ЛЬВІВСЬКІ АНАРХІСТИ ВИСТУПИЛИ ПРОТИ ЗАБУДОВНИКІВ та підтримали акцію місцевих художниць і скульпторів проти знесення фабрики ЛКСФ
Львівська кераміко-скульптурна фабрика (ЛКСФ) минулого тижня була атакована тітушками, яких найняли забудовники. Ненажерливі компанії, котрі через корупційні схеми, підкуп депутатів, незаконно захоплюють землі під будівництво готелів, житлових-комплексів та приватних маєтків, цього разу накинули око на територію кераміко-скульптурної фабрики, що знаходиться у Львові по вулиці Мучна, 32.
Схема стандартна: забудовники реєструють свій обʼєкт за цією ж адресою, потім пропонують керівництву фабрики виселитися в обмін на якусь фінансову вигоду, інші приміщення й так далі.
Якщо ж керівництво, працівники чи орендарі фабрики не хочуть “переїжджати”, то в бій ідуть тітушки.
І от, буквально цього місяця, у грудні 2025 року, тітушки напали на фабрику ЛКСФ, побили охорону та розгромили декілька майстерень художниць та скульпторів. Зокрема, постраждала майстерня Ганни Лисик.
Саме тому місцеві митці, робітники, учасники та учасниці профспілок зібралися на акцію протесту прямісінько під головним входом до фабрики ЛКСФ. Відбулося це 16 грудня.
Акцію підтримала й група львівських анархістів “АРТІЛЬ”. Редактор журналу українських анархістів Роман Коржик виступив з промовою. Її ключові тези такі:
1 - Необхідно припинити будь-які комерційні забудови у місті Львів, позаяк постійне зведення багатоповерхівок, готелів і торгових центрів тягне за собою збільшення кількості автомобілів на дорогах міста. А це робить пересування дорогами міста будь-яким видом транспорту - незручним, неекологічним та небезпечним. Корки, які щодня утворюють на міських дорогах, заважають проїзду карет швидкої допомоги, рятувальним службам.
2 - Забудовники, котрі з допомогою тітушок “віджимають” приміщення, є мародерами та агентами імперіалізму, позаяк діють так само, як і російські та інші імперіалісти - забирають те, що належить народу, вдаючись до насилля та збройної агресії. Тому з такими забудовниками треба вчиняти відповідно до обставин військового стану.
3 - Акцій протесту замало: потрібно створювати незалежні низові організації, кооперативи, профспілки та в законний спосіб брати у користування приміщення, землі, заводи та фабрики, які юридично належать громадам. Міська влада неефективно та неконструктивно керує цим майном: багато приміщень просто стоять та гниють, аби з часом їх визнали аварійними та віддали під реконструкцію чи знесення з метою побудови там чергового готелю, житлового комплексу чи торгівельного центру.
Усі, хто хочуть долучитися до боротьби за збереження міського простору, який працює в інтересах народу і його низових організацій - пишіть нам, в журнал українських анархістів “АРТІЛЬ”.
У нас є стратегія такої боротьби!
Підписуйся на @artill.info - журнал українських анархістів!
Львівська кераміко-скульптурна фабрика (ЛКСФ) минулого тижня була атакована тітушками, яких найняли забудовники. Ненажерливі компанії, котрі через корупційні схеми, підкуп депутатів, незаконно захоплюють землі під будівництво готелів, житлових-комплексів та приватних маєтків, цього разу накинули око на територію кераміко-скульптурної фабрики, що знаходиться у Львові по вулиці Мучна, 32.
Схема стандартна: забудовники реєструють свій обʼєкт за цією ж адресою, потім пропонують керівництву фабрики виселитися в обмін на якусь фінансову вигоду, інші приміщення й так далі.
Якщо ж керівництво, працівники чи орендарі фабрики не хочуть “переїжджати”, то в бій ідуть тітушки.
І от, буквально цього місяця, у грудні 2025 року, тітушки напали на фабрику ЛКСФ, побили охорону та розгромили декілька майстерень художниць та скульпторів. Зокрема, постраждала майстерня Ганни Лисик.
Саме тому місцеві митці, робітники, учасники та учасниці профспілок зібралися на акцію протесту прямісінько під головним входом до фабрики ЛКСФ. Відбулося це 16 грудня.
Акцію підтримала й група львівських анархістів “АРТІЛЬ”. Редактор журналу українських анархістів Роман Коржик виступив з промовою. Її ключові тези такі:
1 - Необхідно припинити будь-які комерційні забудови у місті Львів, позаяк постійне зведення багатоповерхівок, готелів і торгових центрів тягне за собою збільшення кількості автомобілів на дорогах міста. А це робить пересування дорогами міста будь-яким видом транспорту - незручним, неекологічним та небезпечним. Корки, які щодня утворюють на міських дорогах, заважають проїзду карет швидкої допомоги, рятувальним службам.
2 - Забудовники, котрі з допомогою тітушок “віджимають” приміщення, є мародерами та агентами імперіалізму, позаяк діють так само, як і російські та інші імперіалісти - забирають те, що належить народу, вдаючись до насилля та збройної агресії. Тому з такими забудовниками треба вчиняти відповідно до обставин військового стану.
3 - Акцій протесту замало: потрібно створювати незалежні низові організації, кооперативи, профспілки та в законний спосіб брати у користування приміщення, землі, заводи та фабрики, які юридично належать громадам. Міська влада неефективно та неконструктивно керує цим майном: багато приміщень просто стоять та гниють, аби з часом їх визнали аварійними та віддали під реконструкцію чи знесення з метою побудови там чергового готелю, житлового комплексу чи торгівельного центру.
Усі, хто хочуть долучитися до боротьби за збереження міського простору, який працює в інтересах народу і його низових організацій - пишіть нам, в журнал українських анархістів “АРТІЛЬ”.
У нас є стратегія такої боротьби!
Підписуйся на @artill.info - журнал українських анархістів!
❤6🔥2💘1
ІСЕ - міграційна поліція США, вже кількам місяців активно відловлює людей на вулицях американських міст. Комусь щастить, когось відпускають, а когось - депортують. А когось - вбивають на місці, без суду та слідства…
Поліція каже, що це боротьба з нелегальною міграцією. Та на ділі виходить зовсім інакше. Не так давно агент ІСЕ застрелив американку Рене Гуд, поетку, віком 37 років. Вона була мамою трьох дітей. А все тому, що жінка просто не хотіла вийти з машини…
Американські закони дозволяють поліціянтам застосовувати вогнепальну зброю, якщо водій чи водійка авто відмовляється вийти з машини й намагається втекти. Однак, у рекомендаційних документах йдеться про постріли в колеса. Жоден юридичний акт не дає права стріляти в людину.
Звісно ж, частина американців та федеральна влада стала на бік правоохоронців: мовляв, жінка намагалася наїхати на полісмена, от він і вистрілив. Однак всі відео з усіх камер, які є в наявності - не дають чіткого розуміння: жінка втікала чи хотіла наїхати на службовця…
Громадяни міста Міннеаполіс, в якому сталася ця трагедія, проявили солідарність та шляхом низової ініціативи, організували загони самооборони. Люди патрулюють райони міста на автомобілях, вони створили закриті групи в месенджерах, де оперативно повідомляють про появу агентів ІСЕ.
Діяльність американської низової ініціативи цілком правильна та виправдана: є дуже багато випадків, коли поліція затримує та депортує мігрантів, які вже цілком давно і цілком законно перебувають в США, мають посвідку на проживання, чесно працюють і не скоюють ніяких злочинів.
Мета ІСЕ - не знизити рівень злочинності, як заявляє президент Трамп, натякаючи, що мігранти першочергово винні у торгівлі зброєю, наркотиками та сутенерстві. Мета ІСЕ - це просто красиві цифри, мовляв, дивіться скільки ми роботи корисної зробили, як ми активно працюємо, зробіть більшим наш бюджет на наступний рік. А Трампу тільки цього й треба - оця показова, “ефективна” робота ІСЕ: бо пересічний виборець Трампа не дуже любить мігрантів.
Бо коли інтереси диктатора та поліцейського апарату співпадають - то це прямий шлях до узурпації влади та фашизму.
Однак низові ініціативи у США також доволі потужні. Вони ведуть організований спротив спробам перетворити демократичне суспільство та фашистський концтабір.
А на фото - ви чітко бачите як працюють агенти ІСЕ: чоловіка, якого просто запідозрили в тому, що він нелегальний мігрант, в трусах і в ковдрі виводять на холодну вулицю.
Справжня боротьба тільки починається! Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Поліція каже, що це боротьба з нелегальною міграцією. Та на ділі виходить зовсім інакше. Не так давно агент ІСЕ застрелив американку Рене Гуд, поетку, віком 37 років. Вона була мамою трьох дітей. А все тому, що жінка просто не хотіла вийти з машини…
Американські закони дозволяють поліціянтам застосовувати вогнепальну зброю, якщо водій чи водійка авто відмовляється вийти з машини й намагається втекти. Однак, у рекомендаційних документах йдеться про постріли в колеса. Жоден юридичний акт не дає права стріляти в людину.
Звісно ж, частина американців та федеральна влада стала на бік правоохоронців: мовляв, жінка намагалася наїхати на полісмена, от він і вистрілив. Однак всі відео з усіх камер, які є в наявності - не дають чіткого розуміння: жінка втікала чи хотіла наїхати на службовця…
Громадяни міста Міннеаполіс, в якому сталася ця трагедія, проявили солідарність та шляхом низової ініціативи, організували загони самооборони. Люди патрулюють райони міста на автомобілях, вони створили закриті групи в месенджерах, де оперативно повідомляють про появу агентів ІСЕ.
Все як у місті Лубни, що на Полтавщині, 1905 року, коли під час Революції фанатики російського царя нападали на євреїв, громили їх квартали, царська поліція їм у цьому допомагала. Українські та єврейські соціалісти організували 6 загонів самооборони й завадили російським шовіністам знищити давню єврейську громаду міста.
Діяльність американської низової ініціативи цілком правильна та виправдана: є дуже багато випадків, коли поліція затримує та депортує мігрантів, які вже цілком давно і цілком законно перебувають в США, мають посвідку на проживання, чесно працюють і не скоюють ніяких злочинів.
Мета ІСЕ - не знизити рівень злочинності, як заявляє президент Трамп, натякаючи, що мігранти першочергово винні у торгівлі зброєю, наркотиками та сутенерстві. Мета ІСЕ - це просто красиві цифри, мовляв, дивіться скільки ми роботи корисної зробили, як ми активно працюємо, зробіть більшим наш бюджет на наступний рік. А Трампу тільки цього й треба - оця показова, “ефективна” робота ІСЕ: бо пересічний виборець Трампа не дуже любить мігрантів.
Бо коли інтереси диктатора та поліцейського апарату співпадають - то це прямий шлях до узурпації влади та фашизму.
Однак низові ініціативи у США також доволі потужні. Вони ведуть організований спротив спробам перетворити демократичне суспільство та фашистський концтабір.
А на фото - ви чітко бачите як працюють агенти ІСЕ: чоловіка, якого просто запідозрили в тому, що він нелегальний мігрант, в трусах і в ковдрі виводять на холодну вулицю.
І насамкінець позитив: зараз низові ініціативи, громадські організації та анархісти США мають всі шанси посилити боротьбу проти трампізму. А посилення боротьби дасть реальні шанси відвоювати у держави простір для подальшого створення кооперативів, профспілок та інших антикапіталістичних інституцій.
