вітаю всіх з новим роком!🥳

Незважаючи на те, що деякі дівчатка прагнули до компанії інших дітей, вони дуже швидко розчарувалися в самій ідеї спільних ігор або зрозуміли: інші діти можуть їх образити.
В іграх дівчатка з РАС беруть на себе або домінуючу роль і диктують іншим свої умови, або більш пасивну роль, дозволяючи себе
«опікувати» більш комунікабельним дівчаткам. Ці висновки підтверджує ще одне дослідження Нікмейера 41|, яке показує, що в іграх дівчатка не віддають перевагу «типово дівочим» предметам, якщо ігри не передбачають перевтілення, тоді як хлопчики з аутизмом віддають перевагу «типово чоловічим» іграшкам. В іграх з перевтіленням дівчатка з аутизмом вибирають гендерно типові іграшки (як і хлопчики з аутизмом). Можливе пояснення цього полягає в тому, що дівчатка з аутизмом більшою мірою, ніж хлопчики, вчаться рольовим іграм на прикладі своїх батьків, оскільки їх до цього більше підштовхують. Дівчатка, як ми вже говорили, мотивовані вчитися пристосовуватися і поводитися так, щоб виправдовувати очікування, які пов'язують з типовою дівчинкою, і це служить доказом великих здібностей до імітації.
Про тих небагатьох дівчаток, які грали в ляльки та більш традиційні дівчачі іграшки, в більшості випадків батьки повідомляли: це відбувалося через усвідомлення, що так прийнято і їм потрібно поводитися певним чином, щоб їх включили в соціальні взаємодії і з ними дружили.
Сара Хендрікс

- Дитячий аутизм (Infantile autism)
- Шизофренія дитячого типу (Schizophrenia, childhood type)
- Атипові форми шизофренії
Це документальне підтвердження того, що до кінця 1970-х медична спільнота (за межами вузького кола дослідників) офіційно вважала аутизм раннім проявом шизофренічного процесу, а не окремим порушенням розвитку. Лише в МКХ-9 (1977) з'явилася окрема рубрика 299 ("Психози зі специфічним походженням у дитячому віці"), де аутизм отримав власний код 299.0.

Підхід в МКХ-9 був перехідним етапом: аутизм вже відокремили від шизофренії, але все ще класифікували як психоз, а не як розлад розвитку.

Структура в МКХ-9
Розділ V: Психічні розлади (Mental Disorders).
Рубрика: 299 — Психози зі специфічним походженням у дитячому віці (Psychoses with origin specific to childhood).
Коди:
299.0 — Інфантильний аутизм (Infantile autism)
Включалися:
Дитячий аутизм (Childhood autism)
Синдром Канера (Kanner's syndrome)
Інфантильний психоз (Infantile psychosis)
Виключали:
Шизофренію дитячого типу (вона залишилася в рубриці 295.8, як і в МКХ-8, але аутизм звідти забрали).
Дезінтегративний психоз (синдром Геллера).
299.1 — Дезінтегративний психоз (Disintegrative psychosis)
Включали: Синдром Геллера (Heller's syndrome). Примітка: Це те, що в майбутньому (МКХ-10) стане "Дитячим дезінтегративним розладом".
299.8 — Інші (Other)
Включало атиповий аутизм або стани, що не вписувалися в повну картину синдрому Канера.
299.9 — Неуточнені (Unspecified)
Психоз дитячого віку БДВ (без додаткових визначень).

Ключові особливості цього етапу:
Термінологія "Психоз": Використання слова "психоз" у назві рубрики свідчить про те, що медична спільнота все ще розглядала аутизм через призму втрати зв'язку з реальністю (психічна хвороба), а не як особливість нейророзвитку (developmental disorder), як це стало в МКХ-10.

Відокремлення від шизофренії: відбувся величезний крок уперед порівняно з МКХ-8. Лікарі офіційно визнали, що аутизм — це окрема нозологічна одиниця.

