Швейцарський мандрівник Віктор Елленберг у своїй книзі «Трагічний кінець бушменів» (М., 1956) також підкреслював: «До відмінних рис фізичної будови бушменів відноситься і те, що penis у них постійно перебуває в стані напіверекції. Ця властива бушменській расі особливість відображена на численних бушменських наскельних зображеннях». Карл Лінней у своїй класифікації рас взагалі визначив бушменів та готтентотів як «однояйцевих». Крім того, у обох цих племінних груп у 80% випадків спостерігається недорозвинутість мошонки. Егон Фрайгерр фон Ейкштедт на додачу до цього розробив свою власну систему класифікації рас за формою жіночих грудей, за кутом нахилу піхви, а також за розмірами та системою підвіски чоловічих статевих органів. Він вказував: «Величина члена у негроїдів – про яку можна судити тільки при його неактивному стані – відзначалася вже в давнину і породжувала забобонні уявлення про сексуальну могутність негрів, що не виглядає чимось особливим на тлі їхньої загальної невтомності, зумовленої іншим расово-фізіологічним ритмом. Щоправда, такі великі члени мають лише африканські негроїди, меланезійці цим похвалитися не можуть. У монголоїдів член менше, ніж у європеоїдів, але є і внутрішньо-расові відмінності: у корейців член більше, ніж у японців, а співвідношення величин голівки члена зворотне».
❏ Володимир Борисович Авдєєв, «Расологія. Наука про спадкові якості людей»
#антропометрія
❏ Володимир Борисович Авдєєв, «Расологія. Наука про спадкові якості людей»
#антропометрія
😁11👍3🐳3
Гігантські примати та Снігова Людина
В 1930-их Ральф фон Кьонігсвальд, який віднайшов першу щелепу людини-мавпи на Яві та деяких людей, яких ще треба описати, відвідав китайські аптеки деяких міст Сходу в пошуках викопних зубів. Століттями китайці використовували зуби викопних тварин для лікування хвороб, вони вірили, що подріблені залишки великих, сильних та потужних тварин дають мужність, силу та хоробрість. Їхні ліки від зубного болю – подріблені зуби. Із тисячі зубів, що фон Кенігсвальд знайшов у Гонконгу, шість особливо цікавих.
Вони схожі на людські за формою, але в шість разів більші за об’ємом, порівняно із зубами живих людей. Між опушками коренів, обгризених печерними дикобразами, була виявлена подрібнена жовта земля, яка розповіла йому, що зуби прийшли з печер поблизу ущелин Янцзи. Він назвав тварину, якій належали зуби, Гігантопітек – гігантська мавпа. Протягом багатьох років деякі палеонтологи вважали, що Гігантопітек був предком людини, але наприкінці 1950-их років китайські вчені знайшли три щелепи цієї тварини, яка була незвичайною мавпою. Воно жило в плейстоцені – занадто пізно, щоб бути нашим предком.
Ще більш відома і казкова тварина – Єті, або Снігова Людина. Його сліди були знайдені в снігу та багні в Гімалаях, а повідомлення про нього відносяться навіть до півночі, аж до Монголії. Очевидці описували його як високого, двоногого, коричнево-жовтого, гривастого, з великою мордою та великими зубами. Кілька експедицій до Непалу та радянської Середньої Азії не змогли знайти цю невловиму тварину, численні сліди якої поки що унікальні. Навіть якщо виявиться, що це примат, це, швидше за все, вцілілий Гігантопітек, ніж австралопітек.
❏ Карлтон Стівенс Кун, «Історія людства: від першої людини до первісної культури і далі»
#криптозоологія
В 1930-их Ральф фон Кьонігсвальд, який віднайшов першу щелепу людини-мавпи на Яві та деяких людей, яких ще треба описати, відвідав китайські аптеки деяких міст Сходу в пошуках викопних зубів. Століттями китайці використовували зуби викопних тварин для лікування хвороб, вони вірили, що подріблені залишки великих, сильних та потужних тварин дають мужність, силу та хоробрість. Їхні ліки від зубного болю – подріблені зуби. Із тисячі зубів, що фон Кенігсвальд знайшов у Гонконгу, шість особливо цікавих.
