🫡Лейтенант на псевдо «Лисиця».

💬Героїня нашої історії народилася у місті Чугуїв – славетному українському місті військових традицій, де військові завжди користувалися шаною та повагою серед місцевого населення.

💬Збройні Сили України посилено готувалися до повномасштабної війни та вкрай потребували досвідчених фахівців, у тому числі у сфері роботи з персоналом у новостворені підрозділи. На початку 2022 року розуміючи невідворотність великої війни з росією Тамара вирішила, що її фаховий досвід спеціаліста по роботі з персоналом зможе бути корисним війську та зробила свідомий вибір у своєму житті - підписала контракт зі Збройними Силами України та почала службу у 125 окремий батальйон Сил територіальної оборони ЗСУ.⚔️

"Найбільш мені запам'ятався день ще на початку війни, коли по місцю тимчасової дислокації одного із підрозділів прилетіли ворожі снаряди. Один з них розірвався в кількох метрах від мене. Єдине, що я встигла зробити це сховатись за дерев'яний ящик. Пізніше, коли все закінчилось, хлопці були бліді, бо по їх словах я сховалась за ящик з мінами".

💬На цей час "Лисиця" проходить службу за напрямком цивільно-військового співробітництва 125 окремого батальйону тероборони, ще вона позаштатний прес-офіцер батальйону – контактує з журналістами, та розповідає на сторінках соцмереж про героїчні будні своїх бойових побратимів.

💬Батальйон, в якому проходить службу «Лисиця», відіграв одну з найважливіших ролей у обороні Харкова на початку повномасштабного вторгнення та у Харківському наступі у вересні 2022. Пізніше були бої за Площанку, Часів Яр, оборона державних кордонів Харківської області, бої на Донбасі.🪖🏹

💬За бездоганну військову службу, мужність та героїзм, проявлені під час захисту Батьківщини героїня нашого оповідання нагороджена почесною відомчою нагородою - Хрестом Сил ТрО Міністерства оборони України.

«Війна розділила нашу родину, тому перше, що я зроблю – поїду до сім'ї. Зберу всю родину, близьких та друзів і буду радіти, що ми живі!» - мріє «Лисиця».🏡🇺🇦

👉Олександр, військовослужбовець 209 окремий батальйон сил територіальної оборони ЗСУ, позивний «Штурман», отримав свій позивний завдяки службі у повітряних силах. До війни він був військовим пенсіонером, що тихо жив у селі, далекий від думок про фронт. Але 2015 року батько приніс повістку і жартома обурювався, що він занадто старий для війни. Придивившись до імені, зрозуміли, що йти має Олександр. Після служби в АТО він перебував у мобілізаційному резерві першої черги. Ввечері 23 лютого 2022 року принесли чергову повістку. Наступного дня в Старобільську вже точилися бої. Олександр вирушив до своєї бригади, але врешті став на захист країни разом з іншими бійцями нашої бригади.

⚔️Його перший бій відбувся під Невським. Тут він уперше стикнувся з накатами бронетехніки та піхоти ворога. Під час бою Олександр отримав осколок від снаряду СПГ, який пробився під бронежилет. Евакуація була справжнім випробуванням: дорогу обстрілював танк, а бойовий медик, що супроводжував його, отримав важке поранення. Лише через 9 годин Олександру надали медичну допомогу.

💬Після тривалого лікування він повернувся до підрозділу. У Бахмут вони заходили двома групами, одну з яких командував Олександр. Вуличні бої були хаотичними і нещадними – стрілянина летіла з усіх боків. Коли група виходила з Бахмута, Олександр відчував, що це був страшний сон, у якому пам'ять стирає деталі через перевантаження інформацією та емоціями. У пам’яті залишився один місцевий житель, який відмовився евакуюватися, бо в нього були павичі. Серед руїни та боїв, всієї тієї м’ясорубки він йшов годувати своїх пташок, що стало символом людської впертості у найстрашніших умовах.

💬Ворог у Бахмуті використовував дрони з динаміками, що імітували стрільбу, щоб викрити вогневі позиції. Згодом, у Кліщіївці, Олександр і його побратими стикнулися з «м’ясними штурмами» ворога та великою кількістю дронів. Коли йде запеклий бій з піхотою, легко не помітити скидання з дрона – саме це стало причиною більшості втрат.

