Він ніколи не любив, щоб ми прощалися. Він коли йшов, то вони знали, що йдуть, а він повернувся, перехрестився, перехрестив будинок і себе, зі мною попрощався. Сказав: «Мамуля, ти так постаріла». А я сказала, що сину такий час, що я переживаю. А він: «Мамо, дякую тобі за життя».

«Мамочко, бережи себе! Бережи себе!» І все. А я так плакала і казала: «Синочок, ти головне себе бережи!». Я наче відчула, і сказала, що ти себе збережи для мене. Я виживу, а ти для мене себе збережи.

Оце як їхав, він відчував… Він попрощався зі мною, розцілував: «Мамо, спасибі тобі за життя. Мамо, таке може бути, що й рук і ніг не зібрати, ми на нуль їдем…». Я кажу: «Сашенька, я за тебе хвилююсь, я в безпеці начебто, ти бережи себе синок!» І він: «Мамо, мені вже мало часу, я слухавку передаю»…

Я ніч не спала, воно мені мерещиться. Але якась легкість з’явилась та якийсь промінчик, що я побачила, як загинув мій син. І це так важко, але я, правда, наче побачила характер мого сина, такого стійкого, незламного, бо він сказав: «Мама, я в полон ніколи не здамся». Він навіть вночі повторяв ось це: «Слава Україні». Він настільки був бойовий, настільки сміливий і безстрашний, що я вам передати не можу…