Файно, поговоримо поки про апатію та суміжні теми: фінанси, планування, сім’ю. Поділю на кілька дописів в ім’я структури.
✍️Почнемо з основного – про апатію і втому.
🔹По-перше, не будемо плутати апатію та втому. Апатія – це не просто психологічний стан: під нею є фізіологічні аспекти, як от порушення роботи мозку або обміну речовин. Базово можна зробити аналіз крові і глянути, може, не вистачає якихось вітамінів. Втома – має причину: ви знаєте, чому саме знаходитесь у цьому стані. Це може бути геополітична ситуація, потік новин, невдоволення собою, роботою, фінансовим станом – байдуже. Якщо йти від зворотного, то можна уявити, що геополітична ситуація змінилась або фінансовий стан покращився і перевірити чи зробило б це вас щасливіше.
❗️Ремарка: не поширюється на випадки втрати когось важливого у житті. В такий випадках йдеться не про втому, а про горе і його потрібно проживати, а не лікувати. Це індивідуальний процес.
Причин для втоми в українців безмежно багато, се ми знаємо. І в нас проблема не «не хочу нічого робити», а «не знаю, що робити, все здається марним і недостатнім у жорстокому світі».
🔹По-друге, втомлюватись і мати періоди меншої активності – нормально. Навіть якщо дивитись на знаменитостей, політичних діячів, то бурхлива щоденна активність – виняток і проявляється або під тиском обставин, або через комплекси. Для людини окей мати менше або більше енергії залежно від часу доби, сезону, гормонального циклу, рівня навантаження на роботі, ситуації в сім’ї. При чому це не є універсальним (у мене, наприклад, взимку більше енергії).
🔹По-третє, іноді проблема не стільки в апатії чи втомі, скільки в реакції. Такий стан провокує сором і провину. Зараз – особливо. У мережі постійно є хтось активний. Дописи в тг, інст, тредс тощо – ніколи не закінчуються. Можна весь день листати. Якщо в одного блогера закінчується ресурс – ми просто припиняємо його бачити, а бачимо інших. Наш мозок це не розрізняє, а просто сприймає, о «всі активні, крім мене». У тг каналах почасти є багато активних адмінів і коли хтось один втомлюється – інші продовжують справу. Багатьох з нас ще й вчили, що якщо зупинитись, то ваше місце займе хтось інший, а ви ніколи більше не оправитесь від цієї поразки.
У таких умовах організм починає палити енергію на подолання цього страху/сорому. Зазвичай це лише створює парадокс «я стресую від того, що не можу перестати стресувати»😀
Чи можу щось порадити? Можу, але в іншому дописі. Будемо ще далі розбирати тему. З мого боку це цивільний погляд на питання, але, можливо, адмін потім теж щось скаже.
✍️Почнемо з основного – про апатію і втому.
🔹По-перше, не будемо плутати апатію та втому. Апатія – це не просто психологічний стан: під нею є фізіологічні аспекти, як от порушення роботи мозку або обміну речовин. Базово можна зробити аналіз крові і глянути, може, не вистачає якихось вітамінів. Втома – має причину: ви знаєте, чому саме знаходитесь у цьому стані. Це може бути геополітична ситуація, потік новин, невдоволення собою, роботою, фінансовим станом – байдуже. Якщо йти від зворотного, то можна уявити, що геополітична ситуація змінилась або фінансовий стан покращився і перевірити чи зробило б це вас щасливіше.
❗️Ремарка: не поширюється на випадки втрати когось важливого у житті. В такий випадках йдеться не про втому, а про горе і його потрібно проживати, а не лікувати. Це індивідуальний процес.
Причин для втоми в українців безмежно багато, се ми знаємо. І в нас проблема не «не хочу нічого робити», а «не знаю, що робити, все здається марним і недостатнім у жорстокому світі».
🔹По-друге, втомлюватись і мати періоди меншої активності – нормально. Навіть якщо дивитись на знаменитостей, політичних діячів, то бурхлива щоденна активність – виняток і проявляється або під тиском обставин, або через комплекси. Для людини окей мати менше або більше енергії залежно від часу доби, сезону, гормонального циклу, рівня навантаження на роботі, ситуації в сім’ї. При чому це не є універсальним (у мене, наприклад, взимку більше енергії).