💬Війна не стоїть на місці, змінюються її методи та тактика. «Штурман» добре розуміє, що цей конфлікт не почався у 2014 році – його коріння сягає ще часів Івана Грозного. Олександр впевнений: ми маємо поставити крапку в цій війні раз і назавжди. 🇺🇦

❗️Обираєш ТИ, а не за тебе! ❗️
👉Рекрутинговий центр 113 окремої бригади територіальної оборони: тел: +380971237856

🫡В перервах між боями військовослужбовці 125 окремий батальйон Сил територіальної оборони ЗСУ знаходять час та можливість для удосконалення навичок стрільби зі стрілецької та інших видів зброї. 🏹

💬Головна ціль інструкторів - навчити людей поводитися зі зброєю та виживати, адже ніхто не знає, що може трапитися в бойовій обстановці. ⚔️

💬Інструктори навчають індивідуальної підготовки, стійки, перезаряджання й всього, щоб воїн міг використати знання в бою. 💪🪖

💬На полігоні інструктори нікого не жаліють. Але саме постійні тренування збережуть життя наших військових на фронті.🤝🇺🇦

❗️Обираєш ТИ, а не за тебе! ❗️
👉Рекрутинговийцентр 113 окремої бригади територіальної оборони: тел: +380971237856

👉Костянтин, військовослужбовець 209 окремий батальйон сил територіальної оборони ЗСУ позивний «Кіпіш», народився в Казахстані, але дитинство і юність провів в Україні.

💬Після розпаду СРСР він закінчив військове училище в 1992 році, коли Україна тільки почала формувати свою незалежність. Відразу після цього розпочався процес скорочення армії, і Костянтин стояв перед вибором: залишитися в Україні чи поїхати служити в Росію. Однак, він відчував відразу до цієї країни, бо його рід походив від козаків, що переселились на Урал, і мати завжди прививала йому любов до України.

💬Він каже що росія йому нагадує лікарню у Саранську в якій він побував. Це був старий двоповерховий дерев’яний барак, що буквально «розлазився», підпертий стовбурами дерев. 🐷

💬Костянтин має родину та трьох дітей. Вірячи в те, що Україна є частиною Європи, він активно підтримував Майдани 2004 і 2014 років, адже «хотів жити так, як живуть люди в цивілізованих європейських країнах, а не в «совку» — минулому, яке ми маємо залишити позаду».

💬З 2014 року Костянтин двічі відвідував військкомат, але йому відмовляли у призові до війська через стан здоров’я. У 2021 році він був впевнений, що повномасштабна війна між Україною і росія неминуча. «Це частина нашої історії. росія з 17 століття завжди намагалася «остаточно вирішити українське питання». Історія нас вчить, що росія не залишає свої імперські амбіції - була і є нашим споконвічним ворогом».
⚔️

💬 Тому, 20 лютого 2022 року, розуміючи невідворотність великої війни, Костянтин вирушив до ТЦК , і вже вранці 24 лютого був у своїй частині. «Коли ми зайняли позиції у Харкові моя родина була в трьох кілометрах за моєю спиною. Це була найбільша мотивація».

«Перші втрати у нас були під час оборони Харкова . Кіпіш згадує момент, коли повітряна тривога змусила їх спуститися в бомбосховище, командир батальйону щось відчув і наказав терміново покинути сховище. Через деякий час туди влетіла 500-кілограмова бомба.
«Тоді я зрозумів що йде реальна війна. Зрозумів що росіяни прийшли вбивати і єдине правильне рішення це боронитись» - розповідає про себе Костянтин.

💬Пізніше було Невське там 62 доби по 4 рази на день нас штурмували росіяни. Далі був Бахмут і Кліщіївка.
Запам’ятався такий випадок. «Одного дня ми побачили що від нас до орків просто по дорозі прямує чоловік в шортах і майці. Він пройшов кілометрів пʼять, поспілкувався з росіянами і пішов назад до нас. І таке буває».

💬Для Костянтина Перемога — це коли Україна стане частиною цивілізованого світу та стане повноправним членом ЄС та НАТО. І хоч цей шлях буде довгим і важким, він вірить, що ми обовʼязково пройдемо цей шлях.🫡🇺🇦