4. Біологічний поворот та народження "Спектра" (1970-1980-ті)
- Бернард Рімланд (1964): Виступив проти психоаналітичної теорії, аргументуючи, що аутизм має біологічну та неврологічну природу.

- Лорна Вінг та Джудіт Гулд (1979-1981):
Лорна Вінг ввела термін "Синдром Аспергера", переклавши та популяризувавши роботи Ганса Аспергера.
Вона ввела поняття "Спектр аутизму" (Autism Spectrum), розуміючи, що прояви можуть бути різної інтенсивності.
Тріада порушень Вінг: Соціальна взаємодія, соціальна комунікація, соціальна уява (гнучкість мислення).

DSM-III (1980): Переломний момент. "Інфантильний аутизм" вперше виділено як окремий діагноз, відмежований від шизофренії.

5. Епоха категорій та субтипів (1990-ті - 2000-ні)
DSM-IV (1994) та МКХ-10:
Аутизм входить до групи "Первазивних (загальних) розладів розвитку". З’являється чіткий поділ на субтипи:
- Аутичний розлад (класичний аутизм Канера).
- Синдром Аспергера (без затримки мови/інтелекту).
- Атиповий аутизм (PDD-NOS).
- Синдром Ретта та дитячий дезінтегративний розлад.

6. Сучасні уявлення: Нейрорізноманіття та DSM-5 (2013 - дотепер)

DSM-5 (2013) та МКХ-11 (2022):
Об'єднання: Скасування окремих діагнозів (Аспергера, PDD-NOS). Введено єдиний діагноз — Розлад аутистичного спектра (РАС).

Перехід від тріади до діади: Критерії згруповано у дві категорії:
- Дефіцит соціальної комунікації та взаємодії.
- Обмежені, повторювані патерни поведінки, інтересів або діяльності.
- Сенсорика: Вперше офіційно визнано гіпер- або гіпочутливість до сенсорних стимулів як критерій діагностики.

Соціальна модель та Нейрорізноманіття (Neurodiversity):

Зміна парадигми: (Джуді Сінгер та ін.). Аутизм розглядається не як "хвороба", яку треба лікувати, а як природна варіація людського геному (нейротип).

Фокус: Зміщується з "виправлення поведінки" на адаптацію середовища, прийняття та якість життя.

Подвійна емпатія (Деміен Мілтон): Проблема комунікації виникає не лише через аутистів, а через взаємне нерозуміння між нейротиповими та нейровідмінними людьми.

Далі буде... психіатрія вже не буде колишньою :)
Андрій Бондарчук

“РАС та РДУГ (AuDHD) у жінок”
Лекція Онлайн | 7 лютого | 11:00–12:30

Запрошуємо на онлайн-лекцію, присвячену особливостям поєднання розладу аутистичного спектра (РАС) та дефіциту уваги і гіперактивності (РДУГ) у жінок – стану, який часто називають AuDHD.

Поговоримо про:

▪️як проявляються РАС та РДУГ у жінок і чому вони часто залишаються непоміченими;
▪️маскування та його наслідки;
▪️труднощі в діагностиці та соціальні стереотипи;
▪️щоденні виклики та ресурси;
▪️підходи до самопідтримки й адаптацій у навчанні, роботі, стосунках.

Лекція буде корисною як для жінок із підозрами на РАС/РДУГ чи вже встановленим діагнозом, так і для психотерапевтів, близьких та всіх, хто хоче краще зрозуміти нейрорізноманіття.

📅 Дата: 7 лютого
⏰ Час: 11:00–12:30
🌐 Формат: онлайн
💳Вартість:500грн(запис буде)
для запису на лекцію звертайтесь в особисті 📩

Ми з Анна Римаренко з вітряками боремося, але мотивації не втрачаємо ;)

Написала коротко про міфічну і славнозвісну "залежність від цукру" 😉

Фраза "залежність від цукру" дуже популярна в медіа і нутриціологічному просторі. Її часто використовують, щоб пояснити тягу до солодкого, переїдання, компульсивні епізоди або труднощі з контролем харчування. Але якщо ми говоримо саме про наукові критерії залежності, то на сьогодні немає підстав вважати цукор адиктивною речовиною в медичному сенсі цього слова.