🔹По-третє, іноді проблема не стільки в апатії чи втомі, скільки в реакції. Такий стан провокує сором і провину. Зараз – особливо. У мережі постійно є хтось активний. Дописи в тг, інст, тредс тощо – ніколи не закінчуються. Можна весь день листати. Якщо в одного блогера закінчується ресурс – ми просто припиняємо його бачити, а бачимо інших. Наш мозок це не розрізняє, а просто сприймає, о «всі активні, крім мене». У тг каналах почасти є багато активних адмінів і коли хтось один втомлюється – інші продовжують справу. Багатьох з нас ще й вчили, що якщо зупинитись, то ваше місце займе хтось інший, а ви ніколи більше не оправитесь від цієї поразки.
У таких умовах організм починає палити енергію на подолання цього страху/сорому. Зазвичай це лише створює парадокс «я стресую від того, що не можу перестати стресувати»😀
Чи можу щось порадити? Можу, але в іншому дописі. Будемо ще далі розбирати тему. З мого боку це цивільний погляд на питання, але, можливо, адмін потім теж щось скаже.
❤1👍1
Наступне - витримка та планування життя
Життя не було певним ніколи. Ні при нас, ні до нас. Здатність планувати – розкішний максимум, який люди завжди хотіли бачити як базовий мінімум. Навіть тоталітарні держави часом змушені коригувати плани.
Ми реально не знаємо, що трапиться: можна пройти пекло і вижити, а можна отримати бурульку з даху в голову під час винесення сміття.
Дозволю собі послатись на фразу бабусі, яку вона отримала від своєї бабусі (думаю, то суспільне надбання): «якби я так все приймала до серця, то вже б вмерла».
Бабуся свого часу пережила війну: для неї війна почалась у вересні 1939 року не лише формально, але й фактично. Тата майже зразу розстріляли, поки бабусю та її маму допомагали врятувати односельчани. Потім були переслідування, розділення родини. У 1947 – депортація на Сибір. Там – життя в овочевих бараках, харчування гнилими продуктами, які ще треба було знайти і не бути покараним, відсутність одягу, належного лікування. Для дитини, народженої в заможній родині, оточеній увагою – великий стрес і ніякої надії на повернення додому аж до самої реабілітації.
Навіть після повернення не було чіткого розуміння, де і як жити, що робити і чи не повториться усе знову. Зате була установка, що якщо щось можна зробити – то варто. Не треба застоюватись. Бабуся не знала чи стане краще і чи взагалі виживе, вона бачила появу та крах режимів і зрештою, навіть зараз життя не ідеальне, доводиться переживати уже другу війну, але є родина, яка турбується щоб нічого не бракувало.
По-суті, я зараз могла б жити на Сибірі, якби обставини склались інакше😬
Звісно, приймати за норму, що «людина повинна страждати» - ми не будемо, бо і не повинна. Однак, людина все ще здатна витримати багато і побудувати своє життя у важких умовах та навіть отримати задоволення. І мотивація грає тут не головну роль. На передній план виходить рішучість, стабільність та логіка (без відходу в аморальність бтв). А ще допамін нам біологією даний для поступового виконання тривалих проектів.
🤝Можна щось зробити? Робим. Воно або знадобиться пізніше, або ні. Якщо знадобиться – добре. Якщо не знадобиться – то так тому і бути. Якщо перекласти на сучасність: «я залишаюсь в Україні, бо вважаю це правильним», «я кидаю донати на перевірені збори, бо вважаю це правильним», «я підгодовую тварин/птахів у мороз, бо вважаю це правильним». Без виправдання, без надії та моральної складової. Тупо дія. Всьо.
Історія знає винахідників та архітекторів, які чітко ЗНАЛИ, що ніколи не побачать своє творіння, бо просто не доживуть до цього.
Мотивація – це шикарно, але вона часто залежить від зовнішнього оточення. Коли щось не так – використовується рішучість. Ми і не повинні постійно бути у стані крайньої радості (скоріш у стані спокою).
Завтра продовжимо про створення сімей та фінанси.
Життя не було певним ніколи. Ні при нас, ні до нас. Здатність планувати – розкішний максимум, який люди завжди хотіли бачити як базовий мінімум. Навіть тоталітарні держави часом змушені коригувати плани.
Ми реально не знаємо, що трапиться: можна пройти пекло і вижити, а можна отримати бурульку з даху в голову під час винесення сміття.
Дозволю собі послатись на фразу бабусі, яку вона отримала від своєї бабусі (думаю, то суспільне надбання): «якби я так все приймала до серця, то вже б вмерла».