Справжня боротьба тільки починається! Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤4🔥3
Хто такі Indecline та як вони створили нову революційну естетику?
Ще під час першого президентства Дональд Трамп, активно користуючись Твіттером, писав усіляку фашистську маячню. Одного разу він сколихнув інформаційний простір дуже дивним дописом:
«Якщо співробітник прикордонної служби застрелить мігранта під час спроби нелегального перетину кордону, це не буде злочином. Адже прикордонники виконують свою роботу, і вони можуть дозволити стріляти на свій розсуд».
Після цього активісти Indecline захопили великий рекламний стенд у Лос-Анджелесі, намалювали там Трампа у образі клоуна Рональда Макдональда, і написали:
«Дональде, вчора твій твіт убив демократію, сьогодні наше мистецтво убʼє тебе».
Indecline — це американський активістський арт-колектив, відомий своїми провокаційними мистецькими протестами, перформансами й акціями у публічних просторах. Вони працюють у напрямку графіті, відео, інсталяцій та перформансів, поєднуючи творчість з політичними меседжами про соціальну, економічну та екологічну несправедливість.
Indecline було засновано 2001 року на західному узбережжі США. Це велика децентралізована мережа авторів, фотографів, режисерів та активістів.
Однією з найвідоміших акцій колективу був проєкт Freedom Kick — перформанс, у якому Indecline у співпраці з іспанським художником Єухеніо Меріно робили гіперреалістичні скульптурні голови відомих світових лідерів і використовували їх як футбольний мʼяч для матчів у різних країнах.
У серії відео, що були опубліковані в Instagram, такі голови включали образи Дональда Трампа, Володимира Путіна та Жаїра Болсонару, колишнього президент Бразилії.
ВОНИ ГРАЛИ У ФУТБОЛ ГОЛОВОЮ ДИКТАТОРА БРАЗИЛІЇ БОЛСОНАРУ!
Indecline пояснювали, що через футбол, який символізує колективну радість і співпрацю, вони хочуть висловити на протест проти політичних систем і лідерів, які, на їхню думку, завдають шкоди народам.
Такі групи як Indecline роблять спротив капіталізму більш масовим, створюючи нову естетику революції, роблять анти фашизм, анархізм та соціалізм привабливим для нових потенційних прихильників та активістів.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Ще під час першого президентства Дональд Трамп, активно користуючись Твіттером, писав усіляку фашистську маячню. Одного разу він сколихнув інформаційний простір дуже дивним дописом:
«Якщо співробітник прикордонної служби застрелить мігранта під час спроби нелегального перетину кордону, це не буде злочином. Адже прикордонники виконують свою роботу, і вони можуть дозволити стріляти на свій розсуд».
Після цього активісти Indecline захопили великий рекламний стенд у Лос-Анджелесі, намалювали там Трампа у образі клоуна Рональда Макдональда, і написали:
«Дональде, вчора твій твіт убив демократію, сьогодні наше мистецтво убʼє тебе».
Indecline — це американський активістський арт-колектив, відомий своїми провокаційними мистецькими протестами, перформансами й акціями у публічних просторах. Вони працюють у напрямку графіті, відео, інсталяцій та перформансів, поєднуючи творчість з політичними меседжами про соціальну, економічну та екологічну несправедливість.
Indecline було засновано 2001 року на західному узбережжі США. Це велика децентралізована мережа авторів, фотографів, режисерів та активістів.
Однією з найвідоміших акцій колективу був проєкт Freedom Kick — перформанс, у якому Indecline у співпраці з іспанським художником Єухеніо Меріно робили гіперреалістичні скульптурні голови відомих світових лідерів і використовували їх як футбольний мʼяч для матчів у різних країнах.
У серії відео, що були опубліковані в Instagram, такі голови включали образи Дональда Трампа, Володимира Путіна та Жаїра Болсонару, колишнього президент Бразилії.
ВОНИ ГРАЛИ У ФУТБОЛ ГОЛОВОЮ ДИКТАТОРА БРАЗИЛІЇ БОЛСОНАРУ!
Indecline пояснювали, що через футбол, який символізує колективну радість і співпрацю, вони хочуть висловити на протест проти політичних систем і лідерів, які, на їхню думку, завдають шкоди народам.
Такі групи як Indecline роблять спротив капіталізму більш масовим, створюючи нову естетику революції, роблять анти фашизм, анархізм та соціалізм привабливим для нових потенційних прихильників та активістів.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤6🔥2
Що відомо про “День правди та свободи”, який відбудеться вже сьогодні, 23 січня 2026 року
Міграційна поліція, або ж ІСЕ - дістала працюючу частину американського суспільства. Трамп задовбав простих американців своїми імперіалістичними вибриками у Венесуелі та довкола Гренландії. Тож профспілки сказали Трампу й поліції - “жуй сраку” та оголосили ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ СТРАЙК!
Якщо комусь здається, що оці страйки та мітинги профспілок у Європі й Америці - то так, просто, одноденний майдан, погаласують та й розійдуться, то ви дуже і дуже помиляєтеся.
Не так давно у місті Лева був мітинг проти спроби незаконної забудови Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Прийшло людей 50. Постояли годинку. Звісно, мітинг - не страйк, звісно Львів - не Міннеаполіс. Звісно, в Україні війна і сотні тисяч людей просто фізично не можуть вийти на вулиці. Однак, незважаючи на це - в Україні так і не сформувалася культура страйків.
Страйк - це коли всі-всі-всі робітники синхронно не виходять працювати і зупиняється буквально все: рух поїздів, курсування автобусів, продаж продуктів у магазинах.
І от, сьогодні, 23 січня 2026 року, американські вчителі, водії, касири, продавці вийдуть на страйк у знак солідарності з містом Міннеаполіс, яке найбільше постраждало від дій поліцейських зі спецслужби ІСЕ. До них долучаться громадські та релігійні організації.
Звісно, у США дуже-дуже давно не було великих загальнонаціональних страйків штибу страйку “жовтих жилетів” у Франції, чи таких робітничних страйків, як у Німеччині. Проте, США - чисто фізично більші за Європу, і в США робітничо-профспілковий рух не такий сильний, як у країнах старого світу. Та все ж профспілки мають вплив на політичне життя американського суспільства, і сьогодні ми побачимо масштаби цього впливу.
Сьогодні капіталізм та великі корпорації ой дуже і дуже сильно недоотримає прибутків.
Звісно ж, ліберали скажуть - “якщо немає прибутків, то немає і податків, за які живуть школи, лікарні та мігранти”. Однак, лібералам невтямки, що їхнє дрочіння пісюна на податки, вільний риночок, успішний успіх та великі корпорації - це і є причина сьогоднішніх воєн, кризи імперіалізму, зародження технофеодалізму та нових типів фашизму.
А яке же тоді бути з податками? Світова ліва думка виробила доволі неоднозначні підходи до цього питання. Однак досвід України в умовах війни, чітко показав - там де держава дає у штангу, там громади збирають донати. Бо кожна установа, організація, школа та лікарня чітко знають скільки ресурсів їм потрібно для функціонування. І кожна громада, в якій чесна праця на першому місці - своєю ж чесною працею зможе забезпечити свої школи та лікарні усіма ресурсами.
То для чого ж тоді усі ці органи влади, департаменти та інші бюрократичні установи? Люди можуть самоорганізуватися. Просто вони ще не пробували робити це на такому високому рівні, щоби роль держави стала такою, як і роль Британського короля - символічною…Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Міграційна поліція, або ж ІСЕ - дістала працюючу частину американського суспільства. Трамп задовбав простих американців своїми імперіалістичними вибриками у Венесуелі та довкола Гренландії. Тож профспілки сказали Трампу й поліції - “жуй сраку” та оголосили ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ СТРАЙК!
Якщо комусь здається, що оці страйки та мітинги профспілок у Європі й Америці - то так, просто, одноденний майдан, погаласують та й розійдуться, то ви дуже і дуже помиляєтеся.
Не так давно у місті Лева був мітинг проти спроби незаконної забудови Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Прийшло людей 50. Постояли годинку. Звісно, мітинг - не страйк, звісно Львів - не Міннеаполіс. Звісно, в Україні війна і сотні тисяч людей просто фізично не можуть вийти на вулиці. Однак, незважаючи на це - в Україні так і не сформувалася культура страйків.
Страйк - це коли всі-всі-всі робітники синхронно не виходять працювати і зупиняється буквально все: рух поїздів, курсування автобусів, продаж продуктів у магазинах.
І от, сьогодні, 23 січня 2026 року, американські вчителі, водії, касири, продавці вийдуть на страйк у знак солідарності з містом Міннеаполіс, яке найбільше постраждало від дій поліцейських зі спецслужби ІСЕ. До них долучаться громадські та релігійні організації.
Звісно, у США дуже-дуже давно не було великих загальнонаціональних страйків штибу страйку “жовтих жилетів” у Франції, чи таких робітничних страйків, як у Німеччині. Проте, США - чисто фізично більші за Європу, і в США робітничо-профспілковий рух не такий сильний, як у країнах старого світу. Та все ж профспілки мають вплив на політичне життя американського суспільства, і сьогодні ми побачимо масштаби цього впливу.
Лідери профспілок закликають усіх простих американців бути солідарними - не йти на навчання, не виходити на роботу, не купувати нічого в магазинах.
Сьогодні капіталізм та великі корпорації ой дуже і дуже сильно недоотримає прибутків.
Звісно ж, ліберали скажуть - “якщо немає прибутків, то немає і податків, за які живуть школи, лікарні та мігранти”. Однак, лібералам невтямки, що їхнє дрочіння пісюна на податки, вільний риночок, успішний успіх та великі корпорації - це і є причина сьогоднішніх воєн, кризи імперіалізму, зародження технофеодалізму та нових типів фашизму.
Простий робітник за день страйку не втрачає нічого. Корпорації та уряд за день страйку можуть втратити мільярди. Тому великі компанії мають піти до чорта, а на їх місце мають прийти кооперативи.
А яке же тоді бути з податками? Світова ліва думка виробила доволі неоднозначні підходи до цього питання. Однак досвід України в умовах війни, чітко показав - там де держава дає у штангу, там громади збирають донати. Бо кожна установа, організація, школа та лікарня чітко знають скільки ресурсів їм потрібно для функціонування. І кожна громада, в якій чесна праця на першому місці - своєю ж чесною працею зможе забезпечити свої школи та лікарні усіма ресурсами.
То для чого ж тоді усі ці органи влади, департаменти та інші бюрократичні установи? Люди можуть самоорганізуватися. Просто вони ще не пробували робити це на такому високому рівні, щоби роль держави стала такою, як і роль Британського короля - символічною…Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤4
Анти-ІСЕ класовий конфлікт в США, анархістський фронт Ірану, автономна Рожава та ліва Україна
Сьогодні світ входить у фазу, яку анархісти, демократичні соціалісти та інші ліві називають революційною ситуацією: старі механізми управління не працюють, а нові ще не сформувалися. Через протести, підпільні рухи, автономні практики або війну низові ініціативи здобувають досвід та простір для подальшої боротьби, а держави й капітали втрачають ресурси та показують неспроможність вирішити не тільки проблеми простих людей, а й свої, власні. Ми ж усі чітко бачимо, що ніхто — не США, не росія, не Європа, ні Китай, абсолютно ніхто не може досягти того, чого він бажає. У них просто нічорта не виходить.
Вітаємо: настала тотальна криза легітимності держав і капіталу.