У психіатрії та нейронауці термін "залежність" має чіткі діагностичні критерії. Йдеться про речовини, які безпосередньо і фармакологічно впливають на дофамінову систему мозку, викликають толерантність, синдром відміни, втрату контролю, компульсивне вживання незалежно від наслідків. Саме так працюють наркотики, алкоголь, нікотин, деякі лікарські препарати.

Цукор не відповідає цим критеріям.

Так, солодкий смак активує систему винагороди - так само, як активують її світло, музика, соціальний контакт, новизна, секс, цікавість. Але активація дофамінової системи сама по собі не є залежністю. Дофамін - це не "гормон задоволення", а нейромедіатор мотивації, навчання і значущості стимулів. Їжа, особливо вуглеводи, еволюційно є потужним сигналом виживання. Тому мозок реагує на солодке як на біологічно важливий стимул. Це нормальна фізіологія, а не патологія.

Ключова різниця полягає в тому, що цукор не має фармакологічної дії на мозок, подібної до наркотичних речовин. Він не викликає прямої нейрохімічної перебудови рецепторів, не формує класичної толерантності, не має специфічного синдрому відміни. Симптоми, які часто описують як "ломку від цукру" (втома, дратівливість, головний біль), добре пояснюються коливаннями глюкози, дефіцитом енергії, загальним стресом і, особливо, психологічною рестрикцією.

У більшості досліджень, де в популярних статтях говорять про "цукрову залежність", використовуються або тваринні моделі з жорсткою депривацією, або протоколи, що більше відображають стрес і обмеження, ніж дію цукру як речовини. Коли з таких моделей прибирають цикли заборони і виснаження, "адиктивна" поведінка зникає.

Сучасні систематичні огляди і позиції професійних організацій (зокрема у сфері психіатрії та харчової поведінки) не визнають "залежність від цукру" як окремий діагноз. Ні DSM-5, ні ICD-11 не містять такого поняття. У науці говорять не про залежність від цукру, а про:

порушення регуляції апетиту
харчову гіперстимуляцію
звикання до високої смакової інтенсивності
емоційне та обмежувальне харчування
розлади харчової поведінки

Те, що люди відчувають як "залежність від солодкого", у переважній більшості випадків є поєднанням трьох факторів: біологічної потреби в енергії, психологічної рестрикції і стресової регуляції емоцій через їжу. Коли їжа заборонена, демонізована і пов’язана з провиною, саме вона починає займати непропорційно багато місця в психіці.

Дуже показово, що при відновленні регулярного, достатнього харчування, знятті заборон і стабілізації нервової системи "неконтрольована тяга до солодкого" у більшості людей зникає без будь-якого "відлучення від цукру".

З наукової точки зору коректніше говорити не про "залежність від цукру", а про порушені взаємини з їжею, сенсорною стимуляцією і системою винагороди. Це принципово інша рамка - вона не стигматизує продукт і не перекладає складні нейропсихологічні процеси на одну молекулу сахарози.
Naymova Natalia