Вони схожі на людські за формою, але в шість разів більші за об’ємом, порівняно із зубами живих людей. Між опушками коренів, обгризених печерними дикобразами, була виявлена подрібнена жовта земля, яка розповіла йому, що зуби прийшли з печер поблизу ущелин Янцзи. Він назвав тварину, якій належали зуби, Гігантопітек – гігантська мавпа. Протягом багатьох років деякі палеонтологи вважали, що Гігантопітек був предком людини, але наприкінці 1950-их років китайські вчені знайшли три щелепи цієї тварини, яка була незвичайною мавпою. Воно жило в плейстоцені – занадто пізно, щоб бути нашим предком.
Ще більш відома і казкова тварина – Єті, або Снігова Людина. Його сліди були знайдені в снігу та багні в Гімалаях, а повідомлення про нього відносяться навіть до півночі, аж до Монголії. Очевидці описували його як високого, двоногого, коричнево-жовтого, гривастого, з великою мордою та великими зубами. Кілька експедицій до Непалу та радянської Середньої Азії не змогли знайти цю невловиму тварину, численні сліди якої поки що унікальні. Навіть якщо виявиться, що це примат, це, швидше за все, вцілілий Гігантопітек, ніж австралопітек.
❏ Карлтон Стівенс Кун, «Історія людства: від першої людини до первісної культури і далі»
#криптозоологія
🐳10👍4🕊2
«Безсумнівно, мова йде про окрему гілку європеоїдів, а не уламок однієї з європейських расових груп, адже айни не мають прямої схожості з жодною іншою європейською расою. Вони є примітивнішими за будь-яку іншу європейську расу, включно з лаппідами. Тим не менш, зв'язок не є повністю відсутнім. До прикладу, серед селян на землях Росії присутні представники типу Айну, що мають дещо менш виражені характерні айнам примітивні риси у рисах волосся, будові обличчя та формі носа, проте айнуїдні елементи проявляються також і у вищих (тобто культуроносних) прошарках суспільства у східноєвропейському просторі, де зазвичай переважають нордійські та туранські елементи. Класичним прикладом такого явища є Толстой (див. рис. 168). Показовим є те, що подібні поєднання типів спостерігаються як у далекосхідних, так і в близькосхідних прикордонних та перехідних расах європеоїдів. Межу між ними утворюють поширені серед народів Сибіру айнуїдні типи».
❏ З праці Егона Фрайгера фон Ейкштедта «Расознавство та расова історія людства»
#епістема_расології
❏ З праці Егона Фрайгера фон Ейкштедта «Расознавство та расова історія людства»
#епістема_расології
💅25👍18🤡14🤣10❤3👏1🤔1🤯1
«Я розумію переконання в тому, що негри і взагалі всі дикуни суть напівчоловіки, спроможні говорити й бути землеробами та ремісниками, але не Платонами й Аристотелями, не Ньютонами й Кеплерами. Вони протягом багатьох тисячоліть перебували в дотику з повними людьми [з єгиптянами], але залишилися тими, чим були до сотворення Адама, тобто істотами половинчатими, звище призначеними становити собою перехід від безсловесних мавп до мірноглаголивої людини».