Бабуся свого часу пережила війну: для неї війна почалась у вересні 1939 року не лише формально, але й фактично. Тата майже зразу розстріляли, поки бабусю та її маму допомагали врятувати односельчани. Потім були переслідування, розділення родини. У 1947 – депортація на Сибір. Там – життя в овочевих бараках, харчування гнилими продуктами, які ще треба було знайти і не бути покараним, відсутність одягу, належного лікування. Для дитини, народженої в заможній родині, оточеній увагою – великий стрес і ніякої надії на повернення додому аж до самої реабілітації.
Навіть після повернення не було чіткого розуміння, де і як жити, що робити і чи не повториться усе знову. Зате була установка, що якщо щось можна зробити – то варто. Не треба застоюватись. Бабуся не знала чи стане краще і чи взагалі виживе, вона бачила появу та крах режимів і зрештою, навіть зараз життя не ідеальне, доводиться переживати уже другу війну, але є родина, яка турбується щоб нічого не бракувало.
По-суті, я зараз могла б жити на Сибірі, якби обставини склались інакше😬
Звісно, приймати за норму, що «людина повинна страждати» - ми не будемо, бо і не повинна. Однак, людина все ще здатна витримати багато і побудувати своє життя у важких умовах та навіть отримати задоволення. І мотивація грає тут не головну роль. На передній план виходить рішучість, стабільність та логіка (без відходу в аморальність бтв). А ще допамін нам біологією даний для поступового виконання тривалих проектів.
🤝Можна щось зробити? Робим. Воно або знадобиться пізніше, або ні. Якщо знадобиться – добре. Якщо не знадобиться – то так тому і бути. Якщо перекласти на сучасність: «я залишаюсь в Україні, бо вважаю це правильним», «я кидаю донати на перевірені збори, бо вважаю це правильним», «я підгодовую тварин/птахів у мороз, бо вважаю це правильним». Без виправдання, без надії та моральної складової. Тупо дія. Всьо.
Історія знає винахідників та архітекторів, які чітко ЗНАЛИ, що ніколи не побачать своє творіння, бо просто не доживуть до цього.
Мотивація – це шикарно, але вона часто залежить від зовнішнього оточення. Коли щось не так – використовується рішучість. Ми і не повинні постійно бути у стані крайньої радості (скоріш у стані спокою).
👍3
Все ж таки ще додам. Більший у боротьбі з меншим – намагається його ще зменшити. Щоб навіть думок масштабних не виникало.
Ніякої перемоги, ніяких кордонів 91 року, ніякого справедливого миру, бо «це ж наївно». І це поширюється не тільки на глобальному рівні (тут би і не повірили), а й на базовому. Ну справді, що за нісенітниця, щоб така маленька країна змогла щось зробити з такою великою, ще й не маючи стійкої підтримки? Смішно ж.
Не смішно. Це та сама трансгенераційна травма, про яку люблять казати інстапсихологи. Вона відбувається тут і зараз, підточує тихо і непомітно.
Від «ми переможемо» до «хоч би взагалі вижити». Від «треба старатись, працювати, закривати збори на лям» до «ну закрив 10к і на тому добре». Від «буду поширювати дописи про війну, щоб увесь світ бачив» до «не буду поширювати, нікому це не треба». Від «я буду старатись, щоб будувати Україну після війни» до «після війни стане ще гірше».
Так само люди після великих травм 20 ст боялись говорити, висовуватись, щось здобувати, відновлюватись, якщо цього не дозволяли сильніші гравці.
Лізти поперед батька в пекло заради контенту – дійсно зайве, але будучи на своїй землі, де ворог нас хоче вбити просто за сам факт існування і при цьому не дозволяти собі масштабу навіть у думках – сумнівне задоволення. Ми в кожному разі передамо свій досвід наступним поколінням, але чи буде це панічне «не смій продавати екофлоу» чи «екофлоу дає тобі трохи автономності, не знаєш що з ним робити – візьми з собою в подорож з друзями» (єх, колись таки реалізуєм задумку проїхатись по Україні зі сном в машині)
Ніякої перемоги, ніяких кордонів 91 року, ніякого справедливого миру, бо «це ж наївно». І це поширюється не тільки на глобальному рівні (тут би і не повірили), а й на базовому. Ну справді, що за нісенітниця, щоб така маленька країна змогла щось зробити з такою великою, ще й не маючи стійкої підтримки? Смішно ж.