Крім практичної допомоги у клінічних випадках і навчання новим навичкам, психоаналітична супервізія повинна сприяти зростанню терапевта як самостійного професіонала. Вона покликана допомогти супервізанту визнавати будь-які труднощі, з якими він стикається в роботі, особливо ті, що повторюються, і в той же час підвищувати його впевненість у собі як практикуючого фахівця. Вона повинна ґрунтуватися на природній інтуїції та співчутті і допомагати інтегрувати ці якості в професійну поведінку терапевта. Це дає відчуття безпеки в момент саморозкриття, яке переростає в здатність заспокоїти пацієнта, коли він зізнається в болючих або ганебних аспектах свого внутрішнього світу. Крім того, справжня супервізія створює простір для гри (Aronson, 2000). Супервізія створює можливість для ідентифікації, яка в кінцевому підсумку призведе до створення внутрішнього шаблону для самоконтролю і майбутньої роботи в якості супервізора.
Клінічна робота вимагає як емоційних, так і когнітивних зусиль. Пацієнти іноді виявляють такі аспекти нашої особистості, які можуть здивувати і навіть шокувати нас (наприклад, садистські фантазії, стан трансу, нудьгу, почуття приниження). Важко звикнути до емоційних вимог, що пред'являються до занять психотерапією; більшість навчальних програм, особливо тих, якими керують вчені, що не мають великого клінічного досвіду, не готують студентів до того, наскільки емоційно виснажливою може бути практика (Boyd-Franklin et al., 2015).
Як людина, яка здійснює і наукову, і терапевтичну діяльність, я можу з упевненістю сказати, що в ролі викладача, дослідника або вченого немає нічого навіть віддалено схожого на поглинання інтенсивних, болісних, глибоко інтимних емоцій страждаючої людини протягом 45 або 50 хвилин.
На когнітивному рівні буває важко прийняти те, що навіть коли якийсь конкретний підхід показав свою перевагу на основі середньостатистичних значень, людина, яка сидить навпроти вас, не є середньостатистичною. Будь-який клієнт вимагає адаптації до його унікальної психіки. І навіть коли терапія проводиться вкрай делікатно, більшість клінічних рішень не еквівалентні вибору правильного або неправильного способу допомогти конкретному пацієнту. Іноді клінічний вибір навіть не передбачає питання, що краще, а що гірше. Це, як правило, компроміс, що має як позитивні, так і негативні аспекти для кожного можливого рішення. Спроба встановити терапевтичний контакт передбачає складну комбінацію слухання і розмови конкретного терапевта в конкретний час з конкретним клієнтом. Це артистичний аспект клінічної роботи.
Як і щодо будь-якої навички, набуття компетенцій у психотерапії - це проект на все життя.
Ненсі Мак-Вільямс

#ЧитаємоАндреГріна
Ґрін зазначає, що коли мати тримає немовля на руках, вона залишає відбиток своїх рук на тілі дитини, що утворює структуру-обрамлення (framing structure), яка, у її відсутності, містить у собі втрату сприйняття материнського об’єкта та його негативну галюцинацію. Структура-обрамлення є результатом інтерналізації материнського середовища, утвореного материнською турботою. Це «первинна матриця майбутнього катексису».

Здатність до негативної галюцинації матері лежить в основі репрезентації; саме на тлі негативності вписуються майбутні репрезентації об’єкта. Це і є роль негативного у його структуруючій функції. З цієї перспективи негативна галюцинація передує будь-якій теорії репрезентації. Негативна галюцинація створює потенційний простір для репрезентації та інвестування нових об’єктів, а також умови, у яких може відбуватися діяльність мислення і символізації.
Підкреслюючи роль відсутнього іншого в конституції психіки, Ґрін наслідує традицію Віннікотта та Біона. Це відсутність як «проміжна ситуація між присутністю … та втратою».

Це приводить Ґріна до твердження, що

«Психіка – це стосунки між двома тілами, одне з яких відсутнє»
Клінічний психоаналіз не невротичних пацієнтів

Доповідь 'Свята Галичина: особливості роботи з клієнтами з релігійних сімей'

Як працювати з провиною, соромом і «гріховними» думками, якщо клієнт виріс у середовищі, де релігійні норми мали фанатичний характер та визначали, що «добре» і що «погано»?

На цій доповіді поговоримо про те, як культурно-релігійний контекст впливає на психіку, формування особистості, ставлення до тіла, сексуальності та зустрінемося з інтроектами.

Будемо розбирати типові виклики у терапії з клієнтами з релігійних сімей — від невидимого контролю до почуття сорому та провини.

На доповіді розглянемо релігійну травму та несвідомі послання у сімейних системах;

Вина, гріх і сором як емоційна тріада «святої дитини»; як терапевту залишатися нейтральним і не потрапити у пастку “спасіння клієнта” і що робити у випадках, коли клієнт релігійний, а терапевт ні.

