Ударними дронами Росія атакувала сьогодні пасажирський потяг на Харківщині. В будь-якій країні удар дронів по цивільному потягу розглядався б однаково – виключно як тероризм. Це не мало б жодних сумнівів у кваліфікації ані у Європі, ані в Америці, ані в арабському світі, ані в Китаї, ані будь-де ще. Немає і не може бути жодної військової мети в тому, щоб знищити цивільних у вагоні потяга. Зокрема, у тому потягу було більш ніж 200 людей. А у вагоні, у який влучив один із російських дронів, було 18 людей. Загалом від цього удару трьома дронами станом на зараз відомо про чотирьох загиблих. Мої співчуття всім рідним і близьким. Іще чотирьох людей шукають рятувальники, двоє – поранені.

Росія повинна відповідати за те, що вона робить. І це означає відповідальність не просто за удари по наших людях, по нашому життю, а за саму можливість завдавати таких ударів. Росіяни значно збільшили можливості вбивати, можливості тероризувати. Вони вкладаються в прогрес терору. І наша справа – і це те, що має об’єднати всіх нормальних людей світу – забезпечити прогрес захисту життя. Це можливо завдяки тиску на Росію. Це можливо завдяки покаранню Росії за те, що вона робить. Це можливо завдяки підтримці України. Дякую всім, хто не мовчить, коли бачить, що роблять російські терористи.

Сьогодні День пам'яті Героїв Крут.

29 січня 1918 року. Рік до того відбувалася споба пробільшовистського заколоту на Арсеналі в Києві.

Дві події. Різниця - рік. Один і той самий день.

Історія нашої Держави знала багато викликів. За які відчуваємо біль, та за які ми можемо бути гордими.

Але маємо пам'ятати всі.

В свою чергу, пережитий негатив підсилює роль героїчної жертви на благо України. Пам'ять Героїв, що поклали своє життя, бо повірили в Україну.

Пасіонарність та молоде серце... Одвічні двигуни історії, ціну за які кожен має пам'ятати.

Як пам'ятаємо ми. Кожного року, згадуючи чин Героїв Крут.

Герої не вмирають. Одвічно на бороні нашої Держави.

Дякуємо за чин!

🤝Пропоную трейд офер:

💚50 грн на збір – дам персонажа з адмінської книжки + хто то (кілька слів)
💛100 грн на збір – дам персонажа і його короткий опис (пару речень)
❤️200 грн на збір – дам персонажа, картику з його вайбом і прикольні факти (без спойлерів по сюжету)

💸Збір для Рубіжу на генератор та пили:

https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP

Скріни донатів класти в коменти до цього допису. Звісно ж, закликаю до поширення.

❗️У випадку репосту – кидайте скріни в коментах під основним дописом (тобто тут, на основному каналі підготовки книжки, бо я вас не найду). Персонажів багато, так що не соромтесь

P.S. донатити можна навіть якщо вам не треба персонажа. Донати - Найважливіше.

Цейво, бачу всі втомились. Не тільки по волонтерці, але й по житю. Загалом спостерігаю у знайомих апатію, схожу на ту, що була влітку 2024 (хто забув: там теж були сильні відключення, але у спеку + почались нахрюки про договорняк, що сильно вплинуло на збори). У мене тоді ще й воду відключали і за відсутності придатних водойм почувалась як плавлений сирок🫠

Багато хто тепер в армії і просто не має часу на позаробочу активність.
Ті, хто на гражданці - теж почасти зайняті виживанням в умовах обстрілів та суворої зими.

У мене ілюзій щодо відключень ніколи не було, тому питання автономного виживання завжди стояло на порядку денному ще тоді, коли фурор на закупи екофлоу не почався. І зараз бачу, що важко повністю відчувати ситуацію, а те, що я можу сказати - навряд чи корисно.