Десь повертається класовий конфлікт, десь репресують анархістів, десь будується автономна територія, а десь тільки постає міцний грунт для розвитку кооперативів і низової політики.
США: КЛАСОВИЙ КОНФЛІКТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Протести проти ICE (Immigration and Customs Enforcement) у США — це не лише про міграцію. Вони дедалі більше набувають класового і робітничого характеру. Мігранти для капіталу — це низькооплачувана праця, логістика, ферми, сервісний сектор. Коли держава репресує мігрантів, вона зачіпає весь робітничий клас.
А робітничий клас, як писав Іван Франко — то є “Вічний революціонер, він живе, він ще не вмер”. Те, що хіпстери живуть у своїх тік-ток бульбашках, вайбують з вейпом у кавʼярні сто шістдесят першої хвилі — це не означає, що робітничий клас помер. Робітникам ніколи вайбувати, вони працюють у дві зміни, відвідують гуртки, читають книги та готуються зруйнувати світ, де гедонізм і прагнення легких грошей витіснили з етику чесної праці, задоволення від праці та високу культуру праці.
Анти-ICE акції поєднують профспілкові низи, міських бідних, активістів взаємодопомоги. Це не революція, але симптом: класова політика повертається у країну, де десятиліттями її витісняли культурними війнами.
Сьогодні стратегія американських лівих намальовується в такому вигляді: ліві в США мають фокусуватися не на виборах, а на інфраструктурі солідарності — юридичній підтримці, страйкових фондах, мережах взаємодопомоги. Це повільно, але саме так формується реальна сила. Десь так і працює сталий розвиток, а сталий розвиток — перемагає кризу. Особливу кризу держави і капіталу.
Після аналізу ситуації в США, розповідаємо далі про революційну ситуацію на основі подій в Ірані, Рожаві та Україні — на сайті журналу українських анархістів “АРТІЛЬ” за цим лінком.
Сьогодні світ входить у фазу, яку анархісти, демократичні соціалісти та інші ліві називають революційною ситуацією: старі механізми управління не працюють, а нові ще не сформувалися. Через протести, підпільні рухи, автономні практики або війну низові ініціативи здобувають досвід та простір для подальшої боротьби, а держави й капітали втрачають ресурси та показують неспроможність вирішити не тільки проблеми простих людей, а й свої, власні. Ми ж усі чітко бачимо, що ніхто — не США, не росія, не Європа, ні Китай, абсолютно ніхто не може досягти того, чого він бажає. У них просто нічорта не виходить.
Вітаємо: настала тотальна криза легітимності держав і капіталу.
Десь повертається класовий конфлікт, десь репресують анархістів, десь будується автономна територія, а десь тільки постає міцний грунт для розвитку кооперативів і низової політики.
США: КЛАСОВИЙ КОНФЛІКТ ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Протести проти ICE (Immigration and Customs Enforcement) у США — це не лише про міграцію. Вони дедалі більше набувають класового і робітничого характеру. Мігранти для капіталу — це низькооплачувана праця, логістика, ферми, сервісний сектор. Коли держава репресує мігрантів, вона зачіпає весь робітничий клас.
А робітничий клас, як писав Іван Франко — то є “Вічний революціонер, він живе, він ще не вмер”. Те, що хіпстери живуть у своїх тік-ток бульбашках, вайбують з вейпом у кавʼярні сто шістдесят першої хвилі — це не означає, що робітничий клас помер. Робітникам ніколи вайбувати, вони працюють у дві зміни, відвідують гуртки, читають книги та готуються зруйнувати світ, де гедонізм і прагнення легких грошей витіснили з етику чесної праці, задоволення від праці та високу культуру праці.
Анти-ICE акції поєднують профспілкові низи, міських бідних, активістів взаємодопомоги. Це не революція, але симптом: класова політика повертається у країну, де десятиліттями її витісняли культурними війнами.
Сьогодні стратегія американських лівих намальовується в такому вигляді: ліві в США мають фокусуватися не на виборах, а на інфраструктурі солідарності — юридичній підтримці, страйкових фондах, мережах взаємодопомоги. Це повільно, але саме так формується реальна сила. Десь так і працює сталий розвиток, а сталий розвиток — перемагає кризу. Особливу кризу держави і капіталу.
Після аналізу ситуації в США, розповідаємо далі про революційну ситуацію на основі подій в Ірані, Рожаві та Україні — на сайті журналу українських анархістів “АРТІЛЬ” за цим лінком.
❤5
Російська війна проти України - це, першочергово, війна проти українських робітників. І перший лютневий день 2026 року став днем, коли кремлівські фашисти довели це дуже чітко та безапеляційно. Вони умисно та цілеспрямовано скерували безпілотні літальні апарати прямо в автобус, який віз українських шахтарів із робочої зміни.
Чи існує взагалі український інтернаціоналізм? Чи може інтернаціоналізм мати барви якогось конкретного народу, етносу чи нації?
Однозначно так! І це можна довести шляхом діалектичного конструктивного аналізу.
Кожен народ формується та розвивається у сусідстві з іншим народом. Розмір території, або точніше - ареал існування якогось конкретного народу був визначений не Богом, не партією і навіть не парламентом. Розмір території визначив сам народ, шляхом низової ініціативи, вказуючи своїм землеробам - де орати, своїм шахтарям - де копати, своїм вождям - де воювати.
Але де б ти не орав, копав чи воював - по сусідству буде інший народ, який робитиме теж саме.
Тому треба поважати його поля, пасовища, його ковальні, гуральні, його цехи, його ремесла.
А прадавній інтернаціоналізм говорить нам, що імперії - це зло, бо при імперіях у насильницький спосіб починає домінувати культура та правила гри одного конкретного народу. І цей народ не просто вивищується над іншими народами, а своїми щоденними практичними діями знищує культуру, товари та продукти іншого народу. І це знищення проводить не скільки народ-домінант, а скільки - елітарні представники цього народу-домінанту.
І от елітарні представники народу московського, тобто - КДБ, руками дрібних буржуа, дрібних представників суспільства споживацтва, 1 лютого 2026 року вбили 12 українських робітників. Цілеспрямовано. Вони знали, що в тому автобусі їдуть прості робітники, які скорше за все - нормальні інтернаціоналісти. Не фанати Порошенка чи Зеленського. Не грантоїди дядечка Сороса. Не зіганоїди з бонівської туси - а прості українські роботяги.
Особливо корисно буде почитати цей текст зетним мосоквоським комуністам, соціалістам, сталіно-дрочерам. Тому передайте їм таке: якщо ви підтримуєте цю війну - то ви не ліві. Ви фашистські холуї, які цинічно використовують ліві ідеї, щоби розподіляти та владарювати.
Бо КГБ - це стерво, яке харчується гноєм та смертю…смертю вільних робітників та своїх же рабів.
А до всіх антиавторитарних інтернаціоналістів прохання - помʼяніть не злим, тихим словом загиблих українських робітників.
Бо все у цьому світі тримається виключно на робітниках. Робітниках з народу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Чи існує взагалі український інтернаціоналізм? Чи може інтернаціоналізм мати барви якогось конкретного народу, етносу чи нації?
Однозначно так! І це можна довести шляхом діалектичного конструктивного аналізу.
Кожен народ формується та розвивається у сусідстві з іншим народом. Розмір території, або точніше - ареал існування якогось конкретного народу був визначений не Богом, не партією і навіть не парламентом. Розмір території визначив сам народ, шляхом низової ініціативи, вказуючи своїм землеробам - де орати, своїм шахтарям - де копати, своїм вождям - де воювати.
Але де б ти не орав, копав чи воював - по сусідству буде інший народ, який робитиме теж саме.
Тому треба поважати його поля, пасовища, його ковальні, гуральні, його цехи, його ремесла.
В цій взаємодії та повазі й формується інтернаціоналізм - своєму навчатись, чужого не цуратись.Саме за такою формулою і мають розвиватися усі цивілізовані народи. Так і народжується той самий народницький інтернаціоналізм. Не партійний, не штучно-більшовицький, не вигаданий у затхлих бюрократичних кабінетах, а реальний, адекватний та…прадавній.
А прадавній інтернаціоналізм говорить нам, що імперії - це зло, бо при імперіях у насильницький спосіб починає домінувати культура та правила гри одного конкретного народу. І цей народ не просто вивищується над іншими народами, а своїми щоденними практичними діями знищує культуру, товари та продукти іншого народу. І це знищення проводить не скільки народ-домінант, а скільки - елітарні представники цього народу-домінанту.
І от елітарні представники народу московського, тобто - КДБ, руками дрібних буржуа, дрібних представників суспільства споживацтва, 1 лютого 2026 року вбили 12 українських робітників. Цілеспрямовано. Вони знали, що в тому автобусі їдуть прості робітники, які скорше за все - нормальні інтернаціоналісти. Не фанати Порошенка чи Зеленського. Не грантоїди дядечка Сороса. Не зіганоїди з бонівської туси - а прості українські роботяги.
Особливо корисно буде почитати цей текст зетним мосоквоським комуністам, соціалістам, сталіно-дрочерам. Тому передайте їм таке: якщо ви підтримуєте цю війну - то ви не ліві. Ви фашистські холуї, які цинічно використовують ліві ідеї, щоби розподіляти та владарювати.
Хоча де ви там, курва, владарюєте? Ви - гній, який зібрався у великому прищі під назвою «Російська Федерація». І цей гній, тобто вас, не шановні зетні російські комуністи, буде видалено смердючим КГБ-шним нігтем, щоби на тому місці зростав новий гнійник.
Бо КГБ - це стерво, яке харчується гноєм та смертю…смертю вільних робітників та своїх же рабів.
А до всіх антиавторитарних інтернаціоналістів прохання - помʼяніть не злим, тихим словом загиблих українських робітників.
Бо все у цьому світі тримається виключно на робітниках. Робітниках з народу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤9
🟥Комуністична партія Західної України виникла 1919 року під назвою КПСГ - Компартія Східної Галичини. Вона діяла як підпільна політична сила на територіях, що після Першої світової війни опинилися у складі Польщі. Спочатку КПСГ поставала не як абстрактний «філіал більшовизму», а як незалежна політична сила.
📣Вже згодом КПЗУ намагалася поєднати класову боротьбу з українським питанням — і саме в цій спробі закладалася її внутрішня драма.
СТАТУС КПЗУ В ПОЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
Партія діяла нелегально, спираючись на робітників, селян, молодь, інтелігенцію. Вона організовувала страйки, демонстрації, саботаж, вела активну підпільну агітацію, працювала через профспілки та легальні «прикриття». Десь так і мають діяти сучасні українські анархісти, до слова.
У програмних документах КПЗУ послідовно виступала проти польської державної влади та за возз’єднання західноукраїнських земель з рештою України на засадах самовизначення.
Формально КПЗУ входила до складу Комуністичної партії Польщі й була підпорядкована Комінтерну. Фактично це означало зростаючу залежність від Радянського Союзу — фінансову, кадрову, ідеологічну. Але в 1920-х роках ця залежність ще не була тотальною. Саме тоді в КПЗУ сформувалося крило, яке намагалося зберегти українську політичну суб’єктність і дистанціюватися від сталінського курсу.
🏴АНТИСТАЛІНІСТИ В ЛАВАХ КПЗУ
Однією з ключових фігур був Роман Роздольський — марксист-теоретик зі Східної Галичини, активний член КПЗУ у 1920-х роках. Роздольський відкрито критикував сталінську модель «соціалізму в одній країні», виступав проти бюрократизації партії та підміни робітничого самоврядування диктатурою апарату.