Майя Котельницька (м. Львів) - акредитована психотерапевтка, супервізорка в навчанні(НАГТУ), William Alanson White Institute, Intensive Psychoanalytic Psychotherapy Program

У міру дорослішання більшість дівчаток з РАС сприймають себе як «не схожих на інших», можливо, порівнюючи свій профіль із соціальними профілями одноліток. Багато жінок з моєї вибірки, діагноз яким був поставлений багато років по тому, досі переживають це усвідомлення.
Я відчуваю, що у мене інша операційна система, з дуже хорошим емулятором, вбудованим поверх неї. Ті небагато людей, яким я кажу, що у мене аутизм, не вірять цьому. Я можу підлаштовуватися, можу поводитися як інші до певного моменту, але це нічого не говорить про мене. Все це порожні і безглузді дії. (Жінка з аутизмом)
Я прекрасно усвідомлювала, що «інша» і не вписуюся в суспільство, але у мене й не було ніякого бажання вписатися, оскільки я не бачила нічого особливого в тому, щоб бути нейротиповою. Я відчувала себе відкинутою, оскільки мої спроби зблизитися з однолітками часто зазнавали невдачі, і я соромилася себе так само, як, мені здавалося, мої батьки соромляться мене, тому що я дивна. (Жінка з аутизмом)
Сара Хендрікс

Запрошуємо до Навчальної Програми підготовки гештальт-терапевтів. І ступінь

Формат: Онлайн

Прграма буде корисна спеціалістам, що працюють з людьми (НR, психологи, лікарі, керівники, педагоги та ін). Тим, хто хоче усвідомлено увійти в гештальт-підхід, глибше розуміти поведінку та мотивацію людей, розвинути емоційний інтелект, вийти з повторюваних сценаріїв у стосунках і роботі та покращити якість свого життя.

Ця Навчальна Програма не набір технік, а спосіб бачити людину, себе й стосунки живими, цілісними та усвідомленими через досвід індивідуальної та групової терапії, через знайомстві з основними поняттями та концепціями гештальт-підходу.

Теоритична основа: «тут і тепер» як основа змін, філософія цілісності та відповідальності, цикл контакту та способи його переривання, фігура-фон, теорія ментального метаболізму, теорія парадоксальних змін, творче пристосування.

Розклад модулів (180 академічних годин):

23-25 жовтня 2026
18-20 грудня 2026
26-28 лютого 2027
23-25 квітня 2027
18-20 червня 2027
10-12 вересня 2027
Вартість одного модуля (3 дні) 150 євро.

Після закінчення програми І ступеня видається сертифікат участі, який дає право продовжувати навчання на ІІ ступені для отримання кваліфікації гештальт-терапевта.

Сертифікат Національної Асоціації гештальт-терапевтів України (НАГТУ), що відповідає стандартам EAGT (Європейської Асоціації Гештальт Терапії)

Ведучі програми:

Майя Котельницька – акредитована психотерапевтка, супервізорка в навчанні(НАГТУ),

William Alanson White Institute Intensive Psychoanalytic Psychotherapy Program

Катерина Мультан – практичний психолог, акредитований гештальт-терапевт, учасник програми підготовки супервізорів НАГТУ. Спеціалізації: гештальт підхід в роботі з групами, організаційна гештальт-терапія і гештальт коучинг, робота з кризовими станами та травмою у гештальт терапії

Куратор програми – Євген Гончарук

Співбесіда і запис в групу:

+380957237376 – Майя

+380503363820 – Катерина

"Можна сказати, що в техніці тлумачення снів виник розрив між теорією походження снів, яку Фрейд відстоював до кінця свого життя і яка підтримує так звану «класичну» техніку, та технікою, яка серйозно ставиться до маніфестного змісту. Цього разу розвиток практики випередив розвиток теорії: до цього дня не існує загальноприйнятої загальної теорії формування снів, яка б підтверджувала фактичну технічну думку про те, що існує «органічний зв'язок» між явним і прихованим змістом, тобто між явним сном і рештою психічного життя індивіда. Враховуючи все вищезазначене, Грінберг і Перлман (1999) дотримуються думки, що сучасні нейробіологічні відкриття свідчать про таке: «що сни виконують інтегративну та адаптивну функцію, і що ми можемо побачити це на прикладі явного сну, не вдаючись до ідей про маскування. Це призводить до думки, що мова явного сну відрізняється від мови життя в стані неспання і що вона потребує перекладу, а не інтерпретації. Сни можна розуміти як вирішення проблем, які є актуальними на момент сну, але які є проблемами через їхній зв'язок із раніше невирішеними проблемами" Jiménez, J. P. (2012). The manifest dream is the real dream: the changing relationship between theory and practice in the interpretation of dreams. The significance of dreams. Bridging Clinical and Extraclinical Research in Psychoanalysis, 31-48.

Д. Віннікотт показував: «Слід очікувати, що процеси дорослішання і становлення будуть тривати і після досягнення зрілого віку» Winnicott, 1965b, с. 92. Для того, щоб подорослішати, необхідно відокремитися від матері незалежно від того, подобається їй це чи ні.

В іншому, для того щоб врахувати проблеми психічного, Біон пропонує парадигму, яка надає нам підстави для чіткої дискусії. Він стверджує, що будь-яка проблема психічної структури полягає в двох єдино можливих виходах перед обличчям фрустрації: переробити її або евакуювати. Відзначимо тут подвійне втручання негативу: це виявлення референта на стороні фрустрації, - психічний феномен, що залежить від негативності через відсутність очікуваного задоволення, і подвоєння негативу в рішенні евакуації фрустрації, тобто рішенні докласти всіх зусиль, щоб вважати фрустрацію неіснуючою.
Андре Грін

терапевт маминої подруги:
лікує депресію за 10 сесій
працює в самому доказовому методі
має 40 клієнтів і завжди в ресурсі
бере по 100€ за годину
щось забула?

#психотерапевтичне

ваші запити в терапії вирішаться але скорше всього не так, як вам би хотілось(і терапевт в цьому не винен)

#психотерапевтичне

Читаю Hovard B.Levine - американського психоаналітика, члена IPA, APsA, який здобув світове визнання як один з провідних теоретиків, що працюють на межі різних психоаналітичних шкіл, зокрема інтегруючи ідеї Фройда, Гріна та Біона.

Трохи опрацьованих думок з перекладеної статті «The Colorless Canvas: Representation, Therapeutic Action and the Creation of Mind» («Безбарвне полотно: репрезентація, терапевтична дія та створення свідомості»).