Не смішно. Це та сама трансгенераційна травма, про яку люблять казати інстапсихологи. Вона відбувається тут і зараз, підточує тихо і непомітно.
Від «ми переможемо» до «хоч би взагалі вижити». Від «треба старатись, працювати, закривати збори на лям» до «ну закрив 10к і на тому добре». Від «буду поширювати дописи про війну, щоб увесь світ бачив» до «не буду поширювати, нікому це не треба». Від «я буду старатись, щоб будувати Україну після війни» до «після війни стане ще гірше».
Так само люди після великих травм 20 ст боялись говорити, висовуватись, щось здобувати, відновлюватись, якщо цього не дозволяли сильніші гравці.
Лізти поперед батька в пекло заради контенту – дійсно зайве, але будучи на своїй землі, де ворог нас хоче вбити просто за сам факт існування і при цьому не дозволяти собі масштабу навіть у думках – сумнівне задоволення. Ми в кожному разі передамо свій досвід наступним поколінням, але чи буде це панічне «не смій продавати екофлоу» чи «екофлоу дає тобі трохи автономності, не знаєш що з ним робити – візьми з собою в подорож з друзями» (єх, колись таки реалізуєм задумку проїхатись по Україні зі сном в машині)
👍3❤1
Мда, і наче в тему до цього поста тепер трамп розказує, що нам треба погоджуватись на будь-що. Не хочу. Не буду.
Логічно розбирати цей спіч теж не буду, бо "домовленість" про яку Україна дізнається з лівих джерел, при чому не "з неділі на неділю", а в четвер ввечері - логічному аналізу не підлягає. Як і будь-які переговори з таким "посередником"
Логічно розбирати цей спіч теж не буду, бо "домовленість" про яку Україна дізнається з лівих джерел, при чому не "з неділі на неділю", а в четвер ввечері - логічному аналізу не підлягає. Як і будь-які переговори з таким "посередником"
👍5
"сьогодні" ще не закінчилось, встигаю покласти допис😁
Про сім’ю та її вплив на якість життя
🖋Суто з наукової точки зору – наявність чи відсутність стабільної сім’ї не гарантує кращого або гіршого життя. Якість життя у сім’ї з поганими стосунками – гірше, ніж без сім’ї взагалі.
Водночас у сучасній Україні, де шлюб за домовленістю чи примусом – не застосовується, є змога обирати, з ким створити сім’ю. Можна почати свою власну родину, навіть якщо стосунки зі старшими родичами – не вдались.
Основні проблеми у створенні сучасної сім’ї: війна та нерозуміння, як поводитись. Війна – очевидний фактор: непередбачуваність, ризик втрати партнера, ризик, що партнер психологічно чи фізично сильно зміниться, а також – власні зміни в умовах, коли партнера можна побачити пару разів на рік. Нерозуміння як поводитись: яким має бути чоловік/жінка, хто має заробляти, що вважати «насиллям», чи треба тікати при першій сварці. Жінкам кажуть, що якщо вони очікують від чоловіка фінансового забезпечення – то вони меркантильні, якщо ж ні – чоловік не буде цінувати і сидітиме на шиї. Чоловікам кажуть, що треба забезпечувати дружину, бо інакше «який же ти чоловік?», а якщо забезпечує – то фу, знайшов меркантильну утриманку, яка втече при перших труднощах. В такому хаосі при реальних стосунках, якщо в обох партнерів немає дуже чіткого відчуття ролі – будуть конфлікти.
Ну і якими тоді бути?
В мене з варіантів – стабільними та надійними. Люди реально різні. В умовах існування у спільному просторі потрібно знаходити певні компроміси, спільні точки дотику та моменти, де інша людина займається своїм – то і хай. Особливо стосується великих родин. У такому разі не обов’язково навіть постійно спілкуватись. Досить просто пам’ятати, що хтось існує.
Моя бабуся та її мама були розділені в ході репресій. Прабабуся потрапила до США і пізніше надсилала родині допомогу. Бували навіть з’їзди, коли збирались родичі з усіх країн, де вони є. І загалом існує звичка пам’ятати про те, що десь є родичі та іноді перевіряти, як вони там. У т.ч. це стосується і родичів партнера, бо водночас зі шлюбом – зростає коло відповідальності.