Антисталінські мотиви простежуються й у діяльності групи галицьких комуністів-«націоналів», які виступали проти русифікації, знищення української культури в УСРР і згортання політики українізації. Вони критикували показові процеси, чистки, репресії проти українських комуністів на сході України. Саме ці настрої Комінтерн пізніше кваліфікував як «націоналістичний ухил».
🏴КПЗУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
🟥ЯК МОСКВА ЗНИЩИЛА КПЗУ
У 1938 році Комінтерн ліквідував КПЗУ, звинувативши її в «націоналізмі» та «ворожій діяльності». Значну частину керівництва, яке опинилося на території СРСР, було репресовано або знищено. Так завершилася історія партії, яка намагалася поєднати соціальну революцію з українською політичною автономією — і програла в зіткненні зі сталінською імперською логікою.
Тому можна чітко сказати, що КПЗУ не була «агентом Москви» й не змогла нею не стати.
Її антисталінські діячі й автономістські прагнення були реальними, задокументованими й небезпечними для режиму. Саме тому партію не реформували, а знищили. Її історія — це нагадування про те, як легко революційна ідея визволення може бути поглинута імперією, якщо втрачається політична незалежність.
Досвід КПЗУ — корисний, цікавий та важливий для сучасних українських лівих. Він показує, що соціалістичні ідеї в Україні могли розвиватися без російського впливу, бо саме виникнення КПЗУ було ініціативою українських комуністів, а не куплених більшовицьких агітаторів. Такі приклади КПЗУ — це грунт і база для відновлення незалежних українських лівих концепцій.
Підписуйся на @artillinfo — журнал українських анархістів!
📣Вже згодом КПЗУ намагалася поєднати класову боротьбу з українським питанням — і саме в цій спробі закладалася її внутрішня драма.
СТАТУС КПЗУ В ПОЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
Партія діяла нелегально, спираючись на робітників, селян, молодь, інтелігенцію. Вона організовувала страйки, демонстрації, саботаж, вела активну підпільну агітацію, працювала через профспілки та легальні «прикриття». Десь так і мають діяти сучасні українські анархісти, до слова.
У програмних документах КПЗУ послідовно виступала проти польської державної влади та за возз’єднання західноукраїнських земель з рештою України на засадах самовизначення.
Формально КПЗУ входила до складу Комуністичної партії Польщі й була підпорядкована Комінтерну. Фактично це означало зростаючу залежність від Радянського Союзу — фінансову, кадрову, ідеологічну. Але в 1920-х роках ця залежність ще не була тотальною. Саме тоді в КПЗУ сформувалося крило, яке намагалося зберегти українську політичну суб’єктність і дистанціюватися від сталінського курсу.
🏴АНТИСТАЛІНІСТИ В ЛАВАХ КПЗУ
Однією з ключових фігур був Роман Роздольський — марксист-теоретик зі Східної Галичини, активний член КПЗУ у 1920-х роках. Роздольський відкрито критикував сталінську модель «соціалізму в одній країні», виступав проти бюрократизації партії та підміни робітничого самоврядування диктатурою апарату.
Його позиція була небезпечною: він наполягав, що національне питання не може бути принесене в жертву імперським інтересам Москви. Після розгрому КПЗУ Роздольський опинився в еміграції й став одним із найгостріших критиків сталінізму з марксистських позицій.
Антисталінські мотиви простежуються й у діяльності групи галицьких комуністів-«націоналів», які виступали проти русифікації, знищення української культури в УСРР і згортання політики українізації. Вони критикували показові процеси, чистки, репресії проти українських комуністів на сході України. Саме ці настрої Комінтерн пізніше кваліфікував як «націоналістичний ухил».
🏴КПЗУ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
КПЗУ не була партією класичного державного націоналізму, але українська незалежність і самовизначення були для неї реальним політичним питанням, а не риторикою. Партія вимагала відокремлення Західної України від Польщі, виступала за возз’єднання українських земель, вела пропаганду серед селян і робітників проти польської адміністрації, підтримувала антидержавні виступи як форму національного й соціального визволення.
Важливо сказати: частина КПЗУ розглядала майбутню Україну як радянську, але не колоніальну, з реальним правом на самоуправління.
🟥ЯК МОСКВА ЗНИЩИЛА КПЗУ
У 1938 році Комінтерн ліквідував КПЗУ, звинувативши її в «націоналізмі» та «ворожій діяльності». Значну частину керівництва, яке опинилося на території СРСР, було репресовано або знищено. Так завершилася історія партії, яка намагалася поєднати соціальну революцію з українською політичною автономією — і програла в зіткненні зі сталінською імперською логікою.
Тому можна чітко сказати, що КПЗУ не була «агентом Москви» й не змогла нею не стати.
Її антисталінські діячі й автономістські прагнення були реальними, задокументованими й небезпечними для режиму. Саме тому партію не реформували, а знищили. Її історія — це нагадування про те, як легко революційна ідея визволення може бути поглинута імперією, якщо втрачається політична незалежність.
Досвід КПЗУ — корисний, цікавий та важливий для сучасних українських лівих. Він показує, що соціалістичні ідеї в Україні могли розвиватися без російського впливу, бо саме виникнення КПЗУ було ініціативою українських комуністів, а не куплених більшовицьких агітаторів. Такі приклади КПЗУ — це грунт і база для відновлення незалежних українських лівих концепцій.
Підписуйся на @artillinfo — журнал українських анархістів!
❤7🤡2
🏴НИЗОВИЙ КОНТРОЛЬ У ЗСУ: як знищити мародерство і тупих командирів
🐎2026 рік. Продовжується російська імперіалістична агресія на підкорення Незалежної України. Саме тому левова частка місцевих лівих, анархістів та робітників - дає відсіч московським фашистам. Збройні Сили України прагнуть стати єдиним ефективним організмом, де попри централізацію та конструктивне керівництво, одну з вирішальних ролей матиме низова ініціатива - думка, голос і дія просто солдата.
Саме здоровий баланс централізованого керівництва і низової ініціативи може зробити військо ефективним, тож українські анархісти наголошують на визначальній ролі саме низової дії.
📣Однак нині у ЗСУ існує багато неконструктивної маячні: тупі командири та мародери, а також - косарі бабла у ТЦК й ВЛК.
У тилових частинах крадуть бензин, замість ТЦК досі немає ротаційної служби і мобілізації чиновників-бізнесменів, а у деяких прифронтових частинах командири пиляють сотні тисяч гривень на гнилій їжі для особового складу.
📣Тому сьогодні, у лютому 2026 року, на четвертому, курва, році повномасштабної російської агресії постала реальна потреба реформувати суть та хід мобілізації, а також - усунути від керівництва корупціонерів, бізнесменів і тилових крадіїв.
Як це можна зробити?
🏴Необхідно сформувати команди з робітничого, низового контролю у війську. По-суті, левова частка військових - то є робітники ЗСУ. Це потрібно памʼятати та враховувати при прийнятті будь-яких рішень.
🟥Якщо провідні підрозділи, батальйони, полки, бригади та корпуси підтримають таку або подібні ініціативи, то це можна буде зробити ще зі значним інформаційним ефектом - крадії та корупціонери одразу почнуть зачищати сліди своїх злочинів й спрацює народне прислівʼя - «на злодієві шапка горить».
🧨Ми розуміємо, що ініціатива низового контролю у війську - це складний і важкий процес.
🟥Однак без системи робітничого контролю, одіозні ТЦК та ВЛК продовжать свої грошові махінації, тупі командири й надалі вбиватимуть простих солдатів, а хитродупі полковники й надалі крастимуть бензин та годуватимуть особовий склад гнилою їжею.
🏴Тому настав час радикальних дій!
Низовий контроль у війську - або смерть!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🐎2026 рік. Продовжується російська імперіалістична агресія на підкорення Незалежної України. Саме тому левова частка місцевих лівих, анархістів та робітників - дає відсіч московським фашистам. Збройні Сили України прагнуть стати єдиним ефективним організмом, де попри централізацію та конструктивне керівництво, одну з вирішальних ролей матиме низова ініціатива - думка, голос і дія просто солдата.
Саме здоровий баланс централізованого керівництва і низової ініціативи може зробити військо ефективним, тож українські анархісти наголошують на визначальній ролі саме низової дії.
📣Однак нині у ЗСУ існує багато неконструктивної маячні: тупі командири та мародери, а також - косарі бабла у ТЦК й ВЛК.
У тилових частинах крадуть бензин, замість ТЦК досі немає ротаційної служби і мобілізації чиновників-бізнесменів, а у деяких прифронтових частинах командири пиляють сотні тисяч гривень на гнилій їжі для особового складу.
📣Тому сьогодні, у лютому 2026 року, на четвертому, курва, році повномасштабної російської агресії постала реальна потреба реформувати суть та хід мобілізації, а також - усунути від керівництва корупціонерів, бізнесменів і тилових крадіїв.
Як це можна зробити?
🏴Необхідно сформувати команди з робітничого, низового контролю у війську. По-суті, левова частка військових - то є робітники ЗСУ. Це потрібно памʼятати та враховувати при прийнятті будь-яких рішень.
🟥Якщо провідні підрозділи, батальйони, полки, бригади та корпуси підтримають таку або подібні ініціативи, то це можна буде зробити ще зі значним інформаційним ефектом - крадії та корупціонери одразу почнуть зачищати сліди своїх злочинів й спрацює народне прислівʼя - «на злодієві шапка горить».
🧨Ми розуміємо, що ініціатива низового контролю у війську - це складний і важкий процес.
🟥Однак без системи робітничого контролю, одіозні ТЦК та ВЛК продовжать свої грошові махінації, тупі командири й надалі вбиватимуть простих солдатів, а хитродупі полковники й надалі крастимуть бензин та годуватимуть особовий склад гнилою їжею.
🏴Тому настав час радикальних дій!
Низовий контроль у війську - або смерть!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤5👍2😁2🤮1💩1
АНАРХІСТСЬКІ КООПЕРАТИВИ:
як працює економіка майбутнього
🏴Анархістські кооперативи — це підприємства або організації, що працюють на принципах горизонтального самоврядування, відмови від ієрархії та спільного контролю учасників над економічною діяльністю. Це не просто “безвладні” бізнеси, а колективи, де рішення ухвалюються демократією або консенсусом, а прибуток і ресурси — розподіляються рівніше поміж учасниками.
🟥У таких кооперативах всі рішення приймаються колективно, часто за консенсусом замість керівника чи директора.
У таких кооперативах права та обов’язки рівні для всіх учасників. Весь прибуток спрямовується на підтримку колективу і спільноти, а не лише на збагачення окремих інвесторів.
🟥У таких кооперативах робочі місця зазвичай не мають жорстких ієрархій, а роль кожного члена обирається або змінюється колективно.
🟥У світі існує кілька тисяч кооперативів. Їх насправді дуже й дуже багато, і ця тема потребує глибокого та великого дослідження.
Та зараз коротко розкажемо про кілька дуже показових кооперативів.
🔽Одним з таких кооперативів є Cooperation Jackson, що працює в США.
Це мережа робітничих кооперативів у місті Джексон, Міссісіпі, котра веде свою економічну діяльність з 2014 року.
Організація підтримує людей з низьким доходом, безробітних та представників маргіналізованих спільнот, створюючи незалежні підприємства, що разом формують економічну мережу на місцевому рівні.