Ми звикли думати про психотерапію, особливо про психоаналіз, як про такі собі археологічні розкопки. Треба копати вглиб, знайти приховану травму, забутий спогад — і ось він, скарб, який усе пояснює. Але що, як ми копаємо, проте не зовсім там? Що, як найважливіше — це не знайти щось старе, а створити щось абсолютно нове? Але часом, терапевт іноді більше схожий не на археолога, а на художника, який разом із пацієнтом наносить перші фарби на абсолютно чисте полотно чи архітектора- реставратора, який відворює втрачені фрагменти будови психіки.
Є фройдівське фундаментальне припущення, що всі наші переживання, страхи — вони вже десь існують у готовому вигляді і просто сховані. Автор ставить питання: а що, як існують переживання настільки сирі, настільки первинні, що вони ще не стали ані думкою, ані почуттям, ані навіть образом уві сні? Це може бути сира енергія, яка ще не отримала форму… і це не механізм витіснення, коли щось колись було у свідомості, було зрозумілим, мало форму: думка, фантазія, — але стало нестерпним, і психіка його викинула з поля зору. В процесі роботи терапевт зустрічається не тільки з загубленими файлами. Це радше безформні, неорганізовані сили, які ніколи й не мали психічної форми, це скоріше потенціал, який ще не був закодований у щось зрозуміле - образне чи вербальне. Автор називає це нерепрезентованими станами і використовує метафору «безбарвного полотна». Для деяких людей, особливо тих, хто пережив ранні травми, сліди пам’яті не залишили чіткого відбитку і полотно в деяких місцях залишилося порожнім і тоді завдання терапевта кардинально змінюється: замість того, щоб викопувати, доводиться допомагати створювати те, що не було репрезентованим.
Одне із значень слова репрезентація означає "представити знову". Тобто відтворити щось усередині себе. По суті, репрезентація — це фундаментальна здатність нашої психіки створювати внутрішній світ. Світ, населений образами, словами, почуттями, які є відображенням нашої реальності. Наприклад, коли я можу заплющити очі, уявити обличчя близької людини, відчути тепло, яке з нею пов’язане, і сумувати за нею, хоча її немає поруч. Саме ця здатність дозволяє нам думати, а не просто реагувати. Вона створює простір між імпульсом і дією. Коли цієї здатності бракує, по влучному виразу Вілфреда Біона "без здатності утримувати в свідомості образ відсутнього об’єкта, людина залишається у в’язниці сьогодення". Уявіть тільки ...сьогодення - назавжди. Вона не може думати про бажання, вона може лише діяти, щоб його задовольнити. Або її тіло починає говорити за неї через соматичні симптоми. Тобто це фундаментальна потреба психіки - перетворювати сирий хаотичний досвід на щось, про що можна думати, відчувати осмислено.
Аналітична дія терапевта полягає в цьому випадку в позичанні пацієнтові свою власну здатність до репрезентації. Він ніби стає тимчасовим контейнером для хаосу пацієнта і допомагає надати йому форму і це не просто інтерпретація. Це спонтанна, несподівана реакція, яка раптом кристалізує невимовний стан. Наприклад, в мене, під час робочого слухання, є така реакція як раптовий напад сухого кашлю, яку мені доводиться самій пояснювати собі та аналізантові - і в цьому полягає і ризик, і мистецтво такої роботи. Це не те, що можна запланувати.
Це підводить нас до головного висновку: терапія — це не завжди розшифровка минулого, це не завжди пошук відповіді на питання «чому». Це спільне створення інструментів, за допомогою яких можна осмислювати сьогодення та будувати майбутнє. Це шлях від хаотичних, безіменних станів, від безбарвного полотна до насиченого, багатогранного внутрішнього світу.

Hovard B.

Levine в статті наводить декілька своїх клінічних історій із своєї практики. Ділюсь, якщо буде цікаво колегам
https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.1745-8315.2012.00574.x

Iryna Chausova

можете сміливо записуватися до мене на супервізію, бо я ніколи не скажу: «назви мені 5 ознак якогось розладу»
бо я їх сама не пам’ятаю 😁

“Ми читаємо книги і розуміємо їх краще, ніж більшість людей, але не можемо підтримати світську бесіду. Ми можемо розібратися в комп'ютері і встановити програмне забезпечення, але не можемо знайти потрібний товар на полиці супермаркету. Ми говоримо монологами про те, що нам цікаво, але не витримуємо і півгодини порожньої балаканини без головного болю або зриву. Ми малюємо картини і створюємо твори мистецтва, але не знайдемо часу, щоб причесатися.”
Мені здається, що відчуття своєї несхожості, яке знайоме багатьом, — результат цієї дивної невідповідності. Дуже складно зрозуміти, хто ти є, якщо ти геніальний у речах, які іншим здаються складними, і безпорадний у тому, що всім дається легко. Ось чому поставлений у будь-якому віці діагноз «аутизм» може стати полегшенням. Він пояснить все. Дозволить знайти причину. А жінкам з аутизмом дуже потрібно в усьому розібратися.
“Все життя моя голова йшла обертом через спроби розібратися, чому це відбувається зі мною, чому я така дивна, чому я не можу жити як інші люди. Діагноз поставив все на місце і привів мою голову до ладу. Я змогла видихнути з полегшенням і розслабитися. “(Жінка з аутизмом)
Сара Хендрікс

доробляю презентацію для лекції по РАС та РДУГ в жінок, вже в цю суботу, хто ще хотів то можна записатися 📩