Можна бути дуже різними, але все ще надійними. Ми з паном адміном стільки раз хотіли одне одного швирнути в бачок і там забути, а потім такі «та ну нє».Була навіть репутація найбільш конфліктної пари, бо кожен має свою думку ледь з усіх питань😀 (психологічно це ок лише в дуже рідкісних випадках, не сприймайте за норму)
Велика, надійна та відповідальна сім’я, де кожен член щось вносить – дає добрий ресурс і з часом створює екосистему. Потреба зробити щось для блага одному – може створювати загальну вигоду. Плюс розподіл ролей, який не звалює всі обов’язки на одного.
Ремарка: важливо не переборщити з наступним поколінням. Фрази типу «а коли шлюб», «а коли внуки», «а я тобі тато/мама все даю, і ти мені винен» - не поможуть у вихованні. Мені таких отримувати не доводилось, а в 15-16 років була лютим бунтарем, з планами ніколи в житті не виходити заміж. Родичі такі типу «ну ок» і зачекали. А тепер я просімейні дописи пишу, лол.Чи це уже про-кланові?
Про сім’ю та її вплив на якість життя
🖋Суто з наукової точки зору – наявність чи відсутність стабільної сім’ї не гарантує кращого або гіршого життя. Якість життя у сім’ї з поганими стосунками – гірше, ніж без сім’ї взагалі.
Водночас у сучасній Україні, де шлюб за домовленістю чи примусом – не застосовується, є змога обирати, з ким створити сім’ю. Можна почати свою власну родину, навіть якщо стосунки зі старшими родичами – не вдались.
Основні проблеми у створенні сучасної сім’ї: війна та нерозуміння, як поводитись. Війна – очевидний фактор: непередбачуваність, ризик втрати партнера, ризик, що партнер психологічно чи фізично сильно зміниться, а також – власні зміни в умовах, коли партнера можна побачити пару разів на рік. Нерозуміння як поводитись: яким має бути чоловік/жінка, хто має заробляти, що вважати «насиллям», чи треба тікати при першій сварці. Жінкам кажуть, що якщо вони очікують від чоловіка фінансового забезпечення – то вони меркантильні, якщо ж ні – чоловік не буде цінувати і сидітиме на шиї. Чоловікам кажуть, що треба забезпечувати дружину, бо інакше «який же ти чоловік?», а якщо забезпечує – то фу, знайшов меркантильну утриманку, яка втече при перших труднощах. В такому хаосі при реальних стосунках, якщо в обох партнерів немає дуже чіткого відчуття ролі – будуть конфлікти.
Ну і якими тоді бути?
В мене з варіантів – стабільними та надійними. Люди реально різні. В умовах існування у спільному просторі потрібно знаходити певні компроміси, спільні точки дотику та моменти, де інша людина займається своїм – то і хай. Особливо стосується великих родин. У такому разі не обов’язково навіть постійно спілкуватись. Досить просто пам’ятати, що хтось існує.
Моя бабуся та її мама були розділені в ході репресій. Прабабуся потрапила до США і пізніше надсилала родині допомогу. Бували навіть з’їзди, коли збирались родичі з усіх країн, де вони є. І загалом існує звичка пам’ятати про те, що десь є родичі та іноді перевіряти, як вони там. У т.ч. це стосується і родичів партнера, бо водночас зі шлюбом – зростає коло відповідальності.
Можна бути дуже різними, але все ще надійними. Ми з паном адміном стільки раз хотіли одне одного швирнути в бачок і там забути, а потім такі «та ну нє».
Велика, надійна та відповідальна сім’я, де кожен член щось вносить – дає добрий ресурс і з часом створює екосистему. Потреба зробити щось для блага одному – може створювати загальну вигоду. Плюс розподіл ролей, який не звалює всі обов’язки на одного.
Ремарка: важливо не переборщити з наступним поколінням. Фрази типу «а коли шлюб», «а коли внуки», «а я тобі тато/мама все даю, і ти мені винен» - не поможуть у вихованні. Мені таких отримувати не доводилось, а в 15-16 років була лютим бунтарем, з планами ніколи в житті не виходити заміж. Родичі такі типу «ну ок» і зачекали. А тепер я просімейні дописи пишу, лол.
❤5
‼️ 71-й обмін: Україна повернула з неволі 157 військових та цивільних громадян
Сьогодні, за результатами перемовин, Координаційним штабом проведено перший у цьому році обмін полоненими. За дорученням Президента України з російської неволі визволено 150 військових та 7 цивільних українців.