Того я вас спитаю, може вам було б цікаво щось конкретне почитати? Не обов'язково по меритократії чи по книзі, чи по філософії: можете сказати в коментах

Але допомагати війську все одно закликаю: навіть якщо не великі суми - ваші 5-10-20 грн будуть дуже помічними. Отуто:
https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP

Файно, поговоримо поки про апатію та суміжні теми: фінанси, планування, сім’ю. Поділю на кілька дописів в ім’я структури.

✍️Почнемо з основного – про апатію і втому.

🔹По-перше, не будемо плутати апатію та втому. Апатія – це не просто психологічний стан: під нею є фізіологічні аспекти, як от порушення роботи мозку або обміну речовин. Базово можна зробити аналіз крові і глянути, може, не вистачає якихось вітамінів. Втома – має причину: ви знаєте, чому саме знаходитесь у цьому стані. Це може бути геополітична ситуація, потік новин, невдоволення собою, роботою, фінансовим станом – байдуже. Якщо йти від зворотного, то можна уявити, що геополітична ситуація змінилась або фінансовий стан покращився і перевірити чи зробило б це вас щасливіше.

❗️Ремарка: не поширюється на випадки втрати когось важливого у житті. В такий випадках йдеться не про втому, а про горе і його потрібно проживати, а не лікувати. Це індивідуальний процес.

Причин для втоми в українців безмежно багато, се ми знаємо. І в нас проблема не «не хочу нічого робити», а «не знаю, що робити, все здається марним і недостатнім у жорстокому світі».

🔹По-друге, втомлюватись і мати періоди меншої активності – нормально. Навіть якщо дивитись на знаменитостей, політичних діячів, то бурхлива щоденна активність – виняток і проявляється або під тиском обставин, або через комплекси. Для людини окей мати менше або більше енергії залежно від часу доби, сезону, гормонального циклу, рівня навантаження на роботі, ситуації в сім’ї. При чому це не є універсальним (у мене, наприклад, взимку більше енергії).

🔹По-третє, іноді проблема не стільки в апатії чи втомі, скільки в реакції. Такий стан провокує сором і провину. Зараз – особливо. У мережі постійно є хтось активний. Дописи в тг, інст, тредс тощо – ніколи не закінчуються. Можна весь день листати. Якщо в одного блогера закінчується ресурс – ми просто припиняємо його бачити, а бачимо інших. Наш мозок це не розрізняє, а просто сприймає, о «всі активні, крім мене». У тг каналах почасти є багато активних адмінів і коли хтось один втомлюється – інші продовжують справу. Багатьох з нас ще й вчили, що якщо зупинитись, то ваше місце займе хтось інший, а ви ніколи більше не оправитесь від цієї поразки.

У таких умовах організм починає палити енергію на подолання цього страху/сорому. Зазвичай це лише створює парадокс «я стресую від того, що не можу перестати стресувати»😀

Чи можу щось порадити? Можу, але в іншому дописі. Будемо ще далі розбирати тему. З мого боку це цивільний погляд на питання, але, можливо, адмін потім теж щось скаже.

Наступне - витримка та планування життя

Життя не було певним ніколи. Ні при нас, ні до нас. Здатність планувати – розкішний максимум, який люди завжди хотіли бачити як базовий мінімум. Навіть тоталітарні держави часом змушені коригувати плани.

Ми реально не знаємо, що трапиться: можна пройти пекло і вижити, а можна отримати бурульку з даху в голову під час винесення сміття.

Дозволю собі послатись на фразу бабусі, яку вона отримала від своєї бабусі (думаю, то суспільне надбання): «якби я так все приймала до серця, то вже б вмерла».

Бабуся свого часу пережила війну: для неї війна почалась у вересні 1939 року не лише формально, але й фактично. Тата майже зразу розстріляли, поки бабусю та її маму допомагали врятувати односельчани. Потім були переслідування, розділення родини. У 1947 – депортація на Сибір. Там – життя в овочевих бараках, харчування гнилими продуктами, які ще треба було знайти і не бути покараним, відсутність одягу, належного лікування. Для дитини, народженої в заможній родині, оточеній увагою – великий стрес і ніякої надії на повернення додому аж до самої реабілітації.