Точні дані про кількість учасників чи прибутковість не завжди публічні, але вони зазвичай менші за “традиційний бізнес” — натомість пріоритет у них на стабільності робітників та соціальному впливі.
🔽В Україні працює кооператив Longo Maï. Мережа аграрних кооперативів, заснована у Франції 1973 року, що продовжує працювати в багатьох країнах. Спільноти займаються сільським господарством, ремеслами, обробкою шерсті, вирощуванням фруктів та овочів — і при цьому дотримуються принципів самозабезпечення та паритетного управління.
🔽У США існує кооператив Firestorm Books & Coffee. Це антикапіталістичний книжково-кавовий кооператив в Asheville, Північна Кароліна. Цей бізнес управляється спільнотою, поділяючи роботу й прибуток порівно, а всі прибутки спрямовуються на розвиток культурних та лівих політичних ініціатив.
🔽Канаду в нашому огляді представляє кооператив ARP Books.
Хоча це не велика мережа, ця робітнича видавнича спільнота у Вінніпезі управляється на основі принципів самоорганізації, пропагує радикальну літературу й підтримує анархістські цінності.
🧨🏴Журнал українських анархістів @artillinfo розповідатиме про інші кооперативи більш детально. Підписуйтеся на @artillinfo - буде дуже цікаво!
як працює економіка майбутнього
🏴Анархістські кооперативи — це підприємства або організації, що працюють на принципах горизонтального самоврядування, відмови від ієрархії та спільного контролю учасників над економічною діяльністю. Це не просто “безвладні” бізнеси, а колективи, де рішення ухвалюються демократією або консенсусом, а прибуток і ресурси — розподіляються рівніше поміж учасниками.
🟥У таких кооперативах всі рішення приймаються колективно, часто за консенсусом замість керівника чи директора.
У таких кооперативах права та обов’язки рівні для всіх учасників. Весь прибуток спрямовується на підтримку колективу і спільноти, а не лише на збагачення окремих інвесторів.
🟥У таких кооперативах робочі місця зазвичай не мають жорстких ієрархій, а роль кожного члена обирається або змінюється колективно.
🟥У світі існує кілька тисяч кооперативів. Їх насправді дуже й дуже багато, і ця тема потребує глибокого та великого дослідження.
Та зараз коротко розкажемо про кілька дуже показових кооперативів.
🔽Одним з таких кооперативів є Cooperation Jackson, що працює в США.
Це мережа робітничих кооперативів у місті Джексон, Міссісіпі, котра веде свою економічну діяльність з 2014 року.
Організація підтримує людей з низьким доходом, безробітних та представників маргіналізованих спільнот, створюючи незалежні підприємства, що разом формують економічну мережу на місцевому рівні.
Точні дані про кількість учасників чи прибутковість не завжди публічні, але вони зазвичай менші за “традиційний бізнес” — натомість пріоритет у них на стабільності робітників та соціальному впливі.
🔽В Україні працює кооператив Longo Maï. Мережа аграрних кооперативів, заснована у Франції 1973 року, що продовжує працювати в багатьох країнах. Спільноти займаються сільським господарством, ремеслами, обробкою шерсті, вирощуванням фруктів та овочів — і при цьому дотримуються принципів самозабезпечення та паритетного управління.
🔽У США існує кооператив Firestorm Books & Coffee. Це антикапіталістичний книжково-кавовий кооператив в Asheville, Північна Кароліна. Цей бізнес управляється спільнотою, поділяючи роботу й прибуток порівно, а всі прибутки спрямовуються на розвиток культурних та лівих політичних ініціатив.
🔽Канаду в нашому огляді представляє кооператив ARP Books.
Хоча це не велика мережа, ця робітнича видавнича спільнота у Вінніпезі управляється на основі принципів самоорганізації, пропагує радикальну літературу й підтримує анархістські цінності.
🧨🏴Журнал українських анархістів @artillinfo розповідатиме про інші кооперативи більш детально. Підписуйтеся на @artillinfo - буде дуже цікаво!
❤12🌚3
🟥🏴Ліва література! О, ліва література! Вона зробила так, щоби ліві ідеї не прото існували в головах соціальних думкунів - ліва література проклала пряму дорогу до сердець і душ робітників, селян, анархістів та лібертарних дієвців.
На сторінках лівої літератури анархісти грабували банки, а велика машина капіталу і приватної власності губила свої коліщатка, зазнаючи деконструкції від гострого слова прудонівської чи марксистської критики.
🟥Ліва література стала не просто інструментом та каналом комунікації, вона зробилася окремими еґрегором, самістю, автономним субʼєктом робітничих відносин.
І от і чому цікавинка: чисто кількісно ліва література переважає будь-яке інше ідеологічне чтиво - праве, ліберальне, християнсько-демократичне.
🕵🏻♂️Левова частка провідних письменників США 19 століття - творили ліву та соціально-критичну літературу.
Більшовики, меншовики та есери - третину своїх коштів заробляли саме на продажі літератури.
У часи радянського союзу українська культура отримала найбільшу кількість україномовної виданої книжково-журнальної продукції.
🏴Ліва література - і художня, й публіцистична, є стилістично більш якісною за чтиво правих та лібералів. Чому? Бо ліва література органічно виросла з лівої філософії, котра була і є соціально критичною, конструктивною і давала чіткий образ майбутнього.
Права та ліберально-буржуазна література не могла запропонувати конструктивної та прогресивної думки, оскільки захищала аристократів шпаги, аристократів мантії, капіталістів та дрібних ділків, діяльність яких зводилися до захисту власних ресурсів та панування. Їхнє майбутнє - це стабільність, коли король, вождь або президент на троні. А стабільність такого роду - завжди породжує кризи, стагнацію і декаданс.
Ліва література воліє тягнутися до культури самоврядування, шукає баланс між колективізмом та індивідуалізмом. Навіть догматична ліва література радянського ґатунку - оперувала якісною методологією деконструкції буржуазних відносин.
🟥Власне, Славой Жижек переміг на дебатах Джордана Пітерсона, бо має сильний бекграунд лівого способу думання.
Права літературна думка веде до меритократії, вона ексклюзивна по духу. Ліва література - інклюзивна, бо ж кожен робітник з низів, штудіюючи літературі твори зможе будувати довкола себе справжній простір свободи - інклюзивний, прогресивний.
▶️Один з ключових лівих літераторів - Іван Франко в оповіданні «Захар Беркут» показав, що український народ історично - противник центральної влади й може будувати своє суспільство засноване на громадівській солідарності та низовій ініціативі.
І ось доказ: за сюжетом повісті представник центральної влад, боярин Тугар-Вовк зраджує Русь та переходить на бік монголів. Й тоді народне ополчення шляхом солідарності та низової ініціативи громить військо азійських загарбників.
Тож саме ліва класична і нова література зможе перетворити Україну на федерацію громад, де народ шляхом будівництва кооперативів та низових проєктів подолає олігархів, корупцію та бідність.
🟥Бідні не ті народи, які живуть під гнітом бюрократії та капіталістів. Бідний той народ, котрий не творить конструктивну ліву літературу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
На сторінках лівої літератури анархісти грабували банки, а велика машина капіталу і приватної власності губила свої коліщатка, зазнаючи деконструкції від гострого слова прудонівської чи марксистської критики.
🟥Ліва література стала не просто інструментом та каналом комунікації, вона зробилася окремими еґрегором, самістю, автономним субʼєктом робітничих відносин.
І от і чому цікавинка: чисто кількісно ліва література переважає будь-яке інше ідеологічне чтиво - праве, ліберальне, християнсько-демократичне.
🕵🏻♂️Левова частка провідних письменників США 19 століття - творили ліву та соціально-критичну літературу.
Більшовики, меншовики та есери - третину своїх коштів заробляли саме на продажі літератури.
У часи радянського союзу українська культура отримала найбільшу кількість україномовної виданої книжково-журнальної продукції.
🏴Ліва література - і художня, й публіцистична, є стилістично більш якісною за чтиво правих та лібералів. Чому? Бо ліва література органічно виросла з лівої філософії, котра була і є соціально критичною, конструктивною і давала чіткий образ майбутнього.
Права та ліберально-буржуазна література не могла запропонувати конструктивної та прогресивної думки, оскільки захищала аристократів шпаги, аристократів мантії, капіталістів та дрібних ділків, діяльність яких зводилися до захисту власних ресурсів та панування. Їхнє майбутнє - це стабільність, коли король, вождь або президент на троні. А стабільність такого роду - завжди породжує кризи, стагнацію і декаданс.
Ліва література воліє тягнутися до культури самоврядування, шукає баланс між колективізмом та індивідуалізмом. Навіть догматична ліва література радянського ґатунку - оперувала якісною методологією деконструкції буржуазних відносин.
🟥Власне, Славой Жижек переміг на дебатах Джордана Пітерсона, бо має сильний бекграунд лівого способу думання.
Права літературна думка веде до меритократії, вона ексклюзивна по духу. Ліва література - інклюзивна, бо ж кожен робітник з низів, штудіюючи літературі твори зможе будувати довкола себе справжній простір свободи - інклюзивний, прогресивний.
▶️Один з ключових лівих літераторів - Іван Франко в оповіданні «Захар Беркут» показав, що український народ історично - противник центральної влади й може будувати своє суспільство засноване на громадівській солідарності та низовій ініціативі.
І ось доказ: за сюжетом повісті представник центральної влад, боярин Тугар-Вовк зраджує Русь та переходить на бік монголів. Й тоді народне ополчення шляхом солідарності та низової ініціативи громить військо азійських загарбників.
Тож саме ліва класична і нова література зможе перетворити Україну на федерацію громад, де народ шляхом будівництва кооперативів та низових проєктів подолає олігархів, корупцію та бідність.
🟥Бідні не ті народи, які живуть під гнітом бюрократії та капіталістів. Бідний той народ, котрий не творить конструктивну ліву літературу…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤8👍1
📣Петлюра був за росію і царя-батюшку!
📣А Січові Стрільці он за австрійців воювали!
А хто ж тоді був за Україну та українців?
🟥За Україну тоді була тільки одна двіжуха. Й звалася вона - ІРСД: інтернаціональна революційна соціальна демократія.
📣Перша Світова війна, яка розпочалася 1914 року, була чудовим шансом розвалити всі ті гнилі, просочені смердючим гноєм бюрократизму, неефективні та нудні імперії. У кожній з воюючих країн вже були сформовані радикальні та революційні рухи, котрі мали стати авангардом побудови нових прогресивних, революційно-соціальних політичних утворень. Авангардом самої руйнації імперій мали стати прості солдати, котрі би повернули багнети проти своїх класових ворогів.
👉🏾Але трапилося ірраціональне, біполярне непорозуміння: українські революціонери підтримали свої імперії.
В імперії російській, «український Карл Маркс», як його називали - Симон Петлюра, став волонтером імператорської армії і робив все для фронту, все для перемоги. А по той бік Збруча, революційна молодь та професійні соціал-демократи типу Дмитра Донцова, який на той час дотримувався лівих прогресивних поглядів і ще не скотився у бік фашизму - він підтримав австрійського Цісаря та імперію зі столицею у Відні.
