Все ще найулюбленіший шот з Jurassic Park Спілберга.

Якщо ви з якихось причин не знаєте, що відбувається і чому саме цей момент, то все просто — на 01:57:14 з пащі тиранозавра на мить зникає велоцираптор.

Над цим фільмом працювали абсолютні маги візуальних ефектів. Усі до останньої людини. І такі "недосконалості" роблять один із найважливіших у VFX індустрії фільмів ще кращим.

Мені дуже подобається, як Дені Вільнев покладається на музику Йохана Йоханнссона в Arrival. Іноді навіть замість експозиції.

У Arrival справді багато пояснень для глядача і зазвичай вони дуже технічні. Наприклад, сцена, де Ієн (персонаж Джеремі Реннера) розповідає, як працює мова прибульців все ж таки не про емоцію, а більш про інформацію.

І така експозиція не може бути трактована якось інакше. Це те, у що персонаж вірить і те, що він робить виконуючи свою роботу. Це не частина якоїсь легенди чи вигаданої історії.

Але в одні зі своїх найсильніших моментів Arrival покладається не на слова. У певному сенсі Вільнев не вірить їм, бо слова не так часто резонують з глядачем. Тому він використовує музику Йоханнссона, щоб втягнути вас у процес.

Гнітючий, космологічний та ритуальний скор у, наприклад, сцені зі входом на корабель, пояснює набагато більше, ніж фрази про те, що бачать і відчувають герої.

Людська мова б зруйнувала таємницю першого знайомства з прибульцями.

А тому у тій самій сцені, де Ієн розповідає як працює мова прибульців, на фоні ви все одно можете почути таємничу музику Йоханнссона. Бо Вільнев не вірить тільки в слова і не покладається на них.

Повернемося до Arrival і поговоримо трохи про операторську роботу.

Для того, щоб краще зрозуміти візуальний стиль фільму і роботу оператора Бредфорда Янга, потрібно ознайомитися зі знімками шведського фотографа Мартіни Хугланд Іваноу.

Придивіться до цих кадрів. Хіба ви не бачите в них арт Arrival? Недоекспонований лук, ледве помітні контури, все ніби в димці — вам постійно щось трохи заважає підійти ближче до об'єкта на знімку. Але водночас, парадоксальним чином, такий ефект створює тишу і близькість.

Знімки Іваноу фіксують дуже конкретне відчуття від фотографії — ви тихо вдивляєтесь у знімок і намагаєтесь розглянути об'єкт, але замість інформації скоріше отримуєте відчуття ніби тонете.

Мовчазні та абстрактні знімки створюють доволі інтимний і загадковий простір, де освітлення і деталізація зникають від зору глядача.

Такі фото зазивають всередину себе, щоб стати частиною цього спокою. Але при цьому ненав'язливі і не тиснуть. І саме такий ефект від кадру не просто чудово доповнює загадковий світ Arrival, але і створює його.

Янг робить не кінокадр, а лукбук. Знімок в альбомі. Який рухається та звучить.

Це дуже м'який простір, у якому замість прямого освітлення переважає відображене освітлення, наприклад від стін чи неба.

А загальний недоекспонований лук створює глуху тінь, яка скоріше поглинає кадр.

Якщо камера прямує за персонажем, то найчастіше вона прямуватиме за силуетом. Усе для того, щоб не руйнувати інтимний арт фільму. Бо створення мазків зі світла і негативного простору набагато краще допомагає глядачу насититися таємничим світом фільму.

До того ж такий тип освітлення підсилює тони шкіри та контури облич. Тому ви завжди швидко перемикаєте увагу на актора і концентруєтеся на його грі.

Це дуже зрозуміла кінематографія, яка незважаючи на джерело натхнення створює дуже чистий, обережний та тихий кадр.