де держава дає у штангу, там громади збирають донати. Бо кожна установа, організація, школа та лікарня чітко знають скільки ресурсів їм потрібно для функціонування. І кожна громада, в якій чесна праця на першому місці - своєю ж чесною працею зможе забезпечити свої школи та лікарні усіма ресурсами.
То для чого ж тоді усі ці органи влади, департаменти та інші бюрократичні установи? Люди можуть самоорганізуватися. Просто вони ще не пробували робити це на такому високому рівні, щоби роль держави стала такою, як і роль Британського короля - символічною…Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Міграційна поліція, або ж ІСЕ - дістала працюючу частину американського суспільства. Трамп задовбав простих американців своїми імперіалістичними вибриками у Венесуелі та довкола Гренландії. Тож профспілки сказали Трампу й поліції - “жуй сраку” та оголосили ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ СТРАЙК!
Якщо комусь здається, що оці страйки та мітинги профспілок у Європі й Америці - то так, просто, одноденний майдан, погаласують та й розійдуться, то ви дуже і дуже помиляєтеся.
Не так давно у місті Лева був мітинг проти спроби незаконної забудови Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Прийшло людей 50. Постояли годинку. Звісно, мітинг - не страйк, звісно Львів - не Міннеаполіс. Звісно, в Україні війна і сотні тисяч людей просто фізично не можуть вийти на вулиці. Однак, незважаючи на це - в Україні так і не сформувалася культура страйків.
Страйк - це коли всі-всі-всі робітники синхронно не виходять працювати і зупиняється буквально все: рух поїздів, курсування автобусів, продаж продуктів у магазинах.
І от, сьогодні, 23 січня 2026 року, американські вчителі, водії, касири, продавці вийдуть на страйк у знак солідарності з містом Міннеаполіс, яке найбільше постраждало від дій поліцейських зі спецслужби ІСЕ. До них долучаться громадські та релігійні організації.
Звісно, у США дуже-дуже давно не було великих загальнонаціональних страйків штибу страйку “жовтих жилетів” у Франції, чи таких робітничних страйків, як у Німеччині. Проте, США - чисто фізично більші за Європу, і в США робітничо-профспілковий рух не такий сильний, як у країнах старого світу. Та все ж профспілки мають вплив на політичне життя американського суспільства, і сьогодні ми побачимо масштаби цього впливу.
Лідери профспілок закликають усіх простих американців бути солідарними - не йти на навчання, не виходити на роботу, не купувати нічого в магазинах.
Сьогодні капіталізм та великі корпорації ой дуже і дуже сильно недоотримає прибутків.
Звісно ж, ліберали скажуть - “якщо немає прибутків, то немає і податків, за які живуть школи, лікарні та мігранти”. Однак, лібералам невтямки, що їхнє дрочіння пісюна на податки, вільний риночок, успішний успіх та великі корпорації - це і є причина сьогоднішніх воєн, кризи імперіалізму, зародження технофеодалізму та нових типів фашизму.
Простий робітник за день страйку не втрачає нічого. Корпорації та уряд за день страйку можуть втратити мільярди. Тому великі компанії мають піти до чорта, а на їх місце мають прийти кооперативи.
А яке же тоді бути з податками? Світова ліва думка виробила доволі неоднозначні підходи до цього питання. Однак досвід України в умовах війни, чітко показав - там де держава дає у штангу, там громади збирають донати. Бо кожна установа, організація, школа та лікарня чітко знають скільки ресурсів їм потрібно для функціонування. І кожна громада, в якій чесна праця на першому місці - своєю ж чесною працею зможе забезпечити свої школи та лікарні усіма ресурсами.
То для чого ж тоді усі ці органи влади, департаменти та інші бюрократичні установи? Люди можуть самоорганізуватися. Просто вони ще не пробували робити це на такому високому рівні, щоби роль держави стала такою, як і роль Британського короля - символічною…Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤4
Анти-ІСЕ класовий конфлікт в США, анархістський фронт Ірану, автономна Рожава та ліва Україна
Сьогодні світ входить у фазу, яку анархісти, демократичні соціалісти та інші ліві називають революційною ситуацією: старі механізми управління не працюють, а нові ще не сформувалися. Через протести, підпільні рухи, автономні практики або війну низові ініціативи здобувають досвід та простір для подальшої боротьби, а держави й капітали втрачають ресурси та показують неспроможність вирішити не тільки проблеми простих людей, а й свої, власні. Ми ж усі чітко бачимо, що ніхто — не США, не росія, не Європа, ні Китай, абсолютно ніхто не може досягти того, чого він бажає. У них просто нічорта не виходить.
Вітаємо: настала тотальна криза легітимності держав і капіталу.
Десь повертається класовий конфлікт, десь репресують анархістів, десь будується автономна територія, а десь тільки постає міцний грунт для розвитку кооперативів і низової політики.
США: КЛАСОВИЙ КОНФЛІКТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Протести проти ICE (Immigration and Customs Enforcement) у США — це не лише про міграцію. Вони дедалі більше набувають класового і робітничого характеру. Мігранти для капіталу — це низькооплачувана праця, логістика, ферми, сервісний сектор. Коли держава репресує мігрантів, вона зачіпає весь робітничий клас.
А робітничий клас, як писав Іван Франко — то є “Вічний революціонер, він живе, він ще не вмер”. Те, що хіпстери живуть у своїх тік-ток бульбашках, вайбують з вейпом у кавʼярні сто шістдесят першої хвилі — це не означає, що робітничий клас помер. Робітникам ніколи вайбувати, вони працюють у дві зміни, відвідують гуртки, читають книги та готуються зруйнувати світ, де гедонізм і прагнення легких грошей витіснили з етику чесної праці, задоволення від праці та високу культуру праці.
Анти-ICE акції поєднують профспілкові низи, міських бідних, активістів взаємодопомоги. Це не революція, але симптом: класова політика повертається у країну, де десятиліттями її витісняли культурними війнами.
Сьогодні стратегія американських лівих намальовується в такому вигляді: ліві в США мають фокусуватися не на виборах, а на інфраструктурі солідарності — юридичній підтримці, страйкових фондах, мережах взаємодопомоги. Це повільно, але саме так формується реальна сила. Десь так і працює сталий розвиток, а сталий розвиток — перемагає кризу. Особливу кризу держави і капіталу.
Після аналізу ситуації в США, розповідаємо далі про революційну ситуацію на основі подій в Ірані, Рожаві та Україні — на сайті журналу українських анархістів “АРТІЛЬ” за цим лінком.
Сьогодні світ входить у фазу, яку анархісти, демократичні соціалісти та інші ліві називають революційною ситуацією: старі механізми управління не працюють, а нові ще не сформувалися. Через протести, підпільні рухи, автономні практики або війну низові ініціативи здобувають досвід та простір для подальшої боротьби, а держави й капітали втрачають ресурси та показують неспроможність вирішити не тільки проблеми простих людей, а й свої, власні. Ми ж усі чітко бачимо, що ніхто — не США, не росія, не Європа, ні Китай, абсолютно ніхто не може досягти того, чого він бажає. У них просто нічорта не виходить.
Вітаємо: настала тотальна криза легітимності держав і капіталу.
Десь повертається класовий конфлікт, десь репресують анархістів, десь будується автономна територія, а десь тільки постає міцний грунт для розвитку кооперативів і низової політики.
США: КЛАСОВИЙ КОНФЛІКТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Протести проти ICE (Immigration and Customs Enforcement) у США — це не лише про міграцію. Вони дедалі більше набувають класового і робітничого характеру. Мігранти для капіталу — це низькооплачувана праця, логістика, ферми, сервісний сектор. Коли держава репресує мігрантів, вона зачіпає весь робітничий клас.
А робітничий клас, як писав Іван Франко — то є “Вічний революціонер, він живе, він ще не вмер”. Те, що хіпстери живуть у своїх тік-ток бульбашках, вайбують з вейпом у кавʼярні сто шістдесят першої хвилі — це не означає, що робітничий клас помер. Робітникам ніколи вайбувати, вони працюють у дві зміни, відвідують гуртки, читають книги та готуються зруйнувати світ, де гедонізм і прагнення легких грошей витіснили з етику чесної праці, задоволення від праці та високу культуру праці.
Анти-ICE акції поєднують профспілкові низи, міських бідних, активістів взаємодопомоги. Це не революція, але симптом: класова політика повертається у країну, де десятиліттями її витісняли культурними війнами.
Сьогодні стратегія американських лівих намальовується в такому вигляді: ліві в США мають фокусуватися не на виборах, а на інфраструктурі солідарності — юридичній підтримці, страйкових фондах, мережах взаємодопомоги. Це повільно, але саме так формується реальна сила. Десь так і працює сталий розвиток, а сталий розвиток — перемагає кризу. Особливу кризу держави і капіталу.
Після аналізу ситуації в США, розповідаємо далі про революційну ситуацію на основі подій в Ірані, Рожаві та Україні — на сайті журналу українських анархістів “АРТІЛЬ” за цим лінком.
❤5
Російська війна проти України - це, першочергово, війна проти українських робітників. І перший лютневий день 2026 року став днем, коли кремлівські фашисти довели це дуже чітко та безапеляційно. Вони умисно та цілеспрямовано скерували безпілотні літальні апарати прямо в автобус, який віз українських шахтарів із робочої зміни.
Чи існує взагалі український інтернаціоналізм? Чи може інтернаціоналізм мати барви якогось конкретного народу, етносу чи нації?
Однозначно так! І це можна довести шляхом діалектичного конструктивного аналізу.
Кожен народ формується та розвивається у сусідстві з іншим народом. Розмір території, або точніше - ареал існування якогось конкретного народу був визначений не Богом, не партією і навіть не парламентом. Розмір території визначив сам народ, шляхом низової ініціативи, вказуючи своїм землеробам - де орати, своїм шахтарям - де копати, своїм вождям - де воювати.
Але де б ти не орав, копав чи воював - по сусідству буде інший народ, який робитиме теж саме.
Тому треба поважати його поля, пасовища, його ковальні, гуральні, його цехи, його ремесла.
А прадавній інтернаціоналізм говорить нам, що імперії - це зло, бо при імперіях у насильницький спосіб починає домінувати культура та правила гри одного конкретного народу. І цей народ не просто вивищується над іншими народами, а своїми щоденними практичними діями знищує культуру, товари та продукти іншого народу. І це знищення проводить не скільки народ-домінант, а скільки - елітарні представники цього народу-домінанту.
І от елітарні представники народу московського, тобто - КДБ, руками дрібних буржуа, дрібних представників суспільства споживацтва, 1 лютого 2026 року вбили 12 українських робітників. Цілеспрямовано. Вони знали, що в тому автобусі їдуть прості робітники, які скорше за все - нормальні інтернаціоналісти. Не фанати Порошенка чи Зеленського. Не грантоїди дядечка Сороса. Не зіганоїди з бонівської туси - а прості українські роботяги.
Особливо корисно буде почитати цей текст зетним мосоквоським комуністам, соціалістам, сталіно-дрочерам. Тому передайте їм таке: якщо ви підтримуєте цю війну - то ви не ліві. Ви фашистські холуї, які цинічно використовують ліві ідеї, щоби розподіляти та владарювати.
Бо КГБ - це стерво, яке харчується гноєм та смертю…смертю вільних робітників та своїх же рабів.
А до всіх антиавторитарних інтернаціоналістів прохання - помʼяніть не злим, тихим словом загиблих українських робітників.
Бо все у цьому світі тримається виключно на робітниках. Робітниках з народу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Чи існує взагалі український інтернаціоналізм? Чи може інтернаціоналізм мати барви якогось конкретного народу, етносу чи нації?
Однозначно так! І це можна довести шляхом діалектичного конструктивного аналізу.
Кожен народ формується та розвивається у сусідстві з іншим народом. Розмір території, або точніше - ареал існування якогось конкретного народу був визначений не Богом, не партією і навіть не парламентом. Розмір території визначив сам народ, шляхом низової ініціативи, вказуючи своїм землеробам - де орати, своїм шахтарям - де копати, своїм вождям - де воювати.
Але де б ти не орав, копав чи воював - по сусідству буде інший народ, який робитиме теж саме.
Тому треба поважати його поля, пасовища, його ковальні, гуральні, його цехи, його ремесла.