Додому повертаються військовослужбовці ЗСУ, зокрема представники Військово-Морських Сил, Сухопутних військ, ТрО, ДШВ, Повітряних Сил, а також Національної гвардії України та Державної прикордонної служби. Окрім солдатів та сержантів вдалося також звільнити офіцерів.
Звільнені військовослужбовці захищали країну на луганському, донецькому, харківському, запорізькому, херсонському, сумському, київському напрямках.
▶️Більша половина визволених сьогодні Захисників потрапила в полон під час оборони Маріуполя.
Додому також повертається військовослужбовець Національної Гвардії поневолений під час захоплення ЧАЕС.
139 звільнених сьогодні українських громадян перебували у російській неволі з 2022 року.
Особливістю сьогоднішнього обміну є те, що вдалося повернути додому незаконно засуджених українців.
☝️Наймолодшому звільненому Захиснику виповнилося 23 роки. У полон він потрапив у 19-річному віці під час оборони Маріуполя. Російський суд незаконно засудив хлопця до “довічного ув’язнення”.
Вік найстаршого визволеного сьогодні оборонця - 63 роки.
🤝Висловлюємо вдячність США та ОАЕ за допомогу в організації обміну та поверненні додому цивільних та військових українців.
Звільнені з полону пройдуть повний медичний огляд, отримають допомогу з фізичної та психологічної реабілітації та усі передбачені державою виплати. Україна забезпечить звільненим реінтеграцію до суспільства після тривалої ізоляції у російській неволі.
Дякуємо також усім дотичним структурам і організаціям за скоординовані зусилля, спрямовані на визволення наших громадян.
Координаційний штаб продовжує роботу з пошуку, документування та повернення кожного, хто перебуває в російській неволі.
🇺🇦 Слава Україні!
Сьогодні, за результатами перемовин, Координаційним штабом проведено перший у цьому році обмін полоненими. За дорученням Президента України з російської неволі визволено 150 військових та 7 цивільних українців.
Додому повертаються військовослужбовці ЗСУ, зокрема представники Військово-Морських Сил, Сухопутних військ, ТрО, ДШВ, Повітряних Сил, а також Національної гвардії України та Державної прикордонної служби. Окрім солдатів та сержантів вдалося також звільнити офіцерів.
Звільнені військовослужбовці захищали країну на луганському, донецькому, харківському, запорізькому, херсонському, сумському, київському напрямках.
▶️Більша половина визволених сьогодні Захисників потрапила в полон під час оборони Маріуполя.
Додому також повертається військовослужбовець Національної Гвардії поневолений під час захоплення ЧАЕС.
139 звільнених сьогодні українських громадян перебували у російській неволі з 2022 року.
Особливістю сьогоднішнього обміну є те, що вдалося повернути додому незаконно засуджених українців.
☝️Наймолодшому звільненому Захиснику виповнилося 23 роки. У полон він потрапив у 19-річному віці під час оборони Маріуполя. Російський суд незаконно засудив хлопця до “довічного ув’язнення”.
Вік найстаршого визволеного сьогодні оборонця - 63 роки.
🤝Висловлюємо вдячність США та ОАЕ за допомогу в організації обміну та поверненні додому цивільних та військових українців.
Звільнені з полону пройдуть повний медичний огляд, отримають допомогу з фізичної та психологічної реабілітації та усі передбачені державою виплати. Україна забезпечить звільненим реінтеграцію до суспільства після тривалої ізоляції у російській неволі.
Дякуємо також усім дотичним структурам і організаціям за скоординовані зусилля, спрямовані на визволення наших громадян.
Координаційний штаб продовжує роботу з пошуку, документування та повернення кожного, хто перебуває в російській неволі.
🇺🇦 Слава Україні!
