Неймовірно захоплений першими 20 хвилинами Man of Steel Зака Снайдера!

Фільм 2013 року відомий з багатьох причин: це і старт кіновсесвіту DC (якому незабаром дадуть новий початок), це і джерело усіх суперечок щодо Зака Снайдера (ледь не єдиний, у кого було бачення), а також це фільм, більша частина якого напирала на натуралізм і приземленість, розкриваючи людські риси знаменитого криптонця. Хоча тут треба сказати, що останнього хотів Крістофер Нолан, який продюсував фільм, а Заку Снайдеру було цікаво інше 😏

Однак мені фільм запам'ятався тим, що несподівано всередині такої натуралістичної історії опиняється двадцятихвилинна короткометражка у сетингу стильного та епічного фентезі в космосі. З літаючими дикими звірами; планетою, що вмирає від катаклізму; стародавніми воїнами, які носять обладунки з кісток і металу; а також неймовірною увагою до деталей і тактильності матеріалів.

Я б із радістю подивився приквел про Криптон від Снайдера.

З двох з половиною годин хронометражу Man of Steel перші 20 хвилин абсолютно точно можна дивитися як окремий самостійний твір. Цей фільм усередині фільму — втілення того, чим Снайдер завжди хотів бути та зрештою стане. Особливо якщо звернути увагу на його фільмографію і ставлення до кінопростору — у нього не буває просто кадру.

На мою думку цей фентезійний сегмент говорить про нього набагато більше як про автора, ніж весь інший Man of Steel з його ідеями про рятівника, нервовою ручною камерою і битвою у кам'яних джунглях Метрополіса.

Саме тут Снайдер відчуває себе вільно і на відміну від решти хронометражу, ставиться до перших 20 хвилин як до чогось важливого особисто для себе. Просто подивіться ще раз на ці загострені кораблі; оточення та обладунки у стилі Ар-Нуво; місто, що схоже на ребра стародавнього звіра; артефакт у вигляді черепа, скоріш за все першого криптонця... — неймовірний масштаб.

Ти дивишся на подібні образи та розумієш, як сильно окреме зображення чи дизайн можуть розбурхувати фантазію.

Звичайно, за весь опенінг жодного кадру зі слоумо (як і в решті фільму), проте насиченість, зернистість, силуети та графічність — усе настільки переповнене гіперстилізацією, що кадр прям затягує. Обожнюю таке живе зображення.

А сцена із небесною битвою, яку бачить Джор Ел (персонаж Рассела Кроу) — назавжди у серці. Ці яскраві спалахи світла я запам'ятаю назавжди ✨

P.S.
Якщо у вас є можливість увімкнути фільм, зверніть увагу на монтажну склейку, якою закінчується сегмент на Криптоні. Таке відчуття, ніби Снайдер не знав, або зовсім не хотів перейматися щодо переходу до решти більш спродюсованого фільму. Just sayin'.