В цій взаємодії та повазі й формується інтернаціоналізм - своєму навчатись, чужого не цуратись.Саме за такою формулою і мають розвиватися усі цивілізовані народи. Так і народжується той самий народницький інтернаціоналізм. Не партійний, не штучно-більшовицький, не вигаданий у затхлих бюрократичних кабінетах, а реальний, адекватний та…прадавній.
А прадавній інтернаціоналізм говорить нам, що імперії - це зло, бо при імперіях у насильницький спосіб починає домінувати культура та правила гри одного конкретного народу. І цей народ не просто вивищується над іншими народами, а своїми щоденними практичними діями знищує культуру, товари та продукти іншого народу. І це знищення проводить не скільки народ-домінант, а скільки - елітарні представники цього народу-домінанту.
І от елітарні представники народу московського, тобто - КДБ, руками дрібних буржуа, дрібних представників суспільства споживацтва, 1 лютого 2026 року вбили 12 українських робітників. Цілеспрямовано. Вони знали, що в тому автобусі їдуть прості робітники, які скорше за все - нормальні інтернаціоналісти. Не фанати Порошенка чи Зеленського. Не грантоїди дядечка Сороса. Не зіганоїди з бонівської туси - а прості українські роботяги.
Особливо корисно буде почитати цей текст зетним мосоквоським комуністам, соціалістам, сталіно-дрочерам. Тому передайте їм таке: якщо ви підтримуєте цю війну - то ви не ліві. Ви фашистські холуї, які цинічно використовують ліві ідеї, щоби розподіляти та владарювати.
Хоча де ви там, курва, владарюєте? Ви - гній, який зібрався у великому прищі під назвою «Російська Федерація». І цей гній, тобто вас, не шановні зетні російські комуністи, буде видалено смердючим КГБ-шним нігтем, щоби на тому місці зростав новий гнійник.
Бо КГБ - це стерво, яке харчується гноєм та смертю…смертю вільних робітників та своїх же рабів.
А до всіх антиавторитарних інтернаціоналістів прохання - помʼяніть не злим, тихим словом загиблих українських робітників.
Бо все у цьому світі тримається виключно на робітниках. Робітниках з народу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤9
🟥Комуністична партія Західної України виникла 1919 року під назвою КПСГ - Компартія Східної Галичини. Вона діяла як підпільна політична сила на територіях, що після Першої світової війни опинилися у складі Польщі. Спочатку КПСГ поставала не як абстрактний «філіал більшовизму», а як незалежна політична сила.
📣Вже згодом КПЗУ намагалася поєднати класову боротьбу з українським питанням — і саме в цій спробі закладалася її внутрішня драма.
СТАТУС КПЗУ В ПОЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
Партія діяла нелегально, спираючись на робітників, селян, молодь, інтелігенцію. Вона організовувала страйки, демонстрації, саботаж, вела активну підпільну агітацію, працювала через профспілки та легальні «прикриття». Десь так і мають діяти сучасні українські анархісти, до слова.
У програмних документах КПЗУ послідовно виступала проти польської державної влади та за возз’єднання західноукраїнських земель з рештою України на засадах самовизначення.
Формально КПЗУ входила до складу Комуністичної партії Польщі й була підпорядкована Комінтерну. Фактично це означало зростаючу залежність від Радянського Союзу — фінансову, кадрову, ідеологічну. Але в 1920-х роках ця залежність ще не була тотальною. Саме тоді в КПЗУ сформувалося крило, яке намагалося зберегти українську політичну суб’єктність і дистанціюватися від сталінського курсу.
🏴АНТИСТАЛІНІСТИ В ЛАВАХ КПЗУ
Однією з ключових фігур був Роман Роздольський — марксист-теоретик зі Східної Галичини, активний член КПЗУ у 1920-х роках. Роздольський відкрито критикував сталінську модель «соціалізму в одній країні», виступав проти бюрократизації партії та підміни робітничого самоврядування диктатурою апарату.
Антисталінські мотиви простежуються й у діяльності групи галицьких комуністів-«націоналів», які виступали проти русифікації, знищення української культури в УСРР і згортання політики українізації. Вони критикували показові процеси, чистки, репресії проти українських комуністів на сході України. Саме ці настрої Комінтерн пізніше кваліфікував як «націоналістичний ухил».
🏴КПЗУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
🟥ЯК МОСКВА ЗНИЩИЛА КПЗУ
У 1938 році Комінтерн ліквідував КПЗУ, звинувативши її в «націоналізмі» та «ворожій діяльності». Значну частину керівництва, яке опинилося на території СРСР, було репресовано або знищено. Так завершилася історія партії, яка намагалася поєднати соціальну революцію з українською політичною автономією — і програла в зіткненні зі сталінською імперською логікою.
Тому можна чітко сказати, що КПЗУ не була «агентом Москви» й не змогла нею не стати.
Її антисталінські діячі й автономістські прагнення були реальними, задокументованими й небезпечними для режиму. Саме тому партію не реформували, а знищили. Її історія — це нагадування про те, як легко революційна ідея визволення може бути поглинута імперією, якщо втрачається політична незалежність.
Досвід КПЗУ — корисний, цікавий та важливий для сучасних українських лівих. Він показує, що соціалістичні ідеї в Україні могли розвиватися без російського впливу, бо саме виникнення КПЗУ було ініціативою українських комуністів, а не куплених більшовицьких агітаторів. Такі приклади КПЗУ — це грунт і база для відновлення незалежних українських лівих концепцій.
Підписуйся на @artillinfo — журнал українських анархістів!
📣Вже згодом КПЗУ намагалася поєднати класову боротьбу з українським питанням — і саме в цій спробі закладалася її внутрішня драма.
СТАТУС КПЗУ В ПОЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
Партія діяла нелегально, спираючись на робітників, селян, молодь, інтелігенцію. Вона організовувала страйки, демонстрації, саботаж, вела активну підпільну агітацію, працювала через профспілки та легальні «прикриття». Десь так і мають діяти сучасні українські анархісти, до слова.
У програмних документах КПЗУ послідовно виступала проти польської державної влади та за возз’єднання західноукраїнських земель з рештою України на засадах самовизначення.
Формально КПЗУ входила до складу Комуністичної партії Польщі й була підпорядкована Комінтерну. Фактично це означало зростаючу залежність від Радянського Союзу — фінансову, кадрову, ідеологічну. Але в 1920-х роках ця залежність ще не була тотальною. Саме тоді в КПЗУ сформувалося крило, яке намагалося зберегти українську політичну суб’єктність і дистанціюватися від сталінського курсу.
🏴АНТИСТАЛІНІСТИ В ЛАВАХ КПЗУ
Однією з ключових фігур був Роман Роздольський — марксист-теоретик зі Східної Галичини, активний член КПЗУ у 1920-х роках. Роздольський відкрито критикував сталінську модель «соціалізму в одній країні», виступав проти бюрократизації партії та підміни робітничого самоврядування диктатурою апарату.
Його позиція була небезпечною: він наполягав, що національне питання не може бути принесене в жертву імперським інтересам Москви. Після розгрому КПЗУ Роздольський опинився в еміграції й став одним із найгостріших критиків сталінізму з марксистських позицій.
Антисталінські мотиви простежуються й у діяльності групи галицьких комуністів-«націоналів», які виступали проти русифікації, знищення української культури в УСРР і згортання політики українізації. Вони критикували показові процеси, чистки, репресії проти українських комуністів на сході України. Саме ці настрої Комінтерн пізніше кваліфікував як «націоналістичний ухил».
🏴КПЗУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
КПЗУ не була партією класичного державного націоналізму, але українська незалежність і самовизначення були для неї реальним політичним питанням, а не риторикою. Партія вимагала відокремлення Західної України від Польщі, виступала за возз’єднання українських земель, вела пропаганду серед селян і робітників проти польської адміністрації, підтримувала антидержавні виступи як форму національного й соціального визволення.
Важливо сказати: частина КПЗУ розглядала майбутню Україну як радянську, але не колоніальну, з реальним правом на самоуправління.
🟥ЯК МОСКВА ЗНИЩИЛА КПЗУ
У 1938 році Комінтерн ліквідував КПЗУ, звинувативши її в «націоналізмі» та «ворожій діяльності». Значну частину керівництва, яке опинилося на території СРСР, було репресовано або знищено. Так завершилася історія партії, яка намагалася поєднати соціальну революцію з українською політичною автономією — і програла в зіткненні зі сталінською імперською логікою.
Тому можна чітко сказати, що КПЗУ не була «агентом Москви» й не змогла нею не стати.
Її антисталінські діячі й автономістські прагнення були реальними, задокументованими й небезпечними для режиму. Саме тому партію не реформували, а знищили. Її історія — це нагадування про те, як легко революційна ідея визволення може бути поглинута імперією, якщо втрачається політична незалежність.
Досвід КПЗУ — корисний, цікавий та важливий для сучасних українських лівих. Він показує, що соціалістичні ідеї в Україні могли розвиватися без російського впливу, бо саме виникнення КПЗУ було ініціативою українських комуністів, а не куплених більшовицьких агітаторів. Такі приклади КПЗУ — це грунт і база для відновлення незалежних українських лівих концепцій.
Підписуйся на @artillinfo — журнал українських анархістів!
❤7🤡2
🏴НИЗОВИЙ КОНТРОЛЬ У ЗСУ: як знищити мародерство і тупих командирів
🐎2026 рік. Продовжується російська імперіалістична агресія на підкорення Незалежної України. Саме тому левова частка місцевих лівих, анархістів та робітників - дає відсіч московським фашистам. Збройні Сили України прагнуть стати єдиним ефективним організмом, де попри централізацію та конструктивне керівництво, одну з вирішальних ролей матиме низова ініціатива - думка, голос і дія просто солдата.
Саме здоровий баланс централізованого керівництва і низової ініціативи може зробити військо ефективним, тож українські анархісти наголошують на визначальній ролі саме низової дії.
📣Однак нині у ЗСУ існує багато неконструктивної маячні: тупі командири та мародери, а також - косарі бабла у ТЦК й ВЛК.
У тилових частинах крадуть бензин, замість ТЦК досі немає ротаційної служби і мобілізації чиновників-бізнесменів, а у деяких прифронтових частинах командири пиляють сотні тисяч гривень на гнилій їжі для особового складу.
📣Тому сьогодні, у лютому 2026 року, на четвертому, курва, році повномасштабної російської агресії постала реальна потреба реформувати суть та хід мобілізації, а також - усунути від керівництва корупціонерів, бізнесменів і тилових крадіїв.
Як це можна зробити?
🏴Необхідно сформувати команди з робітничого, низового контролю у війську. По-суті, левова частка військових - то є робітники ЗСУ. Це потрібно памʼятати та враховувати при прийнятті будь-яких рішень.
🟥Якщо провідні підрозділи, батальйони, полки, бригади та корпуси підтримають таку або подібні ініціативи, то це можна буде зробити ще зі значним інформаційним ефектом - крадії та корупціонери одразу почнуть зачищати сліди своїх злочинів й спрацює народне прислівʼя - «на злодієві шапка горить».
🧨Ми розуміємо, що ініціатива низового контролю у війську - це складний і важкий процес.
🟥Однак без системи робітничого контролю, одіозні ТЦК та ВЛК продовжать свої грошові махінації, тупі командири й надалі вбиватимуть простих солдатів, а хитродупі полковники й надалі крастимуть бензин та годуватимуть особовий склад гнилою їжею.
🏴Тому настав час радикальних дій!
Низовий контроль у війську - або смерть!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🐎2026 рік. Продовжується російська імперіалістична агресія на підкорення Незалежної України. Саме тому левова частка місцевих лівих, анархістів та робітників - дає відсіч московським фашистам. Збройні Сили України прагнуть стати єдиним ефективним організмом, де попри централізацію та конструктивне керівництво, одну з вирішальних ролей матиме низова ініціатива - думка, голос і дія просто солдата.
Саме здоровий баланс централізованого керівництва і низової ініціативи може зробити військо ефективним, тож українські анархісти наголошують на визначальній ролі саме низової дії.
📣Однак нині у ЗСУ існує багато неконструктивної маячні: тупі командири та мародери, а також - косарі бабла у ТЦК й ВЛК.
