25 років тому на екрани кінотеатрів вийшов мультфільм Mulan.

У зв'язку з цим згадав один факт про монтаж, який я все ще не можу викинути з голови — всі пісні в Mulan є тільки в першій половині мультфільму. Щойно герої знаходять зруйноване поселення, музичні номери повністю зникають з наративу, підтримуючи тим самим густіший і темніший тон історії.

Бачу в цьому винятково свідоме творче рішення, яке ділить події для персонажів на "до" і "після" — монтажно пісня про фантазії героїв обривається неймовірно різко, вириваючи не тільки глядача з наповненої позитивом емоції, а й самих героїв мультфільму, зіштовхуючи їх із жорстокою реальністю.

Легко можу уявити, як тоді усередині студії Disney могло б народитися рішення "нам усе ще потрібні пісні наприкінці, а то занадто темний тон", або "нам потрібно більше явного ритму на екрані, тому мають бути ще музичні номери". Але Mulan не такий мультфільм.

При тому, що перехід виключно на скор тут цілком виправданий (музику до мультфільму написав Джеррі Голдсміт) — одна тільки сцена трансформації героїні працює як окремий фільм всередині фільму (яка ж дивовижна сцена, просто не можу). Все ж таки Голдсміт неймовірно контролює емоції глядача за допомогою музики.

Виявилося, що в різних кінотеатрах по всьому світу показують різні версії Spider-Man: Across the Spider-Verse.

Багато в чому різниця стосується окремих фраз персонажів або їх реакцій, тому поки що нічого особливого. Наприклад, на початку мультфільму помічниця Мігеля робить з ним селфі після закінчення діалогу. А ось у тій версії, яку дивився я, такого не було 🥲

Ендрю Левітон, помічник монтажера, офіційно підтвердив, що існує щонайменше дві версії мультфільму. Але скоріш за все їх більше. Після того, як в інтернет стали викладати фрагменти сцен, він у себе у твіттері просто написав "Мені було цікаво, коли люди почнуть помічати...".

Для мене як монтажера ця історія звучить дуже цікаво, оскільки так реалізується тема мультиверсу в нашому світі. Це дуже зрозуміла і проста концепція, яку хотілося б розгорнути ширше.

Уявіть собі, як у хаотичному порядку кінотеатри заповнюють версії мультфільму з дуже різними сценами, які драматично впливають на історію, або демонструють всілякі варіації характерів персонажів, які впливають на вже знайомий образ героя. А можливо навіть версії із різними кінцівками (все ж таки п'ятиактна структура мультфільму дає можливість створювати різний зміст).

Трохи холодно до аудиторії, розумію, просто в моєму уявленні у деяких глядачів могло б прокинутися почуття колекціонування та прагнення подивитися всі версії. Щось на зразок ARG, в яку розумієш як грати тільки по ходу. І ніхто не знає її масштабів, тому що межі мультиверсу невідомі.

Що ж, тепер можна зробити припущення, що новий кінотеатральний мікс, де нарешті діалоги не заглушені музикою, це теж окрема версія з мультиверсу 😈

Я розумію, що на каналі не було відео вже майже півроку. За цей час зі мною багато чого сталося, я дуже сильно занурився в себе, але можу сказати, що прямо зараз я нарешті активно працюю над новим відеоесе.

Так, у цьому пості я буду більше говорити про себе в контексті каналу.

З початку 2023 року я написав десь 4 нових тексти для роликів. І попри те, що це були справді класні теми, про які мені було важливо поговорити, до мене приходило відчуття, що я вже не зовсім той автор, яким був раніше. І тексти відправлялися в стіл.

Хоча тизери деяких потенційних відео я постив тут у телеграмі у вигляді невеличких розборів.

Напевно, моєю головною помилкою було "повернути те відчуття від творчості, що було раніше". Але як раніше вже не буде, а на усвідомлення цього потрібен був час.

У якийсь момент потрібно дати зайвої саморефлексії зупинитися (бо вона теж сильно впливає на можливість творити) і просто випустити відео. Без очікування від себе якихось великих звершень, без очікування певних охоплень чи актуальності, а зробити відео, тому що дуже подобається. Так, деяким з нас з сьогоднішнім рівнем стресу і непередбачуваності, на знайдення опори на себе і впевненості в тому, що ти робиш, потрібен час — це нормально і такі штуки не варто недооцінювати.

Дуже поважаю авторів, які через творчість намагалися відрефлексувати все, що з ними відбувається. А тих, хто навпаки занурювався і досі занурюється в себе, я можу сказати, що все буде добре. Просто не випускайте з уваги те, що для вас важливо.

І так, я бачу, як люди відписуються, я читаю коментарі. І нехай, це все ж таки інтернет. Але так само я бачу і тих, хто приходить, хто залишається, хто дякує, хто захоплюється. І хто пише слова підтримки, яких ніколи не буває багато. Для цих людей мені дуже хочеться старатися 💛

А тексти, що були відправлені в стіл, я хочу все ж таки переписати та зробити з них відео. Тож цей матеріал не пропаде.

Міцно обіймаю!

Дописів немає, тому що прямо зараз тону в монтажі нового відео. Скоро почну писати про що воно і трохи сильніше розкривати контекст майбутнього півгодинного матеріалу. Як тут, так і на Патреоні.

Ще сходив на Oppenheimer і Barbie в якості double feature з перервою в годину між фільмами. Отримав багато задоволення від обох, але години між сеансами справді мало. Є що сказати і про фільми, і про такий формат перегляду (на мою думку краще спочатку йдіть на Oppenheimer, а потім на Barbie). Пізніше напишу сюди.

Відчуття, що нічого не встигаю. Відео велике. Роботи багато. Життя не стоїть на місці. Хочеться все встигнути. Але з іншого боку така насиченість мені навіть подобається. Мабуть, це все наслідки піврічної перерви 🫠