❤6
🔋Нагадую про актуальну потребу донатів та поширень на збір для Рубіжу. Уже є більше 18к. Давайте оперативно доб'ємо до 30к, щоб можна було купити й відправити генератор. Без нього тєжко:
Банка для грошів:
https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP
P.S. все ще можу видати персонажа з адмінської книжки за донати від 50 грн, але треба про це маякнутись
Банка для грошів:
https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP
P.S. все ще можу видати персонажа з адмінської книжки за донати від 50 грн, але треба про це маякнутись
❤2
✙splendoris △pparent✙
🔋Нагадую про актуальну потребу донатів та поширень на збір для Рубіжу. Уже є більше 18к. Давайте оперативно доб'ємо до 30к, щоб можна було купити й відправити генератор. Без нього тєжко: Банка для грошів: https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP P.S. все…
На 20к розкажу ірл сторі як глухі аукціони виграють
❤2
Надходять прохання пояснити на каналі за проект нового ЦК України. Давайте реакціями оцінимо, чи є потреба
❤6🙏1🤝1
О, бачу, ми перейшли через 20к на зборі. Зараз я ще працюю, тоді розкажу обіцяну кулсторі про аукціони і підготую матеріал щодо ЦК. Збір ще не завершений, загальна сума 50, тому закликаю поки продовжувати донатити: https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP
❤2
Коротше, пішли ми з адміном в Офензиву. Се було перед НР і там відбувалась класна двіжуха з розіграшем для ЗСУ. Я піднакопила грошів і вирішила, що хочу виграти щось і заодно зробити добре діло. Аукціон був вербальний, всі просто кричали свою суму, тому я дала адміну чєтирє жалкіє пачкі дєняк і кажу шоб пажилую женщіну нє трєвожилі "виграй мені приз". Призів було кілька. Адмін, походу не викупив, що малося на увазі виграти приз в межах суми, яка є, а не просто виграти.
P.S. Один приз вдалося виграти і вкластися в суму. На другому - витягла всі гроші шо мала, а адмін каже "іщо". Благо, були з друзями і скинулись зі столу. Але я на секунду уявила, як беру кредит, щоб покрити ставку на аукціоні
Мем знайдений на просторах інтернету з невизначеним авторством
P.S. Один приз вдалося виграти і вкластися в суму. На другому - витягла всі гроші шо мала, а адмін каже "іщо". Благо, були з друзями і скинулись зі столу. Але я на секунду уявила, як беру кредит, щоб покрити ставку на аукціоні
❤3
📖Поговоримо швидко про ЦК (той що законопроект 14394)
Основне прохання: не зводьте, будь ласка, цілий ЦК до окремих його статей. ЦК – не закон на 10 сторінок. Законопроект – 832 сторінки. 9 книг. Майже 2000 статей. Розробка велася робочою групою з 2020 року. Ніхто вам зараз не дасть детальний аналіз кожної окремої статті всього законопроекту, а навіть якби дав – ви б не встигли прочитати до дати потенційного прийняття.
І саме в цьому полягає проблема.
1. Поєднання непоєднуваного. Нещодавно втратив чинність Господарський Кодекс. Проект нового ЦК регулюватиме все на купу: і цивільне, і господарське, і сімейне, і навіть трохи трудове. Надто багато всього як для одного документа, тим паче, призначеного для регулювання повсякденного життя народу. Це не є доцільно.
2. Перешкоди для бізнесу. Нове законодавство – завжди стрес. Згадаймо хоча б зміну податків, особливо – оподаткування ФОП. В Умовах війни, проблем з енергетикою, потреби добре орієнтуватись у просторі, в законодавстві, швидко налаштовувати різноманітні процеси, пов’язані з власною справою – повністю новий ЦК – це жорсткий удар.
3. Проблеми з кадрами. Навчання спеціалістів по цілому новому кодексу – не задача одного дня. Звісно, завжди дається перехідний період: у випадку скасування ГК був перехідний період – рік. Однак, такого періоду мало для перебудови всіх процесів. Ми вивчали ЦК – 2 роки і потім ще рік займались «довчовуванням». І це були доволі загальні знання, достатні для універського курсу, але не для експертного знання кодексу. Плюс це додаткові витрати на підготовку спеціалістів. У випадку приватного бізнесу – держава не буде вчити юристів заново, це доведеться робити компаніям.
4. Чинний ЦК – працює. Більш того, чинний ЦК за роки існування обріс величезною кількістю роз’яснень та рішень Верховного Суду, які дають змогу юристам орієнтуватись. Повна заміна ЦК призведе до потреби «вибудовувати з нуля». Під час війни – це зайве навантаження.