У тилових частинах крадуть бензин, замість ТЦК досі немає ротаційної служби і мобілізації чиновників-бізнесменів, а у деяких прифронтових частинах командири пиляють сотні тисяч гривень на гнилій їжі для особового складу.
📣Тому сьогодні, у лютому 2026 року, на четвертому, курва, році повномасштабної російської агресії постала реальна потреба реформувати суть та хід мобілізації, а також - усунути від керівництва корупціонерів, бізнесменів і тилових крадіїв.
Як це можна зробити?
🏴Необхідно сформувати команди з робітничого, низового контролю у війську. По-суті, левова частка військових - то є робітники ЗСУ. Це потрібно памʼятати та враховувати при прийнятті будь-яких рішень.
🟥Якщо провідні підрозділи, батальйони, полки, бригади та корпуси підтримають таку або подібні ініціативи, то це можна буде зробити ще зі значним інформаційним ефектом - крадії та корупціонери одразу почнуть зачищати сліди своїх злочинів й спрацює народне прислівʼя - «на злодієві шапка горить».
🧨Ми розуміємо, що ініціатива низового контролю у війську - це складний і важкий процес.
🟥Однак без системи робітничого контролю, одіозні ТЦК та ВЛК продовжать свої грошові махінації, тупі командири й надалі вбиватимуть простих солдатів, а хитродупі полковники й надалі крастимуть бензин та годуватимуть особовий склад гнилою їжею.
🏴Тому настав час радикальних дій!
Низовий контроль у війську - або смерть!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤5👍2😁2🤮1💩1
АНАРХІСТСЬКІ КООПЕРАТИВИ:
як працює економіка майбутнього
🏴Анархістські кооперативи — це підприємства або організації, що працюють на принципах горизонтального самоврядування, відмови від ієрархії та спільного контролю учасників над економічною діяльністю. Це не просто “безвладні” бізнеси, а колективи, де рішення ухвалюються демократією або консенсусом, а прибуток і ресурси — розподіляються рівніше поміж учасниками.
🟥У таких кооперативах всі рішення приймаються колективно, часто за консенсусом замість керівника чи директора.
У таких кооперативах права та обов’язки рівні для всіх учасників. Весь прибуток спрямовується на підтримку колективу і спільноти, а не лише на збагачення окремих інвесторів.
🟥У таких кооперативах робочі місця зазвичай не мають жорстких ієрархій, а роль кожного члена обирається або змінюється колективно.
🟥У світі існує кілька тисяч кооперативів. Їх насправді дуже й дуже багато, і ця тема потребує глибокого та великого дослідження.
Та зараз коротко розкажемо про кілька дуже показових кооперативів.
🔽Одним з таких кооперативів є Cooperation Jackson, що працює в США.
Це мережа робітничих кооперативів у місті Джексон, Міссісіпі, котра веде свою економічну діяльність з 2014 року.
Організація підтримує людей з низьким доходом, безробітних та представників маргіналізованих спільнот, створюючи незалежні підприємства, що разом формують економічну мережу на місцевому рівні.
Точні дані про кількість учасників чи прибутковість не завжди публічні, але вони зазвичай менші за “традиційний бізнес” — натомість пріоритет у них на стабільності робітників та соціальному впливі.
🔽В Україні працює кооператив Longo Maï. Мережа аграрних кооперативів, заснована у Франції 1973 року, що продовжує працювати в багатьох країнах. Спільноти займаються сільським господарством, ремеслами, обробкою шерсті, вирощуванням фруктів та овочів — і при цьому дотримуються принципів самозабезпечення та паритетного управління.
🔽У США існує кооператив Firestorm Books & Coffee. Це антикапіталістичний книжково-кавовий кооператив в Asheville, Північна Кароліна. Цей бізнес управляється спільнотою, поділяючи роботу й прибуток порівно, а всі прибутки спрямовуються на розвиток культурних та лівих політичних ініціатив.
🔽Канаду в нашому огляді представляє кооператив ARP Books.
Хоча це не велика мережа, ця робітнича видавнича спільнота у Вінніпезі управляється на основі принципів самоорганізації, пропагує радикальну літературу й підтримує анархістські цінності.
🧨🏴Журнал українських анархістів @artillinfo розповідатиме про інші кооперативи більш детально. Підписуйтеся на @artillinfo - буде дуже цікаво!
як працює економіка майбутнього
🏴Анархістські кооперативи — це підприємства або організації, що працюють на принципах горизонтального самоврядування, відмови від ієрархії та спільного контролю учасників над економічною діяльністю. Це не просто “безвладні” бізнеси, а колективи, де рішення ухвалюються демократією або консенсусом, а прибуток і ресурси — розподіляються рівніше поміж учасниками.
🟥У таких кооперативах всі рішення приймаються колективно, часто за консенсусом замість керівника чи директора.
У таких кооперативах права та обов’язки рівні для всіх учасників. Весь прибуток спрямовується на підтримку колективу і спільноти, а не лише на збагачення окремих інвесторів.
🟥У таких кооперативах робочі місця зазвичай не мають жорстких ієрархій, а роль кожного члена обирається або змінюється колективно.
🟥У світі існує кілька тисяч кооперативів. Їх насправді дуже й дуже багато, і ця тема потребує глибокого та великого дослідження.
Та зараз коротко розкажемо про кілька дуже показових кооперативів.
🔽Одним з таких кооперативів є Cooperation Jackson, що працює в США.
Це мережа робітничих кооперативів у місті Джексон, Міссісіпі, котра веде свою економічну діяльність з 2014 року.
Організація підтримує людей з низьким доходом, безробітних та представників маргіналізованих спільнот, створюючи незалежні підприємства, що разом формують економічну мережу на місцевому рівні.
Точні дані про кількість учасників чи прибутковість не завжди публічні, але вони зазвичай менші за “традиційний бізнес” — натомість пріоритет у них на стабільності робітників та соціальному впливі.
🔽В Україні працює кооператив Longo Maï. Мережа аграрних кооперативів, заснована у Франції 1973 року, що продовжує працювати в багатьох країнах. Спільноти займаються сільським господарством, ремеслами, обробкою шерсті, вирощуванням фруктів та овочів — і при цьому дотримуються принципів самозабезпечення та паритетного управління.
🔽У США існує кооператив Firestorm Books & Coffee. Це антикапіталістичний книжково-кавовий кооператив в Asheville, Північна Кароліна. Цей бізнес управляється спільнотою, поділяючи роботу й прибуток порівно, а всі прибутки спрямовуються на розвиток культурних та лівих політичних ініціатив.
🔽Канаду в нашому огляді представляє кооператив ARP Books.
Хоча це не велика мережа, ця робітнича видавнича спільнота у Вінніпезі управляється на основі принципів самоорганізації, пропагує радикальну літературу й підтримує анархістські цінності.
🧨🏴Журнал українських анархістів @artillinfo розповідатиме про інші кооперативи більш детально. Підписуйтеся на @artillinfo - буде дуже цікаво!
❤12🌚3
🟥🏴Ліва література! О, ліва література! Вона зробила так, щоби ліві ідеї не прото існували в головах соціальних думкунів - ліва література проклала пряму дорогу до сердець і душ робітників, селян, анархістів та лібертарних дієвців.
На сторінках лівої літератури анархісти грабували банки, а велика машина капіталу і приватної власності губила свої коліщатка, зазнаючи деконструкції від гострого слова прудонівської чи марксистської критики.
🟥Ліва література стала не просто інструментом та каналом комунікації, вона зробилася окремими еґрегором, самістю, автономним субʼєктом робітничих відносин.
І от і чому цікавинка: чисто кількісно ліва література переважає будь-яке інше ідеологічне чтиво - праве, ліберальне, християнсько-демократичне.
🕵🏻♂️Левова частка провідних письменників США 19 століття - творили ліву та соціально-критичну літературу.
Більшовики, меншовики та есери - третину своїх коштів заробляли саме на продажі літератури.
У часи радянського союзу українська культура отримала найбільшу кількість україномовної виданої книжково-журнальної продукції.
🏴Ліва література - і художня, й публіцистична, є стилістично більш якісною за чтиво правих та лібералів. Чому? Бо ліва література органічно виросла з лівої філософії, котра була і є соціально критичною, конструктивною і давала чіткий образ майбутнього.
Права та ліберально-буржуазна література не могла запропонувати конструктивної та прогресивної думки, оскільки захищала аристократів шпаги, аристократів мантії, капіталістів та дрібних ділків, діяльність яких зводилися до захисту власних ресурсів та панування. Їхнє майбутнє - це стабільність, коли король, вождь або президент на троні. А стабільність такого роду - завжди породжує кризи, стагнацію і декаданс.
Ліва література воліє тягнутися до культури самоврядування, шукає баланс між колективізмом та індивідуалізмом. Навіть догматична ліва література радянського ґатунку - оперувала якісною методологією деконструкції буржуазних відносин.
🟥Власне, Славой Жижек переміг на дебатах Джордана Пітерсона, бо має сильний бекграунд лівого способу думання.
Права літературна думка веде до меритократії, вона ексклюзивна по духу. Ліва література - інклюзивна, бо ж кожен робітник з низів, штудіюючи літературі твори зможе будувати довкола себе справжній простір свободи - інклюзивний, прогресивний.
▶️Один з ключових лівих літераторів - Іван Франко в оповіданні «Захар Беркут» показав, що український народ історично - противник центральної влади й може будувати своє суспільство засноване на громадівській солідарності та низовій ініціативі.
І ось доказ: за сюжетом повісті представник центральної влад, боярин Тугар-Вовк зраджує Русь та переходить на бік монголів. Й тоді народне ополчення шляхом солідарності та низової ініціативи громить військо азійських загарбників.
Тож саме ліва класична і нова література зможе перетворити Україну на федерацію громад, де народ шляхом будівництва кооперативів та низових проєктів подолає олігархів, корупцію та бідність.
🟥Бідні не ті народи, які живуть під гнітом бюрократії та капіталістів. Бідний той народ, котрий не творить конструктивну ліву літературу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
На сторінках лівої літератури анархісти грабували банки, а велика машина капіталу і приватної власності губила свої коліщатка, зазнаючи деконструкції від гострого слова прудонівської чи марксистської критики.
🟥Ліва література стала не просто інструментом та каналом комунікації, вона зробилася окремими еґрегором, самістю, автономним субʼєктом робітничих відносин.
І от і чому цікавинка: чисто кількісно ліва література переважає будь-яке інше ідеологічне чтиво - праве, ліберальне, християнсько-демократичне.
🕵🏻♂️Левова частка провідних письменників США 19 століття - творили ліву та соціально-критичну літературу.
Більшовики, меншовики та есери - третину своїх коштів заробляли саме на продажі літератури.
У часи радянського союзу українська культура отримала найбільшу кількість україномовної виданої книжково-журнальної продукції.
🏴Ліва література - і художня, й публіцистична, є стилістично більш якісною за чтиво правих та лібералів. Чому? Бо ліва література органічно виросла з лівої філософії, котра була і є соціально критичною, конструктивною і давала чіткий образ майбутнього.
Права та ліберально-буржуазна література не могла запропонувати конструктивної та прогресивної думки, оскільки захищала аристократів шпаги, аристократів мантії, капіталістів та дрібних ділків, діяльність яких зводилися до захисту власних ресурсів та панування. Їхнє майбутнє - це стабільність, коли король, вождь або президент на троні. А стабільність такого роду - завжди породжує кризи, стагнацію і декаданс.
Ліва література воліє тягнутися до культури самоврядування, шукає баланс між колективізмом та індивідуалізмом. Навіть догматична ліва література радянського ґатунку - оперувала якісною методологією деконструкції буржуазних відносин.
🟥Власне, Славой Жижек переміг на дебатах Джордана Пітерсона, бо має сильний бекграунд лівого способу думання.
Права літературна думка веде до меритократії, вона ексклюзивна по духу. Ліва література - інклюзивна, бо ж кожен робітник з низів, штудіюючи літературі твори зможе будувати довкола себе справжній простір свободи - інклюзивний, прогресивний.
▶️Один з ключових лівих літераторів - Іван Франко в оповіданні «Захар Беркут» показав, що український народ історично - противник центральної влади й може будувати своє суспільство засноване на громадівській солідарності та низовій ініціативі.
