Що мене особливо приваблює, так це тактильність фільму.

90-ті ще й той час, коли процес пост-продакшену був мінімальним (звичайно, порівняно з тим, що зараз). Те, що було в кадрі, було і в реальності. Починаючи від пропсів і оформлення рандомної кав'ярні для фонового шота, аж до трюків, вибухів і цілих екшен сцен, які в цьому фільмі й сьогодні виглядають неперевершено — стрибок через обрив на шосе і спроба знешкодити бомбу під автобусом на повній швидкості... уууххх! І Кіану робив 90% своїх трюків самостійно!

У кадрі все дуже фізичне і важке, але рівно до тієї міри, щоб не йти в строгий реалізм. Візуально це насичений та світлий бойовик — події відбуваються вранці впродовж кількох годин і, знаєте, є щось дуже привабливе в цьому часу доби, яке не так часто зустрінеш в екшенах. Мені ось після титрів завжди хотілося дізнатися, як герої проведуть залишок дня.

Режисер Ян де Бонт, для якого Speed був дебютною роботою, відомий ще й як оператор: Basic Instinct та Flesh+Blood Верховена, Die Hard МакТірнана, Flatliners Шумахера. Це дуже красиві фільми зняті його руками і саме камера в них часто відкривала для мене найцікавіше. Тому не дивно, що Speed має такий самий великоваговий, але водночас по голлівудськи привабливий вигляд: географія кадру чиста, актори красені, а вибухи й трюки небезпечні та справжні.

Взагалі це один із найкрасивіших і найяскравіших екшен-фільмів 90-х, знятих на анаморфотні лінзи — більшість кадрів з дією та портретами часто мають дорогий вигляд ще й завдяки цій неймовірній компресії кадру та мінімуму деформацій оптики. Я часто ловив себе на думці, що екшен відчувається вагомим (прямо фізичним і стрімким), тому що були обрані дуже правильні лінзи — у фільмі використовували чудові Panavision C, E та Primo серії, але все одно знімати на анаморфот це та ще мука.

Я не переглядав Speed багато років, але щойно я почув головну музичну тему Марка Манчіни, я підстрибнув у кріслі і всередині щось активувалося. Так ностальгія, так 90-ті та і Рівз та Баллок абсолютно неймовірні красені ❤️ І водночас для мене Speed про кінетику і про стару школу екшен фільмів.

Цей період кіно варто вивчати хоча б для розуміння того, як видовищно показати те, що на папері має дуже камерний вигляд (основна локація все ж таки автобус), а насправді у фільмі дуже багато повітря, розмаху і рухливої яскравої емоції.

А ще у 2024-у Speed виповнюється 30 років!

Деталь, яка мені завжди дуже подобалася це те, як Ян де Бонт використовує віддзеркалення, щоб посилити видовищність вибуху. На телефонних будках, на склі та металі... навіть обличчя акторів і їхні реакції це теж свого роду віддзеркалення.

Ти реально відчуваєш, що середовище реагує на щось дуже сильне і неконтрольоване. Це все дуже класно підсилює момент і дає змогу мені як глядачеві відчути його потужність та фізичність.

Плюс режисер часто поміщає самих акторів в екшен. В одному з інтерв'ю він згадує вибух автобуса над плечем Кіану Рівза та розфокусоване полум'я за спиною Денніса Хоппера — «Що б не сталося, у вас виникає відчуття, що в кадрі є щось більше, ніж просто ефект».

А ще ось це: «Автобусу теж потрібна була кінцівка, оскільки кожному головному герою потрібна арка. Тому знімальна група купила старий вантажний літак за 80000 доларів і підірвала їх разом», — сказав Ян де Бонт.

Cinema!

Мабуть про це вже неодноразово писали, але я всеодно багато думаю про вбрання принцеси Ірулан у Dune: Part Two. Така візуальна прогресія чудово передає, як вона все більше стає заручницею політичних ігор та втрачає свою агентність.

Вільньов в інтерв'ю згадував, що одяг у фільмі прямо демонструє соціальний статус персонажа, а у героїні Флоренс П'ю зовсім небагато екранного часу. Тому це рішення зі зміною вбрання не просто чудова деталь візуальної мови, а повноцінна арка персонажа, що розказана всього в декількох сценах.

Додатково прикріплюю невеличке відео з художницею по костюмах Жаклін Вест (дурненький жарт про те, що ми не родичі, я залишаю за собою).