🏴Та були серед українців нормальні ліві, для яких революція та справжнє народовладдя - це не політичні ігрища задля відмивання грошей, а цінності та життєві принципи. Ця невелика група ентузіастів звалася як «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
🟥На Галичині ще з 1886 року, коли юний Іван Франко розпочинав своє студентське життя, ідеї анархізму та соціалізму серед молоді поширював Михайло Драгоманов. Тоді не було хайпових блогерів і молодь шукала нові й прогресивні ідеї на сторінках журналів та книг. Тексти, які писав Драгоманов викликали у молодих людей захват - він говорив про низову ініціативу, повалення імперій, самоврядування, ліквідацію бюрократії та соціальну рівність, постання вільних громад і федерацій.
🧲Ідеї Драгоманова розвинув Іван Франко, який і сам згодом став авторитетом для молоді. Наш каменяр закликав молодь видавати свої журнали і творити власні гуртки для вивчення соціалізму та революційних ідей.
І от вже на старості літ Франка, десь у 1913 році у Львові виникає Драгоманівський гурток - молоді українські соціалісти, анархісти та ліві революціонери єднаються, аби разом штудіювати філософію, економіку та історію.
🎯Вони збиралися у квартирі на вірменській. Навчання в університеті, де панувала імперська освіта націлена на виховання імперських бюрократів - їх не цікавила. Вони захоплювалися Драгомановим, Франком, Марксом.
На базі таких гуртків і виникла організація - «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
ІРСД випускали свої листівки та газету, в яких агітували військових не підтримувати царів та цісарів, а повернути рушниці проти експлуататорів.
На їх думку, Перша Світова війна мала перетворитися з імперіалістичної на революційну - війну за визволення робітників та селян.
📣При цьому, ІРСД не прагнула будувати авторитарну диктатуру. Члени організації - молоді марксисти та анархісти схилялися до низового самоврядування, робітничого управління і створення федерацій.
Оранізаторами та активними учасниками ІРСД були Осип Крілик, Андрій Мекелита, український анархіст з позивним Квас, Йосиф Данилович, Марк Фляш, Ісаак Розенберг, Роман Роздольський.
🧲Ось хто справді мають бути українськими героями, а не ті хто підтримав імперії та експлуататорів.
🟥Історія ІРСД дуже цікава - й ми розкажемо про них ще, а поки - біжимо вивчати джерела та літературу.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
📣А Січові Стрільці он за австрійців воювали!
А хто ж тоді був за Україну та українців?
🟥За Україну тоді була тільки одна двіжуха. Й звалася вона - ІРСД: інтернаціональна революційна соціальна демократія.
📣Перша Світова війна, яка розпочалася 1914 року, була чудовим шансом розвалити всі ті гнилі, просочені смердючим гноєм бюрократизму, неефективні та нудні імперії. У кожній з воюючих країн вже були сформовані радикальні та революційні рухи, котрі мали стати авангардом побудови нових прогресивних, революційно-соціальних політичних утворень. Авангардом самої руйнації імперій мали стати прості солдати, котрі би повернули багнети проти своїх класових ворогів.
👉🏾Але трапилося ірраціональне, біполярне непорозуміння: українські революціонери підтримали свої імперії.
В імперії російській, «український Карл Маркс», як його називали - Симон Петлюра, став волонтером імператорської армії і робив все для фронту, все для перемоги. А по той бік Збруча, революційна молодь та професійні соціал-демократи типу Дмитра Донцова, який на той час дотримувався лівих прогресивних поглядів і ще не скотився у бік фашизму - він підтримав австрійського Цісаря та імперію зі столицею у Відні.
🏴Та були серед українців нормальні ліві, для яких революція та справжнє народовладдя - це не політичні ігрища задля відмивання грошей, а цінності та життєві принципи. Ця невелика група ентузіастів звалася як «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
🟥На Галичині ще з 1886 року, коли юний Іван Франко розпочинав своє студентське життя, ідеї анархізму та соціалізму серед молоді поширював Михайло Драгоманов. Тоді не було хайпових блогерів і молодь шукала нові й прогресивні ідеї на сторінках журналів та книг. Тексти, які писав Драгоманов викликали у молодих людей захват - він говорив про низову ініціативу, повалення імперій, самоврядування, ліквідацію бюрократії та соціальну рівність, постання вільних громад і федерацій.
🧲Ідеї Драгоманова розвинув Іван Франко, який і сам згодом став авторитетом для молоді. Наш каменяр закликав молодь видавати свої журнали і творити власні гуртки для вивчення соціалізму та революційних ідей.
І от вже на старості літ Франка, десь у 1913 році у Львові виникає Драгоманівський гурток - молоді українські соціалісти, анархісти та ліві революціонери єднаються, аби разом штудіювати філософію, економіку та історію.
🎯Вони збиралися у квартирі на вірменській. Навчання в університеті, де панувала імперська освіта націлена на виховання імперських бюрократів - їх не цікавила. Вони захоплювалися Драгомановим, Франком, Марксом.
На базі таких гуртків і виникла організація - «Інтернаціональна революційна соціальна демократія».
ІРСД випускали свої листівки та газету, в яких агітували військових не підтримувати царів та цісарів, а повернути рушниці проти експлуататорів.
На їх думку, Перша Світова війна мала перетворитися з імперіалістичної на революційну - війну за визволення робітників та селян.
📣При цьому, ІРСД не прагнула будувати авторитарну диктатуру. Члени організації - молоді марксисти та анархісти схилялися до низового самоврядування, робітничого управління і створення федерацій.
Оранізаторами та активними учасниками ІРСД були Осип Крілик, Андрій Мекелита, український анархіст з позивним Квас, Йосиф Данилович, Марк Фляш, Ісаак Розенберг, Роман Роздольський.
🧲Ось хто справді мають бути українськими героями, а не ті хто підтримав імперії та експлуататорів.
🟥Історія ІРСД дуже цікава - й ми розкажемо про них ще, а поки - біжимо вивчати джерела та літературу.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤6🔥3💯1
🟥Red Emma’s — це радикальний книжковий магазин і кафе, названий на честь анархістки Емми Ґольдман. Працює в місті Балтимор з 2004 року. Він працює як робітничий кооператив і культурний центр. Заклад поєднує комерційну діяльність (продаж книг і їжі) з активістською та освітньою роботою — лекції, дискусії, зустрічі громад.
🏴Управління здійснюється горизонтально: ключові рішення приймаються колективно, а прибуток розподіляється між членами. Структура передбачає робочі групи (операції, фінанси, події), що зменшує ієрархію. Для вступу до кооперативу потрібно пройти певний період роботи і погодитися з принципами колективного управління.
📣Red Emma’s не є великим бізнесом у масштабах країни, але відіграє важливу роль у місцевій економіці Балтимора. Він створює стабільні робочі місця в культурному секторі, підтримує незалежні видавництва та локальних постачальників. Це приклад кооперативу, який поєднує економіку і політичну культуру.
🧨
Читайте нову статтю про кооператив Red Emma's та інші спільні підприємства США на сайті журналу “Артіль”.
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🏴Управління здійснюється горизонтально: ключові рішення приймаються колективно, а прибуток розподіляється між членами. Структура передбачає робочі групи (операції, фінанси, події), що зменшує ієрархію. Для вступу до кооперативу потрібно пройти певний період роботи і погодитися з принципами колективного управління.
📣Red Emma’s не є великим бізнесом у масштабах країни, але відіграє важливу роль у місцевій економіці Балтимора. Він створює стабільні робочі місця в культурному секторі, підтримує незалежні видавництва та локальних постачальників. Це приклад кооперативу, який поєднує економіку і політичну культуру.
🧨
Читайте нову статтю про кооператив Red Emma's та інші спільні підприємства США на сайті журналу “Артіль”.
Підписуйтеся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Артіль |
Бо справжній соціалізм — це не диктатура партії та економічне планування. Справжній соціалізм — це коли більшість підприємств є…
🥰4❤3
Беріть приклад з робітників та США: вони без авторитаризму, більшовизму і ленінізму рубають за свої інтереси. І в них це добре виходить! Розповідаємо вам одну класну історію!
І поки Ахметови, Міндічі, Коломойські та Юлі-зозулі нагло крадуть тепло і світло в простих українців, американці дають відсіч енергетичній монополії великих компаній.
Світло в селах США почало зʼявлятися ще коли Нестор Махно був живим та мріяв про вільне Гуляйполе. Ліберальна державонька швидко зрозуміла - якщо провести в фермерську глушину електрохарчування, то натхненний протестанською етикою і духом капіталізму, бостонський фермер виростить більше курей, свиней та хлібу. А отже збільшить свої продажі та матиме більше грошей, щоби заплатити податки.
Однак, частина американського робітництва розкусила цю хитромудру схему й почала створювати кооперативи на селах.
І коли настали зубожіння, зрада і ярмо великої економічної депресії - кооперативи стали паличкою-рятівничкою: американський народ не вмер з голоду завдяки дрібним кооперативам. Звісно, у великих містах було важко з продуктами і там помирали робітники, однак кооперативи врятували людей в менших містах і в селах.
Тож кооперативи просто запропонували державі профінансувати створення котелень, маленьких електростанцій, аби генерувати світло локально - для малих сіл.
І сталася переможенька: американські анархісти, соціалісти, робітники та інші низові спільноти отримали копійчану комуналку, бо кооперативні електростанції багато грошей з людей не дерли.
Час ішов, технології модернізувалися і бах - у 1970 роки, кооперативи лобіюють закони про “зелену енергетику” і о, диво, мільйони американців мають майже халявне світло як на той час.
Як пише портал “Екосфера”, який ми зараз будемо цитувати:
І ми можемо робити такі кооперативи, не питаючи в держави, а бо ж навʼязуючи державі свої правила гри.
Неможливе - можливо.
Україна ж вистояла ці 4 роки великої війни? От якщо вистояла і вистоїть далі - то енергетичні кооперативи, це те, що будуть робити наші військові, коли повернуться з війни і законно бажатимуть соціальної, економічної та політичної самостійності і субʼєктності.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
І поки Ахметови, Міндічі, Коломойські та Юлі-зозулі нагло крадуть тепло і світло в простих українців, американці дають відсіч енергетичній монополії великих компаній.
Світло в селах США почало зʼявлятися ще коли Нестор Махно був живим та мріяв про вільне Гуляйполе. Ліберальна державонька швидко зрозуміла - якщо провести в фермерську глушину електрохарчування, то натхненний протестанською етикою і духом капіталізму, бостонський фермер виростить більше курей, свиней та хлібу. А отже збільшить свої продажі та матиме більше грошей, щоби заплатити податки.
Однак, частина американського робітництва розкусила цю хитромудру схему й почала створювати кооперативи на селах.
І коли настали зубожіння, зрада і ярмо великої економічної депресії - кооперативи стали паличкою-рятівничкою: американський народ не вмер з голоду завдяки дрібним кооперативам. Звісно, у великих містах було важко з продуктами і там помирали робітники, однак кооперативи врятували людей в менших містах і в селах.
Тож кооперативи просто запропонували державі профінансувати створення котелень, маленьких електростанцій, аби генерувати світло локально - для малих сіл.
І сталася переможенька: американські анархісти, соціалісти, робітники та інші низові спільноти отримали копійчану комуналку, бо кооперативні електростанції багато грошей з людей не дерли.
Час ішов, технології модернізувалися і бах - у 1970 роки, кооперативи лобіюють закони про “зелену енергетику” і о, диво, мільйони американців мають майже халявне світло як на той час.