❏ Преосвященний Порфирій (Успенський), Єпископ Чигиринський, вікарій Київської Митрополії у 1865-1877 роках, «Книга буття мого», III том
#епістема_расології
❏ Преосвященний Порфирій (Успенський), Єпископ Чигиринський, вікарій Київської Митрополії у 1865-1877 роках, «Книга буття мого», III том
#епістема_расології
👍58😁21❤11🤮7👏4🥴2🤔1🤯1😱1🎃1💊1
Етногенез давніх єгиптян у краніологічній концепції Семюеля Мортона
На думку американського натураліста Семюеля Джорджа Мортона, єгиптяни — не просто випадкова суміш народів, а окрема, автохтонна гілка населення долини Нілу, що з найдавніших часів має впізнаваний тип обличчя: видовжена голова з відкинутим назад чолом, довгий прямий або орлиний ніс, повні губи, довге хвилясте волосся, інколи – косий розріз очей. Цей «єгипетський тип» він уважав тотожним у царів, жерців і простих людей, простежуючи його від фараонів до греко‑римського періоду й порівнюючи муміфіковані голови з профілями на стінах храмів.
В моделі етногенезу Мортона єгиптяни й лівійці мають спільне походження від «нащадків Хама», які прийшли в Африку через Суецький перешийок і розділилися на дві гілки. Ті, хто залишився у вузькій смузі долини Нілу й прийняв «соціальні обмеження» осілого життя та взаємного захисту, стали корінним осілим населенням Єгипту й творцями його цивілізації, тоді як інша частина, що втекла від контролю в пустелю і далі на північ Африки, перетворилася на кочові племена, які ранні джерела описують як лівійців.
❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)
#епістема_расології
На думку американського натураліста Семюеля Джорджа Мортона, єгиптяни — не просто випадкова суміш народів, а окрема, автохтонна гілка населення долини Нілу, що з найдавніших часів має впізнаваний тип обличчя: видовжена голова з відкинутим назад чолом, довгий прямий або орлиний ніс, повні губи, довге хвилясте волосся, інколи – косий розріз очей. Цей «єгипетський тип» він уважав тотожним у царів, жерців і простих людей, простежуючи його від фараонів до греко‑римського періоду й порівнюючи муміфіковані голови з профілями на стінах храмів.
Лише у Священних Писаннях ми знаходимо які-небудь справжні автентичні записи про прадавні міграції нашого виду. «У загальному розподілі територій між нащадками Ноя, — зауважує пан Гліддон, — Єгипет, за збіжним свідченням усіх біблійних коментаторів, був відведений Міцраїму, синові Хама, як володіння і як спадщина»; звідти й те, що Єгипет від найдавніших часів називали іменами Міцраїм і Хам, або Хемі. Пан Гліддон додає, що «хоч ім’я Міцраїм ще не знайдено в ієрогліфічних легендах, існує достатньо біблійних доказів того, що цю країну юдеї називали Міцраїм і Міцар, тоді як тепер на всьому Сході Єгипет і Каїр загалом відомі під спорідненою назвою Мусср».
В моделі етногенезу Мортона єгиптяни й лівійці мають спільне походження від «нащадків Хама», які прийшли в Африку через Суецький перешийок і розділилися на дві гілки. Ті, хто залишився у вузькій смузі долини Нілу й прийняв «соціальні обмеження» осілого життя та взаємного захисту, стали корінним осілим населенням Єгипту й творцями його цивілізації, тоді як інша частина, що втекла від контролю в пустелю і далі на північ Африки, перетворилася на кочові племена, які ранні джерела описують як лівійців.
❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)
#епістема_расології
❤🔥11👍7💅3🔥2🤔1
Расово–антропологічна характеристика давньоєгипетського населення в концепції Семюеля Джорджа Мортона
У своїй праці дослідник черепів стверджує, що головний, справжній давньоєгипетський тип належить до європеоїдної раси й становить окрему «єгипетську форму» всередині неї. Ця форма має доволі усталений вигляд незалежно від соціального стану, про що йшла мова у минулому пості. У своїй вибірці зі ста давніх черепів Мортон фіксує 49 «єгипетських», 29 «пелазгічних» (умовно греко–європейських), 6 «семітських», 5 змішаних, 8 негроїдних і лише 1 чисто негритянський, роблячи висновок, що понад чотири п’ятих усіх зразків належать до «незмішаної європеоїдної раси», а негроїдний компонент є лише обмеженою домішкою. Пелазгічні та семітські форми черепа він трактує як споріднені європеоїдні варіанти, що нашаровувалися на давнє єгипетське ядро внаслідок міграцій і завоювань (азійські, грецькі, римські впливи), але не змінювали його «расової основи». Негроїдні та негритянські типи він пов’язує переважно з ввезенням рабів із Нубії та глибшої Африки, вважаючи їх вторинним елементом, який частково відбився у вигляді змішаних типів, зокрема серед коптів, у яких, за його словами, «чорна» домішка часто доволі помітна. У новіші часи, на його думку, до цього давнього шару домішався арабський елемент, що особливо помітно у формуванні феллахів — арабо–єгипетських селян, яких він розглядає як найменш змішаних прямих нащадків стародавнього населення долини Нілу.
❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)
#епістема_расології
У своїй праці дослідник черепів стверджує, що головний, справжній давньоєгипетський тип належить до європеоїдної раси й становить окрему «єгипетську форму» всередині неї. Ця форма має доволі усталений вигляд незалежно від соціального стану, про що йшла мова у минулому пості. У своїй вибірці зі ста давніх черепів Мортон фіксує 49 «єгипетських», 29 «пелазгічних» (умовно греко–європейських), 6 «семітських», 5 змішаних, 8 негроїдних і лише 1 чисто негритянський, роблячи висновок, що понад чотири п’ятих усіх зразків належать до «незмішаної європеоїдної раси», а негроїдний компонент є лише обмеженою домішкою. Пелазгічні та семітські форми черепа він трактує як споріднені європеоїдні варіанти, що нашаровувалися на давнє єгипетське ядро внаслідок міграцій і завоювань (азійські, грецькі, римські впливи), але не змінювали його «расової основи». Негроїдні та негритянські типи він пов’язує переважно з ввезенням рабів із Нубії та глибшої Африки, вважаючи їх вторинним елементом, який частково відбився у вигляді змішаних типів, зокрема серед коптів, у яких, за його словами, «чорна» домішка часто доволі помітна. У новіші часи, на його думку, до цього давнього шару домішався арабський елемент, що особливо помітно у формуванні феллахів — арабо–єгипетських селян, яких він розглядає як найменш змішаних прямих нащадків стародавнього населення долини Нілу.
Їхні голови, — зауважує пан Лейн, — мають гарну овальну форму, лоб середнього розміру, не високий, але зазвичай помітно опуклий; очі глибоко посаджені, чорні й блискучі; ніс прямий і радше товстий; рот добре сформований; губи дещо повніші, ніж зазвичай; зуби особливо гарні, а борода зазвичай чорна й кучерява, але рідка». Вони мають жовтуватий відтінок шкіри й загалом є міцними, добре складеними людьми. Не може бути жодного сумніву, що феллахи є сумішшю арабського стоку зі старим сільським населенням Єгипту, — сумішшю, що починається переважно із VII століття нашої ери (640 р.), коли сарацини під проводом Амра завоювали країну й відокремили її від Східної Римської Імперії. Постійний приплив арабського населення відтоді й донині мусив більшою чи меншою мірою змінити риси попередніх мешканців; і все ж, як запевняють нас Жомар та інші, феллахи Верхнього Єгипту й тепер вражаюче подібні в усіх відношеннях до фігур на монументальних розписах і скульптурах. «На вигляд люди з території Есни, Омбоса, Едфу чи околиць Сельселе, — здається (щоб запозичити образ одного з найзнаменитіших сучасних авторів), ніби фігури з пам’ятників Латополіса, Омбоса чи Аполінополя Великого зійшли зі стін і спустилися в сільську місцевість.
❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)
#епістема_расології
❤🔥11💅3👍2❤1