І ось доказ: за сюжетом повісті представник центральної влад, боярин Тугар-Вовк зраджує Русь та переходить на бік монголів. Й тоді народне ополчення шляхом солідарності та низової ініціативи громить військо азійських загарбників.
Тож саме ліва класична і нова література зможе перетворити Україну на федерацію громад, де народ шляхом будівництва кооперативів та низових проєктів подолає олігархів, корупцію та бідність.
🟥Бідні не ті народи, які живуть під гнітом бюрократії та капіталістів. Бідний той народ, котрий не творить конструктивну ліву літературу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤8👍1
📣Петлюра був за росію і царя-батюшку!
📣А Січові Стрільці он за австрійців воювали!
А хто ж тоді був за Україну та українців?
🟥За Україну тоді була тільки одна двіжуха. Й звалася вона - ІРСД: інтернаціональна революційна соціальна демократія.
📣Перша Світова війна, яка розпочалася 1914 року, була чудовим шансом розвалити всі ті гнилі, просочені смердючим гноєм бюрократизму, неефективні та нудні імперії. У кожній з воюючих країн вже були сформовані радикальні та революційні рухи, котрі мали стати авангардом побудови нових прогресивних, революційно-соціальних політичних утворень. Авангардом самої руйнації імперій мали стати прості солдати, котрі би повернули багнети проти своїх класових ворогів.
👉🏾Але трапилося ірраціональне, біполярне непорозуміння: українські революціонери підтримали свої імперії.
В імперії російській, «український Карл Маркс», як його називали - Симон Петлюра, став волонтером імператорської армії і робив все для фронту, все для перемоги. А по той бік Збруча, революційна молодь та професійні соціал-демократи типу Дмитра Донцова, який на той час дотримувався лівих прогресивних поглядів і ще не скотився у бік фашизму - він підтримав австрійського Цісаря та імперію зі столицею у Відні.
🏴Та були серед українців нормальні ліві, для яких революція та справжнє народовладдя - це не політичні ігрища задля відмивання грошей, а цінності та життєві принципи. Ця невелика група ентузіастів звалася як «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
🟥На Галичині ще з 1886 року, коли юний Іван Франко розпочинав своє студентське життя, ідеї анархізму та соціалізму серед молоді поширював Михайло Драгоманов. Тоді не було хайпових блогерів і молодь шукала нові й прогресивні ідеї на сторінках журналів та книг. Тексти, які писав Драгоманов викликали у молодих людей захват - він говорив про низову ініціативу, повалення імперій, самоврядування, ліквідацію бюрократії та соціальну рівність, постання вільних громад і федерацій.
🧲Ідеї Драгоманова розвинув Іван Франко, який і сам згодом став авторитетом для молоді. Наш каменяр закликав молодь видавати свої журнали і творити власні гуртки для вивчення соціалізму та революційних ідей.
І от вже на старості літ Франка, десь у 1913 році у Львові виникає Драгоманівський гурток - молоді українські соціалісти, анархісти та ліві революціонери єднаються, аби разом штудіювати філософію, економіку та історію.
🎯Вони збиралися у квартирі на вірменській. Навчання в університеті, де панувала імперська освіта націлена на виховання імперських бюрократів - їх не цікавила. Вони захоплювалися Драгомановим, Франком, Марксом.
На базі таких гуртків і виникла організація - «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
ІРСД випускали свої листівки та газету, в яких агітували військових не підтримувати царів та цісарів, а повернути рушниці проти експлуататорів.
На їх думку, Перша Світова війна мала перетворитися з імперіалістичної на революційну - війну за визволення робітників та селян.
📣При цьому, ІРСД не прагнула будувати авторитарну диктатуру. Члени організації - молоді марксисти та анархісти схилялися до низового самоврядування, робітничого управління і створення федерацій.
Оранізаторами та активними учасниками ІРСД були Осип Крілик, Андрій Мекелита, український анархіст з позивним Квас, Йосиф Данилович, Марк Фляш, Ісаак Розенберг, Роман Роздольський.
🧲Ось хто справді мають бути українськими героями, а не ті хто підтримав імперії та експлуататорів.
🟥Історія ІРСД дуже цікава - й ми розкажемо про них ще, а поки - біжимо вивчати джерела та літературу.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
📣А Січові Стрільці он за австрійців воювали!
А хто ж тоді був за Україну та українців?
🟥За Україну тоді була тільки одна двіжуха. Й звалася вона - ІРСД: інтернаціональна революційна соціальна демократія.
📣Перша Світова війна, яка розпочалася 1914 року, була чудовим шансом розвалити всі ті гнилі, просочені смердючим гноєм бюрократизму, неефективні та нудні імперії. У кожній з воюючих країн вже були сформовані радикальні та революційні рухи, котрі мали стати авангардом побудови нових прогресивних, революційно-соціальних політичних утворень. Авангардом самої руйнації імперій мали стати прості солдати, котрі би повернули багнети проти своїх класових ворогів.
👉🏾Але трапилося ірраціональне, біполярне непорозуміння: українські революціонери підтримали свої імперії.
В імперії російській, «український Карл Маркс», як його називали - Симон Петлюра, став волонтером імператорської армії і робив все для фронту, все для перемоги. А по той бік Збруча, революційна молодь та професійні соціал-демократи типу Дмитра Донцова, який на той час дотримувався лівих прогресивних поглядів і ще не скотився у бік фашизму - він підтримав австрійського Цісаря та імперію зі столицею у Відні.
🏴Та були серед українців нормальні ліві, для яких революція та справжнє народовладдя - це не політичні ігрища задля відмивання грошей, а цінності та життєві принципи. Ця невелика група ентузіастів звалася як «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
🟥На Галичині ще з 1886 року, коли юний Іван Франко розпочинав своє студентське життя, ідеї анархізму та соціалізму серед молоді поширював Михайло Драгоманов. Тоді не було хайпових блогерів і молодь шукала нові й прогресивні ідеї на сторінках журналів та книг. Тексти, які писав Драгоманов викликали у молодих людей захват - він говорив про низову ініціативу, повалення імперій, самоврядування, ліквідацію бюрократії та соціальну рівність, постання вільних громад і федерацій.
🧲Ідеї Драгоманова розвинув Іван Франко, який і сам згодом став авторитетом для молоді. Наш каменяр закликав молодь видавати свої журнали і творити власні гуртки для вивчення соціалізму та революційних ідей.
І от вже на старості літ Франка, десь у 1913 році у Львові виникає Драгоманівський гурток - молоді українські соціалісти, анархісти та ліві революціонери єднаються, аби разом штудіювати філософію, економіку та історію.
🎯Вони збиралися у квартирі на вірменській. Навчання в університеті, де панувала імперська освіта націлена на виховання імперських бюрократів - їх не цікавила. Вони захоплювалися Драгомановим, Франком, Марксом.
На базі таких гуртків і виникла організація - «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
ІРСД випускали свої листівки та газету, в яких агітували військових не підтримувати царів та цісарів, а повернути рушниці проти експлуататорів.
На їх думку, Перша Світова війна мала перетворитися з імперіалістичної на революційну - війну за визволення робітників та селян.
📣При цьому, ІРСД не прагнула будувати авторитарну диктатуру. Члени організації - молоді марксисти та анархісти схилялися до низового самоврядування, робітничого управління і створення федерацій.
Оранізаторами та активними учасниками ІРСД були Осип Крілик, Андрій Мекелита, український анархіст з позивним Квас, Йосиф Данилович, Марк Фляш, Ісаак Розенберг, Роман Роздольський.
🧲Ось хто справді мають бути українськими героями, а не ті хто підтримав імперії та експлуататорів.
🟥Історія ІРСД дуже цікава - й ми розкажемо про них ще, а поки - біжимо вивчати джерела та літературу.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤6🔥3💯1
🟥Red Emma’s — це радикальний книжковий магазин і кафе, названий на честь анархістки Емми Ґольдман. Працює в місті Балтимор з 2004 року. Він працює як робітничий кооператив і культурний центр. Заклад поєднує комерційну діяльність (продаж книг і їжі) з активістською та освітньою роботою — лекції, дискусії, зустрічі громад.
🏴Управління здійснюється горизонтально: ключові рішення приймаються колективно, а прибуток розподіляється між членами. Структура передбачає робочі групи (операції, фінанси, події), що зменшує ієрархію. Для вступу до кооперативу потрібно пройти певний період роботи і погодитися з принципами колективного управління.
📣Red Emma’s не є великим бізнесом у масштабах країни, але відіграє важливу роль у місцевій економіці Балтимора. Він створює стабільні робочі місця в культурному секторі, підтримує незалежні видавництва та локальних постачальників. Це приклад кооперативу, який поєднує економіку і політичну культуру.
🧨
Читайте нову статтю про кооператив Red Emma's та інші спільні підприємства США на сайті журналу “Артіль”.
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🏴Управління здійснюється горизонтально: ключові рішення приймаються колективно, а прибуток розподіляється між членами. Структура передбачає робочі групи (операції, фінанси, події), що зменшує ієрархію. Для вступу до кооперативу потрібно пройти певний період роботи і погодитися з принципами колективного управління.
📣Red Emma’s не є великим бізнесом у масштабах країни, але відіграє важливу роль у місцевій економіці Балтимора. Він створює стабільні робочі місця в культурному секторі, підтримує незалежні видавництва та локальних постачальників. Це приклад кооперативу, який поєднує економіку і політичну культуру.
🧨
Читайте нову статтю про кооператив Red Emma's та інші спільні підприємства США на сайті журналу “Артіль”.
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Артіль |
Бо справжній соціалізм — це не диктатура партії та економічне планування. Справжній соціалізм — це коли більшість підприємств є…
🥰4❤3
Беріть приклад з робітників та США: вони без авторитаризму, більшовизму і ленінізму рубають за свої інтереси. І в них це добре виходить! Розповідаємо вам одну класну історію!
І поки Ахметови, Міндічі, Коломойські та Юлі-зозулі нагло крадуть тепло і світло в простих українців, американці дають відсіч енергетичній монополії великих компаній.
Світло в селах США почало зʼявлятися ще коли Нестор Махно був живим та мріяв про вільне Гуляйполе. Ліберальна державонька швидко зрозуміла - якщо провести в фермерську глушину електрохарчування, то натхненний протестанською етикою і духом капіталізму, бостонський фермер виростить більше курей, свиней та хлібу. А отже збільшить свої продажі та матиме більше грошей, щоби заплатити податки.
Однак, частина американського робітництва розкусила цю хитромудру схему й почала створювати кооперативи на селах.
І коли настали зубожіння, зрада і ярмо великої економічної депресії - кооперативи стали паличкою-рятівничкою: американський народ не вмер з голоду завдяки дрібним кооперативам. Звісно, у великих містах було важко з продуктами і там помирали робітники, однак кооперативи врятували людей в менших містах і в селах.
Тож кооперативи просто запропонували державі профінансувати створення котелень, маленьких електростанцій, аби генерувати світло локально - для малих сіл.
І сталася переможенька: американські анархісти, соціалісти, робітники та інші низові спільноти отримали копійчану комуналку, бо кооперативні електростанції багато грошей з людей не дерли.
Час ішов, технології модернізувалися і бах - у 1970 роки, кооперативи лобіюють закони про “зелену енергетику” і о, диво, мільйони американців мають майже халявне світло як на той час.
Як пише портал “Екосфера”, який ми зараз будемо цитувати:
І ми можемо робити такі кооперативи, не питаючи в держави, а бо ж навʼязуючи державі свої правила гри.
Неможливе - можливо.
Україна ж вистояла ці 4 роки великої війни? От якщо вистояла і вистоїть далі - то енергетичні кооперативи, це те, що будуть робити наші військові, коли повернуться з війни і законно бажатимуть соціальної, економічної та політичної самостійності і субʼєктності.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
І поки Ахметови, Міндічі, Коломойські та Юлі-зозулі нагло крадуть тепло і світло в простих українців, американці дають відсіч енергетичній монополії великих компаній.
Світло в селах США почало зʼявлятися ще коли Нестор Махно був живим та мріяв про вільне Гуляйполе. Ліберальна державонька швидко зрозуміла - якщо провести в фермерську глушину електрохарчування, то натхненний протестанською етикою і духом капіталізму, бостонський фермер виростить більше курей, свиней та хлібу. А отже збільшить свої продажі та матиме більше грошей, щоби заплатити податки.