Навіть після повернення не було чіткого розуміння, де і як жити, що робити і чи не повториться усе знову. Зате була установка, що якщо щось можна зробити – то варто. Не треба застоюватись. Бабуся не знала чи стане краще і чи взагалі виживе, вона бачила появу та крах режимів і зрештою, навіть зараз життя не ідеальне, доводиться переживати уже другу війну, але є родина, яка турбується щоб нічого не бракувало.

По-суті, я зараз могла б жити на Сибірі, якби обставини склались інакше😬

Звісно, приймати за норму, що «людина повинна страждати» - ми не будемо, бо і не повинна. Однак, людина все ще здатна витримати багато і побудувати своє життя у важких умовах та навіть отримати задоволення. І мотивація грає тут не головну роль. На передній план виходить рішучість, стабільність та логіка (без відходу в аморальність бтв). А ще допамін нам біологією даний для поступового виконання тривалих проектів.

🤝Можна щось зробити? Робим. Воно або знадобиться пізніше, або ні. Якщо знадобиться – добре. Якщо не знадобиться – то так тому і бути. Якщо перекласти на сучасність: «я залишаюсь в Україні, бо вважаю це правильним», «я кидаю донати на перевірені збори, бо вважаю це правильним», «я підгодовую тварин/птахів у мороз, бо вважаю це правильним». Без виправдання, без надії та моральної складової. Тупо дія. Всьо.

Історія знає винахідників та архітекторів, які чітко ЗНАЛИ, що ніколи не побачать своє творіння, бо просто не доживуть до цього.

Мотивація – це шикарно, але вона часто залежить від зовнішнього оточення. Коли щось не так – використовується рішучість. Ми і не повинні постійно бути у стані крайньої радості (скоріш у стані спокою).

Завтра продовжимо про створення сімей та фінанси.

Все ж таки ще додам. Більший у боротьбі з меншим – намагається його ще зменшити. Щоб навіть думок масштабних не виникало.

Ніякої перемоги, ніяких кордонів 91 року, ніякого справедливого миру, бо «це ж наївно». І це поширюється не тільки на глобальному рівні (тут би і не повірили), а й на базовому. Ну справді, що за нісенітниця, щоб така маленька країна змогла щось зробити з такою великою, ще й не маючи стійкої підтримки? Смішно ж.

Не смішно. Це та сама трансгенераційна травма, про яку люблять казати інстапсихологи. Вона відбувається тут і зараз, підточує тихо і непомітно.

Від «ми переможемо» до «хоч би взагалі вижити». Від «треба старатись, працювати, закривати збори на лям» до «ну закрив 10к і на тому добре». Від «буду поширювати дописи про війну, щоб увесь світ бачив» до «не буду поширювати, нікому це не треба». Від «я буду старатись, щоб будувати Україну після війни» до «після війни стане ще гірше».

Так само люди після великих травм 20 ст боялись говорити, висовуватись, щось здобувати, відновлюватись, якщо цього не дозволяли сильніші гравці.

Лізти поперед батька в пекло заради контенту – дійсно зайве, але будучи на своїй землі, де ворог нас хоче вбити просто за сам факт існування і при цьому не дозволяти собі масштабу навіть у думках – сумнівне задоволення. Ми в кожному разі передамо свій досвід наступним поколінням, але чи буде це панічне «не смій продавати екофлоу» чи «екофлоу дає тобі трохи автономності, не знаєш що з ним робити – візьми з собою в подорож з друзями» (єх, колись таки реалізуєм задумку проїхатись по Україні зі сном в машині)

Мда, і наче в тему до цього поста тепер трамп розказує, що нам треба погоджуватись на будь-що. Не хочу. Не буду.
Логічно розбирати цей спіч теж не буду, бо "домовленість" про яку Україна дізнається з лівих джерел, при чому не "з неділі на неділю", а в четвер ввечері - логічному аналізу не підлягає. Як і будь-які переговори з таким "посередником"

"сьогодні" ще не закінчилось, встигаю покласти допис😁
Про сім’ю та її вплив на якість життя

🖋Суто з наукової точки зору – наявність чи відсутність стабільної сім’ї не гарантує кращого або гіршого життя. Якість життя у сім’ї з поганими стосунками – гірше, ніж без сім’ї взагалі.

