Деймос, Славутич, Муха - настоящая элита украинской нации. Люди, понимающие и разделяющие не только националистические (общепонятные ныне) взгляды, но и глубокое, мифо-поэтическое восприятие мира, музыки, смыслов, в которых Украина стала бастионом Духа. Эти ребята близки мне, и их утрата за прошедший год - настоящая боль.

В личку спрашиваете, куда мне задонатить. Закиньте вот сюда - семье Мухи:

https://send.monobank.ua/jar/4wmUkWK7hq?fbclid=PAAaZ4dPViwpwzozByUUZqR7adxFcZYb4fjPAozvsj6Ck_P-Pn9s-jslsL6pA

Приблизно у 18 столітті влада над світом остаточно перейшла від меча до грошей. Третя верства та вихідці з неї, спекулянти, а також вічні паразити – лихварі – з системи цінностей, котра до того моменту існувала лише в рамках їх стану, розгорнули універсальний кодекс життя – та ще й спотворили свої ж правила, котрими користувалися у минулому.

Це торкнулося усіх сфер існування людини. Статева постраждала чи не найбільше, оскільки було зруйновано старовинну гармонію співіснування різних поведінкових норм, різних масок у акторів на сцені театру життя.

Справа в тому, що єдиного "людства" не існує. Як не існує, в органічному вигляді, розрізених атомів-індивідів. Існують людські "типи" – хоча чисті представники таких типів зустрічалися рідко навіть у давнину, а сьогодні їх майже немає. Але причиною цьому є природа самого матеріального світу: матерія, якій дух надає певної форми, під дією часу розтікається і не може чимось кінцево та назавжди стати – форма підтримується лише шляхом перетворень. Піраміди руйнуються, слава вщухає, люди помирають. І у часі ми можемо лише наближатися до ідеального, чи до Вічності. Здатність протистояти часу у підтримці форми та вмінні органічно перетворюватися – це чеснота, що втілюється у внутрішній творчий жар та сильну волю у окремого типу людей.

Тому людські типи не чисті – це спричинює множинність; власне, це не є чимось поганим саме по собі, і додає інтересу до світової Гри: Єдине перетікає у множинність не внаслідок трагедії, а танцюючи.

Людські типи вдало відображені у варновій системі арійської Індії, та загалом у трьохчастинній системі індоєвропейців: жрець-воїн-хазяїн, плюс нижчі створіння окремо (шудри – відносно пізній додаток). В старовинній Україні козаки, свинопаси та шинкарі жили в окремішніх світах.

У кожного людського типу – окремий спосіб існування, зовсім несхожий на інший.

Що принесла світова влада грошей у сферу статі?

Повне перевизначення, ким є чоловік та, меншою мірою, жінка.

Чоловіки нікуди не зникли, але світ фінансистів почав визначати чоловіка через маскулінність. В світі воїнів, натомість, існувала virility, мужність – від римського кореня vir, котрий породжує і слово virtus – чесноти як такі.

Маскулінність та мужність – геть різні речі, тому й чоловіки, просякнуті цими енергіями, представляють абсолютно несумісні типи.

Давній світ знав про цю дихотомію, і тому найкращий приклад опису, чим відрізняється маскулінний чоловік від Vir Martialis, можемо знайти у життєописі Філопемена, в Плутарха: знамените протиставлення атлета і солдата. Атлет повинен жерти, спати, займатися та дуже пильно слідкувати за тілом. Солдат повинен бути витривалим, невибагливим, сміливим та здатним нехтувати тілесним.

На цьому моменті усі, мабуть, згадають кумедні відео про те, як в спортзали приходять воєнкоми з повістками: бройлери чомусь не дуже хочуть вбивати та вмирати.

Влада – це сила, і вона завжди займається самооспівуванням. Минуле сторіччя подарувало нам такі непорозуміння, як "селф-мейд-мен", чи трилогію Драйзера "Фінансист. Титан. Стоїк" – почуйте, це "сага" про комерсанта!; і оце нам світ грошей пропонує замість Пісні про Роланда та Слова о Полку. Американці спромоглися надати ділкам хоча б чогось мужнього у вигляді Другої Поправки, але середньовічні європейські гравюри іноді зображують міське ополчення крамарів та ремісників із списами і навіть мечами – чи стають вони від цього хоча б частково лицарями?

Та навіть цей світ ділків-ковбоїв зазнав виродження – чи то навмисно, внаслідок чиїх-небудь зусиль, чи за законом циклічного занепаду, у популярне визначення чоловіка західної культури потрапила якась зовсім слабка та безвільна істота.

Менше з тим: маскулінність існує, та помилково сприймається за мужність.

Головне, чим вона відрізняється від Мужності – це зв'язок з Матерією.

Не випадково слова "матерія" та "матір" співзвучні: споконвічний Хаос, з лона якого, внаслідок пролиття світла, народжуються форми, такий собі аморфний океан пластиліну – це Матір усього існуючого.

Статева полярність – це дещо більше, аніж просто фізіологія та гормони. Це взагалі нескінченно більше за людське – просто на нашому рівні це дещо проявляється як стать: від тонких планів душі, і до фізіологічних ознак. Чоловічий та Жіночий полюс – це сили, які можна порівняти з електричними, чи гравітаційними взаємодіями, але вони ґрунтовніше, всеохопніше – під їх дією створюється, проявляється, змінюється та знищується світ.

Матерія – пасивна, безформна, "фемінна" субстанція, що окремо перебуває у повній темряві: вона навіть може бути первісною, відносно протилежної сили – але цей світ існує лише за їх поєднання та здійснення впливу на матерію. Щось проявляється в конкретній формі та взагалі може "бути" лише під дією оформлюючої сили – Духу.

Мужність – це вітер.

Мужність – це воля.

Мужність – це спис, кінь та вільний степ.

Мужність – це сухість, вогонь та світло: сонячне, але й навіть відбите від Місяця, цього нічного світила лицарів, що за середньовічною системою відповідності металів співвідноситься зі сріблом – а воно пов'язане з мандрівними воїнами та поетами...

Мужність – це жага до пригод, звершень, і водночас непорушність: ілюстрації давніх індійських тантричних текстів зображують спокійного, статичного Шиву, навколо котрого танцює, чи злягається із ним, Шакті-матерія.

Жінка може покохати лише воїна: всі інші душі не будуть горіти так, як його. Звідси – відома цитата Сильвії Платт: "Every woman adores a fascist", та й взагалі – якою може бути історія кохання торгаша або землероба?

Лише воїнський стан здатний повернути надію та гармонію в цей світ, що нині гине у болоті лайна.

Війна жере найкращих, пережовує їх своїми щелепами, трощить їм кості та розчавлює черепи. Але вона пробуджує давніх богів, народжує героїв та повертає Мужність на театральну сцену світу, та не лише її.

Мужність та Пригода – ця закохана пара керує світом, коли гримить шторм над землями Козаччини.

Чоловік воїнського стану існує для війни, кохання, слави та поезії – загалом, Краси: вона можлива лише за умов присутності Мужності.

І хай там як воно буде – та варто вірити: колись хибні ідоли впадуть і ми принесемо в цей світ владу Меча!