Однак, частина американського робітництва розкусила цю хитромудру схему й почала створювати кооперативи на селах.
І коли настали зубожіння, зрада і ярмо великої економічної депресії - кооперативи стали паличкою-рятівничкою: американський народ не вмер з голоду завдяки дрібним кооперативам. Звісно, у великих містах було важко з продуктами і там помирали робітники, однак кооперативи врятували людей в менших містах і в селах.
Тож кооперативи просто запропонували державі профінансувати створення котелень, маленьких електростанцій, аби генерувати світло локально - для малих сіл.
І сталася переможенька: американські анархісти, соціалісти, робітники та інші низові спільноти отримали копійчану комуналку, бо кооперативні електростанції багато грошей з людей не дерли.
Час ішов, технології модернізувалися і бах - у 1970 роки, кооперативи лобіюють закони про “зелену енергетику” і о, диво, мільйони американців мають майже халявне світло як на той час.
Як пише портал “Екосфера”, який ми зараз будемо цитувати:
На сьогодні у США діяльність більшості енергетичних кооперативів спрямована на генерування електроенергії та її розподіл кінцевим споживачам, а також на електрифікацію (переважно сільських) територій. Також існує велика кількість кооперативів, що забезпечують своїх членів найрізноманітнішими енергетичними ресурсами і послугами.Сьогодні, в умовах війни, зруйнованих електростанцій та ненаситних тупих олігархів-крадіїв українцям потрібна кооперативна власність в енергетиці.
Наприклад, кооператив Evergreen Energy Solutions займається встановленням сонячних електростанцій у Клівленді. Кооператив наймає на роботу насамперед місцевих мешканців, а серед його клієнтів – клівлендські клініки, госпіталь місцевого університету.
І ми можемо робити такі кооперативи, не питаючи в держави, а бо ж навʼязуючи державі свої правила гри.
Неможливе - можливо.
Україна ж вистояла ці 4 роки великої війни? От якщо вистояла і вистоїть далі - то енергетичні кооперативи, це те, що будуть робити наші військові, коли повернуться з війни і законно бажатимуть соціальної, економічної та політичної самостійності і субʼєктності.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🔥5❤3👍1
🏴Грунт, база, фундамент, на якому тримаються анархістські ідеї - це література. Завдяки друкованим книгам та журналам ми дізналися про Драгоманова, Прудона, Нестора Махна. Навіть якщо ви вперше познайомилися з анархізмом у інтернеті, то все-одно - ці знання потрапили до мережі завдяки літературі.
Бо спочатку була книга, бо спочатку був журнал.
⚙️Однак, саме по собі анархістське чтиво не працює, коли немає спільнот, де наша улюблена література циркулює, немов вода у гірському струмку. Тому одне з ключових завдань для лібертарного руху - це творення читацької продукції та комʼюніті довкола неї.
🏴Ідеальний метч, в якому сходяться люди та література - це анархістські книжкові ярмарки. Сьогодні вони відбуваються в багатьох містах Британії, Канади, США, Хорватії, Швеції та Чехії. Подейкують, що відносно нещодавно у Празі, на місцевому анархо-бук-форумі організатори та видавці мали подію, присвячену українському анархізму.
🧲І це чудово та правильно, бо голос українських анархістів має звучати по-всьому світу, адже саме українські анархісти сьогодні ведуть боротьбу проти російського імперіалізму, що одягнувся в шати державного московського капіталізму й хоче стерти з лиця землі наш народ. А опісля - піти війною на сусідні народи, аби навʼязати їм свій імперський державний капіталізм.
🎯Тож аби цього не сталося, анархісти мають мілітаризуватися і звісно ж - розвивати анархістську літературу, аби наш спільний рух поповнювався новими людьми.
Тому важливо організовувати анархістські книжкові ярмарки як в Україні, так і - долучатися до подібних подій закордоном.
📣Друковані книги та журнали дуже важливі, бо влада й капіталісти можуть блокувати сайти, провайдери - видаляти старі посилання, а соціальні мережі - кидати в тіньовий бан й показувати пости мізерній кількості читачів.
Та й зрештою, чтиво з телефону, планшету чи ноута - то швидкий процес, свого роду читацький фаст-фуд. А для розвитку анархістських ідей потрібні більш поживні літературні страви, в яких широкою палітрою розкриваються ліві ідеї та практики. Тому книги й журнали - це ключовий спосіб для повноцінного розкриття анархістської філософії.
🟥Журнал «Артіль» планує у Львові цілу серію подій, присвячених анархістській літературі. Вони відбуватимуться в центрі культури «Артефакт» - затишному автономному просторі на вулиці Кирила і Мефодія.
🏴Саме на базі цих подій ми хочемо створити львівську анархістську книжкову ярмарку.
Слідкуйте за анонсами! Незабаром дамо більше деталей та цікавої інформації!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Бо спочатку була книга, бо спочатку був журнал.
⚙️Однак, саме по собі анархістське чтиво не працює, коли немає спільнот, де наша улюблена література циркулює, немов вода у гірському струмку. Тому одне з ключових завдань для лібертарного руху - це творення читацької продукції та комʼюніті довкола неї.
🏴Ідеальний метч, в якому сходяться люди та література - це анархістські книжкові ярмарки. Сьогодні вони відбуваються в багатьох містах Британії, Канади, США, Хорватії, Швеції та Чехії. Подейкують, що відносно нещодавно у Празі, на місцевому анархо-бук-форумі організатори та видавці мали подію, присвячену українському анархізму.
🧲І це чудово та правильно, бо голос українських анархістів має звучати по-всьому світу, адже саме українські анархісти сьогодні ведуть боротьбу проти російського імперіалізму, що одягнувся в шати державного московського капіталізму й хоче стерти з лиця землі наш народ. А опісля - піти війною на сусідні народи, аби навʼязати їм свій імперський державний капіталізм.
🎯Тож аби цього не сталося, анархісти мають мілітаризуватися і звісно ж - розвивати анархістську літературу, аби наш спільний рух поповнювався новими людьми.
Тому важливо організовувати анархістські книжкові ярмарки як в Україні, так і - долучатися до подібних подій закордоном.
📣Друковані книги та журнали дуже важливі, бо влада й капіталісти можуть блокувати сайти, провайдери - видаляти старі посилання, а соціальні мережі - кидати в тіньовий бан й показувати пости мізерній кількості читачів.
Та й зрештою, чтиво з телефону, планшету чи ноута - то швидкий процес, свого роду читацький фаст-фуд. А для розвитку анархістських ідей потрібні більш поживні літературні страви, в яких широкою палітрою розкриваються ліві ідеї та практики. Тому книги й журнали - це ключовий спосіб для повноцінного розкриття анархістської філософії.
🟥Журнал «Артіль» планує у Львові цілу серію подій, присвячених анархістській літературі. Вони відбуватимуться в центрі культури «Артефакт» - затишному автономному просторі на вулиці Кирила і Мефодія.
🏴Саме на базі цих подій ми хочемо створити львівську анархістську книжкову ярмарку.
Слідкуйте за анонсами! Незабаром дамо більше деталей та цікавої інформації!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤3
Залізна поетка Леся Українка дуже добре шарила в політиці. Ще б пак - дівчина годинами сиділи за книгами, вивчаючи німецьку, французьку. Замість пʼяних вечорниць - Гегель. Замість флетвайту і теревень ні про що з подружками - Вольтер.
І ось настав день, коли Леся Петрівна читнула Маркса. Її зачепило.
Втілення ідей соціалізму для неї стало копіткою працею. Вона писала, що хибно розуміти комунізм, як просто комфорт для всіх, в якому пролетарі гедонізують з пляшечкою гіркого британської іпи в руках.
Ярослава Шеремета написала коротке, але структуроване та динамічне есе про те, як Леся Українка рефлексувала марксизм, соціалізм та ліві ідеї загалом.
Прочитайте та покажіть цей текст друзям. Це важливо, бо переосмислення революційних ідей - це ключ до творення нової революційної ситуації.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
І ось настав день, коли Леся Петрівна читнула Маркса. Її зачепило.
Втілення ідей соціалізму для неї стало копіткою працею. Вона писала, що хибно розуміти комунізм, як просто комфорт для всіх, в якому пролетарі гедонізують з пляшечкою гіркого британської іпи в руках.
Ярослава Шеремета написала коротке, але структуроване та динамічне есе про те, як Леся Українка рефлексувала марксизм, соціалізм та ліві ідеї загалом.
Прочитайте та покажіть цей текст друзям. Це важливо, бо переосмислення революційних ідей - це ключ до творення нової революційної ситуації.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Артіль |
ЛІВА УКРАЇНКА. МАРКСИСТСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ ЛАРИСИ ПЕТРІВНИ КОСАЧ | Артіль
Якби журнал «Forbes» вирішив скласти список найбільш популярних блогерів кінця ХІХ – початку ХХ ст., то безперечно верхівку чартів посіли би К. Маркс та Ф. Енгельс. Серед тодішніх глашатаїв вітчизняної політичної думки була й письменниця, активістка та феміністка…
❤8🤡1
Анархістське видавництво Uncivilized Distro випускає новий зін! Його назва - “Anarchy With an X”! і він присвячений культурі Straight Edge.
Стрейт-едж - це потужний рух, що пропагує здоровий спосіб життя й повну відмову від алкоголю, наркотиків та невпорядкованих сексуальних стосунків. Він сформувався у середовищі американської панк-музики 1980 років. В той час алкоголізм, наркозалежність, а також незахищений секс, знищували панків та анархістів із середини - люди помирали від отруєннь, передозувань, венеричних хвороб, СНІДу. Тож Ян Маккей, лідер хардкор-гурту Minor Threat, написав пісню під назвою Straight Edge, в якій закликав усіх дотримуватись чіткої межі між людським життям та шкідливими звичками.
Оскільки багато панків та анархістів мали таку ж саму позицію стосовно речовин, які руйнують душу й тіло, то Straight Edge перетворився з короткої пісні на автономний рух, активісти якого прямо казали:
Тому сьогодні тисячі людей лівих поглядів по всьому світу утримуються від спиртних напоїв, не курять, не вступають у випадкові статеві звʼязки. А деякі радикальні групи анархістів полюють та нападають на драгдилерів і виробників наркотиків, люто лупцюючи їх битами.
Можна по-різному ставитися як до таких акцій насилля, так і до принципів цього руху загалом, однак Straight Edge - важлива та невідʼємна складова панк-культури та анархістської ідеології. Журнал “Артіль” хоч і не позиціонує себе стрейт-едж виданням, однак наша команда солідарна з конструктивними ідеями, котрі несуть стрейт-еджерські колективи.
Тому ми вирішили розповісти вам про запуск зіну “Anarchy With an X”!, бо кожен охочий може надіслати туди свої твори!
Якщо ви пишете есе, оповідання, поезію - то чом би не відрефлексувати на папері важливі теми здорового способу життя та їх контексту! Тим паче редакція зіну ставить цікаві питання до авторі та авторок:
Нагадаємо, що держава рубає мільярди грошей на продажі алкогольних ліцензій, капіталісти варять на цьому добрий кеш, а імперії часто-густо підкорювали корінні народи своїми імперськими спиртними напоями. Так само, як плантатори американського півдня споювали своїх рабів дешевим ромом чи віскі, аби ті не мали часу роздумувати про втечу та свободу.
Тож друзі! Якщо маєте тексти на цю тему або хочете їх написати - вперед, до праці!
Нижче, англійською мовою подаємо умови публікації та контакти анархістського видавництва, з якими ви можете напряму прокомунікувати та узгодити всі деталі написання й оприлюднення вашого тексту:
Format:
In digest zine form: 9 or 10 point Times New Roman Font, two columns.
Maximum sizes:
-Essays and creative writing: 2,000 words
-Poems: 2 pages (please include notes on formatting)
-Letters: ~350 words
-Artwork: 2 continuous pages (or any amount of smaller pieces)
Copies by mail? Send to:
Uncivilized Distro
Po Box 72
Seymour IL, 61875
Digital copies? Send to: tmwg1995[@]protonmail.com
Submissions due July 1, 2026.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Стрейт-едж - це потужний рух, що пропагує здоровий спосіб життя й повну відмову від алкоголю, наркотиків та невпорядкованих сексуальних стосунків. Він сформувався у середовищі американської панк-музики 1980 років. В той час алкоголізм, наркозалежність, а також незахищений секс, знищували панків та анархістів із середини - люди помирали від отруєннь, передозувань, венеричних хвороб, СНІДу. Тож Ян Маккей, лідер хардкор-гурту Minor Threat, написав пісню під назвою Straight Edge, в якій закликав усіх дотримуватись чіткої межі між людським життям та шкідливими звичками.