5. Відсутність реального діалогу. Хоч розробка велася більше 5 років – новий ЦК був вкинутий до ВРУ – не готовим (а ще, очевидно, були прогалини в роботі, періоди, коли ним ніхто не займався, найочевидніше – десь у 2022). У цьому проекті є положення аналогічні як в ЦК рф. Чи вони взяті до повномасштабки, чи після – мені не відомо. І це не положення про шлюб для 14-річних (шлюб так то міг бути з 15, а ще прийняття нового ЦК – не скасовує КК, де є покарання за статеві зносини з дітьми до 16 років, незалежно від їх згоди, якщо другому партнеру 16+). Більше уваги заслуговують положення щодо можливості журналістських розслідувань (бо захист честі посадовців) та значне розширення простору для визнання договорів не дійсними через порушення «публічного порядку» та «доброзвичайності» (у чинному кодексі є схоже положення, але воно значно краще прописане без надмірного ризику свавілля). Натомість, проект просто взяли і поклали, без адекватного обговорення з усіма зацікавленими сторонами, яких це може стосуватись. Це абсолютно не те, як має ухвалюватись документ, що регулює майже ціле життя.
Тому в теперішніх умовах, поточній реакції та підході до громадського обговорення – ідея ухвалення нового ЦК є радше поспішною та невідповідною реальним потребам.
А ще різка наявність альтернативних законопроектів опосередковано вказує на законодавчий срач
Основне прохання: не зводьте, будь ласка, цілий ЦК до окремих його статей. ЦК – не закон на 10 сторінок. Законопроект – 832 сторінки. 9 книг. Майже 2000 статей. Розробка велася робочою групою з 2020 року. Ніхто вам зараз не дасть детальний аналіз кожної окремої статті всього законопроекту, а навіть якби дав – ви б не встигли прочитати до дати потенційного прийняття.
І саме в цьому полягає проблема.
1. Поєднання непоєднуваного. Нещодавно втратив чинність Господарський Кодекс. Проект нового ЦК регулюватиме все на купу: і цивільне, і господарське, і сімейне, і навіть трохи трудове. Надто багато всього як для одного документа, тим паче, призначеного для регулювання повсякденного життя народу. Це не є доцільно.
2. Перешкоди для бізнесу. Нове законодавство – завжди стрес. Згадаймо хоча б зміну податків, особливо – оподаткування ФОП. В Умовах війни, проблем з енергетикою, потреби добре орієнтуватись у просторі, в законодавстві, швидко налаштовувати різноманітні процеси, пов’язані з власною справою – повністю новий ЦК – це жорсткий удар.
3. Проблеми з кадрами. Навчання спеціалістів по цілому новому кодексу – не задача одного дня. Звісно, завжди дається перехідний період: у випадку скасування ГК був перехідний період – рік. Однак, такого періоду мало для перебудови всіх процесів. Ми вивчали ЦК – 2 роки і потім ще рік займались «довчовуванням». І це були доволі загальні знання, достатні для універського курсу, але не для експертного знання кодексу. Плюс це додаткові витрати на підготовку спеціалістів. У випадку приватного бізнесу – держава не буде вчити юристів заново, це доведеться робити компаніям.
4. Чинний ЦК – працює. Більш того, чинний ЦК за роки існування обріс величезною кількістю роз’яснень та рішень Верховного Суду, які дають змогу юристам орієнтуватись. Повна заміна ЦК призведе до потреби «вибудовувати з нуля». Під час війни – це зайве навантаження.
5. Відсутність реального діалогу. Хоч розробка велася більше 5 років – новий ЦК був вкинутий до ВРУ – не готовим (а ще, очевидно, були прогалини в роботі, періоди, коли ним ніхто не займався, найочевидніше – десь у 2022). У цьому проекті є положення аналогічні як в ЦК рф. Чи вони взяті до повномасштабки, чи після – мені не відомо. І це не положення про шлюб для 14-річних (шлюб так то міг бути з 15, а ще прийняття нового ЦК – не скасовує КК, де є покарання за статеві зносини з дітьми до 16 років, незалежно від їх згоди, якщо другому партнеру 16+). Більше уваги заслуговують положення щодо можливості журналістських розслідувань (бо захист честі посадовців) та значне розширення простору для визнання договорів не дійсними через порушення «публічного порядку» та «доброзвичайності» (у чинному кодексі є схоже положення, але воно значно краще прописане без надмірного ризику свавілля). Натомість, проект просто взяли і поклали, без адекватного обговорення з усіма зацікавленими сторонами, яких це може стосуватись. Це абсолютно не те, як має ухвалюватись документ, що регулює майже ціле життя.
Тому в теперішніх умовах, поточній реакції та підході до громадського обговорення – ідея ухвалення нового ЦК є радше поспішною та невідповідною реальним потребам.
🔥5💯1