Як пише портал “Екосфера”, який ми зараз будемо цитувати:
На сьогодні у США діяльність більшості енергетичних кооперативів спрямована на генерування електроенергії та її розподіл кінцевим споживачам, а також на електрифікацію (переважно сільських) територій. Також існує велика кількість кооперативів, що забезпечують своїх членів найрізноманітнішими енергетичними ресурсами і послугами.Сьогодні, в умовах війни, зруйнованих електростанцій та ненаситних тупих олігархів-крадіїв українцям потрібна кооперативна власність в енергетиці.
Наприклад, кооператив Evergreen Energy Solutions займається встановленням сонячних електростанцій у Клівленді. Кооператив наймає на роботу насамперед місцевих мешканців, а серед його клієнтів – клівлендські клініки, госпіталь місцевого університету.
І ми можемо робити такі кооперативи, не питаючи в держави, а бо ж навʼязуючи державі свої правила гри.
Неможливе - можливо.
Україна ж вистояла ці 4 роки великої війни? От якщо вистояла і вистоїть далі - то енергетичні кооперативи, це те, що будуть робити наші військові, коли повернуться з війни і законно бажатимуть соціальної, економічної та політичної самостійності і субʼєктності.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🔥5❤3👍1
🏴Грунт, база, фундамент, на якому тримаються анархістські ідеї - це література. Завдяки друкованим книгам та журналам ми дізналися про Драгоманова, Прудона, Нестора Махна. Навіть якщо ви вперше познайомилися з анархізмом у інтернеті, то все-одно - ці знання потрапили до мережі завдяки літературі.
Бо спочатку була книга, бо спочатку був журнал.
⚙️Однак, саме по собі анархістське чтиво не працює, коли немає спільнот, де наша улюблена література циркулює, немов вода у гірському струмку. Тому одне з ключових завдань для лібертарного руху - це творення читацької продукції та комʼюніті довкола неї.
🏴Ідеальний метч, в якому сходяться люди та література - це анархістські книжкові ярмарки. Сьогодні вони відбуваються в багатьох містах Британії, Канади, США, Хорватії, Швеції та Чехії. Подейкують, що відносно нещодавно у Празі, на місцевому анархо-бук-форумі організатори та видавці мали подію, присвячену українському анархізму.
🧲І це чудово та правильно, бо голос українських анархістів має звучати по-всьому світу, адже саме українські анархісти сьогодні ведуть боротьбу проти російського імперіалізму, що одягнувся в шати державного московського капіталізму й хоче стерти з лиця землі наш народ. А опісля - піти війною на сусідні народи, аби навʼязати їм свій імперський державний капіталізм.
🎯Тож аби цього не сталося, анархісти мають мілітаризуватися і звісно ж - розвивати анархістську літературу, аби наш спільний рух поповнювався новими людьми.
Тому важливо організовувати анархістські книжкові ярмарки як в Україні, так і - долучатися до подібних подій закордоном.
📣Друковані книги та журнали дуже важливі, бо влада й капіталісти можуть блокувати сайти, провайдери - видаляти старі посилання, а соціальні мережі - кидати в тіньовий бан й показувати пости мізерній кількості читачів.
Та й зрештою, чтиво з телефону, планшету чи ноута - то швидкий процес, свого роду читацький фаст-фуд. А для розвитку анархістських ідей потрібні більш поживні літературні страви, в яких широкою палітрою розкриваються ліві ідеї та практики. Тому книги й журнали - це ключовий спосіб для повноцінного розкриття анархістської філософії.
🟥Журнал «Артіль» планує у Львові цілу серію подій, присвячених анархістській літературі. Вони відбуватимуться в центрі культури «Артефакт» - затишному автономному просторі на вулиці Кирила і Мефодія.
🏴Саме на базі цих подій ми хочемо створити львівську анархістську книжкову ярмарку.
Слідкуйте за анонсами! Незабаром дамо більше деталей та цікавої інформації!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Бо спочатку була книга, бо спочатку був журнал.
⚙️Однак, саме по собі анархістське чтиво не працює, коли немає спільнот, де наша улюблена література циркулює, немов вода у гірському струмку. Тому одне з ключових завдань для лібертарного руху - це творення читацької продукції та комʼюніті довкола неї.
🏴Ідеальний метч, в якому сходяться люди та література - це анархістські книжкові ярмарки. Сьогодні вони відбуваються в багатьох містах Британії, Канади, США, Хорватії, Швеції та Чехії. Подейкують, що відносно нещодавно у Празі, на місцевому анархо-бук-форумі організатори та видавці мали подію, присвячену українському анархізму.
🧲І це чудово та правильно, бо голос українських анархістів має звучати по-всьому світу, адже саме українські анархісти сьогодні ведуть боротьбу проти російського імперіалізму, що одягнувся в шати державного московського капіталізму й хоче стерти з лиця землі наш народ. А опісля - піти війною на сусідні народи, аби навʼязати їм свій імперський державний капіталізм.
🎯Тож аби цього не сталося, анархісти мають мілітаризуватися і звісно ж - розвивати анархістську літературу, аби наш спільний рух поповнювався новими людьми.
Тому важливо організовувати анархістські книжкові ярмарки як в Україні, так і - долучатися до подібних подій закордоном.
📣Друковані книги та журнали дуже важливі, бо влада й капіталісти можуть блокувати сайти, провайдери - видаляти старі посилання, а соціальні мережі - кидати в тіньовий бан й показувати пости мізерній кількості читачів.
Та й зрештою, чтиво з телефону, планшету чи ноута - то швидкий процес, свого роду читацький фаст-фуд. А для розвитку анархістських ідей потрібні більш поживні літературні страви, в яких широкою палітрою розкриваються ліві ідеї та практики. Тому книги й журнали - це ключовий спосіб для повноцінного розкриття анархістської філософії.
🟥Журнал «Артіль» планує у Львові цілу серію подій, присвячених анархістській літературі. Вони відбуватимуться в центрі культури «Артефакт» - затишному автономному просторі на вулиці Кирила і Мефодія.
🏴Саме на базі цих подій ми хочемо створити львівську анархістську книжкову ярмарку.
Слідкуйте за анонсами! Незабаром дамо більше деталей та цікавої інформації!
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤3
Залізна поетка Леся Українка дуже добре шарила в політиці. Ще б пак - дівчина годинами сиділи за книгами, вивчаючи німецьку, французьку. Замість пʼяних вечорниць - Гегель. Замість флетвайту і теревень ні про що з подружками - Вольтер.
І ось настав день, коли Леся Петрівна читнула Маркса. Її зачепило.
Втілення ідей соціалізму для неї стало копіткою працею. Вона писала, що хибно розуміти комунізм, як просто комфорт для всіх, в якому пролетарі гедонізують з пляшечкою гіркого британської іпи в руках.
Ярослава Шеремета написала коротке, але структуроване та динамічне есе про те, як Леся Українка рефлексувала марксизм, соціалізм та ліві ідеї загалом.
Прочитайте та покажіть цей текст друзям. Це важливо, бо переосмислення революційних ідей - це ключ до творення нової революційної ситуації.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
І ось настав день, коли Леся Петрівна читнула Маркса. Її зачепило.
Втілення ідей соціалізму для неї стало копіткою працею. Вона писала, що хибно розуміти комунізм, як просто комфорт для всіх, в якому пролетарі гедонізують з пляшечкою гіркого британської іпи в руках.
Ярослава Шеремета написала коротке, але структуроване та динамічне есе про те, як Леся Українка рефлексувала марксизм, соціалізм та ліві ідеї загалом.
Прочитайте та покажіть цей текст друзям. Це важливо, бо переосмислення революційних ідей - це ключ до творення нової революційної ситуації.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Артіль |
ЛІВА УКРАЇНКА. МАРКСИСТСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ ЛАРИСИ ПЕТРІВНИ КОСАЧ | Артіль
Якби журнал «Forbes» вирішив скласти список найбільш популярних блогерів кінця ХІХ – початку ХХ ст., то безперечно верхівку чартів посіли би К. Маркс та Ф. Енгельс. Серед тодішніх глашатаїв вітчизняної політичної думки була й письменниця, активістка та феміністка…
❤8🤡1
Анархістське видавництво Uncivilized Distro випускає новий зін! Його назва - “Anarchy With an X”! і він присвячений культурі Straight Edge.
Стрейт-едж - це потужний рух, що пропагує здоровий спосіб життя й повну відмову від алкоголю, наркотиків та невпорядкованих сексуальних стосунків. Він сформувався у середовищі американської панк-музики 1980 років. В той час алкоголізм, наркозалежність, а також незахищений секс, знищували панків та анархістів із середини - люди помирали від отруєннь, передозувань, венеричних хвороб, СНІДу. Тож Ян Маккей, лідер хардкор-гурту Minor Threat, написав пісню під назвою Straight Edge, в якій закликав усіх дотримуватись чіткої межі між людським життям та шкідливими звичками.
Оскільки багато панків та анархістів мали таку ж саму позицію стосовно речовин, які руйнують душу й тіло, то Straight Edge перетворився з короткої пісні на автономний рух, активісти якого прямо казали:
Тому сьогодні тисячі людей лівих поглядів по всьому світу утримуються від спиртних напоїв, не курять, не вступають у випадкові статеві звʼязки. А деякі радикальні групи анархістів полюють та нападають на драгдилерів і виробників наркотиків, люто лупцюючи їх битами.
Можна по-різному ставитися як до таких акцій насилля, так і до принципів цього руху загалом, однак Straight Edge - важлива та невідʼємна складова панк-культури та анархістської ідеології. Журнал “Артіль” хоч і не позиціонує себе стрейт-едж виданням, однак наша команда солідарна з конструктивними ідеями, котрі несуть стрейт-еджерські колективи.
Тому ми вирішили розповісти вам про запуск зіну “Anarchy With an X”!, бо кожен охочий може надіслати туди свої твори!
Якщо ви пишете есе, оповідання, поезію - то чом би не відрефлексувати на папері важливі теми здорового способу життя та їх контексту! Тим паче редакція зіну ставить цікаві питання до авторі та авторок:
Нагадаємо, що держава рубає мільярди грошей на продажі алкогольних ліцензій, капіталісти варять на цьому добрий кеш, а імперії часто-густо підкорювали корінні народи своїми імперськими спиртними напоями. Так само, як плантатори американського півдня споювали своїх рабів дешевим ромом чи віскі, аби ті не мали часу роздумувати про втечу та свободу.
Тож друзі! Якщо маєте тексти на цю тему або хочете їх написати - вперед, до праці!
Нижче, англійською мовою подаємо умови публікації та контакти анархістського видавництва, з якими ви можете напряму прокомунікувати та узгодити всі деталі написання й оприлюднення вашого тексту:
Format:
In digest zine form: 9 or 10 point Times New Roman Font, two columns.
Maximum sizes:
-Essays and creative writing: 2,000 words
-Poems: 2 pages (please include notes on formatting)
-Letters: ~350 words
-Artwork: 2 continuous pages (or any amount of smaller pieces)
Copies by mail? Send to:
Uncivilized Distro
Po Box 72
Seymour IL, 61875
Digital copies? Send to: tmwg1995[@]protonmail.com
Submissions due July 1, 2026.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Стрейт-едж - це потужний рух, що пропагує здоровий спосіб життя й повну відмову від алкоголю, наркотиків та невпорядкованих сексуальних стосунків. Він сформувався у середовищі американської панк-музики 1980 років. В той час алкоголізм, наркозалежність, а також незахищений секс, знищували панків та анархістів із середини - люди помирали від отруєннь, передозувань, венеричних хвороб, СНІДу. Тож Ян Маккей, лідер хардкор-гурту Minor Threat, написав пісню під назвою Straight Edge, в якій закликав усіх дотримуватись чіткої межі між людським життям та шкідливими звичками.