Оскільки багато панків та анархістів мали таку ж саму позицію стосовно речовин, які руйнують душу й тіло, то Straight Edge перетворився з короткої пісні на автономний рух, активісти якого прямо казали:
“Друзі, нам треба змінювати цей світ, нам потрібно робити революцію, аби знищити капіталізм. А така революція під силу тільки тверезим!”.
Тому сьогодні тисячі людей лівих поглядів по всьому світу утримуються від спиртних напоїв, не курять, не вступають у випадкові статеві звʼязки. А деякі радикальні групи анархістів полюють та нападають на драгдилерів і виробників наркотиків, люто лупцюючи їх битами.
Можна по-різному ставитися як до таких акцій насилля, так і до принципів цього руху загалом, однак Straight Edge - важлива та невідʼємна складова панк-культури та анархістської ідеології. Журнал “Артіль” хоч і не позиціонує себе стрейт-едж виданням, однак наша команда солідарна з конструктивними ідеями, котрі несуть стрейт-еджерські колективи.
Тому ми вирішили розповісти вам про запуск зіну “Anarchy With an X”!, бо кожен охочий може надіслати туди свої твори!
Якщо ви пишете есе, оповідання, поезію - то чом би не відрефлексувати на папері важливі теми здорового способу життя та їх контексту! Тим паче редакція зіну ставить цікаві питання до авторі та авторок:
- Ви не вживаєте алкоголь, бо це ваш спосіб не підтримувати державу й капіталізм? Чи є інші причини? Можливо, це прояв вашої боротьби з імперіалізмом?
Нагадаємо, що держава рубає мільярди грошей на продажі алкогольних ліцензій, капіталісти варять на цьому добрий кеш, а імперії часто-густо підкорювали корінні народи своїми імперськими спиртними напоями. Так само, як плантатори американського півдня споювали своїх рабів дешевим ромом чи віскі, аби ті не мали часу роздумувати про втечу та свободу.
Тож друзі! Якщо маєте тексти на цю тему або хочете їх написати - вперед, до праці!
Нижче, англійською мовою подаємо умови публікації та контакти анархістського видавництва, з якими ви можете напряму прокомунікувати та узгодити всі деталі написання й оприлюднення вашого тексту:
Format:
In digest zine form: 9 or 10 point Times New Roman Font, two columns.
Maximum sizes:
-Essays and creative writing: 2,000 words
-Poems: 2 pages (please include notes on formatting)
-Letters: ~350 words
-Artwork: 2 continuous pages (or any amount of smaller pieces)
Copies by mail? Send to:
Uncivilized Distro
Po Box 72
Seymour IL, 61875
Digital copies? Send to: tmwg1995[@]protonmail.com
Submissions due July 1, 2026.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🔥3❤2👍1
Що буде, коли двоє радикалів - українець та єврей, зійдуться у Львові? Правильно - буде анархістський журнал!
Саме це сталося у місті Лева теплої весни 1904 року. Максиміліан Нахт і Михайло Лозинський видали «Wolny Świat» - радикальний анархо-комуністичний часопис. Чуваки прямо заявляли, що нафіг державу, парламент, партії, вождів - тільки спільна власність, тільки самоврядування, тільки хардкор!
Для елегантної, інтелектуальної Галичини - то було дуже й дуже радикально, тож габсбурзька поліція оперативно знайшла та опломбувала тираж, вилучивши 300 журналів. Як то кажуть “триста - поцілуй опортуніста”! Однак декілька примірничків Макс і Михайло все ж таки заховали на Високому Замку, тож львівські анархісти нехай і доволі не масово, але могли читати се доволі цікаве анархо-комуністичне чтиво.
Звісно ж, ви запитаєте, чому автори прозвали журнал «Wolny Świat», а не «Вільний Світ». Чому польською, а не українською, чи наприклад - не на їдиші? Однак відповідь буде дуже простою, дещо навіть маркетологічною. Нахт і Лозинський бачили своєю цільовою аудиторією робітників, а більшість пролетарів тогочасного Львову говорила польською мовою, тому й журнал був польськомовний.
Ну й звісно - це перший випадок радикальної анархістської агітації у Львові, хоча журнали про анархізм у місті Лева виходили ще років зо 20 до появи «Вільного Світу». Ну й крім того, 1904 рік - це час, коли анархістський рух вже набрав жирку й про діяльність антиавторитарних радикалів не чув хіба-що лінивий.
Автори журналу «Wolny Świat» цитували Малатесту і Бакуніна, однак найбільший вплив на їх ідеї зробив Ян-Вацлав Махайський, відомий польський анархіст та анти-інтелектуал, котрий вважав, що інтелігенція експлуатує робітничий клас, тому інтелігенції взагалі не повинно існувати. На його думку всі робітники мають займатися як фізичною, так і розумовою працею і от тоді на світ сей грішний прийде справжнє безкласове суспільство.
Прикол в тому, що журнал Нахта і Лозинського, хоч і стосувався складних філософських матерій анархо-комунізму - все ж був написаний простою мовою, без зайвого пафосу й академізму. І це робить його дуже цінним виданням. Та все ж - дуже шкода, що цісарські копи конфіскували майже весь тираж і лишень невелике коло львівських робітників могло читати «Wolny Świat».
Та все ж такі історії надихають, бо ти розумієш: мрійники у надскладних умовах робили анархістське чтиво та вірили, що колись настане революція і люди побудують справжній вільний світ…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Саме це сталося у місті Лева теплої весни 1904 року. Максиміліан Нахт і Михайло Лозинський видали «Wolny Świat» - радикальний анархо-комуністичний часопис. Чуваки прямо заявляли, що нафіг державу, парламент, партії, вождів - тільки спільна власність, тільки самоврядування, тільки хардкор!
Для елегантної, інтелектуальної Галичини - то було дуже й дуже радикально, тож габсбурзька поліція оперативно знайшла та опломбувала тираж, вилучивши 300 журналів. Як то кажуть “триста - поцілуй опортуніста”! Однак декілька примірничків Макс і Михайло все ж таки заховали на Високому Замку, тож львівські анархісти нехай і доволі не масово, але могли читати се доволі цікаве анархо-комуністичне чтиво.
Звісно ж, ви запитаєте, чому автори прозвали журнал «Wolny Świat», а не «Вільний Світ». Чому польською, а не українською, чи наприклад - не на їдиші? Однак відповідь буде дуже простою, дещо навіть маркетологічною. Нахт і Лозинський бачили своєю цільовою аудиторією робітників, а більшість пролетарів тогочасного Львову говорила польською мовою, тому й журнал був польськомовний.
Творці журналу «Wolny Świat» напряму заявляли - «Ми є анархістами, і вас всіх закликаємо бути анархістами». І це дуже цінно й важливо, бо анархісти час від часу, прагнучи до більшої популярності, називають себе іншими термінами, бо бачите - анархізм таке страшне слово, що люди точно не підтримають.
Ну й звісно - це перший випадок радикальної анархістської агітації у Львові, хоча журнали про анархізм у місті Лева виходили ще років зо 20 до появи «Вільного Світу». Ну й крім того, 1904 рік - це час, коли анархістський рух вже набрав жирку й про діяльність антиавторитарних радикалів не чув хіба-що лінивий.
Автори журналу «Wolny Świat» цитували Малатесту і Бакуніна, однак найбільший вплив на їх ідеї зробив Ян-Вацлав Махайський, відомий польський анархіст та анти-інтелектуал, котрий вважав, що інтелігенція експлуатує робітничий клас, тому інтелігенції взагалі не повинно існувати. На його думку всі робітники мають займатися як фізичною, так і розумовою працею і от тоді на світ сей грішний прийде справжнє безкласове суспільство.
Прикол в тому, що журнал Нахта і Лозинського, хоч і стосувався складних філософських матерій анархо-комунізму - все ж був написаний простою мовою, без зайвого пафосу й академізму. І це робить його дуже цінним виданням. Та все ж - дуже шкода, що цісарські копи конфіскували майже весь тираж і лишень невелике коло львівських робітників могло читати «Wolny Świat».
Та все ж такі історії надихають, бо ти розумієш: мрійники у надскладних умовах робили анархістське чтиво та вірили, що колись настане революція і люди побудують справжній вільний світ…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤7🔥4❤🔥2👍2
Forwarded from The Daily Anarchism
Іван Франко у свої 18 був красенем, одягав стильний німецький костюм. Прозу хтів писати для аристократів і мати з цього добрий гешефт. Однак молитвами і листами Михайла Драгоманова, якій той писав зі Швейцарії, юний Джеджалик навернувся у віру громадівську.
Якщо Ісус Христос був першим анархістом, то Івана Яковича можемо сміливо величати першим українським анархо-комуністом.
Це звісно треба за жарт сприймати, але критика збоку Івана Яковича на адресу інституту держави та центральної влади, очевидна, факт є факт: у повісті «Захар Беркут», містер Франко голосно кричить: центральна влада нас зрадила, рідний край врятує тільки низова ініціатива.
І в тому - головна фішка творчості юного Івана: він свою художню думку дуже конструктивно підсилював реальними історичними фактами та джерелами.
Потім Франко вивчав марксизм і вже тоді бачив, що революція може закінчитися ще більшою тиранією ніж абсолютизм ранньомодерних монархій.
До речі: якобінці це чітко довели…
Іван Франко - це скарб в руках українського суспільства. Але поки ми не вміємо користуватися скарбами.
Як зберегти історичну спадщину Львова?
Займатися цим катанням кожного дня, створювати громадські організації, проводити народні збори.
Час діяти вже років 30 як настав. А бездіяльність, вона - короткочасна. Бо ми - дивимося у вічність, а вічність - дивиться і нас…
Скоро буде цікава стаття про анархістські віяння у думці Каменяра.
Він не був анархістом, наголошуємо, однак певні вайби від анархізму в його творчості простежуються. Бо інакше просто бути не може.
Бо якщо Драгоманов твій ментор і круч - то інакше, сука, бути не може!
Якщо Ісус Христос був першим анархістом, то Івана Яковича можемо сміливо величати першим українським анархо-комуністом.
Це звісно треба за жарт сприймати, але критика збоку Івана Яковича на адресу інституту держави та центральної влади, очевидна, факт є факт: у повісті «Захар Беркут», містер Франко голосно кричить: центральна влада нас зрадила, рідний край врятує тільки низова ініціатива.
І в тому - головна фішка творчості юного Івана: він свою художню думку дуже конструктивно підсилював реальними історичними фактами та джерелами.
Потім Франко вивчав марксизм і вже тоді бачив, що революція може закінчитися ще більшою тиранією ніж абсолютизм ранньомодерних монархій.
До речі: якобінці це чітко довели…
Іван Франко - це скарб в руках українського суспільства. Але поки ми не вміємо користуватися скарбами.
Як зберегти історичну спадщину Львова?
Займатися цим катанням кожного дня, створювати громадські організації, проводити народні збори.
Час діяти вже років 30 як настав. А бездіяльність, вона - короткочасна. Бо ми - дивимося у вічність, а вічність - дивиться і нас…
Скоро буде цікава стаття про анархістські віяння у думці Каменяра.
Він не був анархістом, наголошуємо, однак певні вайби від анархізму в його творчості простежуються. Бо інакше просто бути не може.
Бо якщо Драгоманов твій ментор і круч - то інакше, сука, бути не може!
❤5
Forwarded from Чорнозем
YouTube
Львів'яни назвали масові безлади "Ніччю гніву"
UA - Львів'яни назвали масові безлади "Ніччю гніву". Так назвали львів'яни масові безлади, що почались у місті після пролитої на столичному Майдані крові. Випуск ТСН.19:30 за 24 лютого 2014 року
RU - Львовяне назвали массовые беспорядки "Ночью гнева". Так…
RU - Львовяне назвали массовые беспорядки "Ночью гнева". Так…
Чи приречене наше суспільство на хаос під час революційних змін?