Водночас у сучасній Україні, де шлюб за домовленістю чи примусом – не застосовується, є змога обирати, з ким створити сім’ю. Можна почати свою власну родину, навіть якщо стосунки зі старшими родичами – не вдались.

Основні проблеми у створенні сучасної сім’ї: війна та нерозуміння, як поводитись. Війна – очевидний фактор: непередбачуваність, ризик втрати партнера, ризик, що партнер психологічно чи фізично сильно зміниться, а також – власні зміни в умовах, коли партнера можна побачити пару разів на рік. Нерозуміння як поводитись: яким має бути чоловік/жінка, хто має заробляти, що вважати «насиллям», чи треба тікати при першій сварці. Жінкам кажуть, що якщо вони очікують від чоловіка фінансового забезпечення – то вони меркантильні, якщо ж ні – чоловік не буде цінувати і сидітиме на шиї. Чоловікам кажуть, що треба забезпечувати дружину, бо інакше «який же ти чоловік?», а якщо забезпечує – то фу, знайшов меркантильну утриманку, яка втече при перших труднощах. В такому хаосі при реальних стосунках, якщо в обох партнерів немає дуже чіткого відчуття ролі – будуть конфлікти.

Ну і якими тоді бути?

В мене з варіантів – стабільними та надійними. Люди реально різні. В умовах існування у спільному просторі потрібно знаходити певні компроміси, спільні точки дотику та моменти, де інша людина займається своїм – то і хай. Особливо стосується великих родин. У такому разі не обов’язково навіть постійно спілкуватись. Досить просто пам’ятати, що хтось існує.

Моя бабуся та її мама були розділені в ході репресій. Прабабуся потрапила до США і пізніше надсилала родині допомогу. Бували навіть з’їзди, коли збирались родичі з усіх країн, де вони є. І загалом існує звичка пам’ятати про те, що десь є родичі та іноді перевіряти, як вони там. У т.ч. це стосується і родичів партнера, бо водночас зі шлюбом – зростає коло відповідальності.

Можна бути дуже різними, але все ще надійними. Ми з паном адміном стільки раз хотіли одне одного швирнути в бачок і там забути, а потім такі «та ну нє». Була навіть репутація найбільш конфліктної пари, бо кожен має свою думку ледь з усіх питань😀 (психологічно це ок лише в дуже рідкісних випадках, не сприймайте за норму)

Велика, надійна та відповідальна сім’я, де кожен член щось вносить – дає добрий ресурс і з часом створює екосистему. Потреба зробити щось для блага одному – може створювати загальну вигоду. Плюс розподіл ролей, який не звалює всі обов’язки на одного.

Ремарка: важливо не переборщити з наступним поколінням. Фрази типу «а коли шлюб», «а коли внуки», «а я тобі тато/мама все даю, і ти мені винен» - не поможуть у вихованні. Мені таких отримувати не доводилось, а в 15-16 років була лютим бунтарем, з планами ніколи в житті не виходити заміж. Родичі такі типу «ну ок» і зачекали. А тепер я просімейні дописи пишу, лол. Чи це уже про-кланові?

🔋Нагадую про актуальну потребу донатів та поширень на збір для Рубіжу. Уже є більше 18к. Давайте оперативно доб'ємо до 30к, щоб можна було купити й відправити генератор. Без нього тєжко:

Банка для грошів:
https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP

P.S. все ще можу видати персонажа з адмінської книжки за донати від 50 грн, але треба про це маякнутись

На 20к розкажу ірл сторі як глухі аукціони виграють

1388 грн до 20к камон:
https://send.monobank.ua/jar/9rHGNMSpvP

Надходять прохання пояснити на каналі за проект нового ЦК України. Давайте реакціями оцінимо, чи є потреба