Оскільки багато панків та анархістів мали таку ж саму позицію стосовно речовин, які руйнують душу й тіло, то Straight Edge перетворився з короткої пісні на автономний рух, активісти якого прямо казали:
“Друзі, нам треба змінювати цей світ, нам потрібно робити революцію, аби знищити капіталізм. А така революція під силу тільки тверезим!”.
Тому сьогодні тисячі людей лівих поглядів по всьому світу утримуються від спиртних напоїв, не курять, не вступають у випадкові статеві звʼязки. А деякі радикальні групи анархістів полюють та нападають на драгдилерів і виробників наркотиків, люто лупцюючи їх битами.
Можна по-різному ставитися як до таких акцій насилля, так і до принципів цього руху загалом, однак Straight Edge - важлива та невідʼємна складова панк-культури та анархістської ідеології. Журнал “Артіль” хоч і не позиціонує себе стрейт-едж виданням, однак наша команда солідарна з конструктивними ідеями, котрі несуть стрейт-еджерські колективи.
Тому ми вирішили розповісти вам про запуск зіну “Anarchy With an X”!, бо кожен охочий може надіслати туди свої твори!
Якщо ви пишете есе, оповідання, поезію - то чом би не відрефлексувати на папері важливі теми здорового способу життя та їх контексту! Тим паче редакція зіну ставить цікаві питання до авторі та авторок:
- Ви не вживаєте алкоголь, бо це ваш спосіб не підтримувати державу й капіталізм? Чи є інші причини? Можливо, це прояв вашої боротьби з імперіалізмом?
Нагадаємо, що держава рубає мільярди грошей на продажі алкогольних ліцензій, капіталісти варять на цьому добрий кеш, а імперії часто-густо підкорювали корінні народи своїми імперськими спиртними напоями. Так само, як плантатори американського півдня споювали своїх рабів дешевим ромом чи віскі, аби ті не мали часу роздумувати про втечу та свободу.
Тож друзі! Якщо маєте тексти на цю тему або хочете їх написати - вперед, до праці!
Нижче, англійською мовою подаємо умови публікації та контакти анархістського видавництва, з якими ви можете напряму прокомунікувати та узгодити всі деталі написання й оприлюднення вашого тексту:
Format:
In digest zine form: 9 or 10 point Times New Roman Font, two columns.
Maximum sizes:
-Essays and creative writing: 2,000 words
-Poems: 2 pages (please include notes on formatting)
-Letters: ~350 words
-Artwork: 2 continuous pages (or any amount of smaller pieces)
Copies by mail? Send to:
Uncivilized Distro
Po Box 72
Seymour IL, 61875
Digital copies? Send to: tmwg1995[@]protonmail.com
Submissions due July 1, 2026.
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
🔥3❤2👍1
Що буде, коли двоє радикалів - українець та єврей, зійдуться у Львові? Правильно - буде анархістський журнал!
Саме це сталося у місті Лева теплої весни 1904 року. Максиміліан Нахт і Михайло Лозинський видали «Wolny Świat» - радикальний анархо-комуністичний часопис. Чуваки прямо заявляли, що нафіг державу, парламент, партії, вождів - тільки спільна власність, тільки самоврядування, тільки хардкор!
Для елегантної, інтелектуальної Галичини - то було дуже й дуже радикально, тож габсбурзька поліція оперативно знайшла та опломбувала тираж, вилучивши 300 журналів. Як то кажуть “триста - поцілуй опортуніста”! Однак декілька примірничків Макс і Михайло все ж таки заховали на Високому Замку, тож львівські анархісти нехай і доволі не масово, але могли читати се доволі цікаве анархо-комуністичне чтиво.
Звісно ж, ви запитаєте, чому автори прозвали журнал «Wolny Świat», а не «Вільний Світ». Чому польською, а не українською, чи наприклад - не на їдиші? Однак відповідь буде дуже простою, дещо навіть маркетологічною. Нахт і Лозинський бачили своєю цільовою аудиторією робітників, а більшість пролетарів тогочасного Львову говорила польською мовою, тому й журнал був польськомовний.
Ну й звісно - це перший випадок радикальної анархістської агітації у Львові, хоча журнали про анархізм у місті Лева виходили ще років зо 20 до появи «Вільного Світу». Ну й крім того, 1904 рік - це час, коли анархістський рух вже набрав жирку й про діяльність антиавторитарних радикалів не чув хіба-що лінивий.
Автори журналу «Wolny Świat» цитували Малатесту і Бакуніна, однак найбільший вплив на їх ідеї зробив Ян-Вацлав Махайський, відомий польський анархіст та анти-інтелектуал, котрий вважав, що інтелігенція експлуатує робітничий клас, тому інтелігенції взагалі не повинно існувати. На його думку всі робітники мають займатися як фізичною, так і розумовою працею і от тоді на світ сей грішний прийде справжнє безкласове суспільство.
Прикол в тому, що журнал Нахта і Лозинського, хоч і стосувався складних філософських матерій анархо-комунізму - все ж був написаний простою мовою, без зайвого пафосу й академізму. І це робить його дуже цінним виданням. Та все ж - дуже шкода, що цісарські копи конфіскували майже весь тираж і лишень невелике коло львівських робітників могло читати «Wolny Świat».
Та все ж такі історії надихають, бо ти розумієш: мрійники у надскладних умовах робили анархістське чтиво та вірили, що колись настане революція і люди побудують справжній вільний світ…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
Саме це сталося у місті Лева теплої весни 1904 року. Максиміліан Нахт і Михайло Лозинський видали «Wolny Świat» - радикальний анархо-комуністичний часопис. Чуваки прямо заявляли, що нафіг державу, парламент, партії, вождів - тільки спільна власність, тільки самоврядування, тільки хардкор!
Для елегантної, інтелектуальної Галичини - то було дуже й дуже радикально, тож габсбурзька поліція оперативно знайшла та опломбувала тираж, вилучивши 300 журналів. Як то кажуть “триста - поцілуй опортуніста”! Однак декілька примірничків Макс і Михайло все ж таки заховали на Високому Замку, тож львівські анархісти нехай і доволі не масово, але могли читати се доволі цікаве анархо-комуністичне чтиво.
Звісно ж, ви запитаєте, чому автори прозвали журнал «Wolny Świat», а не «Вільний Світ». Чому польською, а не українською, чи наприклад - не на їдиші? Однак відповідь буде дуже простою, дещо навіть маркетологічною. Нахт і Лозинський бачили своєю цільовою аудиторією робітників, а більшість пролетарів тогочасного Львову говорила польською мовою, тому й журнал був польськомовний.
Творці журналу «Wolny Świat» напряму заявляли - «Ми є анархістами, і вас всіх закликаємо бути анархістами». І це дуже цінно й важливо, бо анархісти час від часу, прагнучи до більшої популярності, називають себе іншими термінами, бо бачите - анархізм таке страшне слово, що люди точно не підтримають.
Ну й звісно - це перший випадок радикальної анархістської агітації у Львові, хоча журнали про анархізм у місті Лева виходили ще років зо 20 до появи «Вільного Світу». Ну й крім того, 1904 рік - це час, коли анархістський рух вже набрав жирку й про діяльність антиавторитарних радикалів не чув хіба-що лінивий.
Автори журналу «Wolny Świat» цитували Малатесту і Бакуніна, однак найбільший вплив на їх ідеї зробив Ян-Вацлав Махайський, відомий польський анархіст та анти-інтелектуал, котрий вважав, що інтелігенція експлуатує робітничий клас, тому інтелігенції взагалі не повинно існувати. На його думку всі робітники мають займатися як фізичною, так і розумовою працею і от тоді на світ сей грішний прийде справжнє безкласове суспільство.
Прикол в тому, що журнал Нахта і Лозинського, хоч і стосувався складних філософських матерій анархо-комунізму - все ж був написаний простою мовою, без зайвого пафосу й академізму. І це робить його дуже цінним виданням. Та все ж - дуже шкода, що цісарські копи конфіскували майже весь тираж і лишень невелике коло львівських робітників могло читати «Wolny Świat».
Та все ж такі історії надихають, бо ти розумієш: мрійники у надскладних умовах робили анархістське чтиво та вірили, що колись настане революція і люди побудують справжній вільний світ…
Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!
❤7🔥4❤🔥2👍2
Forwarded from The Daily Anarchism
Іван Франко у свої 18 був красенем, одягав стильний німецький костюм. Прозу хтів писати для аристократів і мати з цього добрий гешефт. Однак молитвами і листами Михайла Драгоманова, якій той писав зі Швейцарії, юний Джеджалик навернувся у віру громадівську.
Якщо Ісус Христос був першим анархістом, то Івана Яковича можемо сміливо величати першим українським анархо-комуністом.
Це звісно треба за жарт сприймати, але критика збоку Івана Яковича на адресу інституту держави та центральної влади, очевидна, факт є факт: у повісті «Захар Беркут», містер Франко голосно кричить: центральна влада нас зрадила, рідний край врятує тільки низова ініціатива.
І в тому - головна фішка творчості юного Івана: він свою художню думку дуже конструктивно підсилював реальними історичними фактами та джерелами.
Потім Франко вивчав марксизм і вже тоді бачив, що революція може закінчитися ще більшою тиранією ніж абсолютизм ранньомодерних монархій.
До речі: якобінці це чітко довели…
Іван Франко - це скарб в руках українського суспільства. Але поки ми не вміємо користуватися скарбами.
Як зберегти історичну спадщину Львова?
Займатися цим катанням кожного дня, створювати громадські організації, проводити народні збори.
Час діяти вже років 30 як настав. А бездіяльність, вона - короткочасна. Бо ми - дивимося у вічність, а вічність - дивиться і нас…
Скоро буде цікава стаття про анархістські віяння у думці Каменяра.
Він не був анархістом, наголошуємо, однак певні вайби від анархізму в його творчості простежуються. Бо інакше просто бути не може.
Бо якщо Драгоманов твій ментор і круч - то інакше, сука, бути не може!
Якщо Ісус Христос був першим анархістом, то Івана Яковича можемо сміливо величати першим українським анархо-комуністом.
Це звісно треба за жарт сприймати, але критика збоку Івана Яковича на адресу інституту держави та центральної влади, очевидна, факт є факт: у повісті «Захар Беркут», містер Франко голосно кричить: центральна влада нас зрадила, рідний край врятує тільки низова ініціатива.
І в тому - головна фішка творчості юного Івана: він свою художню думку дуже конструктивно підсилював реальними історичними фактами та джерелами.
Потім Франко вивчав марксизм і вже тоді бачив, що революція може закінчитися ще більшою тиранією ніж абсолютизм ранньомодерних монархій.
До речі: якобінці це чітко довели…
Іван Франко - це скарб в руках українського суспільства. Але поки ми не вміємо користуватися скарбами.
Як зберегти історичну спадщину Львова?
Займатися цим катанням кожного дня, створювати громадські організації, проводити народні збори.
Час діяти вже років 30 як настав. А бездіяльність, вона - короткочасна. Бо ми - дивимося у вічність, а вічність - дивиться і нас…
Скоро буде цікава стаття про анархістські віяння у думці Каменяра.
Він не був анархістом, наголошуємо, однак певні вайби від анархізму в його творчості простежуються. Бо інакше просто бути не може.
Бо якщо Драгоманов твій ментор і круч - то інакше, сука, бути не може!
❤5