В умовах нинішнього світого порядку диктаторські режими намагаються грати свою роль у визначенні панівного статуск-кво. Кремль, Трамп, Іран — усі вони разом засіяли світ кривавими конфліктами та тортурами. Там, де мали бути мир і стабільність, почалися війни та репресії. У диктатур дуже погано виходить одночасно контролювати безпеку, порядок, злочинність та оберігати права й свободи громадян. Точніше, вони і не намагаються їх охороняти, а скоріше прагнуть позбавити своїх підданих прав і свобод. Яскравими ілюстраціями цього слугують міграційна поліція в США, яка вбиває своїх громадян, або силові органи в РФ та Білорусі.
У новітній історії України є чудовий приклад самоорганізації та підтримки порядку у критичний період без держави: після Ночі гніву у Львові, у результаті якої силові структури були розгромлені, порядок на вулицях цього міста почали підтримувати добровольчі дружини.
Сили самооборони вправно виконували функції патрулювання, а рівень злочинності, як зазначали очевидці подій, значно знизився. Вулиці не окутав хаос вуличного свавілля, а провокації присікали рішучими діями самооборони.
Цей відеосюжет демонструє епізод з української історії, коли суспільство та низова ініціатива працювали разом, творячи дійсно народний порядок. Ознайомтесь із цим матеріалом, адже він може стати для вас корисною знахідкою.
В умовах нинішнього світого порядку диктаторські режими намагаються грати свою роль у визначенні панівного статуск-кво. Кремль, Трамп, Іран — усі вони разом засіяли світ кривавими конфліктами та тортурами. Там, де мали бути мир і стабільність, почалися війни та репресії. У диктатур дуже погано виходить одночасно контролювати безпеку, порядок, злочинність та оберігати права й свободи громадян. Точніше, вони і не намагаються їх охороняти, а скоріше прагнуть позбавити своїх підданих прав і свобод. Яскравими ілюстраціями цього слугують міграційна поліція в США, яка вбиває своїх громадян, або силові органи в РФ та Білорусі.
У новітній історії України є чудовий приклад самоорганізації та підтримки порядку у критичний період без держави: після Ночі гніву у Львові, у результаті якої силові структури були розгромлені, порядок на вулицях цього міста почали підтримувати добровольчі дружини.
Сили самооборони вправно виконували функції патрулювання, а рівень злочинності, як зазначали очевидці подій, значно знизився. Вулиці не окутав хаос вуличного свавілля, а провокації присікали рішучими діями самооборони.
Цей відеосюжет демонструє епізод з української історії, коли суспільство та низова ініціатива працювали разом, творячи дійсно народний порядок. Ознайомтесь із цим матеріалом, адже він може стати для вас корисною знахідкою.
❤3👍1🔥1
#анархоновини станом на 4 квітня 2026 року
У Лондоні ліві протестують проти закриття кооперативного ринку
Суд міста Лондон видав ухвалу про виселення торговців на ринку на Рідлі-роуд у Далстоні, Східний Лондон. На цьому ринку торгують робітники кооперативів, а влада міста просто вирішила незаконно віджати цю територію, щоби віддати її під забудову.
Джентрифікація.
Тому анархісти, соціальні активістки та робітники ринку на Рідлі-роуд повстали, щоби захистити свої трудові права й інтереси.
Побажаємо їм успіху в цій нелегкій борні проти сраної джентрифікації.
В Іспанії верховний суд помилував анархо-синдикалістів у справі «Суїза 6». Як повідомляв журнал «Артіль», ще у липні 2025 року, іспанська влада почала репресії проти іспанських анархістів.
Суть конфлікту: шестеро працівників пекарні La Suiza, що в місті Хіхон, історико-культурний регіон Аструія, вийшли на страйк проти власника пиріжкової. Цей власник не раз влаштовував сексуальні домагання проти працівниць, зарплату знизив, коли вони його відшили, змушував працювати понаднормово.
І от робітники вийшли на страйк, зробили агітаційні плакати. Перехожі підходили до мітингарів, спілкувалися. Іспанці загалом народ дуже традиційний - ходять в одні й ті самі заклади щодня, мають сієсту в день, снідають кавою у пекарнях, вечеряють пивом та морепродуктами в пабах щовечора.
І якщо перестають ходити в якийсь заклад через зашквар власника - то це надовго, а можливо й назавжди.
Власник пекарні La Suiza втратив постійних клієнтів, його прибутки впали й він не вигадав нічого кращого, як подати до суду на своїх працівників. Мовляв, через їхні мітинги й боротьбу за якісь там трудові права, до нього перестали ходили відвідувачі, тому, шановний суд, покарай тих довбаних робітників.
Але то не довбані робітники, нешановний власнику пекарні - то учасники анархо-синдикалістської профспілки CTN, одного з надпотужних анархістських обʼєднань Європи. Мабуть, саме це і стало причиною того, що суд виніс вирок на користь власника пекарні, звинуватив робітників і робітниць у навмисному руйнуванні бізнесу й…УВАГА!
Посадив їх за ґрати на три з половиною роки!
Це політично вмотивоване рішення. Це політичне переслідування проти робітників та анархістів! Іспанські анархісти мають вийти на вулиці й сказати своє слово! А парламентські ліві мають зробити все, аби юридичним шляхом прискорити визволення іспанських анархістів. Інакше вони вкотре доведуть сумну тезу: коли лівий політик йде у парламент, він спочатку прикривається маскою реформ і соціал-демократії, а потім стає слугою…ні, не народу. Слугою капіталізму…
Але добре те, що добре закінчується: іспанський суд повністю виправдав анархістів!
Це хороші новини!
Отакі от анархоновини станом на 4 квітня, на 13:40.
Слідкуйте за анархістськими новинами - скоро буде новий дайджест!
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
У Лондоні ліві протестують проти закриття кооперативного ринку
Суд міста Лондон видав ухвалу про виселення торговців на ринку на Рідлі-роуд у Далстоні, Східний Лондон. На цьому ринку торгують робітники кооперативів, а влада міста просто вирішила незаконно віджати цю територію, щоби віддати її під забудову.
Джентрифікація.
Тому анархісти, соціальні активістки та робітники ринку на Рідлі-роуд повстали, щоби захистити свої трудові права й інтереси.
Побажаємо їм успіху в цій нелегкій борні проти сраної джентрифікації.
В Іспанії верховний суд помилував анархо-синдикалістів у справі «Суїза 6». Як повідомляв журнал «Артіль», ще у липні 2025 року, іспанська влада почала репресії проти іспанських анархістів.
Суть конфлікту: шестеро працівників пекарні La Suiza, що в місті Хіхон, історико-культурний регіон Аструія, вийшли на страйк проти власника пиріжкової. Цей власник не раз влаштовував сексуальні домагання проти працівниць, зарплату знизив, коли вони його відшили, змушував працювати понаднормово.
І от робітники вийшли на страйк, зробили агітаційні плакати. Перехожі підходили до мітингарів, спілкувалися. Іспанці загалом народ дуже традиційний - ходять в одні й ті самі заклади щодня, мають сієсту в день, снідають кавою у пекарнях, вечеряють пивом та морепродуктами в пабах щовечора.
І якщо перестають ходити в якийсь заклад через зашквар власника - то це надовго, а можливо й назавжди.
Власник пекарні La Suiza втратив постійних клієнтів, його прибутки впали й він не вигадав нічого кращого, як подати до суду на своїх працівників. Мовляв, через їхні мітинги й боротьбу за якісь там трудові права, до нього перестали ходили відвідувачі, тому, шановний суд, покарай тих довбаних робітників.
Але то не довбані робітники, нешановний власнику пекарні - то учасники анархо-синдикалістської профспілки CTN, одного з надпотужних анархістських обʼєднань Європи. Мабуть, саме це і стало причиною того, що суд виніс вирок на користь власника пекарні, звинуватив робітників і робітниць у навмисному руйнуванні бізнесу й…УВАГА!
Посадив їх за ґрати на три з половиною роки!
Це політично вмотивоване рішення. Це політичне переслідування проти робітників та анархістів! Іспанські анархісти мають вийти на вулиці й сказати своє слово! А парламентські ліві мають зробити все, аби юридичним шляхом прискорити визволення іспанських анархістів. Інакше вони вкотре доведуть сумну тезу: коли лівий політик йде у парламент, він спочатку прикривається маскою реформ і соціал-демократії, а потім стає слугою…ні, не народу. Слугою капіталізму…
Але добре те, що добре закінчується: іспанський суд повністю виправдав анархістів!
Це хороші новини!
Отакі от анархоновини станом на 4 квітня, на 13:40.
Слідкуйте за анархістськими новинами - скоро буде новий дайджест!
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤4🔥3👍2
ПОДУШНИЙ ПОДАТОК,
ЩО ВБИВ ЗАЛІЗНУ ЛЕДІ
Це історія про те, як низова ініціатива, масовий народний спротив та профспілки Англії перемогли консервативно-фашистську політику щодо податків і зборів. Влада намагалася зробити так, щоби британський лорд платив такі самі податки, як і бабця Сʼюзі із взуттєвого заводу. У простих людей почали відбирати житло, цивілізована країна ніби повернулася в часи огородження, коли людей та овець зганяли із їх рідних земель.
Журнал «Артіль» розповідає вам історію боротьби англійськогонароду за свою свободу, бо саме ліві та анархісти відіграли в цій історії - ключову роль.
1990 рік. Англія. При владі уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Її називають залізна леді - бо вона закрила сотні державних шахт, а зекономлені гроші роздала у вигляді кредитів для малого бізнесу. Підкреслюємо - саме малого бізнесу.
Тисячі колишніх шахтарів і сталеварів ходять на курси з економіки та підприємництва. Кінець курсів і бонус приємний: ти відкриваєш свій паб, крамницю або дзигаревий кіоск і живеш своє краще життя заможного середнього класу. Нащо бути пролетарем, робітником, коли за гроші ліберально-фашистського режиму можна стати підприємцем, буржуа, заможним власником успішного маленького бізнесу.
А британська армія - має тисячі ухилянтів для війни десь на берегах Латинської Америки.
Імперіалізм буває релігійним, ліберальним, правим, інколи лівим - яко СРСР. Маргарет Тетчер не любить радянську систему влади та лівий рух - тому й вона закручує гайки економічні, аби військові рейки британського імперіалізму могли тягнути на собі усю вагу британських неоколоніальних амбіцій.
Та з часом ця політика зазнає повного краху: виявляється, що дрібне підприємництво без найманої праці - неможливе. Власники малих фірм лаштують робітників до себе в кіоски та паби, експлуатують їх, недоплачують і вся «чудова» схема пані Тетчер зазнає краху.
Залізна леді шукає вихід - і вихід є: повністю переглянути податкову систему.
У підсумку влада Англії запроваджує подушний податок. Його мета полягає у збільшенні надходжень до імперської казни. Однак, щоби приховати войовничі амбіції, спецслужби королівської родини дають наказ пані Тетчер - гроші збирати через муніципальні органи влади.
І цей наказ вирішує все…
Політику посилення податків з допомогою державних ЗМІ, таких як телерадіокомпанія «ВВС», висвітлюють у хороших тонах - мовляв, це ж позитив, що маленькі міста та малі громади й мед отримають більше податків та самі зможуть ними розпоряджатися.
Однак всі медіа красиво промовчали про змову - виявляється, усі муніципальні органи влади, разом з урядом Маргарет Тетчер та королівськими спецслужбами, знали що ці податки хоч і підуть на фінансування громад, значною мірою дадуть фінансовий ресурс для виробництва зброї, збільшення чисельності армії.
Аби розпочати нову війну…
Та народ британський повстав!
Схема була такою: якщо старенька бабця не платила подушний податок протягом шести місяців - то держава через суд відбирала в неї майно. Все майно - квартиру, дачу, кота.
Але ж мав відбутися суд. Чисто фізично, з адвокатами, блек-джеком та шлюхами, ой, пардон, з державними виконавцями.
І от на судові засідання приходили анархісти, робітники, активісти і просто зривали судове засідання…
Цей рух переріс в масові протести на центральних вулицях міст. Майдани множилися усіма англійськими містами.
Дух Гая Фокса витав над Англією!
У підсумку - народ переміг. Подушний податок скасували, а Маргарет Тетчер зазнала фіаско і більше не була премʼєр-міністром Великої Британії.
Ця історія - яскравий приклад: коли народ виходить на вулиці та завдає удару у відповідь - жодна влада, жодні податки, жодна залізна леді не зупинить ідею, час якої настав!
Анархізм - це саме та ідея.
Її час настає. Низова ініціатива врятує цей грішний світ!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
ЩО ВБИВ ЗАЛІЗНУ ЛЕДІ
Це історія про те, як низова ініціатива, масовий народний спротив та профспілки Англії перемогли консервативно-фашистську політику щодо податків і зборів. Влада намагалася зробити так, щоби британський лорд платив такі самі податки, як і бабця Сʼюзі із взуттєвого заводу. У простих людей почали відбирати житло, цивілізована країна ніби повернулася в часи огородження, коли людей та овець зганяли із їх рідних земель.
Журнал «Артіль» розповідає вам історію боротьби англійськогонароду за свою свободу, бо саме ліві та анархісти відіграли в цій історії - ключову роль.
1990 рік. Англія. При владі уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Її називають залізна леді - бо вона закрила сотні державних шахт, а зекономлені гроші роздала у вигляді кредитів для малого бізнесу. Підкреслюємо - саме малого бізнесу.
Тисячі колишніх шахтарів і сталеварів ходять на курси з економіки та підприємництва. Кінець курсів і бонус приємний: ти відкриваєш свій паб, крамницю або дзигаревий кіоск і живеш своє краще життя заможного середнього класу. Нащо бути пролетарем, робітником, коли за гроші ліберально-фашистського режиму можна стати підприємцем, буржуа, заможним власником успішного маленького бізнесу.
А британська армія - має тисячі ухилянтів для війни десь на берегах Латинської Америки.
Імперіалізм буває релігійним, ліберальним, правим, інколи лівим - яко СРСР. Маргарет Тетчер не любить радянську систему влади та лівий рух - тому й вона закручує гайки економічні, аби військові рейки британського імперіалізму могли тягнути на собі усю вагу британських неоколоніальних амбіцій.
Та з часом ця політика зазнає повного краху: виявляється, що дрібне підприємництво без найманої праці - неможливе. Власники малих фірм лаштують робітників до себе в кіоски та паби, експлуатують їх, недоплачують і вся «чудова» схема пані Тетчер зазнає краху.
Залізна леді шукає вихід - і вихід є: повністю переглянути податкову систему.
У підсумку влада Англії запроваджує подушний податок. Його мета полягає у збільшенні надходжень до імперської казни. Однак, щоби приховати войовничі амбіції, спецслужби королівської родини дають наказ пані Тетчер - гроші збирати через муніципальні органи влади.
І цей наказ вирішує все…
Політику посилення податків з допомогою державних ЗМІ, таких як телерадіокомпанія «ВВС», висвітлюють у хороших тонах - мовляв, це ж позитив, що маленькі міста та малі громади й мед отримають більше податків та самі зможуть ними розпоряджатися.
Однак всі медіа красиво промовчали про змову - виявляється, усі муніципальні органи влади, разом з урядом Маргарет Тетчер та королівськими спецслужбами, знали що ці податки хоч і підуть на фінансування громад, значною мірою дадуть фінансовий ресурс для виробництва зброї, збільшення чисельності армії.
Аби розпочати нову війну…
Та народ британський повстав!
Схема була такою: якщо старенька бабця не платила подушний податок протягом шести місяців - то держава через суд відбирала в неї майно. Все майно - квартиру, дачу, кота.
Але ж мав відбутися суд. Чисто фізично, з адвокатами, блек-джеком та шлюхами, ой, пардон, з державними виконавцями.
І от на судові засідання приходили анархісти, робітники, активісти і просто зривали судове засідання…
Цей рух переріс в масові протести на центральних вулицях міст. Майдани множилися усіма англійськими містами.
Дух Гая Фокса витав над Англією!
У підсумку - народ переміг. Подушний податок скасували, а Маргарет Тетчер зазнала фіаско і більше не була премʼєр-міністром Великої Британії.
Ця історія - яскравий приклад: коли народ виходить на вулиці та завдає удару у відповідь - жодна влада, жодні податки, жодна залізна леді не зупинить ідею, час якої настав!
Анархізм - це саме та ідея.
Її час настає. Низова ініціатива врятує цей грішний світ!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤1
#анархоновини від журналу «Артіль», розповідають як англійські анархісти наукову конференцію в Оксфорді провели…
⚙️Мережа анархістських досліджень організувала три сесії на конференції Асоціації політичних досліджень 2026 року.
Там було багато цікавих лекцій, семінарів та панельних дискусій.
Особливо цікавою виглядала лекція соціологині Ріаннон Ферт під назвою «Їжте багатих: передвістя екологічної та соціальної перебудови через взаємодопомогу та кооперативні рухи за їжу». Головний мотив лекції - якщо в економіці буде все більше й більше кооперативних підприємств, то з часом вони витіснятимуть підприємства капіталістичні й даватимуть все більше ресурсів та сил анархістському руху й це наблизить революцію.
У прес-службі Мережі анархістських досліджень (ASN) говорять:
«Хоча робота в академічному середовищі створює безліч практичних та етичних викликів, посади, які багато хто з нас обіймає в освітніх закладах, надають нам дуже привілейоване середовище, в якому ми можемо інтегрувати, впроваджувати та узгоджувати наші анархістські погляди у нашій практиці».
Така позиція показує, що англійські ліві розглядають анархізм як академічну науку - питання безнчальства, кооперативної економіки та низового самоврядування, все це - наука, яка має конструктивну теорію. Все це дає світовому анархістському руху чіткі інструменти для дій, які принесуть бажаний результат - побудову кооперативної економіки та низового самоврядування в політичних інститутах та на підприємствах.
📣А тепер питання - чи є в Україні вчені-анархісти? Чи можемо ми тут, у Львові, в Полтаві, в Ужгороді чи Дніпрі організовувати семінари та конференції в галузі анархістської науки.
👉🏾Перший, хто одразу спадає на думку - це доктор історичних наук Віктор Савченко. Це єдиний науковець в Україні, котрий захистив дисертацію про анархізм. Ця праця має історичний характер, вчений досліджує минуле українського анархізму.
🏴Однак анархістська наука в Україні - це не тільки історичні рефлексії. У нас багато молодих вчених - соціологинь, економістів, літературознавців, котрі досліджують суспільство з анархістської точки зору.
Тож потрібно організувати наукові семінари й розвивати анархоосвіту в Україні.
🟥Без якісної анархоосвіти - ми просто не зможемо знищити сей клятий капіталізм та звести вплив держави до символічного і нешкідливого.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
⚙️Мережа анархістських досліджень організувала три сесії на конференції Асоціації політичних досліджень 2026 року.
Там було багато цікавих лекцій, семінарів та панельних дискусій.
Особливо цікавою виглядала лекція соціологині Ріаннон Ферт під назвою «Їжте багатих: передвістя екологічної та соціальної перебудови через взаємодопомогу та кооперативні рухи за їжу». Головний мотив лекції - якщо в економіці буде все більше й більше кооперативних підприємств, то з часом вони витіснятимуть підприємства капіталістичні й даватимуть все більше ресурсів та сил анархістському руху й це наблизить революцію.
У прес-службі Мережі анархістських досліджень (ASN) говорять:
«Хоча робота в академічному середовищі створює безліч практичних та етичних викликів, посади, які багато хто з нас обіймає в освітніх закладах, надають нам дуже привілейоване середовище, в якому ми можемо інтегрувати, впроваджувати та узгоджувати наші анархістські погляди у нашій практиці».
Така позиція показує, що англійські ліві розглядають анархізм як академічну науку - питання безнчальства, кооперативної економіки та низового самоврядування, все це - наука, яка має конструктивну теорію. Все це дає світовому анархістському руху чіткі інструменти для дій, які принесуть бажаний результат - побудову кооперативної економіки та низового самоврядування в політичних інститутах та на підприємствах.
📣А тепер питання - чи є в Україні вчені-анархісти? Чи можемо ми тут, у Львові, в Полтаві, в Ужгороді чи Дніпрі організовувати семінари та конференції в галузі анархістської науки.
👉🏾Перший, хто одразу спадає на думку - це доктор історичних наук Віктор Савченко. Це єдиний науковець в Україні, котрий захистив дисертацію про анархізм. Ця праця має історичний характер, вчений досліджує минуле українського анархізму.
🏴Однак анархістська наука в Україні - це не тільки історичні рефлексії. У нас багато молодих вчених - соціологинь, економістів, літературознавців, котрі досліджують суспільство з анархістської точки зору.
Тож потрібно організувати наукові семінари й розвивати анархоосвіту в Україні.
🟥Без якісної анархоосвіти - ми просто не зможемо знищити сей клятий капіталізм та звести вплив держави до символічного і нешкідливого.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤2
🏴12 АНАРХІСТСЬКИХ КНИЖКОВИХ ЯРМАРКІВ, КОТРІ ВІДБУДУТЬСЯ ЦЬОГОРІЧ тільки в одній Британії!!! А ще ж є ціла Європа та Америка!
🟥Журнал «Артіль» вже розповідав про анархістські книжкові ярмарки, що відбуваються до всьому світу. Нам стало цікаво й надалі досліджувати цю цікавезну тему. Ми дізналися, що тільки у Британії цьогоріч відбудеться аж цілих 12 анархістських книжкових ярмарків.
🥰О, Британіє, ти щедра нива анархізму!
Це справді дуже цікавий феномен - така кількість великих подій, присвячених темі анархізму.
Тож якщо ви раптом десь там - на землі британській, або ж маєте нагоду туди потрапити, залітайте на анархістські книжкові ярмарки!
Для зручності записів у календарі, ось список за датами:
25 квітня: Книжковий ярмарок Hull Radical
26 квітня: Фестиваль радикальної історії в Брістолі
2 травня: Сомерсетський анархістський книжковий ярмарок
9 травня: Единбурзький анархістський книжковий ярмарок
23 травня: Teesside Radical Bookfair
30 травня: Ньюкаслський анархістський книжковий ярмарок імені Юена Брауна
26 вересня: Лондонський анархістський книжковий ярмарок
17 жовтня: Пітербороський радикальний книжковий ярмарок
24 жовтня: Брістольський анархістський книжковий ярмарок
31 жовтня: Манчестерський та Солфордський анархістський книжковий ярмарок
14 листопада: Dorset Radical Bookfair
22 листопада: Белфастський радикальний книжковий ярмарок
Журнал «Артіль» незабаром більш детально розкаже про ці події й ви зможете дізнатися, де вони відбуватимуться та як туди дістатися.
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🟥Журнал «Артіль» вже розповідав про анархістські книжкові ярмарки, що відбуваються до всьому світу. Нам стало цікаво й надалі досліджувати цю цікавезну тему. Ми дізналися, що тільки у Британії цьогоріч відбудеться аж цілих 12 анархістських книжкових ярмарків.
🥰О, Британіє, ти щедра нива анархізму!
Це справді дуже цікавий феномен - така кількість великих подій, присвячених темі анархізму.
Тож якщо ви раптом десь там - на землі британській, або ж маєте нагоду туди потрапити, залітайте на анархістські книжкові ярмарки!
Для зручності записів у календарі, ось список за датами:
25 квітня: Книжковий ярмарок Hull Radical
26 квітня: Фестиваль радикальної історії в Брістолі
2 травня: Сомерсетський анархістський книжковий ярмарок
9 травня: Единбурзький анархістський книжковий ярмарок
23 травня: Teesside Radical Bookfair
30 травня: Ньюкаслський анархістський книжковий ярмарок імені Юена Брауна
26 вересня: Лондонський анархістський книжковий ярмарок
17 жовтня: Пітербороський радикальний книжковий ярмарок
24 жовтня: Брістольський анархістський книжковий ярмарок
31 жовтня: Манчестерський та Солфордський анархістський книжковий ярмарок
14 листопада: Dorset Radical Bookfair
22 листопада: Белфастський радикальний книжковий ярмарок
Журнал «Артіль» незабаром більш детально розкаже про ці події й ви зможете дізнатися, де вони відбуватимуться та як туди дістатися.
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤2